Кафедрa фтизіатрії та пульмонології

Історія кафедри

У 2019 році виповнилося 95 років з дня заснування кафедри фтизіатрії та пульмонології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Створенню кафедри передувала велика робота. Після заснування в 1841 році медичного факультету в Київському університеті, а потім і Медичного інституту (13 грудня 1921 р.), лекції з туберкульозу читали на кафедрах внутрішніх хвороб.

Багато уваги вивченню та викладанню туберкульозу приділяв академік Феофіл Гаврилович Яновський, який завідував кафедрою госпітальної терапії у Медичному інституті.

Автор першого в СРСР посібника «Туберкульоз» (1923 рік). Один з організаторів Київського НДІ фтизіатрії і пульмонології (28.11.1922), що носить його ім’я.

У 1924 р в Київському медичному інституті була створена доцентура з туберкульозу, якою завідував до 1929 року професор Антон Іванович Собкевич, котрий у 1904 році поступив на медичний факультет Томського університету. Після закінчення університету він працює викладачем, веде науково-дослідницьку роботу в клініці та лабораторії. У роки Першої світової війни перебував на Західному фронті, був головним лікарем санітарно-інфекційного лазарету (1914-1918). У 1918 р. повернувся до Томська, працював викладачем у медичному університеті. У 1918 р. захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора медицини. У 1921 р. переїхав до Києва та з 1922 року працював у Київському медичному інституті (доцент, заступник декана, декан медичного факультету), а з 1924 р. завідувач доцентури з туберкульозу. У 1926 р. призначається директором Київського НДІ туберкульозу, яким завідував до 1929 р.

А.І. Собкевич багато уваги приділяв науковому аналізу симптоматики туберкульозу, розробці рекомендацій з раціонального харчування хворих. У 1931 році опублікував підручник “туберкульоза” українською мовою. Асистентами на курсі туберкульозу в цей період працювали В.Х.Оксюзов і Г.Р.Сидоренко. Співробітник доцентури В. X. Оксюзов запропонував апарат для накладання штучного пневмотораксу, ним же була написана й опублікована робота по терапії та санаторному лікуванню хворих на туберкульоз легень. Асистент Г.Р. Сидоренко вивчав питання трудотерапії у хворих на туберкульоз органів дихання. Антон Іванович помер 23.12.1945 р. Похований в Києві на Лук’янівському кладовищі (ділянка № 13-ІІ, ряд 10, місце 1).

У 1934 р. в Київському медичному інституті була створена кафедра туберкульозу, яку до 1946 р. очолював професор Давид Якович Епштейн.

Д.Я. Епштейн народився 25.09.1871 р. Закінчив медичний факультет Віденського університету у 1896 р. У 1924 р. захистив докторську дисертацію на тему: «Лечение легочного туберкулеза путем искусственного пневмоторокса». Після захисту дисертації Давид Якович Епштейн в 1929 році призначається доцентом курсу туберкульозу в Київському медичному інституті. Певний час сім’я Д.Епштейна проживала на Андріївському узвозі в будинку №34,  нещодавно відбудованому будинку-теремі. Про це свідчать дані Музею однієї вулиці. В 1934 році курс туберкульозу був реорганізований у кафедру туберкульозу, яку очолив професор Д.Я. Епштейн і керував нею до 1946 року. Базами доцентури та кафедри туберкульозу були туберкульозне відділення лікарні імені Жовтневої революції та перший протитуберкульозний диспансер міста Києва.

Д. Я. Епштейн опублікував більше 40 наукових праць з різноманітних питань фтизіатрії, удосконалив метод лікування туберкульозу за допомогою штучного пневмотораксу. Особливий інтерес представляють його монографії «Душа туберкульозного хворого» (1927), «Штучний пневмоторакс» (1931), «Туберкулез и вегетативная нервная система» (1931), «Туберкулез, его предупреждение и лечение» (1943). Асистентами на кафедрі туберкульозу в цей період працювали Д. Л. Шмайн, І. І. Уманський.

Великі заслуги Д.Я. Епштейна в справі організації боротьби з туберкульозом в Україні. Він був засновником 1-го Наукового фтизіатричного Товариства в м. Києві, головою комісії з питань туберкульозу Вченої медичної ради Міністерства охорони здоров’я УРСР, заступником голови Київського фтизіатричного товариства і Товариства фтизіатрів України, членом ради Міністерства охорони здоров’я СРСР з питань туберкульозу. Помер Д.Я. Епштейн 05.06.1946 р. на 75 році життя.

Давид Епштейн написав досить цікаву монографію “Душа туберкулезного”, в якій на прикладі світової художньої літератури намагався розкрити психологію хворих, визнаючи особливості статі та їх реакцію на страшний діагноз, а також проблеми взаємостосунків із лікуючими докторами.

“Вже здавна душею туберкульозних цікавились не тільки лікарі, але художники та письменники. При жодній хворобі ми не зустрічали стільки намагань поглибитись у психологічні проблеми, як при туберкульозі легень…

Хоча переживання хвороби являються єдиним психічним актом, який не підлягає аналізу, тим не менше, для кращого розуміння процесу необхідно завжди розглядати особисті моменти та зовнішні умови…

Якщо ж ми запитаємо, яким має бути образ лікаря, що вміє обійняти і зрозуміти особистість туберкульозного хворого, то відповідь на це питання знаходимо у словах іменитого німецького клініциста Лейдена, який так характеризує лікаря-людину: “Мій лікар турбується про мене не тільки через обов’язки своєї професії, він тріпоче наді мною, а не за честь свого мистецтва. Він не задовольняється випискою ліків, він мені підносить їх з власної руки. Він іде до моїх схвильованих рідних, щоби втішити їх. В критичні моменти він стояв біля мого ложа. Не було такої тяжкої і огидної роботи, якої би він не виконав для мене . Цій людині я зобов’язаний не тільки як лікарю, але і як другу. Чи буду я коли-небудь у стані віддячити йому за все зроблене для мене?””

Останній рядок брошури якнайкраще характеризував самого Д.Епштейна. Його учнями були багато відомих фтизіатрів, і в їх числі молодий аспірант Василь Плющ(1902-1976), майбутній професор і діяч національного відродження, брат талановитого письменника-модерніста Олексія Плюща і один із перших керівників українських пластунів.

З 1948 року по 1960 рік кафедрою туберкульозу Київського медичного інституту завідував професор Володимир Петрович Рудін. В.П. Рудін народився 06.08.1912 р. в районі Люцині, колишньої Вітебської губернії в сім’ї вчителя. Після закінчення школи поступив в Мінський медичний інститут, після закінчення якого в 1933 році працював епідеміологом і фтизіатром в Полоцькому районі Вітебської області.

З березня 1934 р по серпень 1941 року трудова діяльність В. П. Рудіна проходила в Ялтинському науково-дослідному інституті туберкульозу. Автор близько 100 наукових праць, присвячених таким актуальним питанням фтизіатрії як вікова реактивність організму хворих на туберкульоз, особливості діагностики, клініки, патогенезу, лікування туберкульозу у юнаків, літніх осіб, туберкульозний менінгіт та нові методи кліматотерапії туберкульозу.

У серпні 1948 р. В.П. Рудін за конкурсом був обраний завідувачем кафедрою туберкульозу і професором кафедри Київського медичного інституту. В 1951 році він опублікував монографію «Туберкулез» (кортико-висцеральная патология и терапия). Володів великим лекторським талантом. Його лекції для студентів завжди були змістовними і легко сприймалися.

Під керівництвом В.П. Рудіна виконані три кандидатські дисертації (Б.А. Березовський, М.С. Пилипчук, Д.І. Покотило). В цей період на кафедрі працювали доц. Г.Р. Сидоренко і засновник фтизіохірургії на Україні, талановитий клініцист В.Н. Савич, асистентами – Н.К. Миронов, В. Д. Дем’янова. В.Н. Савич розробив модифікацію екстраплевральної торакопластики, успішно зробив перев’язку Боталової протоки, вперше у м. Києві виконав пульмонектомію.

З 1960 року по 1996 рік кафедру фтизіатрії очолював Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України (1977), академік АН Вищої школи України, доктор медичних наук, професор Микола Степанович Пилипчук. Автор 250 наукових праць, у тому числі 10 монографій, 5 видань підручника “Туберкульоз” для студентів вищих навчальних медичних закладів (ВНМЗ) України ІІІ-ІV рівнів акредитації, він став автором чотирьох винаходів, був учасником ВДНГ УРСР, створив наукову школу, підготував 11 докторів і 48 кандидатів медичних наук. У 1983 році до кафедри туберкульозу був приєднаний курс пульмонології, який очолив доц. Ю.Д. Усенко.

М.С. Пилипчук народився 22.05.1926 р. в с. Зелятіне Столінського району Брестської області в сім’ї селянина. Під час Другої світової війни був зв’язковим партизанського загону. З жовтня 1944 року по грудень 1945 року служив у Радянській Армії, демобілізований в 1945 р у зв’язку з важким захворюванням. У 1946 р поступив до Київського медичного інституту, після закінчення якого з відзнакою в 1952 р був рекомендований Вченою радою на наукову роботу. В 1955 р М. С. Пилипчук захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук, а в 1963 р. – наукового ступеня доктора медичних наук на тему «Клиническая оценка хирургических методов лечения больных туберкулезом легких». Доктор мед. наук – з 1963 р., професор – з 1964 р., проректор з лікувальної роботи – з 1965 по 1970 рік.

М. С. Пилипчук постійно вдосконалював форми і методи викладання туберкульозу, впроваджував методи оптимізації та технічні засоби в процес навчання студентів.

Тривалий час під керівництвом М.С. Пилипчука працювали і захистили докторські дисертації колишній директор Інституту фтизіатрії і пульмонології професор О. М. Іванюта, зав. кафедри туберкульозу Луганського медичного інституту професор Н.І. Фомічова, зав. кафедри Оренбурзького медичного інституту професор В. С. Голанов, зав. кафедри Тюменського медичного інституту доцент А.І. Голеніцький, зав. кафедри інфекційних хвороб, фтизіатрії і пульмонології Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет Української асоціації народної медицини» професор В.П. Мельник, професор цієї ж кафедри О.В. Панасюк, професори кафедри фтизіатрії та пульмонології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Р.Г. Процюк та В.І. Петренко. На кафедрі в той час працювали доценти: Ю.Д. Усенко, Н.Є. Бугаєв, П.Г. Отрощенко, Б.Ф. Гончарук, І.Є. Петрова, С.М. Срібний, Г.А. Подлесних, Г.О. Тимошенко, О.Б. Пікас; асистенти: І.М. Лопатюк, О.М. Тонковид, Ж.Я. Колесникова, В.І. Кривохижа, В.І.Горголь, М.М. Коваленко, В.І. Потайчук, І.В. Прохорович, А.А. Литвінов, В.О. Панасюк, А.Р.Корнілов; старшими лаборантами З.Н.Великдан, Л.С.Коробейников, Л.І.Рудакова. Під керівництвом М.С. Пилипчука також виконали докторські дисертації зав. кафедри Куйбишевського медичного інституту, професор К.П. Просвірнов, зав. кафедри туберкульозу Донецького медичного інституту професор Б.В. Норейко, зав. кафедри нервових хвороб Донецького медичного інституту професор В.Г. Назаренко, професор А.І. Герасимов, доктор мед. наук Г.Є. Бутенко.

Основний науковий напрямок М.С.Пилипчука – розробка методів діагностики та удосконалення лікування хворих на туберкульоз і неспецифічні захворювання легень. В результаті проведених досліджень в лікувальну практику впроваджено застосування гепарину, донаторів сульфгідрильних груп і галаскорбіну з метою профілактики та усунення побічної дії туберкулостатиків. Доведена доцільність застосування протеолітичних ферментів у хворих на туберкульоз та гнійні захворювання легенів, розроблена методика внутрішньвенного введення ізоніазиду, ПАСК та етіонаміду, а також тривалих інфузій туберкулостатиків в легеневу артерію. Освоєна і налагоджена гемосорбція, ендолімфотерапія, модифіковані бічний доступ при резекції легенів і методика ушивання культі бронха, застосований пневмоперітонеум при резекції легень, розроблено питання реабілітації працездатності. Довів можливість проведення резекції легенів тільки з плазмозамінними розчинами і з застосуванням аутокрові. Створив новий напрямок у вивченні та застосуванні аерозольтерапії, про стан сурфактантної системи легень, мукоциліарного апарату, аерогематичного бар’єру при захворюваннях органів дихання. Проводив експерименти на тваринах з пересадки легенів. Під його керівництвом успішно розроблялася проблема лікування хворих на туберкульоз, які страждають хронічним алкоголізмом.

За матеріалами наукових досліджень видано «Атлас резекции легких и пневмонектомий», монографії «Колапсохирургия туберкулеза легких», «Хирургия туберкульоза легких и плевры», «Туберкулёмы легких, плевры и середостения», «Внутривенная антибактериальная терапия больных туберкулёзом с гнойными заболеваниями легких», «Туберкулёзный менингоенцефалит», «Медицинская реабилитация после операций на легких», «Болезни органов дыхания», чотири видання підручника «Туберкульоз» та інші.

М. С. Пилипчук приділяв велику увагу лікувальній роботі. Постійно проводив консультації хворих у закладах практичної охорони здоров’я міста Києва, Черкаської та Чернігівської областей. Ним проведено більше 1 500 операцій на легенях.

М.С. Пилипчук брав активну участь в роботі з’їздів фтизіатрів та міжнародному науковому співробітництві, він був співголовою XX Міжнародного конгресу фтизіатрів, членом Міжнародного союзу боротьби з туберкульозом, головою міського, заступником голови Республіканського, членом правління Всесоюзного товариств фтизіатрів, членом редколегії журналу «Лікарська справа», членом редакційної ради журналу «Проблеми туберкульозу», заступником редактора міжвідомчого збірника «Туберкульоз» , членом Республіканської проблемної комісії з туберкульозу. Протягом десяти років був членом експертної комісії ВАК СРСР, семи років – відповідальним секретарем журналу «Лікарська справа», більше п’яти років – проректором Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця з лікувальної роботи. Впродовж десяти років обирався головою районного товариства «Знання».

Микола Степанович Пилипчук – учасник Другої світової війни, нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня, медалями «За Перемогу над Німеччиною», «За трудову доблесть», «За доблесну працю», шістьма ювілейними медалями, трьома знаками «Переможець соціалістичного змагання», знаком «Відмінник охорони здоров’я». За досягнення в підготовці лікарських кадрів і розвиток медичної науки йому двічі оголошено подяку МО3 УРСР. Він нагороджений Грамотою Державного комітету Ради Міністрів УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі. Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України за наукове розроблення системи пульмонологічної допомоги в України.

Працюючи 48 років на фронті боротьби з туберкульозом, М.С. Пилипчук зарекомендував себе, як висококваліфікований фахівець з туберкульозу, блискучий клініцист, педагог, гуманіст, великої культури людина, що мала любов і повагу як серед хворих, так і серед широкої маси лікарів і студентів. Помер М.С. Пилипчук 21.07.1996 р. у м. Києві. Похований на Байковому кладовищі.

З 1997 р. кафедрою фтизіатрії та пульмонології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця завідує Заслужений лікар України, Відмінник освіти України, доктор медичних наук, професор Василь Іванович Петренко. В.І. Петренко закінчив Київський медичний інститут з відзнакою в 1980 році, був занесений до Золотої книги Пошани випускників інституту та рекомендований на наукову роботу. Під час навчання на вечірньому відділенні лікувального факультету працював лаборантом кафедри гістології та ембріології, яку очолював на той час професор М.І.Зазибін. Саме на цій кафедрі отримав перші навички наукової роботи. З 1980 року розпочав трудову діяльність на кафедрі фтизіатрії та пульмонології, пройшовши шлях від аспіранта, асистента, доцента, завідувача кафедри, декана медичного факультету №3. Значну роботу В.І. Петренко виконує як завідувач опорної кафедри. Він є співавтором 12 підручників, в т.ч. 10 – «Фтизіатрія», співавтор 3-х видань підручника «Педіатрія», 10 навчально-методичних посібників «Фтизіатрія», в т.ч. «Профілактика туберкульозу», «Позалегеневий і міліарний туберкульоз у хворих на ко-інфекцію туберкульоз/ВІЛ», «Паліативна допомога при ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ». Автор понад 300 наукових праць з актуальних питань фтизіатрії та пульмонології. Співавтор підручника «Фтизіатрія» виданого в Республіці Казахстан.

В 2007-2008 рр. створював та очолював Комітет з питань протидії ВІЛ інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним хворобам, урядовий орган державного управління. В подальшому працював головним позаштатним спеціалістом МОЗ України за напрямком «Пульмонологія і фтизіатрія», експертом МОЗ України, керівником групи експертів Державного експертного центру(ДЕК) МОЗ України, членом формулярного комітету ДЕК України.

Він започаткував видання журналу «Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція», де є головним редактором, а також є членом редакційної ради декількох фахових медичних журналів.

Нині В.І. Петренко є відомим вченим в галузі фтизіатрії і пульмонології не тільки в Україні, а й за її межами. Член Міжнародного союзу боротьби з туберкульозом і легеневими хворобами. Активно співпрацює із ВООЗ, USAID та Університетом Брауна (Провіденс, Род-Айленд, США) і Гарвардською медичною школою (Бостон, Массачусетс, США) з питань організації профілактики та боротьби з туберкульозом в Україні. Експерт Всесвітньої академії рейтингів наукових досліджень – QS World University Ranking (QS Global Academic Survey)

Василь Іванович Петренко нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, нагрудним знаком МОН України «Відмінник освіти України». За досягнення в підготовці лікарських кадрів, розвиток медичної науки і освіти нагороджений Грамотою Верховної Ради України,  почесними грамотами Київського міського голови, Міністерства освіти і науки України, комітету Червоного Хреста України, Міністерства охорони здоров’я України. Удостоєний нагород Української православної церкви – орденом Святого Архістратича Михаїла та орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.

На кафедрі працювали професор В.П. Мельник, доценти І.Є. Петрова, Г.Г. Подлесних, О.Г. Андрєєва, Г.О. Тимошенко, асистенти Ж.Я. Колеснікова, О.М. Павленко, І.Є. Шехтер, І.М. Кононенко, Л.В. Веселовський, Д.Г. Донець, Ю.А. Варченко, Я.М. Шеремета, О.С. Філіпова

На кафедрі успішно працюють професори Раду Георгійович Процюк, Ольга Богданівна Пікас, Сергій Борисович Норейко; доценти: В.І. Потайчук, О.Є. Бєгоулєв, М.Г. Долинська; асистенти І.О. Галан, Я.В. Бондаренко, О.В. Стополянський, Г.Ф. Твердохліб; ст. лаборанти Т.В. Малиновська; Ю.О. Кухарівська; лаборанти  Л.Д. Борщевська, Т.Г. Мегедь, Л.Г. Мегедь. Згуртований та досвідчений колектив кафедри особливу увагу приділяє питанням удосконалення педагогічної, наукової та лікувальної роботи.