Кафедра епідеміології та доказової медицини
Історія
Самостійна кафедра епідеміології Київського медичного інституту була організована в 1932 р., її очолив професор В.О.Барикін. В 1933 р. на посаду завідувача кафедри епідеміології був обраний професор М.П.Нещадименко, який одночасно керував кафедрою мікробіології.
У 1939 р. кафедру епідеміології очолив відомий вчений – епідеміолог, професор С.Н. Ручковський, який був обраний членом-кореспондентом АМН СССР. Під керівництвом С.Н.Ручковського навчальний процес на кафедрі почав проводитись за епідеміологічною тематикою, а наукові дослідження присвячувались питанням епідеміології окремих інфекційних хвороб.
В 1948 р. на посаду завідувача кафедри епідеміології був обраний видатний вчений-епідеміолог, дійсний член АМН СРСР, професор Л.В.Громашевський, який вніс принципові зміни як у викладання епідеміології, так і в наукову роботу кафедри.
Епідеміологія почала викладатись на всіх факультетах, в тематичні плани з загальної епідеміології були введені нові лекції і практичні заняття. Л.В.Громашевський видав два класичні підручники “Загальна епідеміологія” (1949, 1965 рр.) і “Спеціальна епідеміологія”(1947 р.).
Колектив кафедри під керівництвом Л.В.Громашевського розпочав різнобічні теоретичні і експериментальні дослідження з проблеми “Механізми передачі збудників інфекційних хвороб”, що дало можливість виявити вплив механізму передачі збудників на епідемічний процес при різних інфекціях.
Л.В.Громашевський є одним із основоположників вітчизняної епідеміології, він розкрив закономірності епідемічного процесу, сформулював закони епідеміології, розробив теорію механізму передачі збудників, класифікацію інфекційних хвороб, створив наукову епідеміологічну школу, виховав десятки докторів і кандидатів наук, автор понад 250 наукових праць.
В 1962 р. на посаду завідувача кафедри епідеміології обрано професора І.М.Моргунова. І.М.Моргунов широко впровадив в навчальний процес і наукові дослідження імунологічні методи, проводилось комплексне вивчення епідеміології та імунології ряду інфекційних хвороб. Продовжуючи і творчо розвиваючи наукові концепції та ідеї Л.В.Громашевського, колективом кафедри вивчались епідеміологія інфекцій, які викликаються умовно-патогенними мікроорганізмами (стафілококові інфекції, правець, ботулізм), особливості епідеміології та профілактики внутрішньолікарняних інфекцій механізми імунних реакцій при стафілококових інфекціях, сказі і правцю, розроблялись заходи щодо удосконалення імунопрофілактики дитячому населенню. І.М.Моргунов підготував 10 докторів і 28 кандидатів наук, є автором понад 200 наукових праць.
У 1987 р. кафедру очолює професор Ю.Д.Гоц, кафедра продовжує традиції як в навчальному процесі, так і в науковій роботі. Колективом кафедри продовжувалось вивчення питань епідеміології і профілактики внутрішньолікарняних інфекцій виявлені групи і чинники ризику захворюваності на ці інфекції в хірургічних стаціонарах різного профілю, створена експериментальна модель бактероїдної інфекції.
Розроблена медико-епідеміологічна технологія (метод каріограм) діагностики і санації субхворобливих станів організму, використання яких знижує гнійно-септичні захворювання, а при проведенні імунопрофілактики – помітно зменшує частку тяжких щепних рекцій у дітей і підвищує у них рівень імунітету.
З 1994 р. на кафедрі проводяться наукові дослідження з проблеми “Шляхи підвищення ефективності імунопрофілактики інфекцій дихальних шляхів, контрольованих за допомогою вакцин”. На основі вивчення причин виникнення і особливостей епідемії дифтерії в м.Києві удосконалена система епідеміологічного нагляду за епідемічним процесом дифтерії в умовах масових щеплень з врахуванням домінуючої групи ризику – хворих на гостру неспецифічну ЛОР-патологію.
Кафедра є опорною щодо навчально-методичної роботи у вищих медичних навчальних закладах України, на ній підвищують кваліфікацію викладачі епідеміології, вищих медичних навчальних закладів і медичних училищ, навчаються лікарі-інтерни.
З вересня 2005 р. кафедру очолила доктор медичних наук, професор І.П. Колеснікова, наукові дослідження якої присвячені вивченню впливу різних чинників на рівень напруженості післявакцинального протикорового, протидифтерійного, протиправцевого імунітету та оптимізації епідеміологічного нагляду й удосконаленню тактики щодо проведення вакцинопрофілактики контрольованих інфекцій (кір, дифтерія, кашлюк, епідемічний паротит, краснуха та інші).
За участю І.П. Колеснікової розроблені компютерні програми «Epidinf» (реєстрація, облік первинних документів, ведення баз даних, вирішення задач епідеміологічного аналізу та епідеміологічного нагляду за інфекційними захворюваннями), «Fluvac-D» (автоматизований облік, обробка даних флюорографічних обстежень та імунопрофілактики дорослого населення), «Stat» (автоматизована обробка талонів амбулаторних пацієнтів поліклініки), «УкрВак» (ведення обліково-звітної документації, планування профілактичних щеплень, прискорений аналіз та моніторинг основних показників імунопрофілактики), які впроваджено в практичну роботу лікувально-профілактичних установ та санітано-епідеміологічних станцій в ряді регіонів України.
За час існування кафедри із числа викладачів підготовлено 2 доктори і 24 кандидати наук, співробітниками кафедри видані 3 монографії і 3 збірники наукових праць, понад 30 методичних рекомендацій та інформаційних листків, 14 навчально-методичних посібників для студентів, отримано 17 авторських свідоцтв на винаходи і 8 міжнародних патентів.
Співавторами підручників з епідеміології є проф. М.М.Колесніков “Эпидемиология” ( под ред. В.Д.Белякова, Р.Х.Яфаева, М., 1989 р.), проф. Ю.Д.Гоц – “Епідеміологія” (за ред. К.М.Синяка, В.М.Гиріна, К., 1998 р.) та “Епідеміологія з основами медичної паразитології” (під ред. К.М.Синяка, В.М.Гиріна, К., 2001р.).
У 2005 році було видано посібник «Епідеміологія» за редакцією Ю.Д. Гоца, І.П. Колеснікової, Г.А. Мохорта.
У 2012 році за редакцією професора І.П. Колеснікової виданий національний підручник з епідеміології, співавторами якого є співробітники кафедри.
На кафедрі студенти вивчають закономірності епідемічного процесу, методику проведення дезінфекції та імунопрофілактики, методи епідеміологічного дослідження та використання їх для вивчення захворюваності населення. Аналізуються статистичні показники захворюваності і смертності по території, серед різних груп населення та в часі. На основі результатів аналізу показників захворюваності населення визначаються чинники ризику, формулюються гіпотези. Студенти засвоюють аналітичні методи в епідеміології та їх використання для виявлення причинно-наслідкових зв’язків і перевірки гіпотез щодо причин захворюваності населення.
Лікар-епідеміолог, користуючись методом епідеміологічного дослідження, встановлює, чому виник осередок інфекційної хвороби, епідемічний спалах чи епідемія або зросла захворюваність населення, планує та здійснює на цій основі відповідні профілактичні та протиепідемічні заходи. Метод епідеміологічного дослідження, який вивчається в курсі епідеміології, використовується також з метою виявлення чинників ризику захворюваності на неінфекційні хвороби і розроблення програм їх профілактики.