Кафедра патофізіології

Історія кафедри

Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця (Київ)

Кафедра патофізіології, 1841-2023 рр.

Загальновідомо, що розвиток науки з часів середньовіччя в Європі, становлення, розбудова та розвиток різних наукових напрямів та шкіл мали місце в університетських центрах.

В Україні в XIX столітті, на початку і потім упродовж XX століття вища медична освіта і науковий потенціал розвивалися та концентрувалися на медичних факультетах її найстаріших навчальних закладів — Київського, Харківського та Новоросійського університетів, а на території Галичини — у Львівському університеті. В Україні першим був заснований медичний факультет при Харківському університеті (1805 р.), однак перша кафедра патологічної фізіології (тоді загальної патології) створена на медичному факультеті Імператорського Київського університету імені Св. Володимира.

Хронологія організації перших кафедр патологічної фізіології в Україні

в XIX – на початку XX століття

В Імператорському університету імені Св. Володимира в Києві, що було створено у 1833 р., загальна патологія викладалася з 1841 по 1869 рр. на кафедрі патологічної анатомії із загальною патологією: у 1841-1853 рр. – проф. М.І. Козловим, у 1854 р. проф. О.П. Вальтером – відомими анатомами, а з жовтня 1854 по 1869 рр. відомим патологоанатомом та терапевтом проф. Ю-Ф.І. Мацоном. Слід зауважити, що вже у цей період, коли наукові дослідження на кафедрі здійснювалися з використанням переважно морфологічних методів, проф. О.П. Вальтер у 1842 р. уперше здійснив експеримент на піддослідний тварині (жабі) та отримав модель нейропаралітичної артеріальної гіперемії шляхом перетину симпатичних волокон сідничного нерва.

У 1869 р. відповідно до університетського статуту 1863 р. засновано самостійну кафедру загальної патології. Її першим завідувачем став проф. Н.А. Хржонщевський, випускник Казанського університету, який у 1859 р. захистив дисертацію «О строении надпочечных желез» на ступінь доктора медицини. У свій час це була одна з перших наукових робіт з надниркових залоз, за яку її автор отримав другу золоту медаль (першу — за роботу «Об окостенении», присуджено ще під час навчання на другому курсі). Рукопис докторської дисертації Н.А. Хржонщевського, як одна з реліквій, зберігається в бібліотеці кафедри патологічної фізіології.

До обрання на посаду завідувача кафедри загальної патології Н.А. Хржонщевський був уже досить відомим ученим. У першу чергу, завдяки впровадженню при виконанні експериментальних наукових досліджень розробленого ним у 1865 р. методу фізіологічних ін’єкцій вітальних барвників (розчину карміну, зокрема). Цей метод прижиттєвого забарвлення тих чи інших органів, їхньої структури, лімфатичних та кровоносних судин дозволив автору, а також його учням ще під час роботи в Харківському університеті на посаді завідувача кафедри гістології, ембріології та порівняльної анатомії (одночасно викладав і курс загальної патології’), згодом у Київському університеті на кафедрі загальної патології вирішити багато питань не тільки в галузі гістології, але й фізіології та патології. Саме цьому методу і досягнутим за його допомогою науковим даним дав високу оцінку Р. Вірхов у своєму листі-рекомендації на адресу керівництва Київського університету при обранні проф. Н.А. Хржонщевського на посаду завідувача кафедри загальної патології у 1869 р. Також Н.А. Хржонщевським вивчалися питання анатомії, фізіології та функції лімфатичної системи, печінки, жовчовивідних шляхів, гістологічна будова капілярів, досліджувався процес судинної іннервації.

Н.А. Хржонщевський був деканом медичного факультету Київського університету (1870-1872 р.р.), тривалий час президентом Київського товариства лікарів (організував при цьому товаристві першу в Києві безкоштовну лікарню); головою Комісії загальнодоступних народних читань. Ці перші в Росії читання на медичні теми для широких верств населення стали прообразом сучасного товариства «Знання». Із числа найбільш відомих учнів проф. Н.А. Хржонщевського слід назвати професорів А.В. Леонтовича, Ф.І. Ломінського, П.І. Морозова, П.І. Ходіна, К.М. Сапежка, І.О. Сікорського, В.В. Підвисоцького, Н.С. Афанасьєва, К.Г. Грітшеля.

У 1875 році було збудовано окреме приміщення на розі вулиць Фундуклеєвської та Тимофеївської (нині просп. Б. Хмельницького і вул. Коцюбинського), де кафедра розміщувалася до середини ХХ сторіччя.

У 1887 р. у віці 50 років П.А. Хржонщевський в результаті суперечок із реакційним керівництвом університету вимушений був піти у відставку. Останні майже 20 років життя (помер у 1906 р.) він присвятив громадській, просвітницькій та лікарській діяльності.

У 1888 р. до керівництва кафедрою загальної патології приступив проф. В.В. Підвисоцький, випускник медичного факультету Київського університету, якому судилося стати засновником відомої у світі української наукової школи видатних патологів. Його безпосередніми учнями були академіки Д.К. Заболотний та О.О. Богомолець (у майбутньому президенти АН України), відомі професори І.Г. Савченко, Л.О. Тарасевич, С.М. Щастний, О.Ф. Маньківський, В.А. Таранухін, Р.Г. Статкевич та інші.

У постаті В.В. Підвисоцького, в його діяльності (науковій, організаційній, громадській) є багато чого вражаючого. Перш за все це виняткові здібності дослідника-експериментатора, невгамовний внутрішній потяг до пізнання нового у світі медицини та, в першу чергу, у галузі патології. Достатньо згадати, що вже перша велика наукова робота В.В. Підвисоцького «Новые данные о тончайшем строении поджелудочной железы с историческим очерком учения об анатомическом ее строении», 1882 р.) вийшла з друку ще під час навчання на медичному факультеті Київського університету. Цю роботу виконано на кафедрі гістології під керівництвом професора П.І. Перемежка.

Іншим доказом виняткової цілеспрямованості в роботі над собою може бути «Рецензия на курс общей и зкспериментальной патологии (патологической физиологии) профессора Военно-Медицинской Академии В. Пашутина», яка опублікована В.В. Підвисоцьким у Петербурзі в 1885 р., тобто, всього через рік після закінчення Київського університету (ця наукова робота обсягом близько двох друкованих аркушів з авторською посвятою зберігається в бібліотеці кафедри). Вражає не по роках зрілий аналіз, широта охоплення проблем загальної патології і як науки, і як навчальної дисципліни наприкінці XIX сторіччя; власне бачення того, яким повинен бути підручник із загальної патології, щоб він міг задовольняти потреби не тільки студентів, але й фахівців різного профілю.

У 1885-1887 рр. В.В. Підвисоцький перебував у закордонному відрядженні як стипендіат Міністерства освіти для підготовки до професорського звання. У лабораторії відомого патологоанатома проф. Циглера (Тюбінген, Німеччина) В.В. Підвисоцький у 1886 р. виконує дисертацію «Возрождение печеночной ткани у млекопитающих животных (экспериментальное исследование)», за яку Вчена рада Київського університету св. Володимира присудила йому ступінь доктора медицини. Офіційними опонентами на захисті виступили видатні вчені – проф. Н.А. Хржонщевський, проф. Г.М. Мінх та проф. В.О. Бец. Висока оцінка ними виконаних досліджень пов’язана з тим, що В.В. Підвисоцький уперше довів здатність печінки до регенерації при втраті нею певної кількості загальної маси гепатоцитів. Після захисту дисертації В.В. Підвисоцький ще рік продовжував працювати в наукових лабораторіях Німеччини та Франції (зокрема, в Пастерівському інституті).

З 1887 р. В.В. Підвисоцький працює приват-доцентом на кафедрі загальної патології, а з 1 квітня 1888 по 1900 рр. очолює її як завідувач. Саме в київський період повною мірою розкрився багатогранний талант В.В. Підвисоцького як видатного вченого, блискучого педагога, відомого громадського діяча. У 1890 р. В.В. Підвисоцький очолив заклади Червоного Хреста у Києві, а під час епідемії холери 1891 р. завідував одним із холерних бараків.

Коло наукових проблем, над якими працювали сам В.В. Підвисоцький та його молоді талановиті учні, надзвичайно широке, а їх актуальність не викликає сумнівів. Це, зокрема, проблема регенерації за умов норми та при патології (на прикладі, в першу чергу, залозистих органів); реактивність та імунітет; практично не вивчені на той час питання етіології пухлин; актуальні питання інфекційної патології, бактеріології та епідеміології. За короткий час, всього через три роки від початку роботи на посаді завідувача кафедри загальної патології, В.В. Підвисоцький підготував та видав перший в Україні, один із кращих у світі підручник «Основы общей и экспериментальной патологи» (Київ, 1891 р.). Цей підручник у подальшому витримав кілька перевидань (1894, 1899, 1902 рр.) як у Росії, так і за кордоном кількома іноземними мовами (грецькою, німецькою, японською, французькою). Крім того, у 1896 р. він заснував один із кращих медичних журналів «Русский архив патологии, клинической медицины и бактериологии», згодом — щотижневу газету «Русский врач».

У 1896 р. В.В. Підвисоцький опублікував в Російському архіві патології оглядові статті «Современное состояние вопроса о функции надпочечников» та «Надпочечники, как источник сердечного возбуждения». У 1898 р. учень В.В. Підвисоцького А.Ф. Маньковський за допомогою перфузії надниркових залоз отримав біологічно активну речовину – наднирковий стимулін, сьогодні відомий як адреналін.

Свідченням високого авторитету В.В. Підвисоцького в наукових та урядових колах може бути його участь у складі офіційної делегації із трьох найбільш видатних патологів, які на той час працювали в російських університетах, на 70-річному ювілеї геніального Р. Вірхова в Берліні у жовтні 1891 р. В обсяговому нарисі «Юбилейный дар Р. Вирхову» (Київ, 1892) В.В. Підвисоцький докладно описує, як світова наукова громадськість святкувала цю ювілейну дату одного з найвидатніших патологів.

В.В. Підвисоцький був блискучим лектором. Його окремі лекції (зокрема, з бактеріології) збирали тисячні аудиторії, відрізнялися в першу чергу глибиною та новизною аналізу проблем, які розглядалися. М.Д. Стражеско, який, навчаючись у Київському університеті на медичному факультеті, прослухав повний курс лекцій В.В. Підвисоцького, у своїх спогадах дає їм дуже високу оцінку.

Одним з учнів В.В. Підвисоцького того часу був молодий Олександр Богомолець, який під враженням захоплюючих лекцій відомого професора-патофізіолога вирішив перейти з юридичного на медичний факультет Київського університету Святого Володимира, а згодом – і до Новоросійського університету (в Одесі), деканом якого було призначено В.В. Підвисоцького.

У 1900 р. В.В. Підвисоцький отримує нове завдання і нове призначення організувати медичний факультет при Новоросійському (Одеса) університеті. Як декан він блискуче справився з цим завданням, крім того, заснував і очолив кафедру загальної патології на новоутвореному факультеті.

У 2000 р. наукова громада України широко відзначила 100-річчя Одеського державного медичного університету та кафедри патологічної фізіології. Цим ювілейним датам присвячені наукові конференції із залученням до участі в їх роботі видатних учених України та зарубіжних країн.

В останні вісім років (1905-1913) свого життя та діяльності В.В. Підвисоцький очолює єдиний у Росії Імператорський Петербурзький інститут експериментальної медицини. У цей період він, крім того, редагує журнал «Архив биологических наук», очолює російську експозицію міжнародної гігієнічної виставки в Дрездені (1911), організовує Російську гігієнічну виставку в Петербурзі (1913). Під час останньої він захворів на грипозну пневмонію, від якої помер 4 лютого 1913 р. Його поховано на Волковому цвинтарі у Петербурзі поруч із І.С. Тургенєвим. Великого І.П. Павлова, який також працював в Інституті експериментальної медицини, поховано поруч з ними.

У 1900-1918 рр., 1920-1922 рр. кафедру очолював один із блискучих представників московської школи патофізіологів, учень проф. О.Б. Фохта, Володимир Карлович Ліндеман. У своїй вступній лекції (її текст у друкованому вигляді зберігся) проф. В.К. Ліндеман відзначив ті особливості, якими відрізняється наукова робота школи О.Б. Фохта. Це, зокрема, тяжіння до вивчення конкретних питань та проблем патофізіології органів та систем.

У 1900-1918 рр., 1920-1922 рр. кафедру очолював один із блискучих представників московської школи патофізіологів, учень проф. О.Б. Фохта, Володимир Карлович Ліндеман. У своїй вступній лекції (її текст у друкованому вигляді зберігся) проф. В.К. Ліндеман відзначив ті особливості, якими відрізняється наукова робота школи О.Б. Фохта. Це, зокрема, тяжіння до вивчення конкретних питань та проблем патофізіології органів та систем.

В.К. Ліндеман відомий своїми науковими працями з вивчення патогенезу емболії легеневої артерії (разом з проф. О.Б. Фохтом), уперше у світі в 1901 р. у лабораторії І.І. Мечнікова відтворив цитотоксичний гломерулонефрит в експерименті, на початку першої світової війни очолив та організував роботу комісії з протихімічного захисту (згодом санітарно-хімічний інститут, а зараз Інститут фармакології і токсикології НАМН України).

Професор В.К. Ліндеман приймав активну участь в організації Київського жіночого медичного університету, де в подальшому читав курс зоології та загальної патології. Разом із своїм учнем Н.П. Вашетко ним було закладено основи зоологічного музею при кафедрі біології Київського медичного інституту.

З 1905 р. у підвальному приміщенні кафедри загальної патології Київського Університету були створені експериментальні майстерні, обладнані необхідним устаткуванням. Разом з цим затвердили посаду штатного препаратора-завідувача майстернею. Цю посаду з 1905 по 1931 рік займав колишній хорунжий – Єфремов Петро Федорович. В період 1900-1918 рр. в лабораторіях кафедри загальної патології розглядався ряд питань з патофізіологічної точки зору, особлива увага приділялася патофізіології нирок та сечовиділення. В 1908 створили ще одну нову посаду – понадштатний помічник прозектора, яку обійняв Вашетко Микола Памфілович, випускник медичного факультету Київського Університету, лікар з відзнакою, учень В.К. Ліндемана.

У 1905 р. проф. В.К. Ліндеман видав «Основы общей патологи», який набув популярності в студентів, викладачів, лікарів, наукових співробітників глибиною аналізу найбільш важливих проблем як загальної, так і спеціальної патології, послідовністю їх викладання та тісним зв’язком з іншими дисциплінами. В.К. Ліндеман відрізнявся винятковою ерудицією з най широкого кола проблем, що дозволяло йому викладати навіть зоологію на вищих медичних курсах. До важливих наукових праць проф. В.К. Ліндемана слід віднести й монографію «Наследственность и изменчивость как причина болезни» (1907 р.), в який він оцінював роль спадковості і конституції в фізіології та патології як фатальну й розділів погляди Менделя, Вейсмана та інших представників школи формальної генетики. В.К. Ліндеман не прийняв жовтневу революцію 1917 року й був вимушений покинути країну. У 1922 р. його місце на кафедрі загальної патології зайняв його учень О.А. Кронтовський, відомий своїми науковими роботами в галузі експериментальної онкології, був одним із засновників Київського рентген-радіо-онкологічного інституту.

В період з 1903 по 1918 рр. завдяки лабораторії кафедри загальної патології в світ вийшли 21 докторська дисертація і понад 50 робіт, присвячених різним питання медицини, 3 студентські роботи, удостоєні золотих медалей. Найбільш відомими учнями проф. В.К. Ліндемана були професори К. Мірам, І. Гофман, С.Д. Тимофєєв, В.В. Виногрядов, М.П. Нещадименко, Є.Г. Черняхівський, М.П. Вашетко, А.А. Кронтовський, П.А. Кучеренко, І.О. Зав’ялов та інші.

У 1918 р., після встановлення в Україні радянської влади, було засновано Народний Університет, при якому кафедру загальної патології очолив М.П. Вашетко. В кінці 1919 р. була організована Медична Академія, яка об’єднала Медичний факультет Київського Університету, Медичний факультет Українського Народного Університету та Вищі жіночі медичні курси. У 1921 р. Медична Академія була реорганізована в Київський Медичний Інститут, при якому залишилися дві кафедри загальної патології – під керівництвом професора В.К. Ліндемана російськомовна кафедра та україномовна під керівництвом спочатку А.А. Кронтовського, а потім М.П. Вашетко. Курс загальної патології викладався лише у лекційному форматі для студентів V та VI семестрів.

Засновану М.П. Вашетком у 1918 р. кафедру загальної патології на українському медичному факультеті після від’їзду (1922 р.) проф. В.К. Ліндемана до Варшави (де він і помер у 1933 р.) у 1923 р. було об’єднано з російськомовною кафедрою в єдину кафедру загальної патології на чолі з проф. М.П. Вашетком. З 1924 р. практичний курс з патологічної фізіології став обов’язковим, а у 1925 р. кафедру загальної патології перейменували в кафедру патологічної фізіології, яку очолив М.П. Вашетко.

З 1923 року штат кафедри, окрім завідувача, складався з асистентів – С.І. Волков (до 1925 року), І.П. Нещадименко. Л.Н. Шустова (до 1925 року); обслуговуючий персонал – П.Ф. Єфремов, К.П. Єфремова та А.П. Єфремов. У 1925 р. старшим асистентом кафедри був призначений П.Г. Бережанський.

Наукова тематика кафедри в період з 1918 по 1931 рр.: патологія нирок (Н.П. Вашетко, Г.Г. Бергман), патологія нервової системи (Н.П. Вашетко, В.В. Селецький, І.О. Гілула, П.І. Дейкун), ферментологія (Н.П. Вашетко, І.П. Нещадименко, Н.М. Данчич, С.М. Буйко, І.М. Кудієнко), проблематика токсикозів – вплив алкоголю, важких металів (Н.П. Вашетко, І.О. Гілула, С.М. Буйко, М.А. Василець, І.П. Нещадименко, О.О. Пінус), гудроновий експериментальний рак (П.Г. Бережнаський, М.М. Маєвський, С.М. Буйко, Н.М. Данчич), вплив на організм променевої енергії (Г.Г. Бергман, І.В. Кудієнко, Н.М. Данчич).

Наукова діяльність проф. М.П. Вашетка присвячена переважно актуальним питанням патофізіології нирок та сечовиділення, автор понад 50 наукових праць. Підготував 15 докторів та понад 20 кандидатів наук. Учнями проф. М.П. Вашетка були професори І.О. Білуха, Б.Є. Черток. І.Б. Базілевич, доц. С.М. Буйко. Можна вважати, що М.П. Вашетко створив першу українську національну школу патофізіологів.

У 1931 році М.П. Вашетко був заарештований у справі «Українського національного центру», пізніше звільнений, але працювати в Київському медичному інституті йому не було дозволено. Він переїхав у Донецьк, де організував кафедру патологічної фізіології Донецького медичного інституту, якою керував до 1936 року. У 1936 році повернувся до Києва, де очолив кафедру патофізіології у Київському ветеринарному інституті (з 1957 р. Українська сільськогосподарська академія). М.П. Вашетко помер в Києві 6 вересня 1960 року. Похований на Байковому кладовищі.

У 1931 р. до керівництва кафедрою патологічної фізіології прийшов професор Є.О. Татаринов, учень О.О. Богомольця, представник старшої генерації його наукової школи. До того часу він був вже відомим ученим, який зарекомендував себе як блискучий лектор і викладач ще в Саратовському університеті.

Київський період роботи професора Є.О. Татаринова – найбільш тривалий і плідний у його науковій, педагогічній та організаційній діяльності. Працюючи водночас в Інституті експериментальної біології і патології (директор – академік О.О. Богомолець), де він завідував відділом експериментальної морфології, він мав можливість використати методичну і матеріальну базу відділу для виконання кафедральної наукової тематики. По суті, це був прообраз сучасного науково-навчального комплексу. Тісний контакт із вчителем визначив характер наукової тематики кафедри.

За 20 років роботи в Києві професор Є.О. Татаринов опублікував біля 40 наукових робіт із різноманітних питань реактивності, запалення, крововтрати, імунітету і алергії, злоякісного росту (в останньому випадку з використанням тканинних культур для вивчення механізму канцерогенезу).

Професором Є.О. Татариновим і його співробітниками в довоєнний період виконано ряд важливих робіт про взаємовідносини пухлини і організму, про роль фізіологічної системи сполучної тканини, імунної системи в процесі становлення протипухлинної резистентності. Зокрема, встановлено імунологічну специфічність сироватки крові по відношенню до антигену саркоми щурів. Із проблеми канцерогенезу співробітниками кафедри видано два томи праць, а доцент Ф.А. Глузман захистив докторську дисертацію. Успішно розроблялася проблема реактивності організму, стан якої вивчався при запаленні, алергійних процесах, пухлинах, крововтраті, опіковій хворобі.

У київський період наукової роботи Є.О. Татаринова особлива увага зосереджена на вивченні регуляції гемоцитопоезу, механізмів виникнення патологічних і компенсаторних реакцій при гострій крововтраті, порушеннях газового складу крові, кислотно-основного стану, інших фізико-хімічних зрушень. Ці дані лягли в основу докторської дисертації Р.А. Димшиця.

Матеріали наукових розробок кафедри використані професором Є.О. Татариновим при написанні розділів «Патологія клітини і тканини», «Вчення про імунітет», «Патологія крові», тритомного керівництва з патологічної фізіології за редакцією академіка О.О. Богомольця, яке вийшло двома виданнями у 1933 і 1940 рр. У 1939 р. Є.О. Татаринова обрано член-кореспондентом АН України.

Наукова тематика кафедри в ці роки визначалася наступними проблемами: патологія кровообігу, гострі кровотечі та їх лікування методом переливання крові (Є.О. Татаринов, Р.А. Димшиц, С.М. Буйко, Ф.А. Зільберман), проблема злоякісних новоутворень та імунітету при пухлинах та використання тканинних культур для вивчення механізмів канцерогенезу (Є.О. Татаринов, Р.А. Димшиц, Ф.А. Глузман), імунітет та алергія (Є.О. Татаринов, С.І. Вовк, К.С. Шевчук), запалення, обмінні процеси при запаленні (А.Т. Стецюра, Б.Д. Боревська, Ф.А. Зільберман), регуляція гемопоезу (А.Ю. Тіліс, Е.І. Бурштейн).

В червні 1941 р. більшість співробітників кафедри пішли на фронт, основне устаткування кафедри було евакуйоване спочатку в Харків, а потім в Челябінськ. В Челябінську Київський медичний інститут розгорнув свою роботу на базі місцевих медичних закладів. Колектив кафедри патологічної фізіології в Челябінську: професори Є.О. Татаринов та Р.А. Димшиц, доцент Ф.А. Зільберман, асистент А.Т. Стецюра, два лаборанта та два технічних працівника. Колектив кафедри взяв участь у вивченні патогенезу «геморагічної набрякової еритеми» (аліментарна геморагічна алейкія), яка виникла серед населення на Уралі. Професорами Є.О. Татариновим, М.М. Губергрицем і С.І. Винокуровим розроблені засоби лікування і профілактики цього захворювання. За часів війни у Челябінську біла організована окрема кафедра патологічної фізіології при Челябінському Медичному Інституті, який відбрунькувався від Київського медичного інституту. Цю кафедру очолив проф. Р.А. Димшиц. У 1943 р. Київський медичний інститут та основний штат кафедри патологічної фізіології реевакуювалися до Києва, де педагогічна робота відновилася з осені 1943 р. під керівництвом проф. Н.П. Вашетко і за участю доц. Ф.А. Зільбемана і ас. В. Козловського.

Після війни колектив кафедри продовжував вивчення питань реактивності організму. У той період на кафедрі навчались аспіранти, частина з яких у подальшому захистили докторські дисертації (В.В. Хатунцев, В.А. Тичинін, Л.Я. Данилова). Наукова тематика кафедри стосувалася проблем протипухлинного імунітету, реактивності організму, проникності мембран. Аспірант А.Ю. Тіліс вивчав вплив вегетативної нервової системи на морфологічну картину білої крові. Експериментальна робота В.А. Тичиніна була присвячена вивченню ролі рецепції каротидного синусу і селезінки в процесах імуногенезу та анафілаксії. У 1949 р. було опубліковано підсумкову працю Є.О. Татаринова про вплив вегетативної нервової системи на імуногенез.

Професор Є.О. Татаринов брав активну участь у громадській роботі. Він очолював учену медичну раду МОЗ України і Українське товариство патологів, був деканом лікувального факультету, керував відділом науки Київського медичного інституту. Це була людина всебічно освічена, високої культури, виняткового такту і бездоганної чесності; він любив природу, музику, літературу.

Після смерті професора Є.О. Татаринова у 1950 р. на посаду завідувача кафедри було обрано академіка АН України Василя Павловича Комісаренка, учня О.О. Богомольця, фахівця в галузі ендокринології та обміну речовин, що завідував відділом в Інституті фізіології імені академіка О.О. Богомольця.

Під його керівництвом кафедра продовжувала розробляти традиційні напрями: проблеми імунітету і алергії, реактивності, канцерогенезу. Водночас частина співробітників виконали роботи, у тому числі дисертаційні, присвячені змінам азотистого, вуглеводного, енергетичного та інших видів обміну при порушенні нервової і ендокринної регуляції. У 1965 р. В.П. Комісаренко заснував у Києві Науково-дослідний інститут ендокринології та обміну речовин.

З 1955 по 1960 рр. кафедру патологічної фізіології очолював представник старшої генерації наукової школи академіка О.О. Богомольця Микола Миколайович Сиротинін, доктор медичних і біологічних наук, академік АМН СРСР, чл.-кор. АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР. Роботу на кафедрі він суміщав із керівництвом відділу в Інституті фізіології імені академіка О.О. Богомольця.

Наукова і організаторська діяльність М.М. Сиротиніна широко відома не тільки в нашій країні, але й за рубежем. Це був всебічно освічений учений, який розробляв велике коло питань медицини і біології (реактивність і резистентність організму, імунітет, алергія, гіпоксія та інше). Особливістю наукового стилю М.М. Сиротиніна було використання порівняльно-патологічного (філогенетичного) підходу при вивченні наукових проблем.

Академік М.М. Сиротинін істотно збагатив лекційний курс, супроводжував його демонстрацією експериментів на тваринах, створив навчальні кінофільми з різноманітних розділів патологічної фізіології. Викладання практичного курсу було переведене на тригодинні заняття, переважно у формі самостійної лабораторної та експериментальної роботи студентів. Подібна перебудова викладання вимагала значного оновлення і поповнення навчально-лабораторної бази, відповідного методичного забезпечення.

У 1957 р. колективом кафедри під керівництвом М.М. Сиротиніна видані «Методичні вказівки до практичних занять з патологічної фізіології». В їхню основу покладено великий практикум, розроблений О.О. Богомольцем і його співробітниками в II Московському медичному університеті. Практикум М.М. Сиротиніна, який постійно оновлювався і вдосконалювався, використовувався студентами і викладачами кафедри патологічної фізіології до 1987 р.

Наукова діяльність колективу кафедри при М.М. Сиротиніні здійснювалася за такими важливими напрямами, як гіпотермія, гіпоксія, імунітет і алергія, ендокринна патологія, космічна фізіологія. Проблеми реактивності при гіпотермії та за умов дії на організм чинників космічного польоту (перевантаження, невагомість) були цілком новими, вони виникли у зв’язку з необхідністю медико-біологічного забезпечення тварин і людини в умовах космосу.

Наприкінці 40-х – початку 50-х років у наукових і клінічних центрах нашої країни, у тому числі і в Києві, у зв’язку з успішним розвитком оперативного лікування вад серця велику актуальність набула проблема гіпотермії. З різноманітних аспектів цієї проблеми колективом кафедри під керівництвом М.М. Сиротиніна у 1959 р. видано монотематичний збірник «Питання гіпотермії в патології».

У 1958 р. уперше в СРСР з ініціативи М.М. Сиротиніна розпочато вивчення впливу на організм людини гіпокінезії за умов тривалого перебування в замкнутому просторі обмеженого об’єму.

Як вже було зазначено вище, професор М.М. Сиротинін один із найбільш відомих у світі фахівців із проблеми гіпоксії. У період завідування кафедрою він із співробітниками, а також студентами-гуртківцями щорічно в складі експедиції Інституту фізіології імені академіка О.О. Богомольця проводив спільні дослідження різноманітних аспектів проблеми гіпоксії за умов високогір’я (Приельбрусся).

Окрім експериментів на тваринах, частина досліджень цього періоду виконувалася і на хворих з анемією, бронхіальною астмою та ін. Розроблено схему використання східчастої акліматизації до гіпоксії в комплексній терапії хворих. Засіб східчастої акліматизації з успіхом використовувався і для підвищення рівня тренованості спортсменів, а також як засіб підвищення резистентності до різноманітних екстремальних впливів. За цикл робіт із проблеми гіпоксії колектив авторів на чолі з М.М. Сиротиніним (посмертно) у 2000 р. удостоєно Державної премії України в галузі науки і техніки.

За порівняно короткий термін (1955-1960 рр.) професору М.М. Сиротиніну та його співробітникам удалося виконати ряд пріоритетних робіт з актуальних питань патологічної фізіології. До виконання цих робіт широко залучалися студенти-гуртківці. Багато з них згодом стали відомими вченими, докторами медичних наук (В.Т. Антоненко, Е.В. Гюллінг, П.В. Білошицький, В.А. Міхньов, Г.І. Виноградов, В.О. Горбань, І.М. Маньковська та інші).

У розділі «Реактивність і резистентність організму» 4-томного «Керівництва з патологічної фізіології» (1966 р.) М.М. Сиротинін узагальнив дані вітчизняних і зарубіжних досліджень із цієї проблеми. У світовій літературі на той час не існувало більш повного, глибокого огляду, а головне, що проблему розглянуто із загальнобіологічних та загальнопатологічних позицій.

На початку 1960-х рр. М.М. Сиротінін проводив дослідження з вивчення дихальної функції шлунка. Їм було запропоновано метод ентеральної оксигенотерапії, що полягав у пероральному вживанні кисневої піни, пізніше названої «кисневим коктейлем». Про свій винахід вчений уперше доповів на засіданні кисневого комітету у Міністерстві охорони здоров’я України у 1963 році.

Сучасні і майбутні історики медицини, певно, гідно оцінять величезну роботу М.М. Сиротиніна та його співробітників (С.М. Буйко, Ф.А. Глузман, В.Н. Клименко) зі створення 6-томного збірника «Нариси історії кафедри патологічної фізіології Київського медичного інституту (1869-1950 рр.)».

У 1960 р. академік М.М. Сиротинін залишив кафедру. На посаду завідувача обрано професора М.Н. Зайка, який мав досвід наукової роботи в лабораторіях Є.С. Лондона і М.М. Анічкова, а також педагогічної роботи на посаді завідувача кафедри патологічної фізіології Одеського медичного інституту (1950-1960 рр.). У 1956-1957 рр. проф. М.Н. Зайко у м. Йєна (Німеччина) організував першу кафедру патологічної фізіології.
У 1960 р. на посаду завідувача було обрано професора Миколу Никифоровича Зайка – випускника Московського медінституту, який до того завідував Одеською кафедрою патофізіології.

За 30 років роботи на кафедрі (1960-1991 рр.) проф. М.М. Зайко підготував 13 кандидатів і сім докторів наук (Л.Я. Данилова, В.Т. Антоненко, Г.М. Бутенко, Ю.В. Биць, В.А. Міхньов, В.О. Горбань, Л.О. Попова) із числа співробітників кафедри. У цілому за 57 років наукової і педагогічної діяльності вчений підготував 36 кандидатів і 23 докторів наук. Багато з його учнів до цього часу активно працюють у вищих медичних закладах освіти і науково-дослідних інститутах нашої країни, удостоєні звання лауреата Державної премії в галузі науки і техніки України (В.М. Кавсан, С.Р. Уманський, О.Г. Резніков, Е.В. Гюллінг).

Звання лауреата Державної премії УРСР у галузі науки і техніки удостоєний і очолюваний чл.-кор. АМН СРСР, професором М.Н. Зайком авторський колектив (професори Л.Я. Данилова, Ю.В. Биць, Г.М. Бутенко, В.А. Міхньов, В.О. Горбань, О.І .Сукманський, доценти І.І. Потоцька, Н.К. Сімеонова) підручника «Патологічна фізіологія», який вийшов першим виданням у 1977 р.
Учні професора М.Н. Зайка очолювали кафедри патологічної фізіології в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця (чл.-кор. АПН України, проф. Ю.В. Биць), Медичному інституті Сумського державного університету (проф. О.В. Атаман), кафедру біохімії (проф. Ю.А.Петрович) у Мо­сковському медичному стоматологічному інституті, ряд клінічних кафедр в Одеському державному медичному університеті. Учень професора М.Н. Зайка Г.М. Бутенко є дійсним членом АМН України, чл.-кор. НАН України та АМН РФ, а проф. В.А. Міхньов, О.Г. Резніков та Е.В. Гюллінг – член-кореспондентами АМН України.

Наукова діяльність професора М.Н. Зайка і очолюваного ним колективу кафедри в основному присвячена питанням нервової трофіки і нейродистрофічного процесу та проникності гістогематичних бар’єрів. Розроблені експериментальні моделі нейрогенної дистрофії шляхом вибіркової перерізки чутливих, рухових, симпатичних, парасимпатичних нервів, вивчені постденерваційні зміни в різноманітних органах і тканинах із застосуванням сучасних морфологічних, біохімічних і функціональних методів дослідження.

Отримані фундаментальні дані, які дозволили встановити закономірності розвитку нсйродистрофічного процесу. Виконано ряд робіт, у тому числі дисертаційних, із вивчення характеру перебудови енергетичного, вуглеводного, білкового, водно-електролітного обміну при нейрогенній дистрофії.

Встановлено принципово важливі факти придбання автоантигенних властивостей білками денервованих органів, конформаційних змін макромолекул білків, ферментів, глікогену, отримано нові докази зміни чутливості денервованих структур до гормонів, біологічно активних речовин і отрут, на підставі чого професор М.Н. Зайко розробив теорію патогенезу нейродистрофічного процесу, що отримала визнання фахівців на світовому рівні. За цей цикл робіт проф. М.Н. Зайка нагороджено премією імені О.О. Богомольця НАН України.
Виконано низку дисертаційних робіт із вивчення проникності гістогематичних бар’єрів при автоімунній патології і нейрогенній дистрофії (В.А. Горбань), інтоксикації (Ю.В. Биць), дії біологічно активних речовин (Н.Д. Опанасюк). Вивчені особливості метаболізму, функції і структури різноманітних типів судин за умов норми і при патології, нейрогенній дистрофії, атеросклерозі і артеріальній гіпертензії.

З 1986 по 1991 рр. М.Н. Зайко обіймав посаду професора кафедри, а завідування з 1986 року перейшло до його учня професора Ю.В. Биця. У докторській дисертації останнього «Роль нарушений метаболизма сосудистой стенки в процессе ее склерозирования»” (1973 р.) встановлено взаємозв’язок між інтенсивністю енергетичного обміну артеріальної стінки, з одного боку, і здатністю її підтримувати функціональну та структурну цілісність, з іншого. Відповідно різні патогенні чинники, які призводять до первинного чи вторинного зменшення інтенсивності енергетичного обміну судинної стінки, викликають пошкодження клітинних та позаклітинних структур, у першу чергу, за типом медіанекрозу та медіакальцинозу, з подальшим розвитком медіасклерозу. Сформульовано, таким чином, «енергодефіцитну» концепцію патогенезу артеріосклерозу, зокрема, менкебергівського типу, розроблено його оригінальну експериментальну модель. Учні проф. Ю.В. Биця у 90-і роки виконали та успішно захистили докторську (проф. О.В. Атаман) та шість кандидатських дисертацій.

У дослідженнях на тваринах вивчено регіонарні, вікові та видові особливості енергетичного обміну судинної стінки як за умов норми, так і при патології, розширено арсенал засобів з експериментального моделювання макро- та мікроангіопатій. Отримані результати проведених у цьому напрямі експериментальних досліджень узагальнено в монографії «Сравнительно- патофизиологические аспекты эергообеспечения сосудистой стенки” (Киев- Черновцы, 1999). Авторів цієї роботи (проф. Ю.В. Биць, проф. В.П. Пішак, проф. О.В. Атаман) у 2003 р. удостоєно премії імені О.О. Богомольця НАН України.

Логічним продовженням цих наукових досліджень на сучасному етапі є вивчення проблеми пошкодження клітинних та позаклітинних структур судинної стінки за рахунок зміни балансу протеолітичних ферментів та їх інгібіторів при різних патогенних впливах (порушення кислотно-лужної рівноваги, гіпервітаміноз В, дія метаболічних отрут, дифтерійного токсину, стрептозотоцину, гіперкатехоламінемія, дисліпопротеїдемія та ін.). Викладачами кафедри успішно виконуються одна докторська та три кандидатських дисертації.

У 1995 р. колектив авторів за редакцією проф. М.Н. Зайка та проф. Ю.В. Биця перевидав підручник із патологічної фізіології для студентів вищих медичних навчальних закладів III та IV рівня акредитації українською мовою, а в 1996, 2002 рр. – російською мовою. Ці видання здійснено відповідно до нової навчальної програми з патологічної фізіології, також розробленої викладачами кафедри (1993, 2002 рр.). У 2010 р. вийшло з друку чергове видання «Посібника до практичних занять з патологічної фізіології» (українською мовою) у видавництві «Здоров’я» (2001 р.) до 160-річного ювілею НМУ імені О.О. Богомольця.

З 2008 р. обов’язки завідувачки кафедри виконувала досвідчений авторитетний педагог, співавтор всіх видань підручника «Патологічна фізіологія» та «Посібника до практичних занять з патологічної фізіології», лауреат Державної премії України, доцент Ірина Іванівна Потоцька. Вона є автором біля 100 наукових праць із проблем космічної медицини та патогенезу нейродистрофічного процесу.

В той час на кафедрі працювала плеяда досвідчених професорів та доцентів, які визначали як науковий, так і педагогічний напрямки роботи. Серед них проф. Данилова Л.Я. – видатний педагог та організатор навчального процесу кафедри; доц. Сімеонова Н.К. – авторка численних підручників та монографій з гомеопатії, доц. Заярна Л.П. – фахівець з експериментальної кардіології, доц. Репецька Г.Г. – багаторічний керівник наукової та навчально-методичної роботи кафедри.

З 2009 по 2018 рр. завідувачем кафедри був професор Микола Васильович Кришталь, випускник і викладач Чернівецького медінституту, учень професорів І.А. Шевчука, Я.Д. Кіршенблата, Б.А. Пахмурного. На кафедру патофізіології він був запрошений професором Ю.В. Бицьом у 1993 р. З 1994 р. М.В. Кришталь був обраний на посаду доцента. У 1995 р. захистив докторську дисертацію «Нейро-гуморальна регуляція компенсаторних реакцій нирок при метаболічному ацидозі».

У 2003 р. був за конкурсом обраний на посаду професора кафедри. Головні напрямки наукової діяльності – дослідження нервової та ендокринної регуляції нирок та ендокринних залоз, вивчення патогенезу порушень функцій нирок і судин, водно-електролітного та кислотно-основного стану організму, дослідження впливу ацидозу на функції нирок та білковий і вуглеводний обміни.

М.В. Кришталь є автором понад 150 наукових і педагогічних праць, у тому числі співавтором чисельних підручників і посібників з патологічної фізіології. У 2009-2010 рр. кафедрою підготовлені та видані нові типові навчальні програми з патофізіології для всіх факультетів. Вийшли з друку нові україно-, англо-, і російськомовні видання підручника «Патофізіологія» (Київ, «Медицина», 2008, 2010, 2017 рр.), «Патофизиология» (Киев, «Медицина», 2015 г.); “Pathophysiology” (Kyiv, “AUS Medicine Publishing”, 2017), а також «Посібник до практичних занять з патологічної фізіології» (Київ: Здоров’я, 2001 р.).

З 2018 р., у зв’язку з від’їздом проф. М.В. Кришталя до США, завідувачкою кафедри була призначена професор Тетяна Іванівна Панова, випускниця Донецького державного університету, учениця академіка НАМН України В.М. Казакова. На кафедрі фізіології Донецького медичного університету вона пройшла шлях від старшого лаборанта до професора, має більш 250 наукових публікацій, 5 підручників, відповідальний секретар редколегії журналу «Медична наука України»; академік ГО «Національна Академія наук вищої освіти України». Головні напрямки наукової діяльності: нейрофізіологічні механізми розвитку та пригнічення потягу до аддиктивних речовин (алкоголю, опіоїдів).

У Національному медичному університеті імені О.О Богомольця працювала з 2014 року професором на кафедрі нормальної фізіології, з 2018 року – завідувачкою кафедри патофізіології, де багато зробила для покращення навчально-методичної роботи, укріплення матеріально-технічної бази кафедри, організації музею імені О.О. Богомольця та виставки раритетних фахових видань з фонду бібліотеки кафедри. У лютому 2022 р. у зв’язку з початком російської військової агресії Т.І. Панова з сім’єю переїхала до Німеччини, а 25 січня 2023 р. передчасно пішла з життя внаслідок автомобільної аварії.

З 2022 року, у зв’язку з від’їздом Т.І. Панової за кордон, кафедру очолив професор Сергій Володимирович Зябліцев, випускник Донецького державного медичного університету, учень проф. Е.Ф. Баринова та проф., члена-кореспондента НАМН України В.М. Єльського. У 1982 році у Львівському медичному інституті захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «патологічна фізіологія» на тему «Роль нейрогормональних систем в патогенезі розладнань центральної гемодинаміки раннього посттравматичного періоду». У 2005 році на кафедрі патологічної фізіології у Донецьку захистив докторську дисертацію на тему «Патогенез порушень функціонування нейрогуморальних регуляторних систем у гострому періоді травматичної хвороби при черепно-мозковій травмі», у 2007 році отримав звання професора за кафедрою патологічної фізіології, а з 2013 року був обраний завідувачем кафедри патологічної фізіології у Донецькому національному медичному університеті.

З 2014 р. працював професором кафедри патофізіології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, з 2022 року виконував обов’язки завідувача, а з 2024 року обраний на посаду завідувача кафедри. Основні напрямки наукової діяльності – вивчення патофізіології нейроендокринної системи при травматичній хворобі, експериментальна корекція черепно-мозкової травми (під його керівництвом на кафедрі захищено дві кандидатські дисертації – ас. О.О. Стародубська «Нейрогормональні механізми порушень вищої нервової діяльності при черепно-мозковій травмі та шляхи їх патогенетичної корекції», 2018 р. та асп. С.М. Худолій «Вплив центральних холінергічних систем на перебіг гострого періоду черепно-мозкової травми», 2021 р.), цукровий діабет і молекулярно-генетичні дослідження (під його керівництвом на кафедрі захищено дві кандидатські дисертації – ас. В.Я. Мокрий «Патогенетична роль поліморфізму Рro12Аla гену рецептора активатора пероксисом в порушенні системи перекисного окиснення ліпідів при цукровому діабеті 2 типу», 2017 р. та ас. О.П. Чернобривцев «Роль генетичного поліморфізму у розвитку ендотеліальної дисфункції при цукровому діабеті 2-го типу», 2020 р.). Заочним аспірантом кафедри, лікарем-офтальмологом Водяником В.В. у 2024 році успішно захищена експериментальна робота на здобуття ступеню доктора філософії «Механізми розвитку мікроангіопатії сітківки за умов хронічної гіперглікемії». Готуються до захисту дисертації «Механізми розвитку нейроденегерації та обґрунтування її корекції при діабетичному ураженні сітківки» аспірантки Жупан Д.Б., «Механізми нейродегенерації при черепно-мозковій травмі та їх корекція модуляторами ГАМК-бензодіазепінового рецепторного комплексу» асистента Шемета Я.А.

С.В. Зябліцев э автором більш 500 наукових робіт, в тому числі 12 монографій, основні з них: «Ендотеліальна дисфункція при гломерулонефриті» (2006 р.), «Нейрогормональні регуляторні механізми при черепно-мозковій травмі» (2008 р.), «Моделювання черепно-мозковій травми» (2008 р.), «Синдроми атопічної хвороби» (2008 р.), «Гормонодіагностика патології репродуктивної функції» (2010 р.)., «Запалення шкіри» (2011 р.), «Патогенетична корекція нанопрепаратом ліпосом ліпідної пероксидації при синдромі тривалого роздавлювання» (2012 р.), «Синдроми травматичної хвороби при черепно-мозковій травмі» (2020), учбові посібники з патофізіології (2008-2023 р.р.).

Підготував 10 кандидатів медичних наук, має активну громадську позицію, є Головним вченим секретарем Громадської організацій Національна академія наук вищої освіти України, віце-президентом Міжнародної академії освіти і науки та Наукового товариства патофізіологів України.

У зв’язку з пандемією COVID-19 та початком російської агресії з лютого 2022 р. все суспільство України, зокрема й вища освіта, зазнали низку гуманітарних, соціальних та економічних проблем. Поширена самоізоляція, а, згодом, масова міграція населення призвели до суттєвого погіршення і, навіть, руйнування існуючої системи отримання освіти. Істотне значення мало й поширення психосоматичної патології (постковідний синдром, дистрес-синдром, посттравматичні стресові розлади, травми та контузії, отримані під час масованих бомбардувань цивільних об’єктів), що значно погіршувало здатність молоді до навчання та його якість. Реальні умови викладання ускладнилися обмеженням, або й відсутністю очного навчання, відпрацювання практичних навичок, утруднені індивідуалізована перевірка знань та умінь здобувачів освіти, часто мало місце порушення учбових програм та розкладу через відсутність зв’язку з викладачем або його виїздом за кордон; погіршення он-лайн зв’язку через поганий Інтернет, нестача викладачів. Перед колективом кафедри постали нові задачі – швидке оволодіння новим теоретичним матеріалом, вміння адаптуватися до конкретних умов викладання, динамічне вдосконалення існуючих навчальних програм.

Для вирішення цих питань на кафедрі патофізіології у короткий термін (2020-2021 рр.) було суттєво розширено методики викладання, в першу чергу у дистанційному форматі – створення учбових фільмів, запис відеолекцій, проведення он-лайн семінарів та конференцій із зворотним зв’язком зі студентами. З 2022 р. заняття проводяться у гібридному форматі, коли студенти, що мають можливість бути на занятті разом з викладачем знаходяться в учбовій кімнаті (очна форма), а решта студентів групи підключаються за допомогою мережі Інтернет в он-лайн режимі (дистанційна форма). Для цього на кафедрі учбові кімнати обладнані якісним кабельним Інтернетом, мультимедійними проекторами, створені он-лайн презентації кожного заняття і лекції. Практичні заняття орієнтовані на розбір клінічних ситуацій, кейсів з поясненнями викладача переважно у формі інтерактивного спілкування із зворотним зв’язком. Заняття зі студентами міжнародного факультету проводяться у дистанційному форматі англійською мовою.

Кафедра патофізіології у 2022/2024 р.р. мала 10 факультетів, 6 спеціальностей, 17 лекційних потоків, на заочній формі навчання – 1 факультет (фармацевтичний), 5 лекційних потоків. Викладання англійською мовою проводиться за спеціальностями «Медицина» та «Стоматологія».

На кафедрі обладнані 12 учбових кімнат, 6 з яких мають мультимедійні проектори та інтерактивні дошки, комп’ютерний клас на 25 робочих міст з сервером для роботи з базою даних тестів та підключенням до системи Інтернет, відео-клас на 14 міст з відеотекою, яка налічує понад 120 відеофільмів, проводиться їх безперервна демонстрація з великої плазмової панелі у вестибюлі кафедри, створено та активно наповнюється сайт кафедри:

https://nmuofficial.com/zagalni-vidomosti/kafedri/department-of-pathophysiology/.

У 2022-2024 рр. згідно з освітньо-професійними програмами підготовлені Силабуси та Робочі програми з патологічної фізіології українською та англійською мовами рівня «бакалавр» за спеціальністю «Фізична реабілітація, ерготерапія»; рівня «магістр» для спеціальностей «Стоматологія», «Медицина», «Медична психологія», «Фармація» (очна та заочна форми навчання), «Педіатрія».

Вперше розроблені Робочі програми та Силабуси з варіативних компонентів освітньо-професійних програм (вибіркові курси) українською та англійською мовами: «Введення в клінічну патофізіологію», «Цитофізіологія з елементами патофізіології», «Клінічна патофізіологія дитячого віку», «Особливості типових патологічних процесів при стоматологічних захворюваннях» (3 кредити, 90 годин).

Були оновлені Посібники для проведення практичних занять та самостійної роботи студентів з профілізацією за освітньо-професійними програмами «Медицина», «Стоматологія», «Педіатрія», «Фармація. Промислова фармація», «Фізична терапія, ерготерапія».

В умовах дистанційного навчання крім сайту кафедри всі учбово-методичні матеріали викладено на сайті Національного медичного університету імені О.О. Богомольця LIKAR_NMU. На сайті доступні повний курс лекцій (кожна лекція представлена у декількох форматах: відео-лекція, слайдова презентація, слайдова презентація + аудіо-супровід, текстовий конспект теми, лекції начитані декількома лекторами); розміщені силабуси навчальних дисциплін та методичні рекомендації до лекцій, практичних занять та самостійної роботи, методичні матеріали, посібники, тести бази КРОК-1 з поясненнями. До кожного заняття студент має можливість отримати у дистанційному форматі всі матеріали для підготовки до заняття та контролю знань, у тому числі в тестовому форматі; передбачена можливість здачі екзамену дистанційно.

Всього у 2022-2024 рр. на кафедрі працює 15 викладачів, серед яких завідувач кафедри, проф. Зябліцев С.В., проф., член-кореспондент НАМН України Міхньов В.А., досвідчені доценти та старші викладачі Репецька Г.Г., Трофимова І.М., Тимченко М.Д., Цветкова М.М., завуч кафедри – ст. викладач Перепелиця Ю.В., асистенти Нагорний О.В., Тарілко Т.А., Шемет Я.С., Волкова Ю.В., Федько К.О. У 2022 р. на кафедри прийшли нові співробітники – д.мед.н., проф. Глазков Е.О., який до того очолював кафедру фізіології і патологічної фізіології у Луганському медичному університеті, та доцент тієї ж кафедри Рубан Еліна Володимирівна.

На кафедрі активно працює студентський науковий гурток (керівник – проф. С.В. Зябліцев). Студенти приймають участь у щомісячних засіданнях (у 2022-2023 рр. гурток налічує 78 студентів, підготовлено та заслухано 39 наукових доповідей), наукових конференціях різного рівня, у тому числі за кордоном, Всеукраїнських конкурсах студентських наукових робіт, мають призові міста. За участю студентів було опубліковано 5 статей, 9 тезисів. Студенти-гурківці Прохонюк Аліна (2021 р.) і Литвинец Михайло (2022 р.) виступили на Міжнародному студентському конгресі у Нідерландах, студент Кравченко Владислав зайняв І місце на Всеукраїнському конкурсі «Теоретична медицина» англійською мовою (2021 р.), студент Андрушенко В.І. посів 1 місце на Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт з галузей знань і спеціальностей (2024 р.). Студенти активно приймають участь у експериментальній роботі з моделювання черепно-мозкової травми і цукрового діабету (Грішов Андрій, Проханюк Аліна, Андрущенко Василь), експериментальної пневмонії (Пенський Павло, Литвинец Михайло). У 2023 та 2024 р. вперше проведено Інтелектуальні батли з патофізіології (Брейн Ринг), на якому студенти показали високий рівень знань та вмінь.

Колектив кафедри патофізіології

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, квітень 2023 р.

Зліва на право: перший ряд – ст. лаб. Васько Н.М., в.о. завідуючого кафедрою, проф. С.В. Зябліцев, доц. Г.Г. Репецька, ст. лаб. Л.Г. Климентьєва, другий ряд – ст. викладач М.М. Цвєткова, завуч кафедри, ст. викладач Ю.В. Перепелиця, доц. І.М. Трофимова, ас. Т.А. Тарілко, доц. Д.С. Зябліцев, проф. Е.О. Глазков, доц. Е.В. Рубан, ас. Я.А. Шемет, ст. викладач О.В. Нагорний