НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

Кафедра патологічної анатомії

Історія кафедри

http://nmu.edu.ua/img/kaferd/k7/k7-3.jpg

Вивчення загальної патології і патологічної анатомії у Києві розпочалося на медичному факультеті Університету Святого Володимира, який відкрито у 1841 році. 15 липня 1842 року було затверджено Статут медичного факультету Університету Святого Володимира, у якому було передбачено окрему кафедру «фізіології хворої людини або патологічної фізіології, з патологічною анатомією», яка стала першою в Російській Імперії.

З 1841 року до 1869 рік на медичному факультеті викладалась дисципліна “Загальна патологія”. Кафедра розпочала роботу в 1845/46 академічному році. Кафедру очолив професор описової анатомії Микола Іларіонович Козлов (1814–1889), анатом і патолог, учень видатного вітчизняного хірурга М.І. Пирогова. Наукова і педагогічна діяльність М.І. Козлова відзначалась універсальністю. Він викладав також патологію, фармакологію, патологічну хімію, історію медицини, однак серед його наукових інтересів важливе місце займала патологічна анатомія; заснував при Київському університеті патологоанатомічний музей. Першим в Росії впровадив гістохімічний аналіз для більш глибокого вивчення патологічних процесів. Наукові праці присвячені анатомії і військовій медицині. Протягом 30 років редагував “Военно-медицинский журнал”. У січні 1854 р. професора М.І. Козлова було призначено віце-директором медичного урядового департаменту в Петербурзі.

Співробітником і наступником М. І. Козлова був видатний анатом Олександр Петрович Вальтер. Його докторська дисертація “О механизме сплетения волос при колтуне. Микроскопическое исследование” (1845 р.) була першою дисертацією, захищеною на медичному факультеті Київського університету. Крім анатомії і патології читав курс фізіології, фармакології, хірургії і історії медицини. У 1853 р. збудовано Анатомічний театр (за проектом архітектора університету Беретті), в якому викладалися нормальна анатомія, патологічна анатомія та судова медицина. Як окремий структурний підрозділ кафедра патологічної анатомії на медичному факультеті Університету Святого Володимира сформувалась і виокремилась у 1854 році та знаходилась спочатку в окремих приміщеннях Анатомічного театру Університету Святого Володимира (нині Національний музей медицини України по вул. Богдана Хмельницького, 37).

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/57/Mazzon_Julius_Ferdinandus.jpg/200px-Mazzon_Julius_Ferdinandus.jpg

З жовтня 1854 р. по 1874 р. кафедрою патологічної анатомії завідував відомий патологоанатом та терапевт, організатор охорони здоров’я, доктор медицини Юлій (Фердінанд) Іванович Мацон (1817–1885). Докторську дисертацію “Первая степень изменений почек при Брайтовой болезни” Ю. Ф. Мацон захистив 15 травня 1850 р. у Київському університеті, вона стала першою дисертацією з патологічній анатомії в Україні. Наукові праці Ю. Ф. Мацона були присвячені захворюванням нирок та печінки, морфологічним змінам в організмі при запаленні, а також питанням клінічної діагностики та організації боротьби з епідеміями (зокрема, холери).

Штат кафедри (на початок 1861 р.) складали професор Ю. Ф. Мацон, доцент І. М. Станкевич, помічники прозектора Є. Ф. Черниш і С. А. Радецький.

З 1858р. професор Ю. Ф. Мацон започаткував систематичні аутопсії у Військовому госпіталі, де викладав спеціальну патологію (1865–1866 рр.). Був деканом медичного факультету (1868–1869 рр.), керівником Товариства київських лікарів (1871–1881 рр.). З його ім’ям пов’язано створення Олександрівської лікарні, директором якої він був протягом 10 років. Крім того, Ю. Ф. Мацон був фундатором першого поста швидкої медичної допомоги у м. Києві та віце-головою Товариства Червоного Хреста.

http://www.libma.ru/medicina/dramaticheskaja_medicina_opyty_vrachei_na_sebe/i_017.jpg

З 1876 р. завідувачем кафедри обрано видатного вченого зі світовим ім’ям, професора Григорія Миколайовича Мінха (1835–1896). Докторську дисертацію “К учению о развитии ложных оболочек на серозных поверхностях” він захистив 9 червня 1870 р. у Московському університеті.

У 1887 р. кафедра патологічної анатомії була реорганізована у Патологоанатомічний інститут Університету Святого Володимира, який з 1889 року розміщувався за адресою Бібіковський бульвар, 17 (нині бульвар Тараса Шевченка). Штат інституту склали 10 науковців. Під керівництвом Г.М. Мінха новий етап розвитку кафедри відзначався формуванням оригінальних вітчизняних шкіл і напрямків: 1) клініко-анатомічне трактування патологоанатомічних змін в організмі людини; 2) епідеміологія та патологічна морфологія чуми, холери, лепри; 3) патологоморфологічна казуїстика; 4) удосконалення прозекторської справи.

До видатних наукових праць Г. М. Мінха належать дослідження чуми, лепри, сибірки. При вивченні механізмів передачі висипного і поворотного тифів він здійснює самозараження кров’ю хворого на поворотний тиф і веде детальний щоденник розвитку свого захворювання. Підсумком науково-практичної діяльності Г. М. Мінха як патологоанатома, клініциста та епідеміолога в осередку епідемії чуми в Астраханській губернії стає фундаментальна монографія “Чума в Росії”.

Результатом вивчення лепри (прокази) на півдні Росії, у Туркменистані, Константинополі та Палестині стали фундаментальні монографії “Проказа на юге России” (1884р.) і “История проказы в Тверской области” (1894 р.), в яких вперше лепру визначено заразним захворюванням. Г. М. Мінха було обрано почесним членом Товариства боротьби з лепрою і членом комісії з її вивчення в Англії. Ним надруковано 75 наукових праць. З 1882 по 1887 рр. Г. М. Мінх очолював Товариство київських лікарів.

Untitled-14 img015

За 19 років з Патологоанатомічного інституту вийшло 49 наукових статей, 2 книги лекцій і 3 монографії Г. М. Мінха, 2 докторські дисертації: М. М. Волкович “Риносклерома (Scleroma respiratorium) c клинической, патолого-анатомической и бактериологической сторон” (1888 р.) та І. І. Судакевич “К патологии проказы (Lepra arabum)” (1888 р.).

http://www.artslider.com/image/paint/vysokovich.jpg

У 1896 році кафедру очолив професор Володимир Костянтинович Високович (1854–1912) – видатний вчений зі світовим ім’ям, основоположник експериментальної патології та вчення про ретикулоендотеліальну систему, автор понад 90 наукових праць. Докторську дисертацію “О заболевании кровеносных сосудов при сифилисе” В. К. Високович захистив 31 травня 1882 р. у Харківському університеті.

У своїх експериментальних дослідженнях запалення він описав механізм захоплення бактерій ендотелієм кровоносних судин, видалення їх з току крові та знешкодження. Про це відкриття автор повідомив у монографіїї “Veber die Schicksale der in’s Blut injicirten Microorganismen in Korper der Warmbluter” (“Судьба микроорганизмов, введенных в кровь животного”, 1886 р.). Ці результати досліджень експериментального ендокардиту отримали підтвердження в багатьох подальших роботах, зокрема “К этиологии острых ендокардитов”.

Професор В. К. Високович створив оригінальну школу, основними науковими напрямками якої були: 1) з’ясування патологічної анатомії та патогенезу інфекційних захворювань (чума, холера, дифтерія); 2) залучення комплексних морфологічних, експериментальних і бактеріологічних методів для досліджень в патології; 3) вивчення проблеми злоякісного росту (рак, саркома), інвазивних процесів (актиномікоз), жирового обміну. Разом з тим, він був одним із фундаторів Товариства по боротьбі з інфекційними захворюваннями та засновником Київського бактеріологічного інституту (1896 р.), а також організатором курсів для удосконалення лікарів і відкриття кафедри патологічної анатомії Вищих жіночих курсів (1907 р.). В. К. Високович як патологоанатом та інфекціоніст-епідеміолог у 1896 р. брав активну участь у ліквідації вогнищ чуми в Індії, Астраханській губернії, Батумі, на Далекому Сході та в Одесі; проводив роботу по боротьбі з епідеміями під час російсько-японської війни (1904 р.), епідемії холери у Києві (1908 р.).

Творчий доробок інституту за 16 років становили 64 наукові статті, 4 докторські дисертації, посібник В. К. Високовича “Патологическая анатомия” (1911 р.) і брошура “О холере” (1905 р., 1907 р.). Учні професора В. К. Високовича – В. М. Константинович, О. І. Смирнова-Замкова, І. Т. Титов, П. О. Кучеренко.

У 1909 році було організовано окрему кафедру патологічної анатомії Жіночого медичного інституту, яка розміщувалась у окремих приміщеннях Анатомічного театру медичного відділення Вищих жіночих курсів (нині навчальний корпус Національного медичного університету імені О.О. Богомольця по вул. Мечнікова, 5).

 

http://www.nmu.edu.ua/img/kaferd/k9/history/_page_clip_image008.jpg

У 1912 році на чолі кафедри став професор Константинович Володимир Миколайович (1872–1920) – учень В. К. Високовича. Він завідував кафедрою з 1913 року по 1920 рік. Докторську дисертацію “К вопросу о жировом перерождении. Физиологическое отложение жира в организме различных позвоночных животных” захистив у червні 1903 р. в Київському університеті.

Штат кафедри складали: професор В. М. Константинович; асистенти О. І. Смирнова-Замкова, П. О. Кучеренко, І. Т. Титов; помічник прозектора В. Г. Гаршин.

На кафедрі приділялось багато уваги викладанню патологічної анатомії, проведенню наукових досліджень патогенезу та патологічної анатомії дистрофій, запалення, туберкульозу і риносклероми. Серед найбільш відомих наукових праць потрібно відмітити роботу “К вопросу об образовании гиалиновых шаров при риносклероме” (1904 р.).

http://www.nmu.edu.ua/img/kaferd/k9/history/_page_clip_image010.jpg

У 1919 р. Університет Святого Володимира реоганізовано у Всеукраїнський інститут народної освіти імені М. Драгоманова та Інститут охорони здоров’я. У серпні 1920 р. медичний факультет Інституту охорони здоров’я склали Український медичний факультет, Жіночий медичний інститут і Медичний факультет університету Св. Володимира. Кожен з них мав власні кафедри патологічної анатомії з окремими штатами і двома мовами викладання – українською та російською. Вже у грудні 1920 р. Інститут охорони здоров’я було перепрофільовано в Київську державну медичну академію з двома лектурами (україномовною та російськомовною) і двома кафедрами патологічної анатомії. Кафедру з українською лектурою очолив П. О. Кучеренко, а з російською – І. Т. Титов. У січні 1921 р. всі кафедри медичного університету об’єднали, а академія була перейменована в Київський медичний інститут, в якому було запроваджено викладання предметів єдиною мовою – українською.

У 1922 р. завідувачем кафедри патологічної анатомії було обрано Павла Олександровича Кучеренка (1882–1936). Докторська дисертація “К вопросу об отложении гликогена в почке при сахарном мочеизнурении (Отложение гликогена и полисахаридов в почке при различных экспериментальных условиях)” була захищена ним у квітні 1918 р. Наукова спрямованість кафедри стосувалась вивчення патології ендокринної системи, онкологічних захворювань, риносклероми; проводились дослідження осередків ендемічного зобу в Україні. П. О. Кучеренко є автором понад 70 наукових праць. Окрім морфологічних, він застосовував мікрохімічні, капілярно-хімічні та фізико-хімічні методи. У Патологоанатомічному інституті була підготовлена одна докторська дисертація.

Разом з хірургами і терапевтами співробітники кафедри брали активну участь у проведенні оздоровчих заходів. В лабораторіях кафедри Патологоанатомічного інституту постійно працювали лікарі клінік, лікарень, військового госпіталю м. Києва. Крім того, кафедра підтримувала тісні стосунки з лікарями Київського, Житомирського, Черкаського та Чернігівського округів, а також кафедрами патологічної анатомії і патологоанатомічними інститутами Росії, Грузії, Чехословаччини, Бельгії, Латвії, Голандії, Японії. Патологоанатомічний інститут організаційно об’єднував кафедри патологічної анатомії Інституту удосконалення лікарів (1927 р.) і Всеукраїнської академії наук (1927 р.). В 1927 р. кафедрою організовано і проведено 1–ий Всесоюзний з’їзд патологів. Професори інституту активно сприяли розвитку наукової української мови. Так, П. О. Кучеренко написав перший підручник з патологічної анатомії українською мовою “Основи патологічної морфології” (1929 р.). Патологоанатомічний інституті кафедра патологічної анатомії розміщувались у корпусі за адресою бульвар Тараса Шевченка, 17.

 

http://www.nmu.edu.ua/img/kaferd/k9/history/_page_clip_image010.jpg

З 1939 року впродовж 30 років кафедру очолював учень професора П. О. Кучеренка, висококваліфікований лікар-патологоанатом, блискучий педагог, видатний вчений, заслужений діяч науки УРСР, професор Євген Іванович Чайка (1902–1976). Докторську дисертацію “Соединительно-тканный скелет сердца и его значение в патологии” він захистив у лютому 1941 р. в 1-му Київському медичному інституті. Разом з О. О. Богомольцем та М. Д. Стражеском розробляв вчення про фізіологічну систему сполучної тканини.

http://www.nmu.edu.ua/img/kaferd/k9/history/_page_clip_image012.jpg

Штат кафедри складали професор Є. І. Чайка; доценти О. П. Кисельова, К. М. Танцюра; асистенти В. А. Гримайловська, Ю. С. Козачук, О. М. Кучер, Н. М. Коврижко, В. І. Мацуй, А. П. Федотов; аспіранти В. М. Благодаров, В. Г. Пінчук, Л. А. Зотіков. Науковими напрямками діяльності кафедри на той час були: 1) вивчення патології сполучної тканини; 2) дослідження реактивності нервової системи в патологічних умовах; 3) визначення вікових змін внутрішніх органів; 4) дослідження судинної системи нирок і печінки при гіпертонічній хворобі; 5) вивчення експериментального грипу. У 1939–1941 рр. під керівництвом Є. І. Чайки колектив кафедри розробив новий науковий напрямок – стан гематопаренхіматозних бар’єрів в нормі та патології.

Під час Другої Світової Війни кафедра була евакуйована до м. Челябінська, де в найкоротші терміни розгорнула роботу з підготовки медичних кадрів. В цей період на кафедрі розроблялись проблеми сепсису, аліментарних дистрофій та інфекцій. Частина співробітників кафедри брала безпосередню участь у воєнних діях (К. М. Танцюра, В. Л. Бялик, Ю. С. Козачук). Під час війни були знищені музей та бібліотека кафедри патологічної анатомії.

Після війни головним науковим напрямком діяльності колективу кафедри залишалось вивчення патології сполучної тканини та гістогематичних бар’єрів внутрішніх органів при серцево-судинних захворюваннях, інфекціях, хірургічній патології; у 50-ті роки – дослідження реактивних змін периферичної нервової системи, росту пухлин, патології нирок та шлунково-кишкового тракту. Під керівництвом Є. І. Чайки виконано 7 докторських і 20 кандидатських дисертацій.

Він був проректором Київського медичного інституту з навчальної та наукової роботи, членом Вченої Ради МОЗ УРСР. За багаторічну діяльність нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки та медалями.

 

З 1970 року впродовж 20 років кафедру очолювала заслужений діяч науки УРСР, дійсний член Інтернаціональної академії патології, професор Олександра Пилипівна Кисельова (1918–1995), яка до цього займала посаду декана стоматологічного факультету (1955–1957), проректора з навчальної роботи (1960–1967). Докторську дисертацію на тему “Изменения интрамуральных нервных элементов сердца при гипертонической болезни” О. П. Кисельова захистила у травні 1955 р. у Київському медичному інституті імені О.О. Богомольця.

Штат кафедри складали: професор О. П. Кисельова; доценти К. М. Танцюра, О. М. Кучер, Ю. С. Козачук, М. Б. Хомінська, К. О. Богомолець, В. М. Благодаров; асистенти: В. А. Діброва, В. М. Рибка, С. Г. Гичка, С. О. Коломійченко, Л. В. Дегтярьова, Н. М. Григор’ єва, Г. В. Петрова.

Колектив кафедри працював у напрямку комплексного вивчення закономірностей структурних змін і патогенезу патологічних процесів в органах та тканинах при ішемічній хворобі серця й обґрунтування її фармакологічної корекції. На основі тогочасних досягнень гістохімії, гістоензимології, електронної мікроскопії і морфометрії були сформульовані перспективні напрямки щодо патоморфологічної складової кардіології, гепатології, гастроентерології, нефрології. Професор О. П. Кисельова відома своїми науковими дослідженнями в галузі функціональної морфології та патогенезу серцево-судинних захворювань – атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, гіпертензії малого кола кровообігу; захворювань сполучної тканини, а також патології периферичної нервової системи. Отримані дані узагальнені в її монографіях “Нефросклероз”, “Ультраструктурні зміни нирок при гідронефрозі”, “Легеневе серце” та наукових статтях. За цей період на кафедрі були захищені численні докторські та кандидатські дисертації. Кафедра брала активну участь в науковій та практичній діяльності патологоанатомічної спільноти в Україні. На базі кафедри ефективно діяло Київське міське та обласне товариство патологоанатомів. Студентський науковий гурток при кафедрі був одним з кращих в Україні і став першою фаховою сходинкою для багатьох вітчизняних патологоанатомів. Професор О. П. Кисельова тривалий час очолювала Українське наукове товариство патологоанатомів, була головним патологоанатомом МОЗ України. Кафедра розміщувалась у приміщеннях корпусів на бульвара Тараса Шевченка, 17 і Мечнікова, 5.

http://www.nmu.edu.ua/img/kaferd/k9/history/_page_clip_image016.jpg

З 1990 року до серпня 2013 року кафедру патологічної анатомії очолював учень професора Є. І. Чайки, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор, дійсний член Інтернаціональної академії патології, Володимир Миколайович Благодаров (1939–2013). Докторську дисертацію на тему “Морфогенез нирковокам’яної хвороби” В. М. Благодаров захистив у 1979 році. В 1981–1990 роках – заступник проректора з наукової роботи, від 1990 року – декан 1-го лікувального факультету. Основні напрямки науково-дослідної роботи кафедри на цьому етапі – обґрунтування об’єктивних критеріїв патологоанатомічної діагностики зі з’ясуванням сутності різноманітних патологічних процесів при серцево-судинних захворюваннях, хворобах дихальної і сечостатевої систем, шлунково-кишкового тракту тощо. На основі цих даних створено оригінальні варіанти комп’ютерних програм навчально-контролюючого типу для підвищення ефективності навчально-методичної роботи.

Результати наукового доробку активно впроваджувались у навчальний процес і презентувались в навчально-методичних виданнях.

Колектив кафедри складався із висококваліфікованих викладачів та науковців. З 1973 по 2013 рр. на кафедрі працювала і викладала професор Катерина Олегівна Богомолець (1939–2013), під час викладання приділяла особливу увагу формуванню у студентів практичних навичок з діагностування різних форм патології.

З 2014 року по 2016 рік кафедру очолювала доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Валентина Павлівна Терещенко, автор і співавтор понад 300 наукових праць, зокрема – чотирьох посібників для лікарів, 12 монографій, розділів шести колективних монографій, а також чотирьох винаходів, дійсний член Міжнародної академії патології та Європейського товариства патологів. Фундатор кількох наукових напрямків: 1) патоморфоз захворювань як системний радіаційний синдром; 2) гісто-(філо-) генетична детермінованість реалізації техногенного впливу; 3) скерованість сорбційних технологій для потреб медицини і ветеринарії; 4) біологічний вимір низькодозових впливів.

 

 

zaharceva

З 2016 року по 2020 рік кафедру очолювала Захарцева Любов Михайлівна — доктор медичних наук, професор, лікар вищої категорії за спеціальністю “Патологічна анатомія”. Любов Захарцева є завідувачем патологоанатомічного відділення Київського міського онкологічного центру, очолює підрозділ імуногістохімічних досліджень в Асоціації патологоанатомів України, член редакційної ради журнала «Онкологія». Автор і співавтор 3 підручників, 1 монографії, 8 методичних рекомендацій, 58 статей у провідних журналах, 4 патентів на винаходи. Член консультативно-експертних груп при МОЗ України «Стандарти діагностики та лікування мієлопроліферативних захворювань» (2014–2016), «Стандарти діагностики та лікування пухлин яєчок» (2016), «Стандарти діагностики та лікування лімфопроліферативних захворювань у дітей» (2012–2015).

 

 

 

З вересня 2021 року завідувачем кафедри є Гичка Сергій Григорович – доктор медичних наук, професор, лікар-патологоанатом вищої кваліфікаційної категорії, Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії наук вищої школи України, член Міжнародної академії патології, президент Асоціації патологоанатомів України (з 2010 р.).

Автор і співавтор понад 300 наукових праць, 10 монографій, підручників та навчальних посібників, 19 патентів на винаходи. Член редакційних рад наукових фахових видань “Патологія” (Web of Science), “Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія”, “Український науково-медичний молодіжний журнал”.