Кафедра анестезіології та інтенсивної терапії

Про кафедру

До створення кафедри анестезіології та реаніматології курс анестезіології та реаніматології викладали на кафедрах факультетської хірургії імені академіка О. П. Кримова, госпітальної хірургії та хірургії стоматологічного факультету.

Першими викладачами, які за фахом були лікарями-анестезіологами та почали викладати анестезіологію й реаніматологію на хірургічних кафедрах КМІ до створення окремої кафедри, були: В. П. Жалко-Титаренко — кафедра госпітальної хірургії; Г. С. Антонова — кафедра факультетської хірургії імені академіка Кримова; В.Д. Братусь – кафедра загальної хірургії стоматологічного факультету. Самостійну кафедру анестезіології та реаніматології офіційно створено 16 липня 1974 року. 

Першим завідувачем кафедри став професор Леонард Петрович Чепкий — один із засновників української школи анестезіології, реаніматології та інтенсивної терапії, лауреат Державної премії України, заслужений діяч науки і техніки України. Першими співробітниками кафедри були доцент В. Ф. Жалко-Титаренко та асистенти Д. А. Коваль, А. Є. Депутат, Г. С. Антонова та інш. 

Від часу створення кафедри основним напрямом її наукової діяльності було вивчення проблем анестезії та післяопераційної інтенсивної терапії у хворих на перитоніт і панкреатит. Цій темі була присвячена кандидатська дисертація, захищена В. П. Цертієм у 1980 році. Результатом проведених досліджень стало впровадження в практичну охорону здоров’я нових методик інтенсивної терапії: гемодилюції та форсованого діурезу, штучної локальної гіпотермії, методів збалансованої корекції порушень водно-електролітного обміну, кислотно-основного стану, білково-азотистого обміну та реологічних властивостей крові. Це дало змогу знизити летальність серед хворих на перитоніт на 12 %.

Паралельно з вивченням проблеми перитоніту досліджували методи профілактики й лікування гострої дихальної недостатності. Було розроблено та впроваджено в клінічну практику методи спонтанного дихання з позитивним опором на видиху, що дало змогу майже вдвічі зменшити частоту післяопераційних легеневих ускладнень. Згодом розпочалося поглиблене вивчення особливостей перебігу перитоніту та інтенсивної терапії хворих похилого й старечого віку. За матеріалами цих досліджень у 1987 році було опубліковано монографію «Інтенсивна терапія хірургічних хворих похилого та старчого віку».

Кафедра також активно вивчала питання анестезіологічного забезпечення оперативних втручань в абдомінальній хірургії. У 1990 році результати досліджень узагальнили в монографії «Анестезія та  післяопераційна інтенсивна терапія у хворих з ожирінням». Під час розроблення методик інтенсивної терапії значну увагу приділяли вибору методів післяопераційного знеболення. 

З огляду на високу частоту стресових післяопераційних виразок і шлункових кровотеч колектив кафедри вивчав причини та патогенез їх виникнення, а також, методи профілактики й лікування цих ускладнень. Окремим напрямом роботи було дослідження методів інтенсивної терапії хворих на лептоспіроз. Це мало особливе значення через помітне зростання кількості випадків захворювання та високу летальність у той час. Завдяки застосуванню методів екстракорпоральної детоксикації вдалося знизити летальність у цій групі хворих на 47 %. Водночас співробітники кафедри працювали над питаннями інтенсивної терапії критичних станів.

Колектив кафедри займався не лише питаннями анестезіології та інтенсивної терапії, а й проблемами невідкладної та швидкої медичної допомоги. У 1987 році на замовлення МОЗ спільно з кафедрами анестезіології та реаніматології  інших медичних університетів було розроблено загальну програму та методичні матеріали для підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю «Анестезіологія та реаніматологія». Із 1988 року колектив кафедри почав готувати лікарів-інтернів.

З 1990 до 2001 року кафедру очолював доктор медичних наук, професор Анатолій Єфимович Дубицький. У 1991 році кафедру реорганізували в кафедру анестезіології, реаніматології та медицини катастроф. Наукова робота кафедри в цей період мала клініко-фізіологічне спрямування: досліджували складні патофізіологічні порушення, що супроводжують критичні стани, та впроваджували новітні наукові досягнення в практику. Важливою особливістю роботи був тісний зв’язок із практичною медициною.

 

 

 

У 2002 році кафедру очолив доктор медичних наук, професор Фелікс Семенович Глумчер. З 2004 року кафедра має назву «Анестезіології та інтенсивної терапії». Цей етап її розвитку характеризувався активною діяльністю керівника й співробітників у науковій, клінічній та навчально-методичній сферах. 

У 2020–2022 роках кафедру очолював доктор медичних наук, професор Сергій Олександрович Дубров.  Від 2022 року виконуючим обов’язки завідувача кафедри є кандидат медичних наук, доцент Світлана Миколаївна Ярославська.

Кафедра бере активну участь у діяльності Асоціації анестезіологів України, підготовці періодичних наукових видань, зокрема журналу «Біль, знеболення та інтенсивна терапія», методичних рекомендацій, підручників і посібників.

Сьогодні кафедра поєднує багаторічні академічні традиції з розвитком сучасної медичної освіти, клінічної практики та наукових досліджень. Важливе місце в її роботі посідає підготовка майбутніх лікарів до роботи в умовах, де потрібні швидкі, обґрунтовані рішення, професійна командна взаємодія та відповідальне ставлення до безпеки пацієнта. Навчальний процес охоплює анестезіологію та інтенсивну терапію, а також екстрену й невідкладну медичну допомогу. Кафедра використовує сучасні навчальні матеріали й обладнання, зокрема відеоларингоскопи, ультразвуковий апарат, апарати штучної вентиляції легень і навчальні моделі.

з 2022 року, в умовах повномасштабної війни, робота кафедри набула особливого значення. Викладачі продовжили навчальну, наукову та клінічну діяльність, адаптуючи її до нових викликів системи охорони здоров’я. Особливу увагу приділяють підготовці майбутніх лікарів до надання допомоги пацієнтам у невідкладних і критичних станах, зокрема до роботи в умовах масового надходження постраждалих, тяжкої травми та потреби в інтенсивній терапії. Важливими складовими навчання залишаються швидке ухвалення клінічних рішень, командна взаємодія, навички стабілізації пацієнта й дотримання принципів безпеки. Попри складні обставини, кафедра продовжує готувати фахівців, чия професійна компетентність і відповідальність особливо потрібні українській медицині.

Історія кафедри — це шлях від становлення спеціальності до її постійного розвитку, у центрі якого залишаються професійна підготовка лікаря, науковий пошук і допомога пацієнтові.