Кафедра загальної хірургії №2

Історія кафедри

Перша клінічна база кафедри знаходилася на території колишнього Покровського монастиря (1934 – 1941). Хірургічна клініка тоді мала 120 ліжок, аудиторію на 150 місць. Штат кафедри складався з професора та старшого асистента. В клініці виконувалися операції на органах черевної та грудної порожнини, операції на щитовидній залозі, виконувалися як планові, так і невідкладні операції. Стан лікувальної роботи у клініці був на рівні розвитку хірургії того часу.

З 1953 по 1976 рік база кафедри розташовувалася в клінічній лікарні №9, що знаходилася в районі Бессарабської площі. Хірургічне відділення лікарні було розраховано на 100 ліжок. Тут широко розвивалась хірургія щитовидної залози, операції шлунково-кишкового тракту та жовчних шляхів. З 1976 року і по теперішній час клінічна база кафедри розміщується в Київській міській клінічній лікарні №3 за адресою: вул. Петра Запорожця, 26.
З плином часу кафедра змінювала свою назву. До 1991 року називалась “Кафедра хірургії санітарно-гігієнічного факультету та військово-польової хірургії”, а потім у зв’язку з перейменуванням факультету отримала назву “Кафедра хірургії медико-профілактичного факультету та військово-польової хірургії”, а з 1994 року називається “Кафедра загальної хірургії №2 з курсом військово-польової хірургії.”

Значний внесок у навчально-педагогічний процес належить професору Ярославу Йосиповичу Крижановському: саме завдяки йому на кафедрі із застосуванням різноманітних демонстративних засобів на високому рівні викладається військово-польова хірургія.
Сьогодні на кафедрі розробляються методики застосування сучасних комп’ютерних технологій в навчальному та науковому процесі.

ЗАВІДУВАЧІ КАФЕДРОЮ

професор Тимофєєв  Сергій  Лук’янович (1875-1943) очолював кафедру 1934-1941 рр., доктор  медицини (1908), професор, засновник  та  завідувач кафедри  ортопедії  і  травматології (1923 – 1932), військово-польової  хірургії (1932-1934) та хірургії санітарно-гігієнічного факультету (1934 – 1941 ). Закінчив медичний факультет Київського університету. Учень М. М. Волковича. У 1908 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеню доктора медицини на тему “До питання про патогенез ниркових набряків”. Автор більш ніж 90 наукових праць, присвячених пластиці пахового каналу, кістковій пластиці при псевдоартрозах, переміщенню ліктьового нерва при травматичних невритах, лапаротоміях при пораненні живота, вогнепальним пораненням кісток.

Учні: С. Т. Новицький, А. Я. Шефтель, А. Р. Шуринок, І. Т. Шевченко та інші.
Твори: Основи ортопедичної хірургії і травматології – К., 1927; Прободіння шлунку та кишок внаслідок вогнепального поранення: Матер’яли з військово-польової хірургії – К., 1929.

 

доцент Городинський  Борис  Михайлович (1887-1969) очолював кафедру 1944-1953 рр.

– завідувач кафедри загальної хірургії (1941-1944), хірургії санітарно-гігієнічного факультету (1944-1953). Закінчив мед. факультет Київського університету (1913). Учень М. Б. Юкельсона. Автор близько 50 наукових праць, присвячених проблемам гнійної хірургії, онкології, питанням порожнинної хірургії.

Твори: “До питання про стеноз воротаря туберкульозного походження,” “До хірургічного лікування товстих кишок”, “Основні принципи хірургічного лікування гострого остеомієліту.”

професор Амосов Микола  Михайлович (1913-2002) очолював кафедру 1953-1955 рр.

Акад. АН УРСР (1969), член-кор. АМН СРСР (1961), засл. діяч науки  УРСР (1959), Герой Соціалістичної праці (1973), лауреат Ленінської та Державної премій. Завідувач кафедри хірургії санітарно-гігієнічного факультету (1953-1955) та керівник клініки серцево-судинної хірургії Київського НДІ туберкульозу та грудної хірургії (1952-1968). З 1983 року – директор НДІ серцево-судинної хірургії. Автор близько 400 наукових праць, в тому числі 17 монографій, присвячених торакальній хірургії, біокібернетиці тощо.
Твори: “Пневмонектомія та резекція легень при туберкульозі”. – Брянськ, 1952, “Операції на серці зі штучним кровообігом”. – Київ, 1962 (у співавт.); “Хірургічне лікування тетрадії Фалло” – Київ, 1982 (у співавт.); “Терапевтичні аспекти кардіохірургії”. – Київ, 1983 (у співавт.) та інші.

 

професор Туровець Йосип Григорович (1899-1987) очолював кафедру 1955-1974 рр.

– доктор мед. наук (1953), професор кафедри факультетської хірургії з 1953 року. Закінчив Київський медичний інститут в 1926 році. Учень І. А. Зав’ялова, А. П. Кримова. У 1951 році захистив докторську дисертацію на тему “Гострі гнійні ускладнення вогнепальних поранень кульшового суглоба”. Автор близько 100 наукових праць, присвячених різним розділам загальної, військово-польової хірургії та онкології. Особливе місце в його дослідженнях займають питання хірургічної коагуло-, флебо-, проктології, лікування гриж, облітеруючих захворювань судин, злоякісних пухлин, виразкової хвороби, хірургії щитовидної залози.

 

професор Танасієнко Іван Денисович (1926-1998) очолював кафедру 1974-1994 рр.

Доктор медичних наук (1973), професор (1975), заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії УРСР (1988 р.) Декан лікувального факультету (1972-1976). Закінчив Вінницький мед. інститут (1951). Учень А. Л. Пхакадзе та М. М. Ковальова. У 1971 році захистив докторську дисертацію на тему “Клініка, діагностика і хірургічне лікування обтураційних жовтяниць  непухлинного походження”. Автор близько 90 наукових праць, присвячених хірургії мітрального стенозу, виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки, хірургії позапечінкових жовчновивідних шляхів, патології щитовидної залози та інші. Впровадив у практику оригінальні методи оперативних прийомів та втручань. Підготував 2 докторів і 6 кандидатів медичних наук.

Твори: “Шляхи вдосконалення, профілактики і лікування хірургічної інфекції”, “Загальна та невідкладна хірургія” та інші.

 

професор Крижановський Ярослав Йосипович (нар. 1932) очолював кафедру 1994-2011 р.

Закінчив Станіславський (нині Івано-Франківський) медичний інститут в 1955 році. Учень О. Г. Єлецького, А. Х. Озерова. У 1964 році захистив кандидатську дисертацію на тему “Оперативне лікування вроджених вивихів стегна у підлітків та дорослих”, у 1978 році – докторську дисертацію на тему “Оперативне лікування переломів та псевдоартрозів шийки стегна”. З 1981 року доцент кафедри хірургії санітарно-гігієнічного факультету, з 1984 року – професор. З 1985 року – декан по інтернатурі, з 1994 року – завідувач кафедри загальної хірургії №2 з курсом ВПХ. Автор близько 165 наукових робіт, присвячених хірургії великих суглобів, зокрема кульшового, кістковій пластиці, МОС при  переломах та хибних суглобах довгих трубчатих кісток. Має 14 винаходів, 2 патенти, під керівництвом захищено 4 дисертації. Ініціатор та організатор створення Міського центру хірургії шийки стегна в КМКЛ №3.

 

професор Іоффе Олександр Юлійович очолює кафедру з 2011 р.

Закінчив військово-медичний факультет Куйбишевського медичного інституту  (Самара, Росія) в 1988 р. Пройшов інтернатуру з хірургії в м. Рига, Латвія в 1990 р., спеціалізацію з лапароскопічної хірургії в Москві в 1992 р., стажування з абдомінальної хірургії в м. Вюрсбург, Німеччина в 2002 р., стажування з баріатричної хірургії – в Москві, Росія в 2007 р. Працював у військових госпіталях Латвії, на кафедрі хірургії Луганського державного медичного університету, хірургом Мафік Госпіталь (ПАР), в Національному інституті хірургії та трансплантології імені А.А. Шалімова. У 1999 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: “Оптична біопсія в обґрунтуванні хірургічного лікування виразок шлунку”, в 2006 р. захистив докторську дисертацію на тему: “Обґрунтування показань і вибору методів хірургічного лікування неспецифічного виразкового коліту та хвороби Крона товстої кишки”. Науково-практичний напрямок пов’язаний з лапароскопічною абдомінальною хірургією.
Хірург вищої категорії, член Української асоціації баріатричних хірургів, член Всесвітньої організації баріатричних хірургів (IFSO).