НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

НАУКОВІ ШКОЛИ СТОМАТОЛОГІЇ

Вступ

До другої половини XIX століття на Україні і у Росії розвиток стоматології йшов двома шляхами: стоматологія поступово виділялася із загальної хірургії, а також продовжувалась підготовка дантистів шляхом практичного учнівства.

Розвитку науки про захворювання порожнини рота та розробці методів їх лікування сприяло відкриття у 1841 році Київського  Імператорського університету Святого Володимира. Значний вклад у розвиток викладання стоматології зробив видатний вчений-хірург та педагог М. І. Пирогов, який у 40-і роки працював на Україні і був попечителем Київського навчального округу. М. І. Пирогову належать праці з топографічної анатомії обличчя та шиї. Він розробив ряд операцій на щелепно-лицьовій ділянці, на придаткових пазухах носа, класифікацію вогнепальних уражень порожнини рота та щелеп. М. І. Пирогову належить заслуга у відкритті кафедри оперативної хірургії у Київському університеті, до програми якої входили розділи з хірургії щелепно-лицьової ділянки та елементи стоматології, а саме- лікування, пломбування, видалення та протезування зубів. Питання хірургічної стоматології висвітлювались М.І. Пироговим і у період його викладацької діяльності у Петербурзькій медико-хірургічній академії. Працюючи професором академії, М.І. Пирогов провів 53 стоматологічні операції. Він перший читав студентам академії лекції про захворювання щелеп внаслідок ураження зубів.

Учень М.І. Пирогова, київський професор Ю. Шимановський, систематизував світовий досвід операцій на обличчі, написав фундаментальну працю, присвячену пластичним операціям на носі.

Проблеми хірургічної стоматології знаходили відображення і в науково- педагогічній діятельності відомого київського хірурга В. А. Караваєва (1811- 1892), коло лікарсько-клінічних потреб якого включало і щелепно-лицьові операції. У якості професора Київського університету він виконав більше 12000 таких операцій [5].

Пропозиції та заходи, які здійснювались на Україні в той період, мали великий вплив на подальший розвиток стоматологічної освіти у інших регіонах дореволюційної Росії.

Професор М. В. Скліфософський, який був у 1870 році запрошений для керівництва кафедрою хірургії на медичному факультеті Київського університету, багато уваги приділяв питанню організації стоматологічної освіти. Він вперше на VI з’їзді природознавців (1879) запропонував проект, за яким зуболікарські кадри потрібно було готувати на медичних кафедрах університетів. Для цього за пропозицією М. В. Скліфософського з’їзд прийняв рішення про створення клінічних доцентур зі стоматології [5].

У 1885 році на медичному факультеті Московського університету, з ініціативи М. В. Скліфософського, була створена доцентура по одонтології при факультетській хірургічній клініці. В 1892 році була відкрита перша доцентура по зубним хворобам в С.-Петербурзі у Воєнно-медичній академії. Створення та діяльність одонтологічних доцентур мало виключно важливе значення для оформлення стоматології, як самостійної наукової та учбової дисципліни.

Перша самостійна кафедра одонтології в Росії виникла у 1892 році при Клінічному інституті вдосконалення лікарів у С.-Петербурзі. Цикл лекцій по одонтології почав читати А. К. Лімберг. Однак не дивлячись на позитивні кроки медичної громадськості, царський уряд не прислухався до передових вчених і пішов більш простим шляхом – дозволив відкрити зуболікарські школи з терміном навчання 2,5 роки. Першу таку школу відкрив 1881 р. у Петербурзі дантист Ф. І. Важинський.

Виданий 1891 р. Міністерством внутрішніх справ “Нормальний статут” передбачав введення деяких загальномедичних дисциплін, а також більш високий загальноосвітній ценз для вступників до зуболікарських шкіл, які після закінчення школи складали іспити при медичному факультеті університету. З урахуванням нових вимог були відкриті зуболікарські школи  на Україні: зубними лікарями Т. А. Тичинським (1891) та І. І. Марголіним (1896) у Одесі, Л. С. Бланком – у Києві (1897). Зубні школи були також відкриті у Харкові та Катеринославі.

Хоча підготовка лікарів у зуболікарських школах дала певні позитивні результати, загальний рівень професійної кваліфікації випускників цих шкіл не відповідав вимогам та можливостям медичної науки. Тому, вже на 1 одонтологічному зїзді (Н.Новгород, 1896) кращі представники зуболікарської корпорації почали виступати за закриття зуболікарських шкіл.

Особливу увагу питанню підготовки зуболікарських кадрів приділив 2 з’їзд (С.-Петербург, 1899), який прийняв резолюцію, у якій йшлося про необхідність збільшення терміну навчання у школах до 4 років і реорганізацію їх у зуболікарські інститути. У постанові 2-го з’їзду вказувалось на необхідність введення для зубних лікарів ступеня “Магістр одонтології”.

На 5-му  та 6-му Всеросійських одонтологічних з’їздах (Москва, 1907; Харків, 1911) були прийняті постанови про необхідність створення стоматологічних інститутів при університетах.

Чималий внесок у збільшення кількості відповідних фахівців зробив Київський університет. Лише за період з 1903 до 1908 року в його стінах склали іспити на право зуболікарської практики 472 зубних лікарів та 909 дантистів.

Мрії Київських медиків-науковців та передових зубних лікарів того часу  про стоматологію, як повноправну медичну спеціальність, здійснилися лише після більшовицького перевороту,  в 20-х роках ХХ століття.

Декретами Радянської влади націоналізувалися усі приватні кабінети та зуболікарські школи і планувалося підготовку лікарів-стоматологів здійснювати на медичних факультетах медінститутів з подальшою спеціалізацією лікаря загального профілю на стоматолога. Цю ідею розвивав ідеолог реформи зуболікування в СРСР П.Г. Дауге, яка, як показав десятилітній досвід її здійснення, виявилася нежиттєздатною.

В Україні ж віднайшли та організували іншу систему вищої стоматологічної освіти через окремо створені при медінститутах одонтологічні факультети з 4-річним терміном навчання (Ю.Гофунг, Л.Білейкін, К.Тарасов). Волею долі, одонтофак, створений у Києві (1920) був першим в Україні і колишньому СРСР. Саме з цього часу беруть початки Київських наукових стоматологічних шкіл.

В кінці 1918 року на базі трьох націоналізованих приватних зуболікарських шкіл була створена у Києві перша державна одонтологічна клініка. 1919 року почалася організація зуболікарського інституту, що створювався на основі націоналізованих зуболікарських шкіл. Однак інтервенція, громадянська війна, відсутність достатньої кількості аудиторного фонду, матеріального забезпечення профільних стоматологічних кафедр та кафедр загальномедичного профілю не дозволили завершити цей процес до кінця і інститут увійшов до Київського медичного інституту (нині НМУ імені О.О.Богомольця) одонтологічним факультетом.

Період  20-30 років XX століття характеризувався організацією і становленням вищої стоматологічної освіти в Україні, організацією та поступовим зміненням клінічних баз кафедр, заповненням вакантних посад викладачів та початком підготовки власних  науково-педагогічних кадрів, підготовкою і виданням перших публікацій, виконанням та захистом перших дисертацій. Тому про наукові школи в цей період говорити зарано. Однак, саме завдяки зусиллям вчених-попередників, були створені організаційно-методичні та матеріальні передумови для підготовки науково-клінічних баз та професорського складу профільних кафедр, який  у подальшому формував власні наукові школи.

Автор – Печковський К.Є., к. мед. н.,  доцент кафедри терапевтичної стоматології.

Література:

  1. Борисенко А.В., Нікберг І.І., Печковський К.Є. Становлення та розвиток стоматологічної освіти у вищих медичних навчальних закладах України // Вісник стоматології.-1995.- №5-6.-С. 374-380.
  2. Печковський К.Є., Печковська І.М. Організація та розвиток моделей кадрового забезпечення стоматологічною допомогою населення в УСРР та РРФСР у 1919-1935рр. // Вісник стоматології. – 2015. – №3. – С. 78-82.
  3. Шлях, довжиною у сто років. 1920-2020. Стоматологічний факультет Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (укладачі Н. Біденко, Ю. Клітинський). – Дніпро, 2020. – С. 8-49.