Кафедра хірургії №1
Історія кафедри
Кафедра хірургії №1. Найстаріша кафедра, перша клініка медичного факультету, відкрита при університеті у 1844 р. згідно з новим статусом медичних факультетів і названа кафедрою факультетської хірургії. Нею з перших днів існування факультету і протягом 40 років керував перший декан і всесвітньо відомий хірург, професор В.О.Караваєв – учень і послідовник М.І.Пирогова.
Багата і славна історія цієї кафедри. Ситуація складалася так, що і після В.О.Караваєва нею керували відомі вітчизняні хірурги, які своєю науковою, клінічною і педагогічною діяльністю прославили не тільки університет, а й всю вітчизняну хірургію і є гордістю університету. Один лише перелік славних імен керівників цієї кафедри за довгий період її існування вражає, бо всі вони є особистостями, якими пишається вітчизняна хірургія: О.Х.Рінек, Л.А.Малиновський, М.М.Волкович, Є.Г.Черняхівський, О.П.Кримов, І.М.Іщенко, І.М.Матяшин – ось перелік цих славних імен, що очолювали кафедру.
Спочатку хірургічна факультетська клініка в 1844 р. розташовувалась на першому поверсі головного корпусу університету і була розрахована на 20 ліжок для хворих з хірургічними та очними захворюваннями і складалась з трьох палат, операційної, ізолятора та навчального кабінету. У такому складі клініка проіснувала 25 років.
Як декан медичного факультету В.О.Караваєв сприяв удосконаленню університетської та медичної освіти, був основоположником диференційної медичної науки.
З 1881 до 1893 рр. клінікою керував О.Х.Рінек (1837-1916). Педагогічний та клінічний талант О.Х.Рінека формувався безпосередньо під впливом В.О.Караваєва. Значним надбанням О.Х.Рінека була його блискуча хірургічна техніка. Він мав високу репутацію не тільки як хірург, але і як науковець. Під керівництвом О.Х.Рінека у клініці почалися систематичні дослідження пересадки слизових оболонок у маловивченій на той час галузі пластичної хірургії. Викладання хірургії в цей період на кафедрі продовжувалось у традиціях В.О.Караваєва і здійснювалось на високому науковому рівні.
З 1893 до 1911 рр. кафедрою керував професор М.А.Малиновський (1854-1915). Подальші кроки, пов’язані з його ім’ям, стосуються нейрохірургії. Важливе значення має праця Л.А.Малиновського “Про хірургічне лікування хвороб нервової системи” (1893), у якій вперше в Російській імперії було порушено питання про підготовку хірургів, які оперують на нервовій системі, і висунуто принцип комплексності в нейрохірургії, що спирається на спільне рішення хірурга та невропатолога у питанні про діагноз і необхідність оперативного лікування. Не менш вагомою для розвитку вітчизняної хірургії є праця Л.А.Малиновського “Про нарив головного мозку” (1981), в якій він відстоює положення, що при абсцесі мозку єдиним методом лікування є хірургічне втручання.
Заслуга М.М.Волковича в тому, що він перший об’єднав в Україні отіатрію та ларингологію в єдину клінічну дисципліну. У 1986 р. ним розроблена операція утворення носа з пальця, яку він назвав “російський спосіб”. М.М.Волкович визначив хірургічний напрямок в отоларингології, особливо в лікуванні злоякісних пухлин. Сучасні дослідження цілковито підтвердили правомірність цього напрямку. В практичній та науковій діяльності М.М.Волкович приділяв значну увагу розвитку ортопедії та травматології. Він запропонував цілу низку зручних і простих картонно-гіпсових пов’язок, які не перетискали м’язи Особливої популярності набули стременні шини Волковича, які використовують і в наші дні з метою іммобілізації переломів стегна.
У праці “До питання про екстирпацію зоба” (1885) М.М.Волкович висвітлив нові для того часу питання про мікседему. В праці наведено цікаві дані про мікроскопічну будову видаленої патологічно зміненої щитоподібної залози. Ці спостереження були повністю надруковані у 1888 р. в матеріалах Комітету клінічного товариства в Лондоні.
Багато нового та оригінального вніс М.М.Волкович до хірургії черева. У праці “До питання про розтини черевних покровів при череворозтині” М.М.Волкович. У 1898 р. описав розтин для видалення червоподібного відростка.
Йому належить пріоритет у визначенні одного з ранніх симптомів гострого апендициту – раптового початку болю в епігастрії.
Ім’я Волковича невід’ємно пов’язане з еволюцією поглядів на хірургію жовчного міхура та жовчних шляхів. Ще на початку нашого століття він одним з перших почав оперативне лікування жовчнокам’яної хвороби. Всупереч погляду великого західноєвропейського хірурга Кера, М.М.Волкович раніше Вітушя запропонував та здійснив так зване субсерозне видалення жовчного міхура з подальшим закриттям його ложа очеревинною.
Уперше в Російській імперії він оперував хворого з приводу опіку шлунку та стравоходу і надрукував про це повідомлення в журналі “Русский врач”.
Волкович розробляв зовсім нові для того часу галузі хірургії: хірургію хребта та торакальну хірургію, радикальні операції на легенях. Значним є внесок його в гінекологію та урологію.
Велику увагу М.М.Волкович приділяв педагогічній роботі. Від усіх студентів вимагалось ретельне виконання своїх обов’язків, уважне ставлення до хворого. Завжди суворий до себе, він вважав за необхідне бути вимогливим до інших. Людина високої культури, чесна та відверта М.М.Волкович намагався прищепити ці якості й студентам. Педагогічну роботу він сприймав як творчий пошук, упроваджував активний метод викладання.
Особливо суттєвим є те, що наукові відкриття, пропозиції й теорії М.М.Волковича і його учнів не відхилені в подальшому розвитку науки й вписуються в сучасні схеми наукових передбачень.
М.М.Волкович – зразок діяльного вченого, який не уявляв науки заради науки, а головним її накресленням вважав суспільну користь.
Протягом 1923-1929 рр. кафедру факультетської хірургії очолював Є.Г.Черняхівський (1873-1938), вихованець Київського університету, учень М.М.Волковича. Є.Г.Черняхівський багато уваги приділяв складним питанням хірургічної інфекції і хірургії кровоносних судин, на яких прекрасно оперував.
Велика робота проведена ним з вдосконалення викладання хірургії. Він організував читання лекцій в приват-доцентських курсах “Хирургическая диагностика” (Ю.Ю.Крамаренко), “Хирургия брюшной полости” (А.Є.Гусман), “Методика исследования хирургического больного” (І.М.Ищенко), “Детская хирургия” (В.І.Гедройц). Професор В.І.Гедройц очолювала кафедру факультетської хірургії в 1929-1930 рр.
Є.Г.Черняхівському належить заслуга в практичному освоєнні й популяризації методу переливання крові в 20-х роках в Україні. Він першим серед київських хірургів у травні 1904 р. успішно зашив рану серця, узагальнив дані літератури.
У 1930 р. кафедру факультетської хірургії очолив О.П.Кримов (1872- 1954). Як вихованець і послідовник майстерних шкіл російських хірургів О.О.Боброва, С.П.Федорова, С.І.Спасокукоцького, М.І.Д’яконова – О.П.Кримов у той же час зберігав і розвивав кращі традиції своїх великих попередників по кафедрі – В.О.Караваєва, М.М Волковича та ін.
Всю наукову спадщину О.П.Кримова за своїм спрямуванням можна поділити на 4 групи: військово-польова хірургія, захворювання нирок і навколониркової клітковини, герніологія, історія вітчизняної медицини.
Вища педагогічна школа в особі О.П.Кримова мала чудового педагога. Його підручник “Курс спеціальної хірургії” (1940) протягом 15 років був головним посібником у медичних інститутах. О.П.Кримов з великим піднесенням читав лекції, був присутнім на практичних зайняттях, привчав майбутнього лікаря до клінічного мислення, передаючи їм свій багаторічний досвід.
Одночасно з великою науковою, лікарською і педагогічною діяльністю О.П.Кримов проводив активну громадську роботу. У 1919 р. вчені Києва обрали його головою Фізико-медичного товариства. З 1928 р. він керував Київським хірургічним товариством, а в 1948 р. був обраний головою з’їздів хірургів УРСР.
З 1955 до 1968 р. кафедрою завідував член-кореспондент АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР, професор І.М.Іщенко (1891 – 1975). Характерною рисою наукової діяльності І.М.Іщенка був невичерпний інтерес до широкого кола питань хірургії, живий відгук на актуальні хірургічні питання часу. І.М.Іщенко оволодів методикою наукового експерименту, працюючи в 1933-1936 рр. завідувачем відділу експериментальної хірургії інституту експериментальної біології і патології.
Особливою заслугою І.М.Іщенка в науці є комплексні наукові пошуки та дослідження. На цій основі виникли персональні кафедральні контакти з морфологами, біохіміками, терапевтами, онкологами, фізиками, математиками та ін. Педагогічний талант І.М.Іщенка був, можливо, найяскравішою його рисою. Лекції студентам завжди були винятково цікавими. Демонструючи хворого, він умів так виявити і виділити його індивідуальність, що останній яскраво врізався в пам’ять слухачів, фіксуючи в ній і картину даного захворювання. Викладаючи те чи інше питання хірургічної клініки, І.М.Іщенко намагався подати студентам відповідно до сучасних поглядів ясну, логічно побудовану схему. Він стверджував, що клініки покликані навчати студентів, повинні забезпечуватись різноманітним матеріалом і в жодному разі не заповнюватись переважно однією чи двома групами хворих.
З 1954 до 1966 рр. І.М.Іщенко обирався головою правління Українського товариства хірургів, членом правління всесоюзного товариства хірургів.
Професор Г.М.Матяшин, вихованець донецької школи хірургів обраний на посаду керівника кафедри факультетської хірургії у 1968 р. і плідно працював на цій посаді до 1979 р. Його діяльність – це приклад гармонійного злиття в одній особі гуманного лікаря, педагога, вченого і громадського діяча. Коло його наукових інтересів торкалося таких проблем, як клінічна трансфузіологія, відновлювальна хірургія шлунково-кишкового тракту, діагностика й лікування злоякісних пухлин органів травлення, захворювання печінки і жовчних шляхів, організація хірургічної служби. Г.М.Матяшин опублікував монографію “Тотальна пластика стравоходу товстою кишкою”, в якій висвітлив удосконалену методику товстокишкової езофагопластики за рахунок лівої половини товстої кишки, удосконалив формування стравохідно-кишкових і міжкишкових анастомозів. Ця книга стала настільним підручником для фахівців відновлювальної хірургії. Він розробив методи, що дають змогу чітко визначити межі розповсюдження пухлин стравоходу.
Заслуговують уваги праці професора Г.М.Матяшина з проблем невідкладної хірургії, насамперед, публікації, в яких висвітлюються теоретичні і практичні питання тромбозів і емболій брижових судин. У них порушені принципово нові теоретичні положення, які знайшли практичне втілення в роботі “Про єдину доктрину хірургії”. Досвідчений педагог-новатор Г.М.Матяшин чітко бачив нові перспективи розвитку хірургії (організаційні, методичні, діагностичні, педагогічні) і успішно реалізував їх. За роки керівництва кафедрою створив сучасне реанімаційне відділення, проктологічну клініку, яка з 1986 р. стала Республіканським центром, збудований і обладнаний навчальний блок з прекрасно розробленими по всьому курсу стендами, створена слайдотека. Працюючи одночасно головним хірургом Міністерства охорони здоров’я України, він віддавав багато сил і уміння удосконаленню хірургічної служби в республіці.
Властиве кафедрі практичне спрямування науково-дослідної діяльності відноситься й до професора Ю.М.Мохнюка, який очолював кафедру з 1980 до 1989 рр. Він учень видатного хірурга М.М.Амосова. Спільна праця з вчителем не лише дозволила йому досконало оволодіти хірургією легенів та серця, а й вплинула на формування його клінічного мислення. Ю.М.Мохнюк одним з перших в країні почав опрацьовувати методи лікування аортальних вад серця.
Слід зазнатити, що традиційно впродовж довгої історії університету, починаючи з професора М.М.Волковича, керівник кафедри факультетської хірургії обирався і головою наукового хірургічного товариства. Цю традицію зберіг і Ю.М.Мохнюк. Протягом багатьох років і до цього часу в аудиторії кафедри факультетської хірургії двічі на місяць збираються хірурги міста й області для обговорення найважливіших теоретичних і клінічних проблем хірургії. Головує на цих засіданнях професор Ю.М.Мохнюк.
Наукові та педагогічні традиції хірургів клініки дістали подальший творчий розвиток у працях і діяльності колективу кафедри під керівництвом професора Ю.В.Балтайтиса учня професора Г.М. Матяшина. Очоливши кафедру в 1989 р., він разом з колективом клініки брав участь у величезній роботі з удосконалення викладання хірургії в умовах підвищеної ролі технічних засобів навчання та реформи вищої школи. Значний доробок колективу клініки, керованою Ю.В.Балтайтисом, і в науково-дослідній роботі. Під його керівництвом успішно удосконалювалися питання органозберігаючих і відновлюючих операцій на товстій кишці, діагностика і лікування хірургічних захворювань органів черевної порожнини з широким впровадженням сучасних ендоскопічних технологій.
Більшість організаційно-тактичних рекомендацій колективу кафедри впроваджено в Україні. Оригінальні методики відновлювальних операцій і питання патофізіології товстої кишки знайшли висвітлення в лекціях і наукових доповідях, з якими виступав професор Ю.В. Балтайтіс в університетських і хірургічних асоціаціях США, Німеччини, Ізраїлю. В багаторічній діяльності керівників кафедри – науковій, педагогічній, організаційній та громадській – простежується чітка спадкоємність. Для них були притаманні творчий розум, оптимізм, широка ерудиція, наукова ініціатива, прекрасна хірургічна техніка. Вони були засновниками шкіл й організаторами хірургічної громадськості.
Надалі після проф. Балтайтіса Ю.В. кафедру очолювали його учень проф. Захараш М.П. який з 2001 року являється – Президентом Асоціації колопроктологів України. Надалі кафедру очолював проф. Білянський Л.С. Кожен з завідувачів продовжували традиції кафедри та внесли свої новаторства.
На даний час на посаду завідувача кафедри обраний проф. Пойда О.І. – Віцепрезидент Асоціації колопроктологів України, учень професора Г.М. Матяшина.