Київська педіатрична школа

КИЇВСЬКА ПЕДІАТРИЧНА ШКОЛА: ПОЧАТОК, СТАНОВЛЕННЯ, ПОСТАТІ

Історія педіатрії як галузі медицини сягає тисячоліть. Але минуло багато часу, поки прийшло розуміння того, що дитина – це не просто «маленький дорослий», що до її лікування потрібен особливий підхід та особливо підготовлені лікарі.

Лише у ХІХ столітті на теренах Російської імперії прозвучить такий знаменний висновок: «Конечно, распознавание и лечение детских болезней требует гораздо тщательнейшего наблюдения, гораздо большей прозорливости, практического навыка, нежели как нужно в отношении к болезням взрослых особ; для детского врача нужны особенный такт и особенное чувство семиотическое» («Педіятрика», 1847).

Ці слова належать заслуженому професору кафедри «акушерства и вообще учения о женских и детских болезнях» Імператорської Військово-медичної академії Степанові Хомовичу Хотовицькому, видатному медикові, уродженцеві Волинської губернії, який фактично започаткував вітчизняну педіатрію як особливу медичну науку і практику.

«Наприкінці ХІХ століття кафедрою акушерства і гінекології на медичному факультеті Імператорського університету Святого Володимира у Києві завідував відомий вчений та громадський діяч, академік Георгій Єрмолайович Рейн (1854-1942). Працюючи за дорученням імператора над створенням засад сучасної системи охорони здоров’я, Г.Є.Рейн усвідомив необхідність особливої уваги до медичного обслуговування дітей з метою попередження чисельних випадків малюкової смертності у Російській імперії. З його ініціативи на факультеті почали читати спеціальний курс дитячих хвороб, а згодом,у 1889 році, було відкрито кафедру дитячих хвороб, яку на конкурсній основі очолив професор педіатр із Санкт-Петербургу В.Є.Чернов (1852-1912).У Києві він заснував також перше дитяче відділення у Олександрівській лікарні, що стало клінічною базою кафедри, дитячий притулок та Бактеріологічний інститут.

Однак, одну з основних ролей у становленні цього важливого підрозділу Університету відіграв доцент новоствореної кафедри Іван Віссаріонович Троїцький (1854-1923), який першим у Києві розпочав читати лекції з педіатрії та видав їх збірку. У 1900 році він став ініціатором створення Київського товариства дитячих лікарів. Оскільки у Києві професорської вакансії для І.В.Троїцького не було, він 1892 року переїжджає до Харкова, де очолює кафедру педіатрії Харківського університету. А у 1920 році створює кафедру педіатрії у Катеринославі (нині – м. Дніпро).

Саме український вчений І.В.Троїцький був ініціатором проведення І з’їзду дитячих лікарів Європи у Парижі 1912 року. По дорозі до Франції він серйозно занедужав і змушений був повернутися. Однак з’їзд надіслав йому тепле вітання з визнанням його заслуг. Його легендарну долю чудово описав у історико-біографічній книзі видатний український вчений–педіатр, завідувач кафедри педіатрії №4 нашого Університету, академік
НАМН України В.Г. Майданник.

З 1915 року кафедру дитячих хвороб Університету очолював професор Федір Рум’янцев, який зробив вагомий внесок у розвиток таких проблем, як раціональне вигодовування немовлят, дитячі інфекційні хвороби тощо. Натепер кафедра має назву педіатрії № 1 НМУ та очолюється відомим дитячим гастроентерологом, професоркою Валентиною Сергіївною Березенко, яка продовжує традиції видатних вчених-педіатрів.

Попередницею кафедри педіатрії №2 була кафедра госпітальної педіатрії Київського медичного інституту, створена 1 жовтня 1944 року одразу після повернення Інституту до Києва з евакуації. У її становленні, зокрема у дослідженні пневмоній, ревматизму та хронічних розладів харчування у дітей, відіграв неабияку роль учень професора В.Є. Чер­­­нова, професор Лев Йосипович Фінкельштейн (1873-1948). Організаційний та творчий талант професора Л.Й. Фінкельштейна розкрився у 30-і роки, ко­ли він став одним з фундаторів створення педіатричного факультету (1930) та кафедри дитячих недуг саме цього факультету. За його ініціативою у Києві була створена одна з найбільших у СРСР дитяча клініка на 100 ліжок (на базі лікарні ім. М.Ка­лі­ні­на) та започаткований курс підготовки мікропедіатрів (неонатологів).

Створену також у вересні 1944 року кафедру факультетської педіатрії очолила професорка Віра Григорівна Балабан. Тепер це кафедра педіатрії Інституту післядипломної освіти НМУ імені О.О.Богомольця, що очолює заслужений лікар України, професор Юрій Володимирович Марушко, який розвиває сучасну післядипломну педіатричну освіту.

У 1946 році з Москви переїхала до Києва член-кореспондент АМН СРСР, професорка Олена Миколаївна Хохол (1897-1964), яка очолила з 1 січня 1946 року новостворену кафедру пропедевтичної педіатрії (тепер – педіатрії №4), а згодом і кафедру педіатрії №2. Вона багато працювала над проблемами лікування туберкульозного менінгіту та патології новонароджених, була учасником делегації від України у роботі сесій Ге­не­ральної Асамблеї ООН та Жіночого конгресу в Італії.

Нарешті, наймолодша педіатрична кафедра – №5, створена на початку 2000-х, функціонує при медико-психологічному факультеті. Її очолює з моменту заснування професор Віктор Дмитрович Лукашук.

Не можна обійти увагою і таку цікаву постать в історії київської педіатрії, як завідувач кафедри дитячих хвороб Київського державного інституту удосконалення лікарів Давид Лазарович Сігалов (1894-1985), відомий у Києві лікар-педіатр, який є фундатором лікарні «Охматдит» і вчителем академіка АМН СРСР, НАН України, НАМН України Олени Михайлівни Лук’янової, багаторічної директорки Інституту педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України. Давид Сігалов уславився ще й як відомий меценат та колекціонер творів мистецтва – його зібрання є нині гордістю Київської картинної галереї.

Започатковані завідувачем кафедри факультетської педіатрії КМІ професором Прокопієм Микитовичем Ґудзенком (1913-1982) дослідження стафілококової інфекції у дітей та застосування кисло-молочних сумішей для вигодовування немовлят залишаються у цен­трі уваги і нинішнього покоління науковців. Наукові роботи завідувача кафедри госпітальної педіатрії КМІ професора Івана Михайловича Руднєва (1910-1970) по застосуванню глюкокортикостероїдів у дитячій кардіоревматології та алергології набагато ви­пе­ре­ди­ли свій час.

Фундатором української дитячої кардіології та алергології по праву вважається заслужений діяч науки і техніки УРСР, член-кореспондент
АМН СРСР, НАН та НАМН України, професор Віктор Михайлович Сідельников (1928-1997), який багато років очолював кафедру педіатрії №2 нашого Університету. Щорічні наукові читання, присвячені йому, стали доброю університетською традицією. Він був співавтором першого в Україні підручника з педіатрії, удостоєного у 1975 році Державної премії України,  разом з такими корифеями нашої справи, як професори І.М. Руднєв, П.М.Ґудзенко, П.С. Мощич, О.І. Гнатюк (Вінниця) та академік АМН України
Б.Я.Рєзнік (Одеса).

Професор П.С.Мощич (1928-2006), який багато років завідував кафедрою дитячих інфекційних хвороб та факультетської педіатрії КМІ, багато зробив у царині дитячої кардіолоревматології та інфектології, крім того, є автором багатотомного фундаментального видання «Медицина дитинства».

Не можна не згадати і таку ученицю Д.Л.Сігалова, як професорка Аліса Опанасівна Андрущук, що очолювала кафедру педіатрії №1 і займалася питаннями дитячої імунології та проблемами дітей, які часто хворіють. Потім цю кафедру тривалий час очолювала і продовжувала традиції Вчителя професорка Олександра Василівна Тяжка.

З 1991 до 2020 року кафедру педіатрії №4 очолював академік НАМН України, професор Віталій Григорович Майданник, який, на жаль, передчасно пішов від нас зовсім недавно. Внесок цього талановитого учня  багаторічного декана педіатричного факультету КМІ, професорки В.Д.Чеботарьової у такі проблеми, як дитяча нефрологія, кардіологія і вегетологія, важко переоцінити.

Я лише фрагментарно торкнувся суцвіття славних імен, які прославили не тільки вітчизняну педіатрію, але й медицину України у світі. Хоча список цей можна продовжувати. Нам є чим гордитись, адже нині показники малюкової смертності в Україні одні з найнижчих у Східній Європі.

Нинішнім лікарям-педіатрам є на що спиратися, аби й надалі розвивати і вдосконалювати цю надважливу галузь медичної науки і практики.

Адже Педіатрія для нас – це назавжди. Це – здоровий старт у життя нових поколінь і наш внесок у майбутнє країни.

 

Член-кореспондент Національної академії медичних наук України,

доктор медичних наук,

професор Волосовець Олександр Петрович