#МедичнаПросвіта: до Всесвітнього дня вітиліго

Вітиліго є значною медико-косметологічною і соціальною проблемою, адже викликає психологічний дискомфорт у багатьох пацієнтів насамперед, якщо вражаються відкриті ділянки шкіри. У межах інформаційно-роз’яснювального проєкту #МедичнаПросвіта професорка кафедри дерматології та венерології з курсом косметології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Тетяна Литинська розповідає про особливості даного захворювання та найдієвіші методи його лікування.

Вітиліго належить до набутих захворювань з групи дисхромій (розлад пігментації шкіри та нігтів), що перебігають хронічно, зустрічаються всюди незалежно від расової та/або статевої належності. Початок вітиліго може припадати на будь-який вік, але найчастіше проявляється у віці від 8 до 25 років. Ключова роль у розвитку вітиліго належить аутоімунним та нейрогуморальним порушенням, оксидативному стресу.

Ризик розвитку вітиліго становить приблизно 6% за наявності захворювання у родича першого ступеня спорідненості та 23% при наявності вітиліго у близнюка. Особливістю перебігу дерматозу є те, що навіть після тривалої ремісії може відбутися прогресування захворювання в майбутньому. Понад 2% населення планети страждає на вітиліго.

Вітиліго у дітей частіше має так званий сегментарний характер (вогнища депігментації розташовані по ходу нерва або в межах певного сегмента (дерматома), може спостерігатися депігменація волосся. Процес швидко розвивається і, досягнувши певної площі ураження, припиняє прогресування.

Відсутність вчасно встановленого діагнозу і, як наслідок, адекватного лікування може призвести до прогресування захворювання, залучення до патологічного процесу значних ділянок шкіри, відповідно, можливого погіршення психоемоційного стану пацієнтів. Крім того, існує підвищений ризик отримання хворими сонячних опіків (внаслідок відсутності пігменту меланіну в уражених областях) і провокування у них небезпечних захворювань шкіри, в тому числі онкологічних, у разі невикористання сонцезахисних кремів із високим ступенем захисту від сонця (SPF), що є обов’язковим при вітиліго, як складової профілактики та лікування.

 

 

Якими є перші симптоми вітиліго, чи варто негайно звернутися до лікаря?

На шкірі з’являються гіпопігментовані або депігментовані плями молочно-білого кольору різної форми та розміру, з чіткими межами, схильні до периферичного зростання та злиття, які зазвичай чітко відмежовані від неураженої шкіри і часто розташовані симетрично. Депігментація може мати обмежений характер і бути представленою однією або двома плямами або ураженням всього сегмента тіла (сегментарне вітиліго). Іноді висипання можуть набувати генералізованого характеру і охоплювати більшу частину шкірних покривів (універсальне вітиліго). При вітиліго часто вражаються відкриті ділянки шкіри (обличчя, особливо навколо природних отворів, тильна поверхня кистей, лікті, коліна, гомілки тощо). При цьому косметичний дефект для пацієнтів може бути особливо тяжким та емоційно травмуючим.  Волосся, що росте в області локалізації уражень вітиліго, зазвичай знебарвлюється. Захворювання не супроводжується свербінням, болем або будь-якими дискомфортними відчуттями.

Вітиліго може асоціюватися з різними хворобами аутоімунної природи (гіпо-або гіпертиреоз, цукровий діабет, перніціозна анемія, склеродермія), захворюваннями підшлункової залози.

У разі появи перших проявів захворювання необхідно звернутися до фахівця для комплексного обстеження хворого на наявність гострих та хронічних супутніх захворювань, здатних ініціювати та підтримувати розвиток вітиліго, та призначення відповідного лікування.

Як не сплутати симптоми вітиліго з іншими захворюваннями?

Діагностичний алгоритм при вітиліго включає аналіз даних анамнезу та клінічної картини, проведення лабораторних досліджень (загальний та біохімічний аналізи крові, визначення рівня антитіл до тиреопероксидази та тиреоглобуліну тощо) та консультацій фахівців (невролога, психолога, ендокринолога).

Диференціальна діагностика вітиліго проводиться з широким колом захворювань: різнобарвним лишаєм, стрептодермією, вторинною лейкодермою після низки хронічних дерматозів (псоріазу, червоного плескатого лишаю, атопічного дерматиту, червоного вовчака) тощо.

 

 

Чи можна упередити себе від цього захворювання?

Як такої профілактики хвороби не існує, оскільки це захворювання з аутоімунним механізмом розвитку, проте, враховуючи низку тригерних факторів розвитку вітиліго, можна знизити ризик появи захворювання, забезпечивши правильне харчування, спокійну атмосферу вдома, уникнення порізів або інших пошкоджень шкіри, сонячних опіків, призначивши обов’язкове використання сонцезахисних кремів під час перебування на «відкритому сонці».

Як раніше лікували вітиліго?

Переважно призначали креми та мазі, а також відвари для прийому внутрішньо. До складу відварів, кремів входили петрушка, звіробій, болотяна ряска, масло чорного кмину. Також рекомендували  внутрішньом’язові ін’єкції спленіну та кріомасаж рідким азотом. Окрім того, призначали навіть миш’як в гомеопатичних дозах та прикладання  мідних монет до депігментованих ділянок шкіри.

Якими є протоколи лікування вітиліго, які методи нині вважаються інноваційними?

Вибір терапії при вітиліго залежить від активності та поширеності процесу, клінічної форми захворювання, фототипу шкіри. Стандартним підходом до лікування є призначення топічних глюкокортикостероїдів або топічних інгібіторів кальциневрину (такролімуса и пімекролімуса), аналогів вітамину Д (кальципотриол).

Одним із найсучасніших методів лікування вітиліго є фототерапія, зокрема  вузькосмугова середньохвильова ультрафіолетова терапія з довжиною хвилі 311 нм.

Останнім часом для місцевого лікування вітиліго успішно застосовуються інгібітори янус-кіназ, що також вважається інноваційним методом.

Хірургічний підхід до лікування вітиліго є найновішим. Хірургічна репігментація може використовуватися у хворих зі стабільним вітиліго (відсутність прогресування на час від 6 місяців до 2 років). Існує низка методик, серед яких регенераційні технології тканинного графтінгу (епідермальний блістерний графтінг, панч-графтінг всієї товщини шкіри, тонкі дермоепідермальні спліт-графти, фолікулярний графтінг) і клітинного графтінгу (культивовані або некультивовані клітинні суспензії меланоцитів і кератиноцитів).

Автор: професорка кафедри дерматології та венерології з курсом

косметології НМУ імені О.О. Богомольця Тетяна Литинська

Інфографіка: пресцентр НМУ