Кафедрa загальної хірургії №1

Історія кафедри

Кафедра була створена у 1889 році на медичному факультеті Імператорського Унiверситету святого Володимира, деканом якого з 1889 по 1897 рр. був проф. Гейбель Карл-Емiлiй Георгiйович, як кафедра хірургічної патології та терапії.

Першим завідувачем кафедри був професор Олександр Дмитрович Павловський (1857-1944), учень Луї Пастера.

Вперше в Україні (а також і в Росії) вже в 1900 році О.Д. Павловський впровадив в практику кип’ятіння хірургічних інструментів у розчині соди.

У своїх лекціях О.Д. Павловський викладав мікробіологію з основами асептики та антисептики, хірургічну патологію, переломи та вивихи, десмургію, значне місце присвячував патологічній анатомії („Хто хоче бути розумним та грамотним хірургом, той повинен довго та невтомно самостійно вивчати всілякі захворювання на секційному столі та під мікроскопом; тільки тоді його розумовий зір буде проникати в глибину захворювання тканини і перед ним буде оживати структура та стан клітинних елементів”).

1914 р. професор Павловський написав роботу з військово-польової хірургії, присвячену пораненням дрібнокаліберними кулями, гнійним хірургічним захворюванням, ускладненням після вогнепальних поранень та їх етіології, хірургії периферійних нервів тощо.

З 1912 року завідувачем кафедри стає професор Дітеріхс Михайло Михайлович (1871-1941), який керував кафедрою до 1918 року.

У 1915 р. за участі М.М. Дітеріхса на кафедрі було засновано студентський науковий гурток, який діє і до сьогодні.

М.М. Дітеріхс одним з перших обґрунтував та впровадив в клінічну практику невідкладні оперативні втручання при гострому апендициті, перитоніті. Вперше в світі він запропонував загальновизнану наразі методику видалення апендикса („К технике удаления червеобразного отростка”). М.М.Дітеріхс глибоко вивчав проблеми туберкульозу кісток та легень, що знайшло відображення у роботах „О принципах гелиотерапии „хирургического туберкулеза”, „О хирургических вмешательствах при туберкулезе легких”. Професор М.М. Дітеріхс значну увагу приділяв проблемам військово-польової хірургії: запропонував та вдосконалив шини для транспортної іммобілізації стегна при переломах.

Професор М.М. Дітеріхс є автором близько 130 наукових праць, в тому числі шести монографій, присвячених хворобам суглобів, військово-польовій хірургії, травматичним аневризмам, грижам, базедовій хворобі, хірургії легень при туберкульозних ураженнях, а також історії медицини. „Введение в клинику заболевания суставов”, “Послеоперационный период”, “Душа хирурга” – всі ці монографії були написані під час завідування кафедрою загальної хірургії. Під час роботи в Києві вчений опублікував понад 30 наукових праць.

З 1919 року по 1932 рік кафедрою завідує Митрофан Миколайович Москальов (1873-1940). Під час керівництва професора М.М. Москальова кафедра була вже клінічною і основним напрямком її науково-практичної діяльності була гнійна хірургія, але у 1932 р. кафедру загальної хірургії 1-го Київського медичного інституту було скасовано, а М.М. Москальов пішов у відставку, однак аж до 1938 р. він продовжував лікарську діяльність як консультант лікувальних закладів Києва. Штат кафедри загальної хірургії на час її ліквідації було зараховано до факультетської хірургічної клініки професора О.П. Кримова.

У 1934 р. кафедру було відновлено і її завідувачем став Іван Олександрович Зав’ялов (1880-1938). У цей час база кафедри була перенесена на територію хірургічного відділення Київської міської клінічної лікарні імені Жовтневої революції (сьогодні – Олександрівська клінічна лікарня).

Після смерті професора І.О. Зав’ялова у 1938-1939 рр. завідувачем кафедри був Аркадій Тимофійович Лідський (1890-1973). Професор А.Т. Лідський був новатором вітчизняної хірургії, автором багатьох нових методів хірургічного лікування. Він був зачинателем оригінальної операції позадулонної позаміхурової простатектомії, операції відновлення тазового дна, артродезу гомілково-стопного суглоба. У невідкладній хірургії одним з перших він почав виконувати резекцію шлунку при виразкових кровотечах, холецистектомії в гострому періоді захворювання. В торакальній хірургії ним був розроблений метод парціальної обробки кукси частки легені у випадках для ізольованої обробки елементів кореня легені. Задовго до Другої світової війни він почав займатися хірургією серця, а саме створенням колатерального кровообігу при стенокардії.

А.Т. Лідський є автором більше як 200 наукових праць, у тому числі 9 монографій. Під безпосереднім керівництвом А.Т. Лідського виконано 14 докторських та понад 60 кандидатських дисертацій.

З 1939 по 1941 рік завідувачем кафедри був професор Леонід Олександрович Корейша (1896-1973), один з найкращих представників школи академіка М.Н. Бурденка, блискучий нейрохірург, нейрофізіолог, патофізіолог.

З початком завідування кафедрою загальної хірургії професором Корейшою в науково-практичній та педагогічній діяльності кафедри загальної хірургії з’явився новий напрямок – нейрохірургія, почали виконуватися великі нейрохірургічні операції, у тому числі видалення пухлин мозку складних локалізацій.

Л.О.Корейша є автором понад 100 наукових праць, присвячених центральній регуляції серця, кровоносних судин, дихання та нейрохірургії. Під керівництвом Леоніда Олександровича виконано 8 докторських та 14 кандидатських дисертацій.

З 1941 по 1944 роки завідувачем кафедри був доцент Борис Михайлович Городинський (1887-1969) – видатний київський хірург, послідовник професора Юкельсона. Основний напрямок наукової і практичної діяльності Б.М. Городинського – гнійна хірургія. Чимало уваги приділяв абдомінальній хірургії, особливо хірургії товстої кишки, хірургічній онкології, проблемам військово-польової хірургії. Автор понад 50 наукових робіт.

З 1944 по 1955 роки завідувачем кафедри був Іван Миколайович Іщенко, член-кореспондент АН УРСР, генерал-майор медичної служби. У роки Другої світової війни І.М. Іщенко був головним хірургом спочатку Південно-Західного фронту, потім Сталінградського, Донського і знову Південно-Західного фронтів. За час війни він особисто зробив більше трьох тисяч операцій, з них тільки на головному мозку понад 500 і не менше 200 на спинному мозку. Основні напрямки його науково-практичної діяльності – це військово-польова хірургія, проблеми трансплантації тканин, питання переливання крові, механізми регуляції мозкового тиску, розробка операцій на центральній та периферичній нервовій системі. Автор понад 100 наукових робіт, зокрема 3 монографій та 2 підручників. І.М. Іщенко модифікував способи дренування черевної порожнини при перфоративній виразці шлунку, дванадцятипалої кишки, деструктивному холециститі та апендициті, розробив методику паравертебральної анестезії для диференціальної діагностики захворювань органів черевної порожнини, один з перших рекомендував застосування інтубаційного потенційованого наркозу.

Після переходу професора І.М.Іщенко на кафедру факультетської хірургії після смерті академіка А.П. Кримова з 1955 р. по 1973 роки завідувачем кафедри був Михайло Ісидорович Коломійченко (1882-1973). Професор М.І. Коломійченко сприяв розвитку в Україні торакальної хірургії, впровадив в клінічну практику ряд нових методик оперативних втручань на стравоході, шлунку, серці, легенях, жовчному міхурі, залозах внутрішньої секреції тощо. У1933 році одним із перших в Радянському Союзі провів операцію з приводу панцирного серця. Професор М.І. Коломійченко – автор понад 130 наукових праць, під час його керівництва кафедрою на її базі була створена біохімічна лабораторія.

З 1973 по 1980 рр. завідувачем кафедри був професор Юрій Миколайович Мохнюк (1924-2004). У 1973 р. Ю.М. Мохнюка обирають завідувачем кафедри загальної хірургії Київського медичного інституту, з 1980 р. він завідує кафедрою факультетської хірургії. Під його керівництвом у клініці проводилися фундаментальні дослідження з хірургічної гастроентерології, всебічно вивчалися проблеми хірургічної інфекції, інтенсивної терапії, ендоскопії. Роботи з удосконалення апаратури створили передумови для нового функціонального напрямку в хірургії, професор Ю.М. Мохнюк є автором багатьох винаходів, більш як 140 наукових праць, серед яких дві монографії. Під його керівництвом захищено 10 дисертацій.

З вересня 1981 р. по лютий 2002 р. завідувачем кафедри був професор Земсков Володимир Сергійович (1939-2002). У 1972 р. В.С. Земсков захистив кандидатську дисертацію на тему “Комплексна діагностика злоякісної меланоми шкіри”. Цього ж року він починає працювати у Київському НДІ клінічної та експериментальної хірургії (тепер — Інститут хірургії та трансплантології НАМН України імені О.О. Шалімова) на посаді молодшого наукового співробітника. Робота в цьому інституті з Олександром Олексійовичем Шалімовим – “хрещеним батьком” української хірургії – довершує формування хірургічного генія Володимира Сергійовича Земскова. У 1978 р. він стає старшим науковим співробітником й очолює відділ. У 1981р. захищає докторську дисертацію на тему “Хірургічне лікування гострого панкреатиту та його ускладнень”, цього ж року він лишає Інститут хірургії й очолює кафедру загальної хірургії Київського медичного інституту. У 1982 році на базі Київської міської лікарні №14, де тоді знаходилася й кафедра, професор В.С. Земсков засновує Київський міський центр хірургії печінки, жовчних шляхів та підшлункової залози. З 1989 р. базою кафедри загальної хірургії №1 разом з Центром хірургії печінки стала Київська міська клінічна лікарня №10. Центр цілодобово працює по швидкій допомозі й приймає хворих не тільки з Києва, а й з усієї України та інших республік СРСР. У 1983 році В.С. Земскову було присвоєно звання професора. У 1985 р. за розробку та втілення у клінічну практику методів й техніки кріодеструкції злоякісних новоутворень професор Земсков отримує Державну премію СРСР. У 1987 р. його обрано членом Міжнародної асоціації гепатопанкреатобіліарної хірургії. У 1988 р. професору Земскову було надано звання Заслуженого діяча науки УРСР. У 1995 р. професор Земсков за медичні дослідження у галузі боротьби з раком отримує звання академіка Академії Універсалє Гул’єльмо Марконі (Рим, Італія), його обирають членом Європейського ордену гідності А.С.О.Е.М. (Брюссель, Бельгія) та Товариства Альберта Швейцера (Австрія), а також багатьох інших міжнародних благодійних некомерційних організацій. У 1997 р. його обирають членом Міжнародного хірургічного товариства (ІSS). Під час роботи професора Земскова на кафедрі значно розширився спектр її наукової діяльності. Наукова тематика та пріоритетними напрямами діяльності кафедри були: лікування та профілактика захворювань печінки, лікування та профілактика жовчнокам`яної хвороби та її ускладнень, профілактика, діагностика та лікування мікрохолелітіазу, діагностика та лікування гострих та хронічних захворювань підшлункової залози, лікування та профілактика гнійно-септичних ускладнень у загальній хірургії, імунодіагностика та імунотерапія в хірургії, еферентна терапія, пластична та реконструктивна хірургія, оптимізація перебігу раньового процесу в пластичній хірургії, комплексне лікування патологічного ожиріння, комплексна терапія злоякісних новоутворень з використанням препаратів чистотілу великого, лікування виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки, поєднаної з захворюваннями органів гепатопанкреатодуоденальної зони; розробка методів сорбційної детоксикації в хірургії, малоінвазивна та ендоскопічна хірургія, комплексна програма терапії цукрового діабету (трансплантація бета-клітин, метаболічна хірургія цукрового діабету).

Результати досліджень були надруковані у міжнародних наукових виданнях, у тому числі й в англомовних, в клініці працюють робочі групи, що розробляють окремі наукові тематики у співпраці з науково-дослідними інститутами України, та університетами Австрії й Німеччини. Професор В.С. Земсков є автором п’яти монографій – “Хирургия печени”, “Сорбционная детоксикация в хирургической клинике”, “Постпанкреаторезекционный синдром”, “Гипотермия в неотложной брюшной хирургии”, “Низкие температуры в медицине” та понад 100 авторських свідоцтв.

Під його керівництвом захищено 17 докторських та 43 кандидатських дисертації. На кафедрі проходили післядипломне навчання лікарі, які зараз працюють у США, Франції, Німеччині, Узбекистані, Лівані, Конго, Австралії, Перу.

З лютого 2002 р. по квітень 2003 р. після смерті професора Земскова В.С. обов’язки завідувача кафедри виконував Ярослав Михайлович Сусак (1964 р. нар.). Має 70 друкованих наукових праць, 11 патентів на винахід. Був учасником тринадцяти міжнародних конгресів, де представляв досягнення кафедри з лікування патології органів гепатопанкреатобіліарної зони. За цикл робіт по цій темі у 1997 році отримав орден Гідності Європарламенту (Брюссель, Бельгія). В 1997 році Сусак Я.М. захистив кандидатську дисертацію на тему: “Значення жовчного мікролітіазу у виборі лікувальної тактики при гострому рецидивуючому панкреатиті”, в 2004 р. – докторську дисертацію на тему: “Діагностика та лікування незапальних захворювань підшлункової залози, ускладнених жовтяницею”.

З 2003 р. завідувач кафедри загальної хірургії № 1 НМУ імені О.О. Богомольця — професор Дронов Олексій Іванович (1959 р. нар.) – відомий український хірург, педагог, науковець. Основні напрямки його наукових досліджень – хірургія печінки, жовчних проток, підшлункової залози, хірургічна онкологія, гнійна, судинна, реконструктивно-пластична хірургія, оперативна гінекологія та онкогінекологія.

Протягом 1982-1985 рр. О.І. Дронов працював лікарем-хірургом в лікарні швидкої медичної допомоги м. Харкова та в центральній районній лікарні м. Бобровиця Чернігівської обл., з 1986 р. – в Київському НДІ клінічної та експериментальної хірургії (тепер — Інститут хірургії та трансплантології НАМН України імені О.О. Шалімова) в відділі хірургії печінки, підшлункової залози та портальної гіпертензії, з 1998 по 2003 рр. – у відділі хірургії підшлункової залози та реконструктивної хірургії жовчовивідних проток того ж інституту на посаді старшого наукового співробітника. У 1997 р. захистив кандидатську дисертацію за темою „Хірургічне лікування хронічного панкреатиту ускладненого утворенням псевдокіст”. О.І.Дронов активно займається педагогічною діяльністю, працюючи на посаді викладача на медико-інженерному факультеті Міжнародного Соломонового університету. В 2003 р. захистив докторську дисертацію „Діагностика та хірургічне лікування пухлин позапечінкових жовчних проток”, отримав звання професора.

Професор О.І. Дронов – автор понад 400 друкованих праць, 25 посібників, 97 патентів України на винахід, трьох авторських свідоцтв на винахід СРСР, 2 методичних рекомендацій. Також має 8 раціоналізаторських пропозицій.

Головну першу клінічну базу кафедри було розгорнуто у Центральній міській лікарні міста Києва, з 1989 року її перенесено до Міської клінічної лікарні № 10. Наразі професорсько-викладацький склад кафедри включає 4 доктори медичних наук, 10 кандидатів медичних наук.

На кафедрі щорічно займається більше тисячі студентів ІІ та ІІІ курсів медичних факультетів № 2, № 3, №4 (молодші спеціалісти) та медико-психологічного факультету, іноземні студенти, в тому числі й англомовні. Викладання відбувається за робочою програмою з дисципліни „Загальна хірургія”, розробленою кафедрою у 2008 році згідно з вимогами впровадження в навчання положень кредитно-модульної системи, яка оновлюється та доповнюється на початку кожного навчального року.

Організація навчального процесу здійснюється за кредитно-модульною системою відповідно до вимог динамічного розвитку Болонського процесу. Кредитно-модульна система передбачає ротацію модулів клінічних дисциплін та поступове навчання на одній кафедрі впродовж другого та третього років навчання.

Практичні заняття із студентами проводяться згідно з навчальними планами не лише теоретично, але й, переважно, біля ліжка хворого, в маніпуляційних, перев’язочних, операційних, відділеннях діагностики (практична частина). На кафедрі за вимогою опорної кафедри розроблені робочі навчальні програми з дисципліни «Загальна хірургія» для студентів медичних факультетів; «Загальна хірургія» для студентів медико-психологічного факультету; «Догляд за хірургічними хворими (практика)» та «Сестринська практика (програма виробничої практики)». Значна увага приділяється заняттям з іноземними студентами.

Основні напрямки наукової діяльності кафедри – хірургія хронічного та гострого панкреатиту, доброякісних та злоякісних вогнищевих уражень печінки та органів панкреатодуоденальної зони, кріохірургія, реконструктивна хірургія жовчовивідних проток, шлунково-кишкового тракту, малоінвазивна хірургія, а також інші питання сучасної хірургічної науки.

Науково-дослідні теми кафедри за останні роки: “Лікування запальних та незапальних захворювань печінки та підшлункової залози” (номер державної реєстрації №0102U000783); «Розробка нових методів діагностики та лікування захворювань органів панкреатобіліарної зони, ускладнених жовтяницею» (номер держреєстрації 0105U01319); „Розробка та вдосконалення методів комплексного лікування захворювань органів панкреатодуоденальної зони” (номер держреєстрації 0108 U 000789); «Розробка та вдосконалення методів комплексного лікування захворювань органів черевної порожнини із застосуванням кріотехнологій» (номер держреєстрації 0111 U 005406 (2010-2013 рр.); «Розробка та вдосконалення малоінвазивних методів хірургічного лікування захворювань органів гепатопанкреатобіліарної зони».

За останнє десятиріччя співробітниками кафедри було захищено 4 докторські та 14 кандидатських дисертацій. У 2019 році пройшли апробацію 3 кандидатські та 1 докторська дисертації, на стадії завершення 1 докторська та 6 кандидатських дисертацій.

Співробітниками кафедри було видано 5 науково-методичних посібників для медичних вишів III-IV рівнів акредитації, за якими вивчають хірургію студенти України, 24 нововведення, включені в реєстр МОЗ України, 215 публікацій в Україні та за кордоном, отримано 54 патенти Україна на винахід.

Кафедра обладнана сучасною хірургічною апаратурою, що дозволяє проводити діагностично-лікувальні процедури, оперативні втручання відповідно до європейських стандартів лікування нозологій, якими займається колектив кафедри (кріохірургічна установка „Кріопульс”, Дуоденоскоп FUJINON з відеоприставкою, УЗ-апарат BIOMEDICA, лапароскопічна стійка OLYMPUS).

Щорічно професорсько-викладацький склад кафедри бере участь в консультуванні, консервативному та оперативному лікуванні близько шести  тисяч хворих з патологією органів гепатопанкреаотобіліарної зони.