ВЧЕНИЙ-МІКРОБІОЛОГ СВІТОВОГО РІВНЯ — НАРИС АКАДЕМІКА О.П. ЯВОРОВСЬКОГО ДО ЮВІЛЕЮ АКАДЕМІКА НАН УКРАЇНИ, НАМН УКРАЇНИ, ПРОФЕСОРА ВОЛОДИМИРА ПАВЛОВИЧА ШИРОБОКОВА

“5 квітня 2022 року, у 41-й день війни з рашистськими окупантами, ми відзначаємо ювілей нашого колеги — Заслуженого діяча науки і техніки України, доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри мікробіології, вірусології та імунології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, академіка НАН України, НАМН України Володимира Павловича Широбокова! Сьогодні йому виповнюється 80 років від дня народження, 60 років наукової і 55 років освітньо-педагогічної діяльності.

Завдяки багаторічній наполегливій і подвижницькій праці В.П. Широбоков сформувався в НМУ імені О.О. Богомольця як вчений-мікробіолог світового рівня, визнаний педагог і організатор вітчизняної вищої медичної освіти, особистість, якій притаманні винятково високі морально-етичні якості і людські чесноти.

Безумовно, феномен професора В.П. Широбокова – це окрема яскрава сторінка у славетному 185-річному літописі нашої Alma Mater, а сам Володимир Павлович є високим прикладом для наслідування і буде слугувати для наступних поколінь взірцем вченого, педагога, громадянина.

Родове коріння професора Широбокова пов’язане з визначними постатями в історії української культури, зокрема вітчизняної науки, літератури та мистецтва.

Так, дід Володимира Павловича професор Нестор Теодорович Гаморак був відомим вченим в галузі фізіології рослин, проректором Українського державного університету в Кам’янці-Подільському, засновником Ботанічного саду в Кам’янці-Подільському, прес-аташе Західноукраїнської Народної Республіки. Під час сталінських репресій 1930-х років його було безпідставно звинувачено в контрреволюційній діяльності, заслано до Сибіру, у 1937 році страчено й у 60-х роках минулого століття посмертно реабілітовано.

(Н.Т. Гаморак (сидить), 1919 рік)

Нестор Теодорович і його дружина Осипа Олександрівна Гаморак (Синенька) генеалогічно спорідненні з видатним українським письменником Василем Стефаником, співачкою з європейською славою Іванною Синенькою- Іваницькою, відомою художницею Ольгою Плешкан.

Батько Володимира Павловича Павло Андрійович Широбоков – лікар-невропатолог, видатний фундатор і організатор охорони здоров’я в Ямало-Ненецькому і Ханти-Мансійському національних округах, «Заслужений лікар», почесний громадянин Ханти-Мансійського національного округу.

Мати Володимира Павловича Дар’я Нестерівна у 1950 році закінчила природничо-біологічне відділення Тюменського вчительського інституту. Впродовж багатьох років працювала науковим співробітником у Київському ботанічному саду О.В. Фоміна, автор численних монографій, атласів, наукових статей, відзначена почесним званням «Відмінник народної освіти».

Життя і діяльність В.П. Широбокова, його наукове і професійне зростання детально висвітлені в низці монографій, зокрема, з історії кафедри мікробіології НМУ ім. О.О. Богомольця, численних фахових журнальних статтях, які вже опубліковано і, безумовно, ще буде створено  наукознавцями.

Зупинимось лише на окремих аспектах багатогранної діяльності Володимира Павловича Широбокова в НМУ імені О.О. Богомольця.

Після переведення зі Свердловського медінституту на третій курс Київського медичного інституту (1961 р.) Володимир Павлович стає членом наукових гуртків одразу трьох кафедр – біохімії, патологічної фізіології та біології. Однак, у подальшому він віддає перевагу кафедрі мікробіології, де потрапляє під опіку і науковий супровід незабутнього професора С.С. Дяченка, який у своїх лекціях і наукових доповідях дуже яскраво, часто в поетичній формі, подавав досягнення тогочасної мікробіології і вірусології.

Уже в студентські роки, поєднуючи відмінне навчання з експериментальними дослідженнями, Володимир Павлович за підтримки професора С.С. Дяченка започатковує створення при кафедрі мікробіології першої в Україні вірусологічної лабораторії. Він готує публікації за результатами студентських наукових досліджень, виступає на наукових конференціях державного рівня з доповідями: «Селекція мікробів», «До питання про інфекціозність ДНК із злоякісних пухлин», «Походження життя на Землі» (1962-1965 рр.).

Після закінчення з відзнакою та занесення до «Золотої книги пошани» Київського медичного інституту (1965 р.) розпочинається період стрімкого і продуктивного зростання Володимира Павловича як вченого і педагога.

Аспірантура при кафедрі мікробіології (з 1965 року) завершується достроково захистом кандидатської дисертації «Експериментальне вивчення деяких питань молекулярної біології вірусів Коксакі» (1967 р.). У 1973 році він закінчує філософський факультет Київського державного університету Т.Г. Шевченка (заочно), що значно поглиблює його науковий погляд на еволюційні процеси в біосфері і будову Всесвіту. У 1977 році захищає докторську дисертацію «Порівняльне вивчення біологічних властивостей вірусів Коксакі та їх селекціонованих варіантів». Володимир Павлович Широбоков вперше застосовує для вивчення біологічних властивостей ентеровірусів їх здатність адсорбуватися на бентоніті (вид первісних глин), що дало йому змогу відкрити фундаментальну закономірність – генетичну дисоціацію ентеровірусів з можливістю подальшої селекції (відбору) генетичних варіантів з різним ступенем вірулентності, а це, в свою чергу, послугувало передумовою для можливого нового шляху створення вакцини проти поліомієліту.

У 1979 р. В.П. Широбоков у 37-річному віці очолює фундаментальну кафедру – мікробіології (надалі – мікробіології, вірусології та імунології)КМІ. Передусім, він зміцнює науковий потенціал кафедри за рахунок розширення і модернізації створеної ним вірусологічної лабораторії.

У цей час ним було започатковано використання гібридомної технології з можливістю цілеспрямованого одержання моноклональних противірусних  антитіл, унікальну генетичну лабораторію, яка дає змогу здійснювати секвенування, синтез і ампліфікацію нуклеїнових кислот, відділення електронної мікроскопії, роботи на ультрацентрифугах, ліофілізації, кріоконсервації з використанням рідкого азоту, одержуваного на кафедрі.

Професор В.П. Широбоков стає визнаним в Україні та світі ентеровірусологом, його наукова лабораторія набуває статусу першої в Україні референс-лабораторії з ідентифікації вірусів поліомієліту. Володимира Павловича призначають Головою сертифікаційної комісії з ліквідації поліомієліту на території України згідно з програмою ВООЗ.

В.П.Широбокова було призначено Головою Центральної методичної комісії МОЗ колишнього СРСР з питань викладання мікробіології, вірусології та імунології, а з 1991 р. він очолює Головну опорну кафедру в Україні,багато років був Головою республіканської проблемної комісії «Мікробіологія та вірусологія» АМН та МОЗ України, Головним спеціалістом з мікробіології і вірусології і членом Вченої ради при МОЗ України.

Високою честю для нашого університету став той історичний факт, що у вересні 2002 року завідувач кафедри В.П. Широбоков одержав від директора Європейського регіонального бюро ВООЗ Марка Дантона такого листа: «Шановний докторе В.П. Широбоков! Висловлюю мою глибоку вдячність за виконану Вами роботу з ліквідації поліомієліту у Вашій країні та Європейському регіоні ВООЗ. Ваш особистий внесок багато в чому сприяв тому, що 21 червня 2002 року Європейський регіон ВООЗ було сертифіковано як регіон, вільний від поліомієліту».

Коло наукових інтересів Володимира Павловича постійно розширюється, з’являються нові наукові напрями, які відповідають європейським та світовим векторам і тенденціям розвитку.

Феномен дисоціації ентеровірусів під час їх репродукції в культурах клітин та в живих організмах Володимир Павлович поширює на об’єкти біосфери, оскільки проблема циркуляції різних варіантів вірусів, особливо нейровірулентних ентеровірусних штамів в довкіллі, є надзвичайно небезпечною. Наприклад, водний фактор може сприяти поширенню ентеровірусних захворювань, спалахам поліомієліту, у зв’язку з чим виникає і розвивається напрямок санітарної (екологічної) вірусології.

Вивчення співробітниками кафедри ролі вірусів Коксакі В та ентеровірусно-бактеріальних асоціацій в патології вагітності, плода та новонароджених, розвитку цукрового діабету, хронічного панкреатиту, уражень серцево-судинної системи, патогенезі виразкової хвороби, псоріазу, злоякісних пухлин дало поштовх напряму клінічної вірусології.

З’являється напрямок клінічної мікробіології, спрямований на профілактику інфекцій, асоційованих з наданням медичної допомоги (ВЛІ) через вивчення біологічних властивостей умовно-патогенних мікроорганізмів.

Сьогодні кафедра мікробіології, вірусології та імунології продовжує розв’язання складних наукових проблем, які характеризуються високою актуальністю і практичною запотребуваністю.

Зокрема здійснюється одержання бактеріофагів до антибіотикорезистентних бактерій різних таксономічних груп (включаючи види ESKAPE-групи) та клінічні перспективи їх використання. Із стічних вод ізольовано близько 200 штамів бактеріофагів, доведено їх ефективність в лабораторних умовах, вивчено особливості поєднаної дії з антибіотиками. Подібні дослідження мають наукову, соціальну і медичну актуальність світового рівня.

Виконані пріоритетні дослідження щодо взаємодії представників мікробіому і вірому кишечника з патогенними мікроорганізмами в умовах дисбіозу. Доведена можливість регулювання цих процесів за допомогою антибіотиків і ентеросорбентів. Цей науковий напрямок також має актуальність світового рівня і реальні перспективи медичного використання.

Разом з Інститутом органічної хімії НАН України проводяться багаторічні дослідження антимікробної активності нових синтетичних адамантанових сполук та аромациклічних спиртів відносно патогенних  бактерій, грибів і вірусів. Знайдені активні речовини, одержані численні патенти. Сьогодні ця робота виконується на моделях коронавірусів тварин.

На день народження 5 квітня 1993 р. Володимира Павловича Широбокова  обирають членом-кореспондентом Академії медичних наук України (нині НАМН) за спеціальністю вірусологія. У 1996 р. В.П. Широбокову присвоєно почесне звання Заслужений діяч науки і техніки України. У 2003 р. його обирають дійсним членом Національної академії наук України, а згодом дійсним членом Національної академії медичних наук України.

За період з 1978 р. по 2021 р. під керівництвом і науковому консультуванні професора В.П Широбокова підготовлено11докторських та 27 кандидатських дисертацій за спеціальностями вірусологія та мікробіологія. Він опублікував понад 500 наукових праць в т.ч. створив 8 підручників нового покоління, 42 навчальні посібники, 14 монографій, одержав 50 патентів та авторських свідоцтв.

Такі основні віхи наукового шляху, який подолав і продовжує торувати видатний вчений впродовж 60 років навчання і роботи в НМУ імені О.О. Богомольця.

Проте науковий портрет – це лише одна грань яскравої багатовекторної діяльності В.П. Широбокова, до якої слід додати адміністративний, освітньо-педагогічний, виховний та громадський аспекти його креативної діяльності в нашій Alma Mater.

Понад 25 років Володимир Павлович присвятив служінню Університету на посадах секретаря вченої ради медико-профілактичного факультету, декана 1-го лікувального факультету, проректора університету з навчальної роботи. Роки його проректорства (1990-2003) були не лише надзвичайно насиченими роботою, але й знаковими за характером еволюційних змін, які відбувались у вищій медичній освіті з набуттям Україною своєї незалежності. Дозволю собі зупинитись лише на кількох штрихах, які характеризують той непростий і водночас цікавий для спогадів період.

Ще в 1991 р. Alma Mater відсвяткувала свій 150-річний ювілей як Київський медичний інститут (КМІ), наступного року КМІ був трансформований в Український державний медичний університет (УДМУ), а в 1995 р. наш вуз набув статусу Національного медичного університету – НМУ імені О.О. Богомольця. За ініціативи ректора, академіка Є.Г. Гончарука та проректора з навчальної роботи В.П. Широбокова в структурі НМУ було створено низку нових факультетів – факультет іноземних студентів, факультет Чернігівського філіалу УДМУ, факультет підготовки лікарів для Збройних сил України, фармацевтичний факультет, фармацевтичний факультет заочної форми навчання, медико-психологічний факультет, міжвузівський факультет на базі НТУУ «Київський політехнічний інститут» і НМУ імені О.О. Богомольця. Було створено нові факультетські профільні кафедри, навчально-науково-виробничі комплекси. Відкрився перший в державі український медичний ліцей, а це дало змогу запровадити в НМУ ланцюжок безперервної медичної освіти: довузівської, додипломної, післядипломної.

Проте ці зміни не відбувались самі по собі. За кожним новим структурним підрозділом стояла копітка і наполеглива робота, створювалось нове навчально-методичне і науково-методичне забезпечення, багатоетапні процеси державного ліцензування і акредитації вимагали ретельного організаційного супроводу. Усе це лягало на плечі, в першу чергу, Володимира Павловича Широбокова як навчального проректора.

Крім того, Володимиру Павловичу Широбокову як проректору головного ВМНЗ довелось очолити роботу фахових комісій із створення перших в Україні освітніх стандартів медицини: ОКХ (освітньо-кваліфікаційних характеристик), ОПП (освітньо-професійних програм), ЗД (засоби діагностики знань).

Ці освітні стандарти для підготовки в державі лікарів за базовими спеціальностями – «лікувальна справа», «педіатрія», «медико-профілактична справа», «стоматологія» було створено під керівництвом В.П. Широбокова в належні терміни. У наш час їх покладено в основу Освітнього стандарту «магістра медицини».

Значних зусиль і часу потребувала робота з підготовки і запровадження ліцензійних інтегрованих іспитів «Крок».

Володимир Павлович є членом Комісії з біобезпеки та біологічного захисту при РНБО України, був членом Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) першої каденції, двічі був Головою, а зараз є членом Експертної комісії з теоретичної та профілактичної медицини при ВАК (нині ДАК) МОН України, був членом Фахової ради з атестації та державної акредитації вищих навчальних медичних закладів при Міністерстві освіти і науки України.

Володимиру Павловичу Широбокову як керівникові притаманний легкий і приємний стиль роботи: доброзичливість, зовнішній спокій, рівний голос, привітна усмішка, почуття гумору, навіть у складних ситуаціях, готовність надати пораду та поділитись своїм баченням варіантів вирішення проблеми.

Не можу не згадати імена тих колег, які входили до складу команди Євгена Гнатовича та Володимира Павловича. Впевнений, що для Володимира Павловича згадка про них буде приємною, хоча частина членів тогочасної команди, на превеликий жаль, відійшла у вічність.

Це імена проректорів члена-кореспондента НАПН України В.Г. Коляденка, члена-кореспондента НАМН України В.Г. Бардова, академіка НАМН України В.Г. Майданника, професорів І.О. Парпалея, Л.П. Гульчій, О.О. Закордонця; деканів професора В.М. Благодарова, члена-кореспондента НАМН України В.З. Нетяженка, члена-кореспондента НАПН України Ю.В. Биця, члена-кореспондента НАМН України С.Т. Омельчука (тодішній голова профкому студентів), академіка О.П. Яворовського, професорів Д.В. Дудка, В.Я. Голоти, В.І. Лизогуба, Ю.Д. Гоца, В.П. Неспрядька, В.П. Яценка, Д.С. Волоха, Г.С. Пшеничного, академіка НАПН України С.Д. Максименка; багаторічного відповідального секретаря Приймальної комісії, заслуженого лікаря України, нині члена-кореспондента НАМН України, першого проректора з науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти О.М. Науменка; директора ліцею, Заслуженого працівника освіти України (нині академіка НАПН України) Я.В. Цехмістера; начальника навчально-методичного відділу, Заслуженого працівника освіти України, доцента Л.І. Остапюк. Також Володимир Павлович тісно і плідно співпрацював з усіма завідувачами кафедр, керівниками структурних підрозділів, профспілковим і студентським активом.

Ще кілька штрихів, які характеризують широку ерудицію і глибоку компетентність Володимира Павловича в питаннях профілактичної медицини.

Як уже зазначалося, Володимир Павлович є прекрасним вченим-експериментатором, якому в модельних умовах доводилося відтворювати численні процеси, що відбуваються в біологічних об’єктах та довкіллі. До нього колеги-гігієністи часто зверталися і звертаються по допомогу.

В кінці 80-х років минулого століття академік Є.Г. Гончарук неодноразово спостерігав явище виникнення токсичного туману на сільськогосподарських полях, оброблених пестицидами. Іноді це призводило до гострих групових отруєнь, навіть зі смертельними наслідками. Особливо часто це явище спостерігалося серед буряківниць, які виходили для сапання рослин на ділянках, оброблених фосфорорганічними пестицидами, після випадіння літніх дощів, з наступним утворенням туманів.

Є.Г. Гончарук припустив, що токсичний туман утворюється внаслідок одночасного випаровування з нагрітого ґрунту парів води і пестицидів з наступною конденсацією води у краплини туману різного розміру та багатошаровою адсорбцією молекул пестицидів на поверхні краплин води. Математично і фізико-хімічно за участю члена-кореспондента НАПН України О.В. Чалого і професора Т.Е. Ліпатової це положення було доведено. Необхідно було перевірити його на практиці.

Є.Г. Гончарук зі своїми учнями намагались одержати такий аерозоль в спеціальних умовах на кафедрі комунальної гігієни, але це їм не вдавалося, поки Євген Гнатович не звернувся до Володимира Павловича. Впродовж кількох днів аерозольно-абсорбційну камеру, яка працювала у динамічному режимі, було створено. Експеримент було проведено, а явище утворення токсичного туману відтворене, що дало змогу запропонувати відповідні профілактичні заходи.

Ще один приклад наукової допомоги колегам демонструє такий епізод. З появою нанотехнологій у промисловому виробництві виникла необхідність захисту працівників від шкідливої дії нанопорошків при потраплянні їх в організм (із вдихуваним повітрям, через шкіру тощо). Проте для цього необхідно було одержати відомості про розміри, форму наночасток, їх концентрацію в повітрі, чого неможливо було досягти без застосування сучасної електронної мікроскопії.

Спільний науковий пошук кафедри гігієни та екології №2 та кафедри мікробіології, вірусології та імунології допоміг вирішити цю проблему. Було розроблено не лише методичні підходи до гігієнічного контролю за вмістом наночасток дисиліцидів металів у повітрі, а й одержано патент на корисну модель №73581 «Спосіб гігієнічного контролю вмісту наночасток в повітрі робочої зони».

Хочу зупинитися на ще одному життєвому прикладі, який говорить про високі духовні і морально-етичні якості ювіляра.

На початку 90-х років постало питання про вшанування пам’яті Святого Агапіта Печерського, яке порушило студентство Університету і з приводу якого виникали різні думки. Володимир Павлович Широбоков разом із проректором І.О. Парпалеєм, деканами факультетів, профспілковим активом підтримали цю ініціативу.

На підставі рішення вченої ради УДМУ імені О.О. Богомольця від 25 червня1992 року було підписано наказ №189 «Про вшанування пам’яті першого лікаря України-Руси преподобного Агапіта Печерського і встановлення пам’ятника святому лікареві».

29 червня 1994 року відбулася церемонія освячення місця під храм-пам’ятник преподобному Агапітові Печерському між фасадами морфологічного і фізико-хімічного корпусів. Церемонію відправив Предстоятель Української Православної Церкви митрополіт Київський і всієї України Володимир.

Від УДМУ імені О.О. Богомольця у цій історичній події взяли участь проректор В.П. Широбоков, декани, викладачі і студенти Університету.

На завершення хочу підтвердити, що цілком погоджуюсь із головним життєвим постулатом Володимира Павловича Широбокова, що кафедра входить в історію, в першу чергу, своєю науковою роботою. Підручники, навчальні посібники, навчально-методична і виховна робота на кафедрі тим кращі і ефективніші, чим вищий рівень наукових досліджень.

Тож побажаємо нашому ювілярові, шановному академіку Володимиру Павловичу Широбокову, доброго здоров’я і подальших творчих успіхів на науковій, педагогічній, виховній і громадській ниві”.