Кафедра хірургії №3
Історія кафедри
Кафедра хірургії № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця пережила деякі зміни, перш ніж отримати її теперішній статус. У 1955 р. вона розпочала свою діяльність в Київському медичному інституті як кафедра хірургії стоматологічного факультету, де здійснювалося викладання розділів загальної, факультетської та шпитальної хірургії, які згідно з навчальними програмами були орієнтовані на майбутніх стоматологів. Очолив новостворений структурний підрозділ професор Олександр Кирилович Горчаков.
Основним напрямом наукових розробок та хірургічної діяльності клініки кафедри професор О.К. Горчаков обрав дослідження й лікування захворювань щитовидної залози. З цієї проблеми під його керівництвом було захищено 6 дисертацій і видано багато публікацій.
Після передчасної смерті професора О.К. Горчакова упродовж 1960–1963 рр. кафедру хірургії стоматологічного факультету очолював професор Дмитро Федорович Скрипніченко, який, будучи торакальним хірургом, зберіг уже існуючий напрям діяльності – хірургію щитовидної залози, розширивши при цьому обсяг планових втручань на органах черевної порожнини. Учений впровадив сучасні (на той час) торакальні операції, зокрема на підгрудинній залозі з приводу міастенії. Відповідно розширилася тематика наукових розробок.
У 1963 р. кафедру очолив професор Василь Дмитрович Братусь, хірург широкого профілю, спеціаліст з хірургії органів травної системи. Зберігши традиційний напрям діяльності клініки – хірургію щитовидної залози, він впровадив хірургічне лікування виразкової хвороби та розширив лікування захворювань інших органів травного каналу. З метою вдосконалення педагогічного процесу, вчений збільшив обсяг торакальних втручань виконанням резекцій легень та операцій з приводу пухлинних утворень середостіння. З 1969 по 1975 рік з педагогічних міркувань у клініці виконувалися операції на серці за закритими методиками. Таким чином, під керівництвом професора В.Д. Братуся клініка кафедри стоматологічного факультету стала широкопрофільним підрозділом, до того ж єдиним у КМІ, де існувала серцева хірургія.
Із розширенням практичної діяльності відповідно збільшився й обсяг наукових розробок кафедри. Ще працюючи в Київській обласній лікарні та в тодішньому Інституті удосконалення лікарів, Василь Дмитрович приділяв велику увагу проблемі шлунково-кишкових кровотеч і впровадив низку наукових досліджень з цього напряму. Оцінюючи масштаби проведених робіт та отримані результати, виникла ідея заснування спеціалізованого закладу – центру з надання допомоги у разі шлунково-кишкових кровотеч, на що й спрямувала свою діяльність кафедра.
У 1982 р. кафедру переведено на педіатричний факультет і перейменовано на кафедру хірургії педіатричного факультету. Відповідно змінилися плани викладання розділів загальної, факультетської та шпитальної хірургії з орієнтацією на майбутніх педіатрів. Зусиллями В.Д. Братуся вдалося не тільки зберегти наукові напрями і практичну хірургічну діяльність кафедри, а й значно розширити їх у зв’язку з організацією спеціалізованого відділення з надання допомоги при шлунково-кишкових кровотечах на базі хірургічного відділення № 1 Київської міської клінічної лікарні № 12. За багато років науково-педагогічної діяльності вчений створив і згуртував потужний колектив викладачів кафедри, який, варто наголосити, зі зміною назви кафедри й особливостей педагогічного процесу вдалося зберегти. 3a ці роки значно розширено діапазон оперативної діяльності, зокрема в абдомінальній, пластичній хірургії та хірургії опіків.
Під керівництвом В.Д. Братуся за цей час підготовлено 3 доктори та 25 кандидатів медичних наук, опубліковано монографії «Хірургічне лікування термічних опіків» (1963), «Гострі шлунково-кишкові кровотечі» (1971), «Інтенсивна терапія в невідкладній хірургії» (1980), «Геморагічний шок» (1982). Із проблеми ендокринної патології колективом кафедри видано 38 наукових праць, захищено одну докторську і чотири кандидатських дисертації. З проблеми гострих шлункових кровотеч – більш як 80 публікацій (з яких 12 – в іноземних журналах), захищено одну докторську і 11 кандидатських дисертацій.
За удосконалення методів діагностики і лікування опіків проф. В.Д. Братусь у 1981 р. удостоєний Державної премії України в галузі науки. У 1970 р. його обрано член-кореспондентом АН України, а у 1990 p. – член-кореспондентом АМН України. У 1984 р. вийшла його книга про історію знеболення операцій і антисептики в хірургії, яка одержала першу премію на Всесоюзному конкурсі, організованому Всесоюзним товариством «Знання». За монографію з проблеми опіків професор В.Д. Братусь одержав премію ім. О.О. Богомольця Національної академії наук.
За ініціативи проф. В.Д. Братуся клініку розширено до 180 ліжок за рахунок прибудови ще одного корпусу, де розмістили студентську аудиторію, лабораторії й інші приміщення для проведення практичних занять. Це дало змогу забезпечити комплектацію клініки різноманітним контингентом хворих, що задовольняло потреби педагогічного процесу. Значно розширено діапазон хірургічної діяльності, зокрема за рахунок абдомінальної патології.
У 1976 р. в клініці почали застосовувати органозберігаючі операції на шлунку на основі ваготомії. До 1998 р. співробітниками було виконано понад 3 000 операцій ваготомії в різних модифікаціях під час лікування ускладнених пілородуоденальних виразок.
В.Д. Братусь приділяв багато уваги організації педагогічного процесу, забезпеченню його сучасними наочними посібниками. На кафедрі створено три навчальні кінофільми, які щороку демонструються студентам. Його перу належить понад 400 опублікованих наукових праць, із яких 14 – в іноземних джерелах. Слід зазначити, що він постійно приділяв увагу питанням історії та організації вищої медичної освіти й охорони здоров’я. З цих проблем ним опубліковано більше ніж 120 робіт, у тому числі дві монографії.
У 1993 р. В.Д. Братусь передав завідування кафедрою професору Петру Дмитровичу Фоміну, а сам залишився професором кафедри, зосереджуючись на педагогічній та науковій діяльності.
Під керівництвом проф. П.Д. Фоміна колектив кафедри продовжив працювати над удосконаленням диференціальної діагностики та лікування гострих шлунково-кишкових кровотеч і досяг у цій галузі значних успіхів. Робота клініки тривалий час, до визнання нових даних про патогенез виразкової хвороби, характеризувалася високою оперативною активністю і найнижчими в нашій країні показниками як загальної, так і післяопераційної летальності при гострих виразкових кровотечах. У клініці вже під керівництвом проф. П.Д. Фоміна розроблено декілька нових досконалих методик більш ефективного оперативного втручання при цьому захворюванні. Чотири з них захищено авторськими свідоцтвами на винахід. Надзвичайне практичне значення має удосконалена невідкладна терапія геморагічного шоку.
У зв’язку з реорганізацією структурних підрозділів Університету в 2002 р. кафедра отримала найменування факультетської хірургії № 2 з відповідною перебудовою навчальних планів.
В останні роки життя вченого розроблено і впроваджено значні корективи в лікуванні виразкової хвороби в світлі нових даних про її бактеріальну етіологію і патогенез. Це стосувалося перш за все подальшого удосконалення і застосування методів загального та місцевого гемостазу, що дало можливість різко зменшити оперативну активність (з 60 % до 17–18 %) при виразковій природі гострих шлункових кровотеч, і при цьому зберегти низькі показники післяопераційної летальності (на рівні 2–3 %) та загальної летальності (на рівні 3–4 %). Про досягнення клініки в диференціальній діагностиці та лікуванні хворих із гострими шлунково-кишковими кровотечами проф. П.Д. Фомін із успіхом доповідав не лише на вітчизняних наукових форумах, а й на міжнародних конгресах хірургів у США, Німеччині, Ізраїлі, Польщі, Нідерландах.
За роки керівництва кафедрою проф. П.Д. Фомін значно розширив діапазон оперативних втручань при інших хірургічних патологіях, зокрема при захворюваннях підшлункової залози, стріктурах панкреатичного і позапечінкових протоків. Із успіхом використовувалися в клініці пластичні торакальні операції при опікових та іншого походження стріктурах стравоходу. При цьому штучний стравохід створювали за рахунок порожньої або правої половини ободової кишки, залежно від особливостей розгалуження мезентеріальних судин. Неабияка працелюбність і висока хірургічна майстерність, турбота про хворого, високе почуття відповідальності за його долю слугували тому, що він упевнено зайняв місце провідного хірурга в Україні. У 1999 р. проф. П.Д. Фоміна удостоєно почесним званням Заслуженого діяча науки і техніки, а ще раніше він став лауреатом Державної премії за успішне вирішення проблеми лікування хворих із гострими шлунково-кишковими кровотечами.
Під керівництвом проф. П.Д. Фоміна за роки завідування ним кафедрою захищено дві докторські (проф. П.В. Іванчов, проф. Є.М. Шепетько) та вісім кандидатських дисертацій. Колектив кафедри плідно працював над удосконаленням навчально-методичної роботи в лекційному процесі та в практичній підготовці студентів. Приділялася значна увага створенню і впровадженню робочої програми для студентів IV, V і VI курсів із вивчення усіх нині існуючих розділів спеціальної хірургії. Насамперед це стосувалося погодження наскрізної програми з кафедрами госпітальної хірургії, які здійснюють підготовку студентів на 5 і 6 курсах, готуючи їх до власне державних іспитів.
Новим і значним розділом в педагогічному процесі стала підготовка молодих хірургів в інтернатурі. Щороку на кафедрі закінчують навчання і отримують сертифікат 15–20 молодих хірургів. Для більш ефективної їхньої практичної підготовки кафедра використовує ще одну базу – хірургічне відділення №3 Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.
Після смерті П.Д. Фоміна, за конкурсом на посаду завідувача кафедри хірургії № 3 обрано його учня – двічі доктора (медичних та економічних) наук, професора Павла Васильовича Іванчова.
Одночасно П.В. Іванчов є керівником клінічних баз та відповідальним за лікувальну роботу відділення хірургії № 3 КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» та відділення хірургії КНП «Київська міська клінічна лікарня № 12». Під його керівництвом прогресивно впроваджуються лапароскопічні підходи та новітні технології з використанням ультразвукових і електрохірургічних енергетичних приладів моно- та біполярного режиму, що дозволяє суттєво скоротити час проведення оперативних втручань та, водночас, забезпечує безкровність і абластичність.
У клініці під керівництвом та за безпосередньої участі Павла Васильовича розроблено і впроваджено у клінічну практику лікувально-тактичні алгоритми лікування хворих з гостроускладненими злоякісними ураженнями шлунка та товстої кишки. Розроблено методики реконструкції після виконання резекції шлунка і гастректомії, у тому числі створення резервуарних стравохідно-тонкокишкових співусть («штучний шлунок») та методики анастомозування кишкових сегментів після проведення обширних резекцій товстої кишки, що базуються на використанні сучасного арсеналу зшиваючих лінійних та циркулярних степлерів, котрі захищені Деклараційними патентами України.
Сьогодні вчений спільно із своїми учнями та колегами працює над розробкою та впровадженням у комплексне хірургічне лікування хворих з гостроускладненим раком шлунка та колоректальної зони методик проведення лімфодисекції, згідно прийнятих світових онкологічних стандартів, що визначає суттєве збільшення питомої ваги радикальних оперативних втручань, котрі проводяться в ургентних умовах за життєвими показаннями.
П.В. Іванчов є співавтором близько 200 наукових праць надрукованих у вітчизняних та зарубіжних виданнях, 21 Патента України на винахід, 2 свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір, 1 підручника, 1 наукового посібника та 1 монографії.
Враховуючи особистий внесок П.В. Іванчова у розвиток вітчизняної медичної науки, в березні 2017 р. його обрано дійсним членом (академіком) Української академії наук, а з червня 2021 р. – головою відділення медико-біологічних наук УАН.
В НМУ імені О.О. Богомольця професор Павло Іванчов виконує адміністративну, лікувальну, науково-педагогічну та учбово-методичну діяльність. З вересня 2017 р. його обрано членом Вченої ради медичного факультету № 3, а з травня 2021 р. – членом Вченої ради Університету. З листопада 2022 року обраний членом Спеціалізованої Вченої ради Д 26.003.09 з присудження наукового ступеня доктора наук.
За вагомі досягнення у професійній діяльності та сумлінну працю відзначений Подякою МОЗ України (2013); за розроблення і впровадження інноваційних технологій в хірургії удостоєний звання Лауреата Премії Кабінету Міністрів України (2014); за винахідництво в галузі медицини відзначений почесною нагородою на міжнародній науковій конференції у Тайбеї, Тайвань (2017); за значний особистий внесок в охорону здоров’я Нації, високий професіоналізм та багаторічну сумлінну працю нагороджений почесною відзнакою-орденом «Медична слава» (2018); за вагомий внесок у розвиток системи охорони здоров’я, президентом України присвоєно почесне звання «Заслужений лікар України» (2018); за вагомий особистий внесок у розвиток охорони здоров’я та високий професіоналізм нагороджений почесною грамотою МОЗ України (2021); за видатні досягнення у прогресі суспільства Українською академією наук нагороджений «Срібною медаллю Платона» (2022 р.).
У 2022 р за колективну роботу «Організація екстреної медичної допомоги та лікування гострої крововтрати в умовах бойових дій та клінічній практиці» (спільно із д.м.н., проф., чл.-кор. Ю.Л. Кучином та д.м.н., проф. Д.О. Говсєєвим) удостоєний звання Лауреата Національної премії України імені Бориса Патона 2022 року.
Велике значення в роботі колектив кафедри під керівництвом проф. П.В. Іванчова надає не тільки науковим дослідженням, а й освітньому процесу студентів. Щорічно співробітники кафедри публікують 25–30 наукових праць, переважно з проблеми діагностики і лікування хворих із ускладненими формами перебігу виразкової хвороби, і перш за все – з гострими шлунково-кишковими кровотечами. Колектив кафедри плідно працює над удосконаленням навчально-методичної роботи на кафедрі як в лекційному процесі, так і на практичних заняттях. Періодична перевірка підготовки студентів на практичних заняттях із використанням комп’ютерної техніки сприяє підвищенню рівня знань із навчальних дисциплін.