Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини №2

Історія кафедри

Початкова назва – кафедра терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (КМІ) імені О.О. Богомольця – заснована в 1932 році на базі терапевтичного відділення залізничної лікарні м. Києва по вул. М. Коцюбинського, 8 на 60 ліжок. Завідувачем кафедри було призначено учня фундатора Київської терапевтичної школи В.П. Образцова професора Федора Аристарховича Удінцева.

У зв’язку з переходом В.А. Удінцева на кафедру госпітальної терапії з 1938 до 1939 року кафедрою за сумісництвом завідував професор Олександр Семенович Берлянд. Він одночасно був завідувачем кафедр пропедевтичної та госпітальної терапії.

В 1939 році завідувачем кафедри обрано професора Володимира Олександровича Ельберга, учня академіка М.Д. Стражеска. Він залишався на цій посаді до 1941 року.

На початку Великої Вітчизняної війни кафедра разом з інститутом евакуювалася до м.Челябінська, де нею керував за сумісництвом завідувач кафедри госпітальної терапії професор Ф.А. Удінцев (1941-1944).

Після повернення до Києва кафедру очолив у 1944 році професор Вадим Миколайович Іванов.
Він – учень академіка Т.Г. Яновського. Клінічною базою кафедри стає Київська лікарня для обслуговування водників – добре оснащений на той час лікувальний заклад із високим рівнем організації діагностичної та лікувальної роботи (вул. Новопавлівська, 9).

У 1951 році завідувачем кафедри знову обирається професор В.О. Ельберг (після переходу В.М. Іванова на кафедру госпітальної терапії). Клінічною базою кафедри спочатку є Київська міська лікарня № 14 (корпус 6 по вул. Шовковичній, 39/1), а з 1955 року – Київська дорожня лікарня № 1 (вул. М. Коцюбинського, 8). У цей час кількість ліжок клінічної бази досягла 190.

Після виходу в 1959 році. професора В.О. Ельберга на пенсію кафедрою керував доцент Є.І. Ліхтенштейн, якого в 1960 р. було призначено завідувачем курсу профпатології.

В 1960 році завідувачем кафедри обрано за конкурсом професора B.C. Нестерова, який до цього працював у Воронежі.

Після його смерті (1973 рік) і до 1988 року кафедрою завідував учень академіка В.М. Іванова професор Євген Львович Ревуцький.
В 1986 році кафедра отримала нову клінічну базу – щойно побудований п’ятиповерховий терапевтичний корпус № 2 клінічної лікарні № З Дніпровського району м. Києва (вул. П. Запорожця, 26) на 240 ліжок терапевтичного профілю.

У 1988 році в зв’язку з переходом професора Є.Л. Ревуцького на посаду професора завідувачем кафедри було обрано за конкурсом професора Т.Д. Никулу, учня професора А.П. Пелещука.

У 1990 році клінічна база кафедри розширилася до 260 ліжок після організації відділення хронічного гемодіалізу.
З 1 вересня 1990 року в зв’язку зі зміною назви факультету і спеціальності кафедра перейменована в кафедру терапії медико-профілактичного факультету КМІ, який з 1 вересня 1992 року отримав назву Український державний медичний університет (УДМУ) імені О. О. Богомольця.

Реформа вищої школи в Україні привела до поступового зменшення кількості студентів медико-профілактичного профілю, що навчалися на кафедрі терапії (1993-1997 pp.). Натомість з 1993 р. на кафедрі почали вивчати пропедевтику внутрішніх хвороб студенти половини медичних факультетів Університету.

З 1 вересня 1994 року кафедра терапії медико-профілактичного факультету реорганізована в кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб №2 УДМУ, якийу 1995 р. отримав статус Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
У 2000 р. два відділення клінічної бази кафедри (нефрологічне і хронічного гемодіалізу) офіційно реорганізовані в міський нефрологічний центр, до складу якого увійшов також нефрологічний консультативний кабінет.

НИКУЛА ТАРАС ДЕНИСОВИЧ

(05.01.1936 – 06.06.2019)

З 1988 р. до 2014 р.– завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини (ПВМ) № 2 Національного медичного університету (НМУ) імені О.О. Богомольця.

Доктор медичних наук, професор, дійсний член     Академії наук вищої освіти України, Української академії наук, Нью-Йоркської академії наук, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Народився 5 січня 1936 р. в селі Банилів Вижницького району Чернівецької області в родині хліборобів. У 1960 р. з відзнакою закінчив лікувальний факультет Чернівецького державного медичного інституту, з 1984 р. – доктор медичних наук, з 1988 р. – професор. У 1988-1997 рр. виконував також обов’язки проректора НМУ з навчальної, наукової роботи чи їх заступника.

У 1995 р. обраний дійсним членом Української академії наук національного прогресу та почесним академіком Української медичної стоматологічної академії, в 1996 р. − академіком Академії наук вищої школи України, в 2002 р. − дійсним членом Нью-Йоркської академії наук, у 2004 р. − дійсним членом Української академії наук, у 2011 р. – Дослідницької академії Міжнародного  біографічного центру (Кембридж, Англія). Автор 933 опублікованих наукових праць, у т.ч. 54 винаходів і корисних моделей, підручника, 74 навчальних посібників і монографій. h-індекс = 3, rg-індекс = 23,7.

Створив школу терапевтів-нефрологів: підготував  4 докторів, 21 кандидата медичних наук і 8 магістрів медицини, котрі складають більшість викладачів кафедри пропедевтики внутрішніьої медицини № 2 НМУ, працюють у США, Канаді, Німеччині та інших країнах. Видав 5 терапевтичних тлумачних словників чотирма мовами (українською, англійською, російською, латинською), опублікував серію наукових праць щодо впорядкування нефрологічної термінології, впровадження законів і принципів логіки в нефрологію. Засновник (1998 р.) і незмінний головний редактор фахового періодичного видання − щорічника “Актульні проблеми нефрології”, на сторінках якого публікуються роботи не тільки вітчизняних, але й зарубіжних (Німеччина, Росія, Словаччина, Узбекистан) авторів, а його випуски розміщуються на сайтах в Інтернеті; науковий редактор відділу гастроентерології журналу “Лікарська справа”, член редколегій п’яти інших наукових журналів. Член Президії Академії наук вищої освіти України. Організатор і багаторічний науковий керівник клініки Київського міського нефрологічного центру.

Ці та інші здобутки мають широкий резонанс в Україні − присвоєння почесного звання “Заслужений діяч науки і техніки України” (2003), присудження Державної премії України в галузі науки і техніки (2009), присудження премії АН ВОУ (2002), премії Української АН (2006), нагородження 6-ма Почесними грамотами МОЗ України, медаллю Ярослава Мудрого АНВО України, медаллю М.Д. Стражеска НАМН України, медаллю Платона АН України, „Знаком пошани” Голови Київради тощо, обрання дійсним членом УАН, академіком АН ВО України, почесним академіком УМСА, членом президії правління товариства терапевтів України, членом правління Української асоціації нефрологів України, заступником голови Державної наукової санаторно-курортної комісії з нефрології, головним терапевтом Української ради по управлінню курортами профспілок, головним терапевтом “Укрпрофоздоровниці” та ін. Про високе міжнародне поцінування наукових здобутків Т.Д. Никули свідчить обрання дійсним членом Нью-Йоркської АН, Європейських асоціацій − ренальної, діалізу і трансплантації, заступником генерального директора Міжнародного біографічного центру по Європі та членом Дослідницької академії (Кембридж, Англія), консультативним редактором Американського біографічного інституту (США), удостоєння понад двома десятками міжнародних орденів і медалей, у т.ч.: “Лідери для нового століття” (Інститут “Хто є хто”, США), трьох орденів, медалей імені Марії Кюрі, “2000 видатних людей XX століття”, “2000 видатних інтелектуалів XXI століття” і “2000 видатних учених XXI століття” (Міжнародний біографічний центр, Кембридж, Англія, 2000 і 2002). Номінований почесними міжнародними званнями “Людина року” (2003, 2010), “Міжнародний вчений року” (2003, 2004) тощо.