До ювілею відомого вченого. Професор В.О. Караваєв – початок славного життєвого шляху
Народився майбутній хірург у старовинному місті В’ятка у сім’ї заможного купця. Старші сини допомагали батькові в торгівлі, разом із ним брали активну участь у житті міста, вносили значні грошові пожертви на громадські потреби, за що були удостоєні звання почесних громадян рідного міста. А наймолодший син Володимир із самого дитинства тяжів до знань: найбільше його цікавили природничі науки, а практичний допитливий розум шукав шляхів для бурхливої діяльності, яка приносила б користь простому народу: «Я, признаться, давно уже замыслил стать лекарем. Особенно мне жалко людей из бедного сословия, не могущих платить лекарю за его посещения да за лекарства. А хворь, как вам известно, калечит не только тела, но и души человеческие». Надавати допомогу всім тим, хто її потребує, вирішив юний Володимир Караваєв та обрав для себе відповідальний фах лікаря.
Від батька В.О. Караваєв успадкував допитливість, наполегливість, від матері – чесність і вражаючу скромність, доброту, здатність до милосердя. Намір батьків дати хорошу освіту молодшому сину Володимиру був обумовлений його неабиякими розумовими здібностями, прагненням до навчання, захопленням книгами. У ті часи в навчальних програмах гімназій велика частина навчальних годин відводилася вивченню латинської, грецької, старослов’янської мов, а природознавчі предмети, які більшою мірою цікавили допитливого гімназиста, залишалися на другому місці. Він добре вчився, виявляв неабиякі здібності, незвичайну для його віку спрагу до знань і відповідальне ставлення до занять. Юнак ріс не за віком серйозним і зосередженим. У нього ще в дитинстві склалося глибоке почуття любові до простого народу, стражденних, яке він проніс крізь все своє довге життя.
Вибір професії – найважливіший крок в житті кожної людини. Від правильності вибору залежить майбутнє – чи стане воно щасливим, чи буде людина відчувати задоволення від обраного фаху або її спіткає розчарування, через втрачені та нереалізовані можливості. З позиції аналізу фактів можна стверджувати, що вибір професії В.О. Караваєвим був вдалим, що значною мірою визначило його подальшу цікаву, плідну діяльність і долю.
У 1827 році Володимир Караваєв у віці 16 років подав документи на медичний факультет Казанського університету і став «вільним слухачем на своєму утриманні» цього навчального закладу, що дало йому можливість після закінчення навчання самостійно вибирати профіль і місце роботи, оскільки на вільних слухачів не поширювався обов’язковий розподіл. Допитливий розум, творча обдарованість, схильність до наукової діяльності дали юнакові змогу стати одним із кращих студентів вищого навчального закладу, за що він був нагороджений срібною медаллю. У 1831 р. В. Караваєв закінчив навчання в університеті, отримавши звання «лікар І розряду». Але, прагнучи заповнити прогалини у своїх знаннях із хірургічних дисциплін, він вирушив до Петербурга, де на той час працювало багато досвідчених хірургів. Майже рік Володимир Караваєв пропрацював ординатором військовосухопутного госпіталю, згодом позаштатним асистентом у Маріїнській лікарні для бідних. Однак здійснити свою мрію – підготуватися до самостійної роботи – йому не вдавалося, бо старші лікарі не надто бажали ділитися з молодим колегою своїми знаннями й досвідом. Тож він залишив лікарню та вирушив у наукове відрядження до Німеччини (1834), щоб ознайомитися з новітніми досягненнями західноєвропейської медицини. В. Караваєв відвідав клініки провідних берлінських хірургів Руста, Юнгкена, Діффенбаха та Ґрефе.
У клініці Ґрефе Володимир уперше зустрівся з Миколою Івановичем Пироговим, з яким його на довгі роки пов’язали міцні дружні стосунки. Наукові погляди В. Караваєва, його хірургічна майстерність формувалися під впливом цього геніального вченого та хірурга. Микола Іванович називав В. Караваєва своїм улюбленим учнем, хоча, як відомо, він був не надто щедрим на похвалу; згодом Пирогов часто бував у нього на операціях. «Іду до Караваєва, – говорив він, – помилуватися філігранністю його операції». А Володимир Караваєв завжди згадував свого наставника з надзвичайною теплотою і вдячністю.
«О Н.И. Пирогове я могу говорить только с признательностью. С первых же дней нашего знакомства Николай Иванович посоветовал мне остаться при этой специальности и не искать другой. Я последовал его совету и теперь после полувека скажу, что его совет был удачным. За это я всегда был признателен и сохраню это чувство до конца моей жизни».
Із Німеччини В. Караваєв вирушив у Дерпт (нині – м. Тарту, Естонія), де М.Пирогов працював на посаді професора кафедри хірургії. Це був найцікавіший та найплідніший час у діяльності молодого лікаря: він вивчав анатомію, із захопленням працював у хірургічній клініці, брав участь в експериментальних роботах Миколи Івановича. Спочатку разом із ним, а потім і самостійно, В. Караваєв почав вивчати актуальну та ще не досліджену на той час проблему – травматичну піємію. Остаточно обравши анатомо-фізіологічний напрям хірургії, Володимир склав іспити на ступінь доктора медицини, а в 1838 р. успішно захистив дисертацію на тему «О травматическом флебите». Спираючись на ретельно проведені досліди, він не лише розкрив головні причини запалення судин, а й запропонував власний спосіб лікування цієї небезпечної хвороби. Його перша наукова праця стала цінним внеском у медичну науку.
Приїхавши в Дерпт, молодий лікар В.О. Караваєв стає найближчим помічником і учасником експериментальних робіт М.І. Пирогова. Тут же Володимир Опанасович слухає лекції Миколи Івановича і відвідує його клініку. Подальша діяльність В.О. Караваєва цього періоду життя була пов’язана з Дерптським університетом.
Дерптський університет – найстаріший вищий навчальний заклад. У ньому навчалося багато талановитих студентів, що згодом стали видатними вченими. Шведський король Густав Адольф у 1632 році підписав декрет про створення в Дерпті університету. Викладання всіх медичних дисциплін проводив тільки один професор. Протягом 24 років (університет існував до 1656 року) в ньому навчалося 1600 студентів з різних спеціальностей, скільки з них було медиків – невідомо. У 1656 році університет був закритий і відновив свою роботу тільки через 34 роки в 1690 році. У період Російсько-шведської війни Дерптський університет припинив свою роботу. У 1801 році указом Олександра I знов був заснований університет в Дерпті, до складу якого входили чотири факультети: юридичний, медичний, філософський і богословський. На медичному факультеті були кафедри фізіології і патології, терапії та клініки, анатомії і лікарської науки, хірургії та сповивальної науки, ботаніки та «матерії медицини», хімії та фармацевтики. Надалі кількість кафедр на медичному факультеті поступово збільшувалася. Дерптський університет зробив великий внесок в розвиток медичної науки, особливо хірургії, виховавши плеяду блискучих вчених-хірургів.
У передмові до свого підручника з оперативної хірургії, який вийшов у 1886 році, Володимир Опанасович називає М.І. Пирогова «своїм незабутнім наставником». М.І. Пирогов і В.О. Караваєв на диво сходилися в поглядах і розуміли один одного. У них не було суперництва, вони ніколи і ніде не піднімали питання про те, хто з них вагоміший, авторитетніший.
М.І. Пирогов так описує їхнє знайомство з В.О. Караваєвим: «Якось з Москви і Петербурга в Берлін прибуло кілька росіян, які згодом посіли посади ординаторів у різних столичних госпіталях. З них більше всіх зі мною зблизився Володимир Опанасович Караваєв, родом з Вятки. Те, що В. Караваєв відчував в собі особливий хист до хірургії, я помітив при першому нашому знайомстві. Я порадив йому негайно ж зайнятися анатомією. Цілий рік він був моїм незмінним супутником, а потім за моєю порадою він відправився в Геттінген до Лангенбека».
У 1881 році в листі автору відомої книги «Російські лікарі-письменники» Леву Федоровичу Зміїву, почесному члену спілки орловських лікарів, доктор медицини Володимир Опанасович Караваєв писав: «У Берліні я вперше взяв хірургічний ніж у руки». Н.М. Волкович, якому дочкою В.О. Караваєва Ольгою Володимирівною, в заміжжі Колчак, було передано власноручну чернетку цього листа, додає його до своєї праці «Пам’яті Володимира Опанасовича Караваєва з приводу сторіччя з дня народження його». У листі зазначалося: «Про Миколу Івановича Пирогова я можу говорити тільки з вдячністю. Я з ним познайомився в 1834 році випадково в клініці Грефе. На другий день нашого знайомства ми вирушили в Шаріте до madame Vogel, яка завідувала трупами і постачала нас ними зі сплатою їй за перев’язку артерій по талеру, за ампутацію по 2 талери за труп на загальний рахунок. Тут я взяв уперше хірургічний ніж у руки. Вечорами ми читали хірургію і займалися накладанням пов’язок. Замість фантома служили нам вуличні хлопчаки за кілька грошів».
Порада М.І. Пирогова виявилася справді доленосною і визначила весь подальший життєвий шлях В.О. Караваєва, який сприяв своїми роботами прогресу медичної науки та хірургії. Спільна робота В.О. Караваєва з М.І. Пироговим, безліч вечорів, проведених над обговоренням прочитаного і побаченого, новаторські думки останнього, що розкрили перед Володимиром Опанасовичем світ науки, нове розуміння хірургії і патології – все це безперечно дало підставу В.О. Караваєву вважати себе учнем М.І. Пирогова. Заняття з Миколою Івановичем Пироговим у Німеччині, відвідування клінік Берліна, Геттінгена безумовно збагатили досвід В.О. Караваєва і заклали міцний фундамент експериментальної практики. Однак він вважав за необхідне далі вдосконалювати свої знання в науках.
Дізнавшись, що М.І. Пирогов став професором кафедри хірургії Дерптського університету, вирішив ще повчитися у нього. Микола Іванович Пирогов пише: «У 1836 році Караваєв приїхав в Дерпт, тримав ще у мене іспити до від’їзду мого в Париж. Робив разом зі мною досліди над тваринами щодо питання, яке дуже мене цікавило на той час – про ознаки розвитку гнійного затримання крові (піємії). Це питання я порадив Караваєву вибрати предметом його докторської дисертації. Я по праву можу вважати Караваєва одним зі своїх вихованців, я направляв його перші кроки на ниві хірургії і повідомив йому обраний мною напрямок у вивченні хірургії». З цього приводу В.А. Оппель в «Історії російської хірургії пише: «Пирогов і Караваєв майже однолітки. Перший народився в 1810, другий в 1811 році. Однак Пирогов все-таки має рацію, приписуючи собі честь мати такого учня. Такий висновок ґрунтується на тому, що Караваєв писав дисертацію на тему, рекомендовану Пироговим, що Караваєв захопився тим анатомічним і експериментальним напрямком, яким захоплювався і Пирогов»
Газета «Медичні кадри»
