НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

Кафедрa судової медицини та медичного права

Історія кафедри

Історія кафедри

9 (23 вересня) 1841 р. було розпочато навчання на медичному факультеті університету святого Володимира. Цього дня професором М.І.Козловим було прочитано першу лекцію з анатомії, а 12 (26) вересня 1841 р. професор В.О.Караваєв прочитав першу лекцію з енциклопедії та методології медицини. Саме в ці дні і розпочалася славетна історія Національного медичного університету імені О.О.Богомольця.

Кафедра судової медицини Національного медичного університету імені О.О.Богомольця є однією із “старіших”, оскільки її вік співпадає почесним віком Національного медичного університету.

Після закриття в 1841 р. Віленської медико-хірургічної академії та відкриття медичного факультету при Київському Університеті св. Володимира самостійної кафедри судової медицини не було. Серед 10 кафедр, які були затверджені згідно статуту 1835 р. на медичному факультеті, кількістю дисциплін, що викладалися відрізнялася тільки кафедра «государственного врачебноведения», на якій викладали:

а) судову медицину;

б) медичну поліцію з гігієною;

в) медичне законодавство – коротке викладення ходу справ, порядку служби і устрою по медичному управлінню в державі, а також відомості про цивільну службу і правознавство в необхідному для лікаря обсязі;

г) ветеринарну поліцію з епізоотичними хворобами.

Першим професором, призначеним в Київський університет у 1842 р. на кафедру був вихованець Харківського університету Іван Федорович Леонов. Він у 1830 р. після закінчення університету під час епідемії холери в Харкові і Кременчуці приймав активну участь в боротьбі з інфекцією, за що був нагороджений діамантовим перстнем та залишений при Харківському університеті для викладання анатомії. В 1834 р. був затверджений ад’юнктом з анатомії, а в 1837 р. удостоєний ступеню доктора медицини й хірургії. В цьому ж році його призначили прозектором анатомії та затвердили в званні Інспектора лікарської управи. З 1839 р. він був тимчасово призначений ад’юнкт-професором Віленської медико-хірургічної академії, після розформування якої з 1842 р. затверджений ординарним професором кафедри «государственного врачебноведения» медичного факультету Київського університету святого Володимира.

Впродовж своєї педагогічної діяльності в університеті І.Ф.Леонов викладав гігієну і дієтетику, медичну допомогу, медичне державне управління, епізоотичні хвороби, загальну ветеринарію, з 1847 р. до 1853 р. читав студентам юридичного факультету курс судової медицини. Зі студентами медичного факультету проводив судово-медичні розтини на базі Київського військового шпиталю.

Викладання судової медицини велося на базі Київського військового шпиталю, де в 1849 р. у вигляді експерименту, на два роки, було відкрито судово-медичне відділення, куди для обстеження направляли цивільних та військових. У 1851 р. це відділення було остаточно закріплено за кафедрою, а з 1852 р., коли побудували анатомічний театр, було виділено приміщення для викладання судової медицини. За п’ять років навчання студенти, зокрема, складали іспити із судової медицини та практичної судової медицини.

Професор Леонов І.Ф. був ініціатором проведення судово-медичних розтинів трупів осіб, які померли насильницькою смертю та у випадках підозри на насильницьку смерть. За поданням ректора Університету святого Володимира, до якого звернувся професор Леонов І.Ф. з цим питанням, Київська губернська управа ухвалила відповідне рішення, що стало підставою для початку судово-медичної експертизи у м. Києві.

Через хворобу професор І.Ф. Леонов у 1853 р. був звільнений, а 13.01.1854 р. на 45 році життя помер. Професором І.Ф.Леоновим було опубліковано 6 наукових праць, які стосувалися судової медицини й епідеміології.

Після І.Ф.Леонова кафедру очолив професор Фридрих Фридрихович Меринг, який впродовж майже 4-річної роботи – з 1853 р. по 1857 р. займався проблемами гігієни і паралельно викладав курс історії медицини. З 1857 р. Ф.Ф. Мерінг керував кафедрою шпитальної терапевтичної клініки, а з 1864 р. впродовж 23 років – кафедрою факультетської терапії.

Отримавши блискучу теоретичну освіту за кордоном й будучи чудовим лікарем, Ф.Ф. Меринг, здавалося, повинен був створити в Києві наукову терапевтичну школу. Але цього не сталося. Він обмежився лише читанням прекрасних клінічних лекцій, які з задоволенням слухали лікарі та студенти. Ф.Ф.Мерінг не залишив після себе учнів, які б змогли очолити кафедру терапії.

За професора Ф.Ф.Меринга кафедра державного медицинознавства починає диференціюватися, оскільки він значну увагу приділяв проблемам гігієни.

Курс судової медицини викладав обраний ад’юнктом по кафедрі «государственного врачебноведения», з 1857 р. Ф.Ф.Ергардт, який в 1859 р. був затверджений, екстраординарним, а в 1860 р. – ординарним професором цієї кафедри. У 1853-1854 р.р. Ф.Ф.Ергардт працював помічником прозектора кафедри анатомії, якою на той час керував проф. О.П.Вальтер, учень М.І.Пирогова, а з 1854 р. до 1857 р. був прозектором на цій же ж кафедрі.

Власне кажучи, судова медицина на медичному факультеті Київського університету почала розвиватися самостійно з приходом на кафедру «государственного врачебноведения», Ф.Ф.Ергардта, якого проф. М.О.Оболонський характеризував як людину живого розуму, надзвичайно енергійну, що настирливо впроваджувала свої ідеї. Він вмів захопити своїми експертизами аудиторію. Завдяки впливові в Університеті, судовому та військовому відомствах проф. Ф.Ф.Ергардт багато зробив для становлення кафедри державного медицинознавства, а потім і кафедри судової медицини. Але брак коштів став причиною того, що положення навчально-допоміжних структурних підрозділів кафедри були досить жалюгідними.

Із матеріалів, що збереглися відомо наступне: на той час окремого приміщення для практичних занять з студентами кафедра не мала, не було достатньої кількості і навчально-методичних посібників для занять. В анатомічному театрі (нині – вул. Б.Хмельницького, 37) для викладання судової медицини був виділений кабінет, де знаходились шафа, стіл, 3 стільці і 2 дошки, у розпорядженні викладачів було 2 анатомічних набори, 4 старих мікроскопи і ряд майже непридатних інструментів.

Окрім того в анатомічному театрі було приміщення для судово-медичних розтинів трупів. Ця кімната була темною, освітлювалася лише двома маленькими віконцями, лавки розташовувалися амфітеатром. Для розтину трупів використовували 3 оббитих цинком, стареньких столи.

Серед учбово-допоміжних структур було клінічне судово-медичне відділення при Київському військовому шпиталі. В цьому відношенні викладання судової медицини у Київському університеті було в значно ліпших умовах, ніж в інших університетах. В судово-медичному відділенні проводили обстеження живих осіб – як цивільних, так і військових з приводу душевних та соматичних захворювань.

З 1862 р. завідування судово-медичним відділенням шпиталю було доручено проф. Ф.Ф.Ергардту, а тому воно і закріпилося за кафедрою в якості навчально-допоміжного підрозділу, що широко використовувався для педагогічного процесу.

Завідуючи цим відділенням, проф. Ф.Ф.Ергардт до виходу у відставку (1888 р.) був одночасно і завідуючим відділенням для душевно хворих шпиталю. Він довгий час читав лекції не тільки з судової медицини, але і з психіатрії. Тому проф. Ф.Ф.Ергардт при необхідності проводив всі обстеження як душевно-, так і соматично- підекспертних і ізольованого клінічного судово-медичного відділення не потребував.

Цим і пояснюється той факт, що до 1889 р. з боку проф. Ф.Ф. Ергардта, не дивлячись на його вплив в Університеті, де він впродовж низки років був деканом медичного факультету, (з 1865р. до 1868 р, з 1875 р до 1883 р, і в 1887-1890 р.р.) та в воєнному відомстві не було зроблено спроб науково оснастити клінічне судово-медичне відділення шпиталю, яке він вважав своїм дітищем. В шпиталі не було виділено спеціального приміщення для обстеження хворих, майже не було апаратів і інструментів для клінічних досліджень тощо.

Під час завідування Ф.Ф.Ергардтом відбувся розподіл кафедри на дві самостійні судової медицини з епізоотичними хворобами та ветеринарною поліцією, яку очолив професор Ф.Ф.Ергардт, та кафедру гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики.

Викладання судової медицини при професорі Ф.Ф.Ергардті велося, переважно, в напрямку казуїстики. На лекціях розглядали судові процеси, в яких використовували дані судово-медичних експертиз; розтини трупів проводили лише у випадках, що складали казуїстичну зацікавленість; в клінічному відділенні шпиталю відбирали цікаві, з погляду судово-медичної експертизи, випадки.

Професор Ф.Ф.Ергардт мав репутацію знаного експерта та ерудованого вченого. Він постійно залучався Київськими судами як експерт в складних судових справах, що потребували глибоких медичних знань. Його також запрошували для вирішення складних питань і медичні установи інших міст. Так, інспектор Одеської лікарської управи доктор Л.А.Маровський звертався до нього за консультацією у справі про смерть капітана Гиждеу в 1884 р. Того ж року його запросили в С.-Петербург як експерта по резонансній тоді справі про вбивство Сари Беккер.

Професор Ф.Ф.Ергардт був автором 26 наукових праць і 26 критичних досліджень, присвячених. в основному, розгляду судово-медичних експертиз.

Практичне направлення робіт проф. Ф.Ф.Ергардта було однією з характерних його рис. Ф.Ф.Ергардт вважав, що участь судових медиків у роботі медичних друкованих видань є важливою умовою боротьби з недоліками в праці повітових, міських лікарів, а крім того має сприяти підвищенню наукового рівня експертиз. Тому, Київська лікарська громадськість широко використовувала медичні видання для висвітлення судово-медичних питань, розгортала дискусії з приводу окремих складних медичних експертиз та інших питань.

У 1888 р. професор Ф.Ф.Ергардт вийшов у відставку в звані заслуженого ординарного професора, але із збереженням посади декана медичного факультету Університету, яку він залишив у 1890 р. Після важкої і тривалої хвороби – генералізоване ракове враження органів черевної порожнини 21 грудня 1895 р Ф.Ф.Ергардт помер.

З 1889 р. екстраординарним професором кафедри судової медицини Київського університету був призначений вихованець Харківського університету Микола Олександрович Оболонський. З 1880 р. його затвердили в звані доктора медицини після захисту дисертації “О волосах в судебно-медицинском отношении”. Спочатку М.О.Оболонський працював прозектором кафедри судової медицини Харківського університету, де читав лекції з судової медицини як приват-доцент.

У 1887 р. проф. М.О.Оболонський був відряджений на 1,5 роки за кордон, де працював в галузі патологічної анатомії у проф. Є.Циглера в Тюбінгені та у проф. Г.Хмари в Празі, по судовій медицині – у проф. Й. Машка в Празі та у проф. Е. Гофмана у Відні, з психіатрії та невропатології – у проф. Ріна в Празі, і у проф. І.М.Шарко в Парижі, з токсикології – у проф. Таппейнера в Мюнхені, по антропології в проф. І.Ранке в Мюнхені.

У 1893 р. йому було присвоєно звання ординарного професора. З приходом на кафедру судової медицини Київського університету проф. М.О.Оболонський відмічав незадовільне положення кафедри як у відношенні приміщень, обладнання, так і навчально-допоміжних підрозділів і тому він клопотав перед Університетом про необхідність виділення окремого приміщення для кафедри.

Після проведеного в 1889 р. ремонту будинку, кафедра судової медицини мала вже прозекторську, кабінет професора, секційну залу, хімічну та фотографічну лабораторії.

Вважаючи за необхідне супроводжувати читання лекцій демонстрацією відповідних судово-медичних об’єктів, проф. М.О.Оболонський в 1889 р. приступив до створення судово-медичного музею, якого на кафедрі раніше не було.

Створений проф. М.О.Оболонським музей поступово розрісся і набув заслуженої слави як кількістю своїх експонатів, так і їх високою науковою цінністю. Надзвичайно цікаво, що у створенні музею приймало участь багато вихованців Київського університету. Потрібно відзначити, що на адресу проф. М.О.Оболонського була направлена колекція куль з театру російсько-турецької війни (1877-1878 р.р.) з детальним описом характеру виявлених ушкоджень у поранених, яких оперував хірург М.І.Якимович. На жаль, цією колекцією кафедра в наш час не володіє. В архівних матеріалах зберігся лише адресований проф. М.О. Оболонському, лист в якому М.І.Якимович писав: “Мені, звичайно, було б приємно, якби мій скромний дарунок послугував початком для більш цінних та більш цікавих внесків з боку інших дарителів. Таким чином, при створенні Вами музею, який в нинішньому вигляді, за багатством та різнобічністю предметів, являє ледь не єдиний музей судової медицини не лише у нас в Росії, але й в усій Європі, створювалися б колекції деформованих куль, цікаві й повчальні як в історичному значенні, так й в чисто науковому, судово-медичному” (1893 р., 1 листопада).

І дійсно, створений за часів проф. М.О.Оболонського музей отримав загальне визнання.

Учбова кімната з музейними експонатами кафедри судової медицини (2011 р.)

Через те, що приміщення кафедри були надзвичайно тісними, незручними для проведення занять, розкиданими в різних кінцях будинку, не мали вентиляції, що дуже утруднювало роботу на кафедрі, абсолютна відсутність належних умов для зберігання трупів та видачі їх родичам, а також те, що в цьому приміщенні неможливо було організувати практичні заняття із обстеження живих осіб – все це стало підставою для порушення проф. М.О.Оболонським у 1890 р. клопотання про будівництво окремого будинку для судово-медичного інституту (Справа правління університету, за №139, 1891 р.).

Ескізний проект Інституту судової медицини
при університеті святого Володимира, 1913 р.

Виділена Правлінням університету комісія, ознайомившись на місці з вказаними недоліками, знайшла, що ”необхідно безвідкладно” збудувати окрему будівлю для судово-медичного інституту, вказала навіть місце (нині -вул. Б.Хмельницького, 37) для спорудження такого будинку.

Однак, Попечитель Київського навчального округу листом за №5477 від 28.08.1891 р. повідомив Правління Університету, що побудова приміщення судово-медичного інституту не може бути здійснена у 1891 році.

У 1894 р. професор М.О. Оболонський знову подав клопотання відносно інституту судової медицини, але і цього разу проект створення Інституту судової медицини потерпів крах. Таким чином, умови роботи кафедри судової медицини медичного факультету Київського університету, на жаль, не покращились. Однак, вже з 1896 р. кафедра судової медицини щорічно для закупівлі навчально-методичних посібників та обладнання почала отримувати по 500 руб. на рік, в той час як з 1863 р. згідно Статуту на потреби кафедри виділялося тільки по 100 руб.

На кошти, що виділені, кафедра придбала меблі, апаратуру, інструменти, наукову літературу, поповнився музей макро- та мікропрепаратів.

До 1899 р. кафедра судової медицини проводила обстеження підекспертних, головним чином, військовослужбовців, в судово-медичному відділенні військового шпиталю. Починаючи з 1894 р. відповідно до наказу командувача військами в шпиталь щорічно допускалося лише 10 цивільних осіб, обстеження яких складало виключно науковий інтерес. Однак, у 1899 р. було введено заборону на обстеження хворих військовослужбовців у вказаному відділенні. Заборонялося також проводити із студентами обходи в судово-медичному та психіатричному відділеннях, де знаходилися військовослужбовці, та демонструвати студентам хворих офіцерів. Це нанесло значної шкоди справі викладання судової психопатології, а клінічний судово-медичний матеріал значно скоротився.

Викладання судової медицини за часів проф. М.О.Оболонського велося на 4 і 5 курсах. При цьому, на 4 курсі читали теоретичний курс судової медицини з демонстрацією відповідних кожному розділу препаратів із судово-медичного музею та з повідомленням коротких судово-медичних даних стосовно препарату. Зазвичай, після кожного прочитаного розділу аналізували декілька судово-медичних експертиз. На 5 курсі в процесі викладання клінічної судової психопатології та вчення про уявні хвороби в першому півріччі на 2-х кураторів-студентів виділяли одного підекспертного, якого студенти були зобов’язані ретельно обстежити й скласти повний акт з мотивованими висновками.

Практичні заняття були сконцентровані на 5 курсі і їх проводили після отримання студентами загальномедичної підготовки та ознайомлення з основами судової медицини на 4 курсі. Студенти 5 курсу проводили самостійно дослідження трупів, судово-хімічні та хіміко-мікроскопічні дослідження. Вони повинні були складати акти судово-медичного дослідження трупа та обстеження живих особи.

Не дивлячись на зусилля проф. М.О.Оболонського, у викладанні судової медицини, відчувався великий недолік через відсутність відповідних умов для обстеження живих осіб з метою визначення різноманітних ушкоджень, каліцтв, статевих станів тощо, тобто, тих видів обстеження, з якими найчастіше стикається як судові медики, так і лікарі інших спеціальностей. Проф. М.О.Оболонський знав цей недолік і вважав, що для повноцінного викладання судової медицини, перш за все, потрібно мати добротно упорядкований інститут судової медицини, де можна було б проводити всі види судово-медичних досліджень і на його базі повинні б були навчатися студенти. Він вимагав також збільшення кількості годин на практичні заняття та поповнення штату помічників професора. Все своє життя він добивався спорудження самостійного інституту судової медицини, але так і не реалізував своїх мети.

Отримавши прекрасну теоретичну освіту за кордоном, професор М.О.Оболонський намагався підняти судову медицину на належний рівень. Він писав: “… для будь-кого в наш час зрозуміло, що офтальмолог не може надати належним чином акушерської допомоги, а акушер – виконати операцію на оці, але чомусь до цього часу побутує думка, що будь-який лікар може виступати судовим медиком – експертом, хоча судова медицина є також спеціальність як акушерство і офтальмологія…”.

Професор М.О.Оболонський був автором 33 наукових праць. Його “Пособник при судебно-медицинском исследовании трупа и при исследовании вещественных доказательств” був прекрасним керівництвом для багатьох поколінь лікарів.

Надзвичайно цікавою була і дисертація М.О.Оболонського “О волосах в судебно-медицинском отношении” та його робота “О профессиональных изменениях рук”.

Професор М.О.Оболонський був відомий як вчений, далеко за межами Росії. У 1889 р. його було обрано почесним членом Парижського Антропологічного товариства, поряд з цим він був членом – засновником фізико-медичного товариства при Київському університеті, членом товариства по боротьбі із заразними хворобами в м. Києві, членом товариства Охорони народного здоров’я, членом товариства взаємодопомоги лікарів м. Києва, членом акушерсько-гінекологіч-ного товариства тощо. З 1902 р. до 1913 р. проф. М.О.Оболонський був деканом медичного факультету Університету. 14 березня 1913 р. проф. М.О.Оболонський помер від грипозної пневмонії і весь наступний 1913 навчальний рік та весняний семестр 1914 р. кафедра судової медицини залишалась вакантною.

О.С.Ігнатовський у 1889 р. був призначений в.о. прозектора кафедри судової медицини, а після подання роботи “К вопросу о переломах черепа” (1892 р.) отримав звання доктора медицини та був затверджений професором кафедри судової медицини Київського університету. З 1893 р. він читав лекції як приват-доцент, а в 1895 р., після повернення із закордонного наукового відрядження, був призначений екстраординарним, а через рік затверджений ординарним професором Юр’ївського університету на кафедрі державного медицинознавства. Дисертаційна робота О.С.Ігнатовського “К вопросу о переломах черепа” отримала широку відомість. Основні її положення викладають і в сучасних підручниках з судової медицини. Надзвичайно велике значення мали і інші його роботи, зокрема, “О причинах кровоизлияний в слизистой оболочке жедудка при смерти от замерзания”, “Значение кровоизлияний в желудке при судебно-медицинской диагностике”. У 1910-1911″ р.р. було видано оригінальний підручник з судової медицини проф. О.С.Ігнатовського, яким користувалися тривалий час не тільки студенти медичних інститутів, але і практикуючі судові медики.

Одним із учнів проф. М.О.Оболонського був М.Ф.Колесников, який в 1889 р. був обраній позаштатним, а в 1893 р. штатним помічником прозектора кафедри судової медицини. Після захисту дисертації (1893 р.) “Глухонемота в судебно-медицинском отношении” йому було присвоєно ступінь доктора медицини. В цей же час на кафедрі судової медицини за запрошенням М.О.Оболонського працював з 1890 р. І.І.Кияниця, який в 1887 р. захистив дисертаційну роботу “Определение состава и усвояемости азотистых частей трески в кишечном канале человека” (виконана в гігієнічній лабораторії проф. О.П. Доброславіна). Після подання на медичний факультет своїх наукових праць він був обраний у 1893 р. приват-доцентом. Але за сімейних обставин в 1898 р. перейшов на основну роботу в Київський військовий шпиталь, де завідував хімічною лабораторією, його багаточисельні роботи були присвячені головним чином питанням гігієни та хімічних досліджень.

Викладання на кафедрі в 1913 р. і частково в 1914 р. було тимчасово доручено приват-доценту М.Ф.Колесникову і прозектору цієї ж кафедри М.М.Туфанову. В той же час керівництво кафедри було покладено на безоплатній основі на ординарного професора кафедри топографічної анатомії В.Д.Добромислова, а нагляд за заняттями студентів 5 курсу з судової медицини було доручено професору патологічної анатомії В.М.Константиновичу, на думку якого навчальний процес на кафедрі проводився погано. Прозектор М.М.Туфанов, якому було доручено викладання судової медицини, не міг проводити ні заняття, ні читати лекції через його участь в Київському Окружному суді з приводу розгляду справи Бейліса, а потім до кінця півріччя був у відпустці через хворобу.

Викладання судової психопатології, яке було доручено приват-доценту М.Ф.Колесникову, проводилось на базі судово-медичного відділення Київського військового шпиталю. Лекції супроводжувалися демонстрацією хворих; після лекцій із студентами проводили обходи як психіатричного, так і судово-медичного соматичного відділень, де студентам демонстрували хворих, що страждали на глухонімоту, енурез, епілепсію, заїкання тощо. Демонстрували клінічні способи обстеження таких хворих, а також всі ті прийоми та методи спостережень, якими користувався експерт-судовий медик. На спеціальних заняттях студентам також демонстрували антропометричні виміри з метою ототожнення особи злочинця – рецидивіста за методом А.Бертільона. З 1915 р. приват-доцент М.Ф.Колесников повністю перейшов на викладання душевних та нервових хвороб.

Проф. В.М.Константинович, якому тимчасово було доручено спостереження за навчальним процесом, в доповідній записці звертав увагу на великі незручності приміщення, яке не відповідало цільовому призначенню ні за розмірами, ні за обладнанням та вказував, що кафедра судової медицини мала 10 старих, майже непридатних мікроскопів. В таких умовах надзвичайно важко, а то й неможливо було дати слухачам уяву про дослідження речових доказів. Наукова робота на кафедрі в цей час не проводилась.

Восени 1914 р. на кафедру судової медицини екстраординарним професором був призначений Василь Андрійович Таранухін.

В.А.Таранухін у 1899 р. закінчив медичний факультет Київського університету і був удостоєний звання лікаря з відзнакою. Більшу частину свого свідомого життя В.А.Таранухін присвятив вивченню питань патогенезу, імунології, лікування і профілактики інфекційних хвороб. Ще, будучи студентом 5-го курсу, він був відряджений в складі експедиції академіка Д.К.Заболотного в південну Монголію і Китай для вивчення чуми.Після закінчення університету був затверджений на посаді асистента кафедри патологічної анатомії Санкт-Петербурзського жіночого медичного інституту, а в 1901 р, – прозектором кафедри судової медицини цього ж інституту. Впродовж 1902-1904 р.р. був практикантом інституту експериментальної медицини в Петербурзі.

В.А.Таранухін приймав участь у декількох наукових експедиціях в місця, де лютували страшні епідемічні хвороби – холера і чума. Період 1901-1904 р.р. В.А.Таранухін присвятив, головним чином, вивченню чумної інфекції. В цей час він неодноразово виступав з доповідями відносно методів боротьби з чумою. На базі лабораторії інституту експериментальної медицини ним була виконана і в 1904 р. захищена докторська дисертація на тему: “К вопросу о специфических осадках противочумных сывороток”. Поряд з чумною інфекцією в Росії того періоду з’явилася і інше страшне захворювання – епідемія холери. В.А.Таранухін знову прийняв найактивнішу участь у боротьбі з цією хворобою. Він виїзджав в Іран (1904р.), Поволжя (1907-1908 р.р.), Київську губернію і інші місця Росії.

У 1910-1911 р.р. в Петербурзі було організовано курси удосконалення лікарів по боротьбі з гострими інфекційними хворобами, де В.А.Таранухін читав лекції та вів практичний курс з епідеміології чуми і бактеріології холери. Працюючи в Петербурзі у проф. М.П.Івановського, В.А.Таранухін в 1907 р. опублікував роботу “О легочной плавательной пробе на живорожденность”, а в 1910 р. – “О фрагментации миокарда”.

На жаль, життя й діяльність цього вченого не вдалося прослідкувати в повному хронологічному порядку. Його ім’я знову зустрічається в журналі “Русский врач” №№ 8-9-10 за 1912 р., де описана відома трагедія в селі Рахника бувшої Астраханської губернії, яка була пов’язана із смертю 3-х медичних працівників, що боролися з чумною інфекцією.

У серпні 1912 р. в Астраханські степи для вивчення ролі гризунів у розповсюдженні чуми, що спалахнула в цих місцях, була направлена експедиція під керівництвом М.М.Клодницького, активним учасником експедиції був і В.А.Таранухін.

Восени 1914 р. В.А.Таранухіна затвердили екстраординарним професором кафедри судової медицини Київського університету. Він викладав судову медицину з психопатологією та токсикологією студентам медичного факультету на 4 і 5 курсах. Клінічні лекції з судової психопатології читали на базі Київського військового шпиталю, а судово-медичні дослідження трупів та дослідження речових доказів проводили на базі анатомічного театру. Поряд з цими заняттями, проф. В.А.Таранухін проводив обстеження живих осіб з приводу несмертельних ушкоджень, статевих злочинів та станів (бувших вагітностей і пологів), які також виконувалися на базі анатомічного театру.

Жодних відомостей про наукові праці проф. В.А.Таранухіна і його співробітників після 1914 р. не збереглося. Основні опубліковані роботи проф. В.А.Таранухіна, що присвячені різним питанням діагностики, лікування та профілактики інфекційних хвороб, залишили незгладимий слід у вченні про заразні хвороби та епідеміології. В своїх працях В.А.Таранухін справедливо батожив адміністрацію Російської Імперії за погану постановку справи дезінфекції в провінційних і столичних лікарнях. У звітах він вказував на брак і непідготовленість молодшого медичного персоналу, праця якого мізерно оплачувалася, скаржився на відсутність лікарів, на бідність лікувальних засобів для боротьби з епідеміями.

Професор В.А.Таранухін у 1920 р. очолив протиепідемічний студентський загін, що працював на Київщині, і під час роботи захворів на висипний тиф. Життя його врятувати не вдалося.

Період завідування кафедрою судової медицини проф. В.А.Таранухіним співпав із роками Першої світової війни, а тому наукова та педагогічна робота кафедри була скорочена до мінімуму, цим і пояснюється те, що роботи проф. В.А.Таранухіна, виконанні до 1912 р., були опубліковані і стали загальновідомими, в той же час за період 1914-1920 р.р. друкованих праць знайти не вдалося.

Викладання судової медицини від початку організації кафедри державного медицинознавства в Київському університеті до Жовтневої революції 1917 р. характеризувалось відірваністю від практичної судово-медичної експертизи, яка виконувалася повітовими та міськими лікарями, що були підпорядковані Міністерству внутрішніх справ. Наукова судово-медична діяльність зосереджувалась на кафедрах судової медицини й не була тісно пов’язана із потребами й запитами практики. Ця обставина була обумовлена тим, що аж до Жовтневої революції діяла введена ще в 1844 р. постанова Вченої медичної Ради, яка передбачала що трупи, яких доставляли в університети та академії, повинні були досліджуватися лише в присутності того лікаря, якому службовими обов’язками передбачалося проводити розтин, тобто, міському чи повітовому лікарю. Останній і повинен був складати, незалежно від професора судової медицини, свідоцтво і зі своїми висновками подавати його у відповідні інстанції.

Таким чином, постанова Ради відсторонювала викладачів з судової медицини від практичної експертизи. В результаті судова медицина, дисципліна суто практична, стала теоретичним предметом. Таке положення склалося не лише в Київському університеті, але і в усіх університетах й академіях Росії.

Не дивлячись на важкі умови царського режиму і його реакційну політику, яка була гальмом у розвитку наукової діяльності в Росії, відомі судові медики Київського університету збагатили науку низкою видатних досягнень в області судової травматології, токсикології, вчення про речові докази тощо.

Черговий етап в організації та розвитку судової медицини розпочався після Жовтневої революції.

24.11.1917 р. було ліквідовано суд царської Росії і тим самим створені умови для розвитку народного судочинства. Основи радянського кримінального процесу були закладені уже в перших декретах нової влади про суд, а в інструкції Народного комісаріату Юстиції РРФСР від 23.07.1918 р. “Про організацію і діяльність місцевих народних судів” було чітко викладено вказівки про використання експертизи в судових процесах.

У 1918 р. при Наркоматі охорони здоров’я РРФСР було створено підвідділ медичної експертизи, а 28.02.1919 р. видано “Положення про права і обов’язки державних судово-медичних експертів”. Того ж року було запроваджено правила про порядок дослідження трупів та лабораторні дослідження.

З перших кроків розбудови радянської охорони здоров’я судово-медична експертиза із системи внутрішніх справ була перепідпорядкована органам охорони здоров’я, що позитивно відобразилося на розвитку цієї галузі медицини. Такі заходи дозволили відносно швидко створити єдину, нерозривну з органами охорони здоров’я структуру. Безпосередня участь професорів, доцентів і асистентів кафедр в практичній роботі стала звичним явищем. Це значно підвищило якість судово-медичних експертиз, дозволило використовувати практичний матеріал в навчальному процесі, що позитивно вплинуло на викладання предмету. Одночасно практика поставила перед науковцями низку проблем, що вимагали, вирішення. Цьому слугувала практична робота педагогічних працівників кафедр, результати її сприяли, поліпшенню якості судово-медичних експертиз, їх доказовості в суді, впливали на загальний рівень теоретичних та практичних знань кадрів. Тим паче, що в багатьох обласних містах установи практичної судової медицини очолили завідуючі профільних кафедр.

Підпорядкування судово-медичної експертизи органам охорони здоров’я дозволило створити висококваліфіковані кадри судових медиків, органічно зв’язаних із загальною медициною. Судово-медичний експерт, знаходячись на службі в системі охорони здоров’я і виконуючи функції державного експерта, у своїй діяльності був об’єктивною, не зацікавленою особою, непідлеглим і незалежним від судово-слідчих органів.

Нарком охорони здоров’я РРФСР М.А.Семашко, виступаючи на II Всеросійському з’їзді судмедекспертів у 1926 р., дав коротку характеристику стану і завдань судово-медичної експертизи і вказав, що „ … з розвитком правосуддя зростає попит на судово-медичну експертизу, котра поступово стає необхідним елементом для вірного відправлення правосуддя. Правда, не для всіх ще значення судово-медичної експертизи очевидно, але самі ми переконані і повинні доказати це значення на справі. Обов’язкова умова для вірної праці судово-медичної експертизи – це її незалежність. Ось чому вся судово-медична організація побудована по єдиній системі, керованій із центру; з метою забезпечення матеріальної незалежності судово-медичних працівників їх утримання прийнято на кошти державного бюджету”.

На початку 1920/21 навчального року від злиття медичного факультету Київського університету і жіночого медичного інституту був організований Київський інститут здоров’я. У 1921 році до нього був приєднаний Київський одонтологічний інститут, після чого він був перейменований у Медичну академію і, нарешті, у 1922 р. був названий Київським медичним інститутом, де в перші роки існувало 3 факультети: медичний, одонтологічний та робітничо-селянський.

Необхідно відмітити, що медичний факультет Київського університету за обладнанням на кафедрах, порівняно з іншими факультетами, займав останнє місце. Що ж стосується жіночого медичного інституту, то стан з обладнанням там був ще гіршим, оскільки він був заснований у 1908 році з ініціативи громадськості і існував на її ж кошти. І ось на більш ніж скромних базах цих учбових закладів і було організовано Київський медичний інститут.

Положення кафедри судової медицини було надзвичайно тяжким. Іще І.Ф. Леонов, Ф.Ф. Ергардт і особливо Н.А. Оболонський неодноразово піднімали питання про неможливість проведення викладання судової медицини на старих базах, котрі зовсім не могли забезпечити заняття студентів, а відсутність апаратури і приміщень унеможливлювало проведення науково-дослідної роботи. Проте, уряд не зважав на це, не приділяв належної уваги освіті, особливо жіночій, не турбувався про забезпечення кафедр устаткуванням, апаратурою, посібниками для студентів тощо.

З 1920 року кафедру судової медицини очолив професор Юрій Олексійович Шепель – вихованець Київського університету, який закінчив медичний факультет у 1902 році. З 1914 року він був прозектором кафедри судової медицини, а з 1915 року – приват-доцентом.

У 1920/21 навчальному році кафедра судової медицини була переведена у анатомічний корпус при місцевій лікарні ім. Жовтневої революції і займала увесь перший поверх. Одночасно сюди був переведений і місцевий судово-медичний морг. Остання обставина дала можливість використовувати для викладацьких і наукових цілей матеріал, який доставлявся в морг із усього міста. Успішному викладанню сприяв зібраний до того часу і частково збережений музей кафедри, який нараховував багато цінних, під час унікальних препаратів. Добре підібрана бібліотека надавала можливість розгорнути і науково-дослідну роботу кафедри. Але за період завідування кафедрою проф. Ю.О. Шепелем (з 1920 по 1935 р.р.) наукові здобутки кафедри були досить скромними. Штат кафедри був непостійним: Алексєєва-Бівол К.Г. з 1922 р. була молодшим, а потім старшим асистентом; Рибінський С.В. – старшим асистентом кафедри, з 1923 р. він одночасно був і бактеріологом, а в 1930 році повністю перейшов в санбакінститут. До педагогічної роботи періодично залучалися судові медики – Г.О. Петрова, М.А. Шепелевський, А. Терехов та інші.

В архівних матеріалах збереглися неповні відомості про роботу кафедри в період завідування нею проф. Шепелем Ю.О. Із наявних матеріалів видно, що кафедра виконувала лише педагогічну роботу.

Судову медицину викладали на IV і V курсах, зокрема, на IV курсі викладали теоретичний курс за питаннями, які випливали із законів, направлених на охорону життя і здоров’я людини; розглядали теми із експертизи статевих станів і статевих злочинів; питання відносно визначення індивідуальних особливостей людини. На IV курсі також проходили і практичні заняття із дослідження речових доказів. На V курсі проводили дослідження трупів і кожен студент представляв акт дослідження із заключенням. Відомостей про ознайомлення студентів з таким частим об’єктом експертизи як обстеження живих осіб в справах не збереглось. При кафедрі була наявна бібліотека, яка з 1914 року не поповнювалась, а музей не збільшувався.

Неодноразово у звітах кафедри згадувалось, що лекції студенти відвідували погано, вони не проявляли інтересу до дисципліни. Необхідно думати, що ця обставина пояснювалось тим, що проф. Шепелю Ю.О. не вдалось захопити студентів судовою медициною. Як не дивно, але проф. Ю.О. Шепель в своїх звітах неодноразово писав, що „судова медицина в подальшій практичній діяльності лікаря не потрібна” (див. Звіт про роботу кафедри за 1923 р., фонд облархіву № 177, опус 1).

В дійсності це не так. Знання основ судової медицини необхідно лікарю любого фаху. Відповідно до чинного у той час Кримінально-процесуального кодексу, при відсутності посадового судово-медичного експерта лікар любого фаху міг бути залучений судово-слідчими органами до проведення експертизи незалежно від того, на якому факультеті він отримав медичну освіту і на якій посаді він працював. Цілком зрозуміло, що загально практикуючий лікар не може обійтися без знань основ судової медицини.

З 1935 року проф. Шепель Ю.О. перейшов на практичну судово-медичну роботу в Київську міську судово-медичну експертизу. Помер Ю.О. Шепель у 1939 році. В доступній літературі нам вдалося знайти лише 2 опубліковані наукові праці проф. Ю.О. Шепеляв: одна з них – „К вопросу об изменении функции почки при венозном застое” являє собою дисертацію, виконану в 1910 році; інша – „Описание случая кистозного перерождения обеих почек”.

З вересня 1935 року по грудень 1936 року завідування кафедрою було покладено на В.І. Воскобойнікова, який в цей період закінчив дисертацію на здобуття вченого ступеню кандидата медичних наук. В.І. Воскобойніков проявив себе гарним організатором і чудовим педагогом, і викладав свій предмет із захопленням, завдяки чому після завершення курсу залишилося декілька випускників, які бажали працювати в галузі судової медицини. При В.І. Воскобійникові штат кафедри значно збільшився. Асистентами кафедри працювали К.Г. Бівол, Ф.І. Шкаровський, М.А. Шепелевський, В.Л. Бялик, А.Г.Шевченко, О.І. Ведриган, Піковська, К.Е. Завадинська. У 1936 році співробітниками кафедри виконано 2 наукові праці: „Транскопія як метод дослідження судово-медичних речових доказів”, автором якої був В.І. Воскобойніков і „Випадок затриманої смерті після повішення” асистента Бівол К.Г. В цьому ж 1936 році В.І. Воскобойніков був переведений завідувачем кафедри судової медицини Дніпропетровського медінституту.

У грудні 1936 року завідувачем кафедри судової медицини Київського медичного інституту і одночасно, з 1936 по 1953 р.р. головним судово-медичним експертом України був призначений професор Юрій Сергійович Сапожников.

Ю.С. Сапожников був фундатором та беззмінним головою правління Українського наукового товариства судових медиків і криміналістів, членом правління Всесоюзного товариства судових медиків, членом вченої ради Національного університету імені Т.Г.Шевченко та науково-дослідного інституту судової експертизи.

Юрій Сергійович підготував велику школу судово-медичних експертів. Його учні й послідовники завідували кафедрами судової медицини в Києві, Чернівцях, Ужгороді та інших містах Радянського Союзу.

Після закінчення медичного факультету Саратовського універ-ситету з 1924 по 1930 рік Ю.С.Сапожников працював асистентом кафедри судової меди-цини Саратовського університету.

В цей час Ю.С.Сапожников працював під керівництвом корифея судової медицини, заслуженого діяча науки, професора М.І. Райського, одним із найближчих учнів, якого він був.

Одночасно Ю.С. Сапожников проводив значну практичну судово-медичну роботу в м. Саратові.

У 1931 році Ю.С. Сапожников за власною ініціативою організував у м. Іваново перший в системі народного комісаріату охорони здоров’я СРСР інститут судової експертизи. Як директор інституту, Ю.С. Сапожников розробляв актуальні питання судово-медичної експертизи, а також приділяв увагу роботі із покращенню судово-медичної служби Іванівської області, за що у 1932 році був нагороджений грамотою „Ударник здравоохранения”. У 1934 році він організовував кафедру судової медицини Іванівського медінституту і був обраний її завідувачем, а в 1935 році затверджений у званні професора. До того періоду він уже був автором 30 наукових праць.

Професор Ю.С. Сапожников входив до складу президії Вченої ради інституту судової медицини, який був утворений у Москві.

У 1936 році професор Ю.С. Сапожников став завідувачем кафедри судової медицини Київського медичного інституту і працював з тим же викладацьким складом кафедри, який склався при проф. Воскобойнікові В.І.

Навчальний процес, як і при проф. В.І. Воскобойнікові, так і в перші роки завідування кафедрою проф. Ю.С. Сапожниковим, проходив дещо своєрідно. Асистенти К.Г. Бівол і Ф.І. Шкаравський проводили дослідження трупів, асистенти О.І. Ведриган і А.Г. Шевченко вели амбулаторний прийом, асистенти К.Е. Завадинська і Піковська займались дослідженням речових доказів. Всі асистенти кафедри в той же час являлись і судово-медичними експертами.

Приміщення кафедри з часу приходу проф. Ю.С. Сапожникова складалось із 1 кабінету професора, 2-х підсобних кімнат, секційного залу, а музей і архів знаходились під східцями аудиторії і руйнувались.

У зв’язку з цим Ю.С. Сапожников зразу ж поставив питання про необхідність створення сприятливих умов для роботи кафедри. У 1937 році приміщення кафедри розширилось за рахунок підаудиторної площі, яка була переобладнана для музею і учбової кімнати. Крім цього, кафедра мала кабінет професора, асистентську і секційну залу. Кафедра приступила до поповнення і реставрації музею, почала займатися науково-дослідною роботою. З 1937 року всі співробітники кафедри виконували планові наукові роботи, які, нажаль, не були надруковані.

У 1939 році проф. Ю.С. Сапожниковим була захищена докторська дисертація на тему: „Первинний огляд трупу на місці його виявлення”, яка у 1940 році вийшла окремою монографією. До речі, в 1951 р. ця монографія була видана корейською мовою у м. Пхеньян (КНДР), куди Ю.С. Сапожников був відправлений МОЗ СРСР для організації судово-медичної служби і підготовки кадрів судово-медичних експертів в Корейській Народній Демократичній Республіці.

У 1940 році Г.І. Ведриган , М. Крамер, О. Базан, І. Діденко, почали навчатись в аспірантурі при кафедрі та приступили до виконання дисертаційних робіт.

Поряд із значною адміністративною і педагогічною роботою в медичному інституті, проф. Ю.С. Сапожников впродовж декількох років завідував кафедрою кримінального права (1940-41 р.р.), читав курс судової медицини на юридичному факультеті Київського університету (з 1937 по 1954 р.р.); був деканом лікувального факультету медичного інституту і директором Київського НДІ судової експертизи. З 1936 по 1953 р. одночасно був головним судово-медичним експертом України. У 1941 р. Ю.С. Сапожников планував проведення І Всеукраїнського з’їзду судмедекспертів України, в підготовчій і організаційній роботі якого приймали активну участь і співробітники кафедри К.Г. Бівол. та Ф.І. Шкаравський, які повинні були виступати з доповідями.

За редакцією проф. Ю.С. Сапожникова в 1941 році були підготовлені до видання „Труды судебно-медицинских экспертов Украины”. Проведення з’їзду планувалось у Львові в кінці червня 1941 року. Через початок війни з’їзд не відбувся, хоча вся підготовча робота була проведена повністю.

В перші дні війни співробітники кафедри Ф.І. Шкаравський, А.Г. Шевченко, О.І. Ведриган вступили до лав Радянської Армії. 28 липня кафедра отримала наказ разом з іншими кафедрами інституту евакуюватися в тил. Спочатку інститут евакуювали до м. Харкова, де пройшло злиття І і II Київських медичних інститутів в один, а потім в м. Челябінськ. Під час евакуації у м. Челябінську кафедра розгорнула свою роботу на базі міської лікарні, що дало можливість продовжувати перерваний війною навчальний процес. В цей час з 1941 по 1944 р.р. другим професором кафедри була А.М. Гамбург, яка у 1942 році захистила докторську дисертацію на тему: „Судово-медична експертиза звинувачуваного”, яка потім була видана окремою монографією у 1948 році.

Наукова робота кафедри під час евакуації не припинялась: проф. Ю.С. Сапожниковим були виконані 4 роботи, присвячені експертизі вогнепальних ушкоджень і дослідженню обгорілих трупів. До викладання залучались співробітник челябінської судово-медичної експертизи – Карасик Р.М. і аспіранти кафедри Гросман А.М., а потім Будак Т.О.

Після звільнення Києва від німецької окупації і реевакуації медичного інституту Київський медичний інститут у 1944 році відновив свою роботу, почала працювати і кафедра судової медицини. У перші повоєнні роки А.М. Гамбург була другим професором кафедри. Після повернення, штат кафедри прийшлося створювати спочатку і комплектувати його із судово-медичних експертів, які мали практичний стаж роботи. Асистентом кафедри у 1944-1945 р.р. стали колишній аспірант кафедри Г.І. Ведриган, судово-медичні експерти В.А. Журавльова і І.О. Концевич, а також експерт із дослідження речових доказів К.Е. Завадинська. З 1944 на кафедрі р. спочатку аспірантом, а потім асистентом була І.В. Крижанівська, яка у 1949 р. захистила кандидатську дисертацію на тему: „Дослідження вхідного і вихідного кульових отворів при пострілах із автоматичного пістолета системи Токарева”. В цій роботі не тільки надано вичерпні показники особливостей ушкодження, але і відмічені нові цінні дані, зокрема, при пострілах впритул відбиток дульного зрізу зброї – „штанцмарка” є постійним явищем, а не рідким, як вказувалось у літературі раніше. Ця ознака настає не відразу після поранення, а через декілька годин внаслідок трупного висихання в місці пошкодженого епідермісу. Отже, значення цієї ознаки як ознаки пострілу впритул, значно збільшилося.

І.В. Крижанівська з 1951 по 1988 роки завідувала курсом судової медицини Чернівецького медичного інституту, опублікувала ряд цікавих наукових робіт. У 1969 році вона захистила докторську дисертацію, після чого була затверджена у званні професора.

Аспірантами, а потім асистентами кафедри з 1947 р. були П.Б. Дворцин і С.П. Дідковська. У 1952 році Дворцин П.Б. захистив кандидатську дисертацію на тему: „Діагностика смерті від утоплення в Дніпрі за елементами планктону і псевдопланктону в трупі”, в якій вперше доведено необґрунтованість методу Ревенсторфа по встановленню діагнозу утоплення за планктоном у глибоких дихальних шляхах. Встановлено, що планктон потрапляє у глибокі дихальні шляхи післясмертно. Автором відмічена також нова обставина – не проникнення після смерті у глибокі дихальні шляхи псевдопланктону. Він потрапляє у глибокі дихальні шляхи тільки зажиттєво, при різко вираженій задишці у воді під час утоплення. Ця нова ознака утоплення відмічена у підручнику проф. М.І. Райського (1953 р.) як метод Дворцина. З 1951 р. по 1987 р. доцент П.Б. Дворцин завідував курсом судової медицини Ужгородського університету.

У 1957 р. асистент Концевич І.О. також захистила кандидатську дисертацію на тему: „Дефект тканини при вогнепальних ушкодженнях”. Аспірантом кафедри з 1948 р., а потім асистентом у 1950 р. був зарахований Джигора С.Т. Асистент Ведриган Г.І. в 1950 р. була звільнена з посади у зв’язку з переходом на практичну роботу. В тому ж 1950 році асистент Журавльова В.А. перейшла на кафедру судової медицини інституту удосконалення лікарів, якою керувала проф. А.М. Гамбург.

Таким чином, штат кафедри, очолюваної проф. Ю.С. Сапожниковим, в той час, був представлений 4 асистентами – Концевич І.О., Дідковською С.П., Джигорою С.Т., Івановою Н.М. і аспірантом О.І. Бойко.

Вперше конкурс на заміщення штатних посад на кафедрі був об’явлений у 1954 році. Асистент Концевич була обрана на посаду доцента, з 1958 р. затверджена у цьому званні ВАКом СРСР. Асистентами кафедри були обрані С.П. Дідковська, і Н.М. Іванова. Аспірант Бойко О.І. з 1954 р. була зарахована асистентом кафедри. Необхідно відмітити, що всі асистенти і аспіранти кафедри одночасно до 1954 р. працювали судово-медичними експертами по м. Києву, що в значній мірі сприяло підвищенню їх теоретичного і практичного зростання. Асистент Джигора С.Т. впродовж 1952-1954 р.р. очолював Київське обласне бюро судово-медичної експертизи.

З 1953 по 1956 роки в аспірантурі на кафедрі навчався М.П. Туровець. Він виконав кандидатську дисертацію на тему: „Визначення часу смерті за трупними плямами”. Ця робота має велике практичне значення, оскільки автору вдалося внести ряд суттєвих коректив в строки визначення часу настання смерті за трупними плямами. Він врахував і причини смерті, і умови навколишнього середовища, на що раніше не звертали уваги. Не дивлячись на те, що робота була повністю виконана, вона не була подана до захисту до Вченої Ради інституту.

У 1959 р. С.П. Дідковська захистила кандидатську дисертацію на тему: „Мацерація шкіри в судово-медичному відношенні”, в якій викладені досить цінні в практичному відношенні данні. Автором встановлено, що розвиток мацерації проходить у відповідній послідовності, а вираженість і строки мацерації залежать, в основному, від температури води – чим вище температура води, тим скоріш проходить розвиток мацерації. Виявлена також та обставина, що на трупах новонароджених мацерація довго не виявляється, чому перешкоджає природне мастило. С.П. Дідковська також відмітила, що при візуальній відсутності ознак мацерації вони виявляються при мікроскопічному дослідженні. Інші роботи асистента С.П. Дідковської відносяться до вивчення отруєння чадним газом, встановленню ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, а також іншим актуальним судово-медичним питанням. Після захисту дисертації С.П. Дідковська була затверджена на посаді, а потім і в званні доцента.

У докторській дисертації Дідковської С.П. на тему: „Судово-медична експертиза утоплення”, яку вона захистила у 1971 р., доведено, що під час утоплення в організм та у внутрішні органи потрапляє значна кількість води внаслідок її аспірації через легені. У разі відсутності ознак гниття т рупа утопленя діагностують за морфологічними змінами, а у випадках розвитку гнильних змін – тільки на підставі виявлення не менш, ніж десятків панцирів діатомових водоростей у внутрішніх органах, які не контактують із зовнішнім середовищем. Крім того, необхідно проводити морфологічне порівняння діатомових водостей, які знайдені у внутрішніх органах трупа, із діатомовими водоростями водоймища, в якому відбулося утоплення. У випадках пережиття факту утоплення у постраждалих осіб виявлені виражені порушення у ЦНС, передусім, у корі, від дифузних ішемічних змін до утворення поширених ділянок клітинного спустошення та вогнищ ішемічного некрозу.

Асистент Бойко О.І. виконала 14 наукових робіт. Низка її робіт присвячена судово-медичній експертизі синців, де автор відмічає нові дані: при зміні кольору невеликих синців синюватий їх колір переходить безпосередньо в жовтий, а зеленуватого кольору, який звичайно передує жовтому, в таких випадках зовсім не відмічається. У разі наявності значної травми – рани, переломи кісток зміни в кольорі синців і їх розсмоктування настає повільніше.. Декілька робіт О.І. Бойко, виконаних разом із доцентом Концевич І.О., присвячені дослідженню раптової смерті, в основному, при серцево-судинних захворюваннях. В цих працях зроблений аналіз раптової смерті за матеріалом Київського міського моргу, що дозволило зробити висновки щодо виявлення причин раптової смерті, а також упорядкування заключення у Київському бюро обласної судмедекспертизи. Інші праці Бойко О.І. відносяться до встановлення часу нанесення синців, ступеню тяжкості тілесних ушкоджень. У 1963 році О.І. Бойко перейшла на практичну роботу у Республіканське бюро судово-медичної експертизи МОЗ України.

Асистентом Н.М.Івановою виконано 4 наукової роботи, із яких 2 надруковані. Цікавою являлася робота із спектрального дослідження одягу при пострілах із неблизької відстані. Як показали дослідження автора, знаходження по краях вхідного отвору металу, який входив у склад кулі, може бути використано для цілей ідентифікації зброї. З 1955 року Н.М. Іванова перейшла на практичну роботу в Київське обласне бюро судово-медичної експертизи, а при великому педнавантаженні кафедри її неодноразово залучали до педагогічної роботи на кафедрі.

У 1961 р. С.Т. Джигора захистив кандидатську дисертацію на тему: „Судово-медична експертиза розчленованих і скелетованих трупів ”, яка присвячена одній із складних і трудомістких експертиз. В роботі викладені нові важливі відомості відносно статевих відмінностей ключиць, особливостей морфологічної структури гаверсових каналів і спонгіози в кістках людини. С.Т. Джигора виконав ряд інших досліджень відносно особливостей ушкодження скелету, а також встановлення енергії при травмі черепа. Для цього він разом з інженером А.Л. Богуславським розробив спеціальний прилад, на який у 1964 році було отримано посвідчення на рацпропозицію.

У зв’язку із великим педагогічним навантаженням і малочисленим складом кафедри до педагогічного процесу впродовж 1960-1963 р.р. був залучений начальник Київського обласного бюро судово-медичної експертизи кандидат медичних наук Н.Н. Стрілець. Згодом МОЗ СРСР він був направлений для роботи за спеціальністю в Монгольську Народну Республіку, а після захисту докторської дисертації він завідував кафедрою судової медицини в Запорізькому, а потім в Полтавському медінститутах.

У 1965 році в Києві по вул. Оранжерейній, 9, було побудовано добре оснащений судово-медичний корпус, де розташувалась кафедра судової медицини КІУЛ, Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України, Київське обласне бюро судово-медичної експертизи і кафедра судової медицини Київського медичного інституту.

Розташування кафедри судової медицини з 1965 р.
по вул.Оранжерейній, 9

В цьому будинку з 1965 року кафедра судової медицини КМІ на П поверсі і досі займає 9 кімнат і аудиторію загальною площею близько 520 м 2. Кафедра має кабінет професора, дві кімнати викладачів, лабораторію для дослідження речових доказів, учбову кімнату з музеєм кафедри, лабораторію для медико-криміналістичних досліджень. Для практичних занять зі студентами використовуються 4 учбових кімнати. Крім того, на 1 поверсі будинку виділена на базі танатологічного відділу міського бюро спеціально обладнана кафедрою секційна зала для проведення під час занять розтинів зі студентами.

Розташування в одному будинку бюро судово-медичної експертизи і кафедри судової медицини КМІ, сприяло успішній науково-практичній і педагогічній роботі кафедри.

Аспірантами кафедри судової медицини у 1964-1965 р.р. стали В.А. Шевчук і А.С. Лісовий, які згодом були обрані асистентами. На посаду асистента кафедри був запрошений судово-медичний експерт із дослідження речових доказів, кандидат медичних наук І.А. Поліщук. У 1964 році доцент Концевич І.О. захистила докторську дисертацію на тему: „Експертиза странгуляцій”, а у 1968 році була затверджена професором кафедри. В такому складі викладацький колектив працював під керівництвом проф. Сапожникова Ю.С. до дня його смерті, яка сталася 26 травня 1970 р.

За період роботи у КМІ проф. Сапожников Ю.С. підготував 6 кандидатів медичних наук – І.В. Крижанівська (1949), І.О. Концевич (1951), П.Б. Дворцин (1951), С.П. Дідковська (1959), С.Т. Джигора (1951), Шевчук В.А. (1973) і 3-х докторів наук – А.М. Гамбург (1942), І.О. Концевич (1964) і С.П. Дідковська (1972).

Професор Ю.С.Сапожников
із співробітниками кафедри та студентами медичного інституту

Професор Ю.С. Сапожников був автором більш, ніж 120 наукових праць. Він видав 3 монографії і підручник по судовій медицині, який витримав 3 видання (1970, 1976, 1980) і був високо оцінений не тільки студентами-медиками, а і юристами, котрим Юрій Сергійович впродовж багатьох років читав курс судової медицини на юридичному факультеті Київського державного університету.

Професор Ю.С.Сапожников був організатором і беззмінним головою Українського наукового товариства судових медиків з 1946 по 1970 р.р., почесним членом Грузинського НТСМ, він брав саму активну участь в організаціях Всесоюзних, республіканських конференцій і нарад, постійно виступав на них з доповідями. Після тривалої і тяжкої хвороби життя проф. Ю.С. Сапожникова обірвалась 26 травня 1970 р.

З 1971 р. кафедру судової медицини очолила процесор Іраїда Опанасівна Концевич, яка почала працювала під керівництвом проф. Ю.С.Сапожникова у 1945 році спочатку асистентом, з 1958 року – доцентом, а з 1968 року професором кафедри.

База і оснащення кафедри за період роботи проф. Ю.С.Сапожникова і особливо за часів завідування проф. І.О.Концевич значно покращились.

Для проведення навчального процесу кафедра активно використовує учбовий музей, який нараховує понад 200 препаратів.

Причому, музей кафедри постійно поповнюється. Крім цього, на кафедрі наявні чорно-білі і кольорові таблиці, слайди, колективом кафедри підготовлені тематичні учбові стенди, альбоми, комплект ситуаційних завдань, планшети з тестовими картами тощо.

Таким чином, навчально-методична база кафедри дозволяла проводити навчальний процес на досить високому науково-методичному рівні.

Штат кафедри за останні роки роботи професора Ю.С.Сапожникова, а потім професора І.О.Концевич постійно оновлювався і поступово стабілізувався. Асистентом кафедри, а потім з 1972 р. доцентом був обраний

І. А. Поліщук, який у 1969 році захистив кандидатську дисертацію на тему: “До питання о значенні серологічної диференціації бактерій в судово-медичній практиці”.

Автор дисертації, проводячи експертизи за кримінальними справами у випадках зґвалтувань, звернув увагу на досить часте виявлення в плямах сперми частин сперматозоїдів або повну їх відсутність при значній кількості різних мікроорганізмів. В плямах, де сперматозоїдів було багато, мікроорганізми були відсутні.

Проведені дослідження показали, що сперматозоїди лізувались бактеріями виду Pseudomonas auruginosa, особливо в плямах на речових доказах, які знаходились у вологих умовах.

Бактерії виду Pseudomonas auruginosa, викликаючи лізис сперматозоїдів, не впливають на абсорбційні властивості аглютиногенів сперми серологічної системи АВО.

Виявлення аглютиногенів АВО в плямах, де сперматозоїди були відсутні, але були наявні бактерії Pseudomonas auruginosa, може бути використано, за думкою автора, поряд з іншими ознаками скоєного статевого акту для встановлення сім’яного походження плями.

Як продовження дисертаційної теми, з’явилась робота доцента І.А.Поліщука “Імунологічний метод встановлення сім’яної природи плями”, в якій була показана можливість одержання імунної антиспермальної сироватки, яка може бути використана для встановлення природи плями, утвореної сім’яною рідиною. У 1977 році доцент Поліщук І.А. раптово помер, залишивши після себе 25 наукових праць.

У 1973 році асистентом кафедри В.А.Шевчуком була захищена дисертація на здобуття вченого ступеню кандидата медичних наук на тему: “Диференціація крові плоду і дорослої людини за гемоглобіном фетального типу в судово-медичному відношенні”. В дисертації була доведена можливість його кількісного визначення в судово-медичних цілях.

Дисертант, використовуючи дані літератури, які вказували на кількісні відзнаки фетального гемоглобіну у новонароджених (70-80%) і дорослих людей (1-3%), які визначалися в рідкій крові, розробив метод кількісного визначення фетального гемоглобіну в плямах сухої крові людини і довів можливість його використання для судово-медичної експертизи речових доказів у випадках дітовбивства і кримінальних абортів.

В наступні роки цей метод успішно використовується на практиці, зокрема, в біологічному відділенні Київського обласного бюро судово-медичної експертизи. У 1980 році В.А.Шевчук був обраний доцентом кафедри.

У 1972 році доцент С.П.Дідківська захистила докторську дисертацію на тему: “Судово-медична діагностика утоплення”, а з 1975 року перейшла на роботу до Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, де була обрана професором судової медицини на кафедрі криміналістики.

В.І.Хоменко, який працював асистентом ще при професорі Ю.С.Сапожникові, у 1976 році перейшов на практичну роботу і очолив Київське обласне бюро судово-медичної експертизи.

На кафедрі були організовані 2 навчальні тематичні лабораторії: з дослідження речових доказів біологічного походження та з фізико-технічних методів дослідження.

У зв’язку із зміною штатного розпису кафедри педагогічне навантаження, яке виконували професор І.О.Концевич, в.о. доцента С.Т.Джигора, доцент Шевчук В.А. і асистент Лісовий А.С., значно зросло. Для його виконання щорічно залучались судово-медичні експерти Київського обласного бюро судово-медичної експертизи – В.Я.Рак, С.С.Дишель, М.М.Хаїт та інші в якості асистентів з погодинною оплатою та старший лаборант кафедри Ярошенко Т..Л., яка з 1975 по 1995 р. проводила практичні заняття із дослідження речових доказів біологічного походження.

З 1975 року і в наступні роки на кафедрі аспірантами, а потім, після захисту дисертацій асистентами стали Т.Я.Пазенко, А.І.Марчук, С.С.Бондар.

У 1979 році Т.Я.Пазенко був обраний доцентом кафедри, у 1982 році старшими викладачами – А.С. Лісовий, а потім у 1983 році С.С.Бондар.

К.м.н. А.І.Марчук у 1982 році перейшов на роботу до Вищої Школи МВС СРСР ім. Дзержинського, де був обраний доцентом курсу судової медицини на кафедрі криміналістики.

В цей час кафедра судової медицини поповнилась молодими випускниками інституту. Асистентами кафедри у 1980 році була обрана І.А.Федотова, у 1986 році – Б.В.Михайличенко, який після закінчення у 1981 р. Київського медичного інституту і проходження інтернатури з судової медицини та клінічної ординатури працював старшим лаборантом. У 1987 році Б.В.Михайличенко захистив кандидатську дисертацію на тему: „Визначення зажиттєвості механічних ушкоджень за кількісним вмістом вільного гистаміну у травмованій шкірі”. Після закінчення аспірантури і захисту кандидатської дисертації на тему: „Судово-медичне значення визначення вільного серотоніну в травмованій шкірі для діагностики за життєвості та давності виникнення механічних ушкоджень” випускник КМІ В.О.Сушко у 1987 році був затверджений асистентом кафедри. Але у 1988 році він звільнився і перейшов на роботу до ВНЦРМ.

Таким чином, станом на 1991 р. на кафедрі судової медицини працювали Концевич І.О. – професор, завкафедри, 2 доценти – В.А.Шевчук та Т.Я.Пазенко, 2 старших викладача – А.С.Лісовий, С.С.Бондар, 2 асистенти – І.А. Федотова, Б.В.Михайличенко. Штат кафедри був укомплектований молодими перспективними викладачами, які вміло поєднували учбово-методичну, практичну експертну і дослідницьку роботу з вихованням студентів.

Учбово-методична і наукова робота на кафедрі була направлена на підвищення якості підготовки медичних кадрів і приведення рівня освіти фахівців судово-медичного профілю відповідно до запитів соціально-економічного розвитку нашої країни.

Впродовж усього періоду існування кафедри судову медицину вивчали студенти усіх факультетів – лікувальних, педіатричних, санітарно-гігієнічних, як правило, у ІХ,Х,ХІ семестрах. Кількість груп коливалась в межах 110-120 з загальною кількістю студентів від 1000 до 1200 впродовж навчального року.

З 1970 року лекції на всіх факультетах, в основному, читала професор І.О. Концевич.

Лекції професора І.О.Концевич студенти відвідували із великою зацікавленістю, оскільки вагомі наукові дані професор Концевич І.О. вдало доповнювала прикладами із своєї практичної діяльності.

В подальшому, після захисту кандидатських дисертацій та присвоєння вчених звань окремі теми лекційного матеріалу читали доцент Шевчук В.А., доцент Пазенко Т.Я., старші викладачі А.С.Лісовий та С.С.Бондар.

Практичні заняття проводились відповідно до розкладу по-різному: іноді – поточним методом, іноді – за цикловою системою. Зокрема, наприкінці 80-років викладання судової медицини проводилось за цикловою системою, згідно з якою для студентів педіатричного і санітарно-гігієнічного факультетів заняття проводили впродовж 2 тижнів при 3-годинній тривалості заняття, для студентів лікувального факультету – щоденно заняття були 5-годинні. До переваг циклової системи необхідно віднести те, що студенти, на наш погляд, краще засвоювали матеріал, у викладача зі студентами складалися більш тісні виробничі відношення, він може більш часу приділяти складним і актуальним питанням фаху, у зв’язку з специфікою дисципліни існувала можливість показати студентам більше практичного експертного матеріалу. До недоліків відноситься те, що студенти, особливо на початку семестру, готувалися до занять, на прослухавши лекційного матеріалу, а тому повинні були користуватись додатковою літературою, на що необхідно було витрачати більше часу. У випадку хвороби студенти інколи пропускали половину або повний цикл занять і практично засвоювали предмет методом самостійного вивчення і індивідуальних відробок, що знижувало рівень їх практичної і теоретичної підготовки. Важким було і для професора вичитувати повний цикл лекційного матеріалу для кожного навчального циклу.

Підсумковий контроль знань студентів проводився у вигляді іспиту. Результати іспитів показували, що студенти звичайно засвоювали основи судової медицини і отримували необхідні практичні навички.

Традиційно вже склалось, що студенти до предмету “судова медицина” відносились з зацікавленістю, чим і пояснювалось добре відвідування ними лекцій і практичних занять. Успішність студентів була доброю, середній бал коливався в межах 4-4,2.

Викладання судової медицини проводилось на достатньо високому науковому і методичному рівні з позицій досягнень сучасної медицини, біології, криміналістики, технічних наук. Колектив кафедри багато працював над методичним і методологічним забезпеченням лекцій і практичних занять.

Не дивлячись на те, що лекції залишались найважливішою ланкою в навчальному процесі і їх кількість доходила до 18, засвоєнню студентами практичних навичок приділялась значна увага, тому що відповідно до діючого законодавства, лікар будь-якого фаху міг бути залученим органами слідства до виконання експертних функцій. Основною формою навчання на кафедрі була самостійна – аудиторна і позааудиторна робота студентів, яка складала близько 40% від усього часу практичних занять.

Рівень знань і набутих практичних навичок оцінювався як традиційними методами, так і за допомогою програмованого контролю поточної успішності на різних рівнях. Питання успішності студентів з дисципліни постійно знаходились в центрі уваги колективу кафедри.

При удосконаленні організації і планування навчального процесу кафедра прагнула до покращення викладання лекційного матеріалу, більш раціонального розподілу годин програмного матеріалу, який було включено до лекційного курсу і курсу практичних занять.

Наприкінці 80-х років були створені нові і удосконалені всі існуючі методичні розробки лекцій і практичних занять, у зв?язку з чим програмний матеріал з дисципліни викладали на новому методичному і науковому рівні. Поряд з інформативністю і збільшенням фактичного матеріалу на кафедрі із року в рік удосконалювалась і наочність викладання.

Кафедра своїми силами підготувала та оформила 6 постійно діючих виставок препаратів з різними ушкодженнями, 14 тематичних стендів, 45 кольорових і чорно-білих таблиць, понад 260 слайдів, значну кількість мікропрепаратів та створено 4 фотоальбоми з основних розділів судової медицини з ілюстраціями з експертного матеріалу. Крім того, для проведення контрольних заходів створений набір ситуаційних задач із таких навчальних тем, як судово-медична танатологія, огляд місця пригоди, судово-медична діагностика механічної асфіксії, вогнепальних ушкоджень, ушкоджень тупими і гострими предметами, експертиза потерпілих та інших осіб, до складу яких включено постанову про призначення експертизи, протокол огляду місця події, результати судово-медичного дослідження трупа або обстеження потерпілої особи, дані додаткових лабораторних досліджень, ілюстративний матеріал. На основі вивчення усіх представлених матеріалів кожний студент повинен науково обґрунтовано відповісти на поставлені у наданих матеріалах питання, що надає їм навички у випадках майбутньої часті у комісійних експертизах у ролі експерта. Крім того, в навчальному процесі використовуються з метою ознайомлення студентів ситуаційні задачі з експертизи “лікарських справ”.

Весь лекційний курс супроводжувався ілюстративним матеріалом. Лекційна аудиторія була оздоблена технічними засобам навчання зі стаціонарно змонтованою проекційною апаратурою.

Тематичні навчальні лабораторії у 1989 році поповнились двома стереомікроскопами, електронно-оптичним перетворювачем і низкою різних об’єктів дослідження.

Підвищення педагогічної майстерності і професійна підготовка викладацького складу в цей період здійснювалась різними шляхами: навчанням на факультеті удосконалення викладачів у І і ІІ Московських медичних інститутах, присутністю на лекціях професора і доцентів, взаємовідвідуванням лекцій і практичних занять з наступним їх обговоренням на учбово-методичних засіданнях кафедри, практичною експертною роботою викладачів та шляхом їх активної участі в роботі Всесоюзних і республіканських з’їздів, пленумів наукового товариства, науково-практичних конференціях, засіданнях наукового товариства.

У 1988 році видавництвом “Вища школа” було видано “Руководство к практическим занятиям по судебной медицине”, підготовлене колективом кафедри за редакцією професора І .О.Концевич.

У 1989 професором Концевич І .О., доцентом Шевчуком В.А., викладачем Руденко Р.О. підготовлені методичні розробки для студентів з дослідження речових доказів біологічного походження. В цьому методичному матеріалі було розкрито сутність механізмів імунобіологічних процесів, які покладено в основу більшості серологічних методів досліджень, що дозволило студентам не тільки розуміти процес дослідження , але й вірно трактувати його результати. Методичні розробки містять тестові карти для контролю засвоєння знань студентів.

З 1991 року кафедрою судової медицини КМІ почав завідувати учень професора Концевич І.О. – кандидат медичних наук Михайличенко Б.В., а професор Концевич І.О. перейшла на посаду професора кафедри.

В цей час Україна набула незалежності і в країні проводилися значні реформи, в тому числі і в медичній освіті, серед яких зміни в навчальних планах і програмах з дисциплін. Так, якщо за навчальною програмою з судової медицини 1987 р. на вивчення судової медицини передбачалося для студентів лікувального факультету 90 годин (30 лекційних та 60 годин практичних занять), то за програмою 1994 р. було виділено всього 72 аудиторні години, в тому числі, на лекційний курс – 24 години, на практичні заняття – 48 годин та 36 годин призначалось для самостійної позааудиторної роботи студентів. За програмою 2002 р. відбулося подальше скорочення навчальних годин, яке склало вже 54 години аудиторної роботи: 18 годин лекцій, 36 годин практичних занять та 36 годин позааудиторної самостійної роботи студентів, яка в педагогічне навантаження викладача не враховувалась. Що ж стосується контрольних заходів, то форма кінцевого контролю знань студентів із судової медицини було визначена як залік. Таким чином, впродовж останніх років на викладання судової медицини згідно навчальних планів було значно зменшено кількість аудиторних навчальних годин, а значна їх кількість виділена на самостійну поза аудиторну роботу студентів.

Крім студентів лікувального, педіатричного та санітарно-гігієнічного факультетів за навчальною програмою 1994 р. судову медицину з 1996 р. почали вивчати студенти 4 курсу стоматологічного факультету в обсязі 18 аудиторних годин, в тому числі 4 години лекцій та 14 годин практичних занять. З часом на викладання судової медицини студентам стоматологам було виділено згідно навчального плану 1997 р. 50 навчальних годин, в тому числі 8 годин лекцій, 26 годин практичних занять та 16 годин самостійної поза- аудиторної роботи, а саме викладання було переведено на 3 курс навчання і закінчувалось складанням диференційованого заліку. В подальшому за навчальним планом 2003 р. судову медицину для студентів-стоматологів 3 року навчання викладають в обсязі 54 годин, в тому числі 36 годин практичних занять та 18 годин самостійної позааудиторної роботи.

Із відкриттям в Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця двох нових факультетів – факультету підготовки лікарів для Збройних сил України та медико-психологічного факультету (2001 р.) судову медицину почали викладати і студентам цих факультетів. Причому, майбутнім військовим медикам – в обсязі навчальних годин для студентів медичних факультетів, а для студентів 5 курсу медико-психологічного факультету – в загальному обсязі 54 години, з яких 18 годин лекцій, 18 годин практичних занять та 18 годин самостійної позааудиторної роботи.

У навчальний процес у зв’язку із реформуванням вищої медичної освіти інтенсивно впроваджувалися стандартизовані засоби контролю знань студентів. Це обумовило необхідність розробки нового методичного забезпечення навчального процесу. Викладачами кафедри було розроблено банк контрольних тестових завдань з судової медицини, банк тестових завдань для проведення поточного контролю знань студентів. При оцінці кінцевого рівня знань з судової медицини досить активно використовувались стандартизовані методи контролю знань, зокрема, тести та ситуаційні завдання різних форматів.

Завдяки підтримки керівництва НМУ імені О.О.Богомольця значно покращилася матеріальна база кафедри судової медицини. Так, у навчальному процесі почала використовуватися відеотехніка з демонстрацією відеофільмів – «Огляд трупа на місці події», «Судово-медичний розтин трупа», «Медико-криміналістичне дослідження об’єктів судово-медичної експертизи», а під час судово-медичного розтину трупа – генератор тестових впливів для демонстрації визначення давності настання смерті за суправітальною реакцією м’язів.

Педагогічний колектив кафедри судової медицини, враховуючи значне педагогічне навантаження, потребував додаткового залучення висококваліфікованих фахівців. Крім штатних викладачів – завідувача кафедри Михайличенка Б.В., професора Концевич І.О., доцентів Бондаря С.С., Лісового А.С., Федотової І.А., Шевчука В.А., асистентів Хоменка В.І. та Ростоцького О.В. до викладання судової медицини були запрошені професор Дідковська С.П., завідувач кафедри криміналістики ВШМ МВС України доцент Марчук А.І., начальник Київського міського бюро судово-медичної експертизи Юрченко В.Т., начальник Київського обласного бюро судово-медичної експертизи Скічко В.Г., фахівець Головного бюро судово-медичної експертизи Старовойтова Р.О., яка проводила практичні заняття із дослідження речових доказів біологічного походження, судово-медичні експерти Доля М.М., Зосименко В.В., Труш М.М., Шуригін В.С., Щепкін В.С.

Починаючи з 1996 р. на кафедрі судової медицини викладається курс «Основи права». Перша україномовна програма для викладання курсу була написана у 1994 р. старшим науковим співробітником інституту держава і права АН України кандидатом юридичних наук В.В.Головченком. Згідно навчальних планів цей курс викладають студентам всіх факультетів, оскільки вивчаючи основи права, студенти становляться підготовленими до виконання своїх професійних обов’язків, оскільки чинне законодавство, закріплюючи у своїх нормах моральні та організаційні засади лікарської діяльності, одночасно і встановлює правове регулювання професії лікаря. Досить тривалий час штатного викладача із курсу основ права кафедра не мала, а курс викладали за сумісництвом Гутник Л.І., Дроздовський А.А., Дяченко А.М., Лісовська В.А., Мазур С.В., Солощук М.М. та Циркаль В.В. У 1999 р. викладачем курсу основ права було обрано Комарова Олександра Івановича.

З 2000 р. другим викладачем курсу основ права працює Хміль Ірина Юріївна, яка закінчила Національний педагогічний університет імені Драгоманова.

З 2008/2009 навчального року відповідно до нового навчального плану на медичному факультеті курс основ права реформований у окремий курс медичного законодавства.

З 1991 р. кафедра судової медицини згідно наказу МОЗ України виконує функції опорної серед профільних кафедр та курсів судової медицини вищих медичних навчальних закладів України III – IV рівнів акредитації. Кафедра судової медицини як опорна кафедра впродовж багатьох років проводить узагальнення та впровадження передового досвіду викладання судової медицини, розробляє пропозиції і рекомендації щодо удосконалення організації та методики підвищення якості підготовки студентів, створює та вводить у навчальний процес удосконалені навчальні плани і програми, міжкафедральні підручники, посібники, розробляє ефективні форми проміжного та підсумкового контролю знань студентів, проводить експертизу рукописів навчальної літератури, підготовленої на однопрофільних кафедрах.

Так, у 1994 р. та 2002 р. опорною кафедрою були розроблені навчальні програми з судової медицини, які були затверджені на щорічних засіданнях кафедр (курсів) судової медицини ВМНЗ. Крім того, у 1998 р. створений навчальний план і програма підготовки магістрів із спеціальності «судово-медична експертиза».

У 2002 р. за участю всіх провідних фахівців-судових медиків цих кафедр за редакцією професора Б.В.Михайличенка був створений та виданий «Посібник для викладачів і студентів із судової медицини», в якому на сучасному педагогічному рівні представлені методичні розробки лекційного матеріалу та практичних занять із судової медицини.

Враховуючи запровадження засад Болонського процесу у навчальний процес ВМНЗ України опорною кафедрою судової медицини НМУ імені О.Богомольця за участю завідувачів однопрофільних кафедр (курсів) судової медицини розроблена та затверджена навчальна програма з судової медицини, медичного законодавства (2009) яка побудована на принципах кредитно-модульного навчання.

У 2011 р. професором Михайличенком Б.В. за участю професора Герасименка О.І. була розроблена на засадах КМОНП навчальна програма «Судова медицина (стоматологія)» для викладання студентам стоматологічного факультету.

На базі кафедри судової медицини НМУ імені О.Богомольця від заснування у Київському медичному інституті у 1967 р. факультету підвищення кваліфікації викладачів щорічно 2-3 викладачі вдосконалюють свою викладацьку майстерність із викладання судової медицини. Крім того, важливим аспектом вдосконалення кваліфікації викладачів є відвідування ними відкритих показових лекцій, які читають професор та доценти кафедри, а також проведення ними під час проходження циклу підвищення кваліфікації практичних занять з наступним обговоренням їх методики та змісту.