Кафедра радіології та радіаційної медицини
Історія кафедри
Перший рентгенівський кабінет у Києві почав функціонувати в лікарні Покровського жіночого монастиря, створеного княгинею Олександрою Петрівною Романовою (старшою донькою принца Петра Георгійовича Ольденбургського). Потім створюються рентгенівські кабінети на кафедрах факультетської терапії, факультетської хірургії медичного факультету Університету Св. Володимира, у військовому шпиталі. Абсолютно очевидно, що почав формуватися новий розділ медицини, пов’язаний з отриманням зображення за допомогою рентгенівських променів. Виникла необхідність створення нової дисципліни, а у зв’язку з цим і викладання рентгенології. Комісія у складі професора Імператорської Військово-медичної Академії В.О. Оппеля, професора Імператорського Клінічного Інституту Великої Княгині Олени Павлівни А.М. Корелька, доцента і консультанта того ж інституту П.К. Яновського, асистента кафедри фізики Імператорської Військово-медичної Академії І.А. Орлова, приват-доцента тієї ж академії і старшого асистента фізичного інституту Імператорського університету Петрограду, викладача Миколаївської Інженерної Академії М.М. Глаголева, інженер-електрика лаборанта Політехнічного Інституту В. Залуцького під головуванням в.о. ординарного професора Імператорської Військово-медичної Академії С.Я. Терешина провела в період з 25 січня по 27 квітня 1916 р. тринадцять засідань, на яких розглядалися питання викладання рентгенології.
Курс рентгенології на медичному факультеті університету Cв. Володимира був створений у травні 1917 року.
17 березня 1920 р. Київський губернський відділ народної освіти ліквідовує медичні факультети університету Св. Володимира і Українського державного університету, а також жіночий медичний і одонтологічний інститути і організовує на їх базі інститут охорони здоров’я, який незабаром перейменовували в медичну академію, а потім в Київський медичний інститут. Все це поклало початок народженню в медичному інституті нової кафедри – кафедри рентгенології.
Засновником і першим завідувачем курсу, а потім кафедри рентгенології Київського медичного інституту був професор Євген Фердинандович ВЕБЕР (1875-1947).
13 червня 1922 р. виконуючим обов’язки завідувача кафедри рентгенології призначається професор Григорій Семенович ІВАНИЦЬКИЙ (1867-1940) – завідувач кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії. Через декілька місяців виконуючим обов’язки завідувача кафедри рентгенології став приват-доцент Олекса Якович БОГАЄВСЬКИЙ (1890-1959), який з 17 березня 1926 р. став завідувачем кафедри та працював на цій посаді до 1941 р.
Олекса Якович Богаєвський
О.Я. Богаєвський народився в Полтавській губернії. У 1915 р. закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира. Працював рентгенологом у військовому шпиталі. Захистив кандидатську “Методика рентгенівського дослідження і діагностика” та докторську “Рентгенівські методи дослідження молочної залози, діагностики її захворювань та значення останньої” дисертації. У 1927 р. О. Я. Богаєвський проходить стажування в клініках Берліна, Відня. Навчається у видатних австрійських рентгенологів М. Гаудека (1880-1931) та Г. Гольцкнехта (1872-1931), займається підготовкою висококваліфікованих фахівців. Під час наукового відрядження О.Я. Богаєвського за кордон у червні-липні 1927 р. обов’язки завідувача кафедри рентгенології виконували професор Віра Гнатівна ГЕДРОЙЦ (1876-1932) – перша російська жінка професор хірургії, завідувач кафедри факультетської хірургії (1929-1930).
У роки Великої Вітчизняної війни керівництво кафедрою рентгенології в інституті, який евакуювався до Челябінську, було доручено доценту Л.М. Гершоновій. З 1944 р. після повернення інституту до Києва кафедру очолив доцент Микола Федорович ЗАРКЕВИЧ (1896-1985).
Микола Федорович Заркевич
Він вчився у Військово-медичній академії та на медичному факультеті Ростовського університету. З 1927 р. очолював рентгенологічне відділення Київського військового шпиталю, а в роки Великої Вітчизняної війни працював у тиловому районі 3-го Українського фронту.
Лекційний курс читався в аудиторіях теперішньої центральної міської клінічної лікарні, практичні заняття проводилися в клініках лікарні або в окружному військовому шпиталі. На жаль, невдовзі кафедра рентгенології була перетворена в доцентський курс при кафедрі пропедевтики внутрішніх хвороб. З появою штучних радіоактивних ізотопів і початком їх широкого використання з діагностичною та лікувальною метою в 1954 р. була створена радіологічна лабораторія.
Випробування першого гамматерапевтичного апарату ГУТ-Со-20 М.Ф. Заркевичем.
У 1955 р. кафедра була відтворена і одержала назву кафедра рентгенології та медичної радіології. До 1963 р. нею керував доцент М.Ф. Заркевич. Основною темою наукових досліджень в ті роки було освоєння та удосконалення методики флюорографії. М.Ф. Заркевич – один з фундаторів та організаторів вітчизняної рентгенорадіології, займався питаннями рентгендіагностики кісткової системи, легень, органів травлення. Першим в Україні він провів сканування щитовидної залози та печінки.
М.Ф. Заркевич був керівником кандидатських дисертацій у В.І. Мілька, В.М. Славнова, А.П. Лазаря, Д.С. Мечева та ін. Микола Федорович був полковником медичної служби, нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора та численними медалями.
У 1958 р. співробітники кафедри М.Ф. Заркевич, В.І. Мілько, Л.Б. Пінчук, М.М. Попова та Л.М. Тріумфова видали перший “Посібник з медичної радіології” для студентів медичних вузів.
У 1964-1966 рр. кафедру очолював доктор медичних наук професор Анатолій Іванович ПОЗМОГОВ (1921-2004), який одночасно був проректором Київського медичного інституту з наукової роботи (1963-1966 рр.).
Анатолій Іванович Позмогов
У 1943 р. він закінчив Ташкентський медичний інститут і відразу ж був призваний до лав Червоної Армії. З 1947 р. А.І. Позмогов працював у Київському НДІ експериментальної та клінічної онкології – молодшим, старшим науковим співробітником, а з 1958 р. – керівником рентгенодіагностичного відділу. У 1952 р. Анатолій Іванович захистив кандидатську, а в 1962 р. – докторську дисертацію. Через рік його було обрано завідувачем кафедри Київського медичного інституту. В 1966 р. А.І. Позмогова було запрошено до Київського НДІ експериментальної та клінічної онкології, де він очолив рентгенологічний відділ, а наступного року призначено заступником директора з наукової роботи. З 1971 по 1987 р. А.І. Позмогов був директором Київського НДІ рентгенорадіології та онкології і водночас керівником відділу променевої діагностики. З 1987 р. і до кінця життя він працював науковим консультантом інституту. Наукові інтереси Анатолія Івановича спрямовувались на рентгендіагностику захворювань органів дихання. Ним запропоновано контрастну трахеобронхографію, одномоментну медіастінальну флебографію та ангіопульмонографію.
А.І. Позмогов – автор близько 300 друкованих праць, у тому числі 9 монографій. Ним підготовано 20 докторів і кандидатів медичних наук. А.І. Позмогов був заступником голови Всесоюзного та головою правління Українського наукових товариств рентгенологів і радіологів, заступником голови Всесоюзного наукового товариства онкологів, депутатом Київської міської Ради, головним рентгенологом Міністерства охорони здоров`я УРСР.
А.І. Позмогов був нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни, Трудового Червоного Прапора та медалями, йому присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки УРСР.
З 1966 р. по 1990 р. кафедрою керував відомий вчений і організатор підготовки медичних кадрів, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1986), заслужений працівник вищої школи УРСР, доктор медичних наук професор Василь Іванович МІЛЬКО (1921-1998). У 1965-1970 рр. він був ректором Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.
Василь Іванович Мілько
В.І. Мілько багато зробив для організації технічного оснащення кафедри та радіологічної лабораторії.
У 1966 р. побачив світ “Посібник з клінічної радіології” В.І. Мілька та Н.Ф. Назімок, 1968 р. – “ Пособие по рентгендиагностике” В.І. Мілька, А.П. Лазаря, М.М. Попової та Л.М. Тріумфової, 1978 та 1980 рр. – підручник “Медицинская радиология” В.І. Мілька, А.П. Лазаря та Н.Ф. Назімок, 1983 р. – підручник “Рентгенология” за редакцією В.І. Мілька, 1989 р. – “Учебное пособие по рентгеноанатомии” В.І. Мілька, І.І. Бобрика, Т.В. Топчій та ін. В.І. Мілько – співавтор монографії “Коронарное кровообращение и экспериментальный инфаркт миокарда” (1962, разом з В.В. Фролькісом, К.І. Кульчицьким та У.А. Кузьмінською), за редакцією В.І. Мілька та Є.Г. Матвієнко у 1991 р. вийшла книга “Радионуклидная диагностика (оценка эффективности лечения некоторых заболеваний)”.
В.І. Мілько був нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями та Грамотою Верховної Ради Української РСР (1982).
В. І. Мілько з першим секретарем ЦК Компартії України Петром Юхимовичем Шелестом, 1963 р.
У 1990-2006 рр. кафедру очолював доктор медичних наук професор Анатолій Пилипович ЛАЗАР (1933-2007), який одночасно був головним радіологом Міністерства охорони здоров’я України (1986-2005).
Анатолій Пилипович Лазар
За необхідністю вивчення несприятливих радіоекологічних, радіобіологічних, медичних, психологічних та соціальних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що сталася в 1986 р., на кафедрі в 1991 р. було створено курс радіаційної медицини, а кафедра дістала назву кафедра медичної радіології з курсами рентгенології та радіаційної медицини. Курси відповідно очолили професори Т.В. Топчій та Р.П. Матюшко.
Співробітники кафедри В.І. Мілько, А.П. Лазар, М.М. Ткаченко, Р.П. Матюшко, Н.І. Москаленко, А.М. Китаєв приймали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
У 1993 р. видано навчальний посібник “Радіаційна медицина” за редакцією А.П. Лазаря, 2003 р. – навчальний посібник “Основи радіаційної медицини” О.П. Овчаренко, А.П. Лазаря, Р.П. Матюшки, у 2005 р. – навчальний посібник “Рентгенодіагностика” за ред. В.І. Мілька, 2006 р. – “Вибрані лекції з радіо-нуклідної діагностики та променевої терапії” за ред. А.П. Лазаря, навчальний посібник “Основи променевої діагностики” С.Ю. Кравчука та А.П. Лазаря для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації.
З 2003 р. кафедра має назву радіології з курсом радіаційної медицини (наказ № 424 від 8 грудня 2003 р.), 2008 р. – радіології та радіаційної медицини (наказ № 86 від 17 березня 2008 р.).
В травні 2006 р. завідувачем кафедри обраний заслужений діяч науки і техніки України, двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор медичних наук професор Михайло Миколайович ТКАЧЕНКО.
Михайло Миколайович Ткаченко
З 1989 р. на базі кафедри діє міський науково-практичний центр радіонуклідної діагностики. Для навчання студентів, післядипломної спеціалізації лікарів-інтернів, підвищення кваліфікації викладачів вузів використовуються оснащені сучасною медичною, радіологічною та комп’ютерною технікою радіологічна лабораторія Національного медичного університету, відділення радіонуклідної діагностики клінічної лікарні № 14, рентгенодіагностичне відділення Олександрівської клінічної лікарні, відділ радіоіндукованої загальної та ендокринної патології Інституту клінічної радіології Наукового центру радіаційної медицини НАМН України, Київський обласний онкологічний диспансер.
У 2006 та 2007 рр. видані методичні рекомендації лекційного курсу та практичних занять з променевої діагностики та променевої терапії для студентів 3-го курсу на англійській мові (автори: М.М. Ткаченко, О.Л. Маньковська, Н.К. Волик, О.О. Власенко); у 2010 р. видані методичні рекомендації практичних занять з радіаційної медицини для студентів 5-го курсу медичних факультетів на англійській мові (автори: М.М. Ткаченко, В.М. Містрюков, Г.М. Поперека)
У 2011 р. співробітниками кафедри за редакцією професора М.М. Ткаченка видано базовий підручник «Радіологія (Променева діагностика та променева терапія)».
Співробітники кафедри плідно співпрацювали з такими знаними представниками фундаментальної та клінічної медицини як Ф.Г. Яновський, В.М. Іванов, Г.В. Фольборт, О.Ю. Лур’є, О.О. Городецький, М.Н. Зайко, А.П. Ромоданов, В.В. Фролькіс, К.І. Кульчицький, М.С. Пилипчук, Г.Й. Бурчинський, С.Д. Голігорський, Є.Г. Гончарук, М.П. Черенько, В.В. Шишкіна, Л.А. Ільїн, А.П. Пелещук, В.П. Широбоков, Л.А. Пиріг, Ф.П. Тринус, Л.Г. Розенфельд, І.С. Чекман, В.Г. Бебешко, І.І. Бобрик, М.І. Пилипенко, В.Г. Коляденко, Є.Т. Скляренко, І.В. Шумада, І.І. Сахарчук, В.М. Благодаров, П.М. Боднар, В.Ю. Кушнір, В.Г. Черкасов, В.Г. Мішалов, Т.Д. Никула, А.С. Свінціцький, О.А. Пятак, Т.П. Сиваченко, Г.Ю. Коваль, Д.С. Мечев, Е.Д. Чеботарьова, І.В. Багдасарова, О.А. Гончар, В.Г. Лизогуб, Н.О. Горчакова, О.М. Коваленко, Л.О. Стеченко, О.І. Крадінов, В.М. Соколов, В.М. Рижик, О.М. Шкондін, Д.Д. Іванов та ін.
Міністр охорони здоров’я СРСР академік Борис Васильович Петровський на кафедрі рентгенрадіології. Пояснення дають В.І. Мілько та І.М. Трахтенберг.
На кафедрі виконували докторські дисертації такі відомі вчені як академік НАН та АМН України О.Ф. Возіанов, член-кореспондент АМН СРСР П.М. Майструк, професори В.М. Славнов, В.Д. Чеботарьова, Б.М. Щепотін, Н.В. Танасічук-Гажиєва (Донецький НМУ імені М. Горького) та ін.
У різний час на кафедрі працювали член-кореспондент АМН України професор О.В. Епштейн, доценти М.М. Попова, Л.М. Тріумфова, доктор медичних наук О.В. Кириченко, Н.К. Волик, асистенти Л.Б. Пінчук (зараз доктор медичних наук та професор), І.М. Стрельцов, Н.І. Дроздова, В.В. Луста, В.А. Покотило, Н.Ф. Назімок, М.К. Майданник, Н.І. Москаленко, В.В. Новопашена, Л.В. Стрельцова, В.А. Романенко, Р.Р. Бойчук (зараз доцент Буковинського Національного університету).
У 1986 р. професор В.І. Мілько та Р.П. Матюшко отримали Державну премію УРСР в галузі науки і техніки за дослідження впливу надлетальних доз різних видів іонізуючих променів на організм ссавців (у складі колективу, до якого увійшли професори І.І. Бобрик, І.С. Чекман, Н.О. Горчакова, В.А. Туманов та ін.).
Професор М.М. Ткаченко – двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1996, 2003): у 1996 р. Державну премію України присуджено за цикл наукових праць “Роль ендотелію та біологічно активних речовин ендотеліального походження в регуляції кровообігу та діяльності серця” (у складі авторського колективу на чолі з академіком НАН України О.О. Мойбенком); 2003 р. – за цикл наукових праць “Дослідження фундаментальних механізмів дії оксиду азоту на серцево-судинну систему як основи патогенетичного лікування її захворювань” (у складі авторського колективу, до якого увійшли академіки НАН та АМН України Л.Т. Мала, В.В. Фролькіс, академік НАН України О.О. Мойбенко, член-кореспондент НАН України В.Ф. Сагач, академіки АМН України О.В. Коркушко, О.В. Стефанов, член-кореспондент АМН України В.В. Безруков та ін.).
Головний напрямок наукових досліджень кафедри – розробка та впровадження нових методів радіологічної діагностики захворювань нирок, серцево-судинної і гепатобіліарної систем, системи травлення, а також вивчення впливу низьких доз опромінення на організм людини і тварин. Кафедра є головною (опорною) серед кафедр радіологічного профілю медичних вузів України, очолює учбово-методичну роботу та організацію радіологічної служби в державі.
Колектив кафедри, 2006 р.
Колектив кафедри, 2009 р.
Нарада на опорній кафедрі з завідувачами однопрофільними кафедрами ВМНЗ України 22 листопаду 2010 р.
Колектив кафедри, 2020 р.