До 100-річчя від дня народження фундатора нейростоматології в Україні Яворської Олени Станіславівни

В славетній когорті видатних стоматологів-науковців України особливе місце посідає ім’я доктора медичних наук Яворської Олени Станіславівни (1914-2009), сторіччя з дня народження якої відзначає цього року наукова та лікарська стоматологічна громадськість.

Народилася О.С. Яворська 7 травня 1914 року в м. Сміла Черкаського повіту на Україні, за походження – полька. Батько – Яворський Станіслав Миколайович – походив з сім’ї розорених польських поміщиків, після закінчення училища отримав спеціальність агронома. Мама була випускницею пансіонату для дівчаток, надзвичайно освіченою жінкою, вміла лікувати хворих народними методами.

Батько працював управителем у польської поміщиці Мазаракі в селі Хожин, що неподалік від м. Бердичева.

Коли почалася Жовтнева революція, пані Мазаракі втекла на свою батьківщину. У селі вибухнуло повстання. Селяни підпалили поміщицький маєток, розікрали панські речі та худобу.

«Нас селяни не чіпали, хоча й називали підпанками,- згадувала Олена Станіславівна,- бо дуже поважали батька й неньку. Тато, як був управителем, часто роздавав бідним мішками зерно, крупи, овочі, фрукти з хазяйських комор, часом “позичав” їм назавжди і частину своєї зарплати… До мами ж ходили лікуватися всі хворі з села».

Революція була страшною, багатою на різні жахливі події. Та найбільше маленькій Олені запам’яталося, як у село вдерлася банда Зеленого, який хотів маму забрати з собою. Батьки вирішили тікати й переїхали до своїх родичів у м. Бердичів. Там сім’я й зустріла проголошення Радянської Влади.

На колишніх землях поміщиці Мазаракі організували агробазу, а батька запросили нею завідувати. Сім’я знову повернулася в село.

Коли Олена підросла, мама влаштувала її на навчання у польську школу-семирічку в Бердичеві. З усіх педагогів найбільше Олена Станіславівна запам’ятала вчительку української мови Марію Гнатівну, яка зародила у серці юної Олени любов до української мови та України.

Під час навчання Олена захоплювалася спортом, відвідувала гурток “Червона блуза”.

У 14 років батьки відправили її на навчання до Вінницького медичного технікуму. Через рік технікум реорганізували в зуболікарську школу і перевели до м. Одеси. Викладачі нової школи сформували в учнях-підлітках високопрофесійні лікарські навички, виховали вміння шанувати хворого, ставитися до нього з повагою.

Після закінчення Одеської зуболікарської школи у 1931 році Олену Яворську, як відмінницю, направили на навчання до Київського стоматологічного інституту.

В той часв Україні лютував страшний голод, особливо страждали студенти. Після першого курсу Олена вирішила оформити академвідпустку і переїхала до сестри в Житомир. Через рік відновилася у навчанні.

1937 року О.С. Яворська закінчила інститут з відзнакою і була залишена в аспірантуру на кафедрі терапевтичної стоматології Київського стоматологічного інституту, якою завідував професор Л.А. Бєлєйкін.

А далі була війна. Її чоловіка мобілізували у перші ж дні. Стоматологічний інститут разом з усіма співробітниками евакуювали в м. Ташкент, але Олена Станіславівна з маленькою донечкою на руках, вирішила залишитися у Києві. В ці дні цілодобово переконували по радіо, що столиця Радянської України ніколи не буде здана німцям. Й лише коли німецький десант висадився у Дарниці, Олена Станіславівна буквально з останнім ешелоном покинула Київ.

«Нарешті ми дісталися міста Петровськ Саратовської області – згадувала Олена Станіславівна – Нас розселили. Оскільки я не мала на руках жодних документів і грошей, то вирішила звернутися у райвійськкомат і отримала там направлення на роботу в місцевий евакогоспіталь…працювати лікарем. Госпіталь діяв як прифронтовий, для легкопоранених. Нашим завданням було оглянути хворих і “відсортувати” – легкопоранених залишали у себе, а тяжкохворих, надавши першу необхідну допомогу, відправляли на подальше лікування в тил. Ешелони з фронту приходили один за одним. Часто доводилося працювати цілодобово. Лікарі надавали допомогу навіть відразу на вокзалі, у вагонах потягів, не чекаючи доки поранених транспортуватимуть у госпіталь. Це була надзвичайно важка, напружена праця».

За значний внесок у порятунок бійців під час Великої Вітчизняної війни О.С. Яворську нагороджено 11 Урядовими медалями.

Лише 1946 року Олена Станіславівна знову побачила Київ і свій рідний стоматологічний інститут, який на той час вже повернувся з евакуації. Кафедра терапевтичної стоматології тиснулася у двох кімнатках по вул. Артема,44. Завідував кафедрою І.С. Гінзбург, якого невдовзі змінив професор І.Й. Новик. О.С. Яворську прийняли на посаду асистента.

Працювати доводилося у дві зміни, всім одночасно не вистачало місця. Кафедра постійно переїздила з місця на місце, поки її остаточно не перевели у 1964 році на вул. Зоологічну,1, де побудували окремий стоматкорпус медінституту.

У 1955 році О.С. Яворська захистила кандидатську дисертацію на тему “Біологічний метод лікування пульпітів”, в якій вперше науково обґрунтувала можливість збереження живої пульпи при її запаленні.

У результаті дослідження даної проблеми була видана монографія «Пульпіти» (1964), яка протягом кількох десятиріч була настільною книгою студентів і практичних лікарів колишнього СРСР і України. А клініка пульпіту, описана у монографії, є класикою терапевтичної стоматології.

Після смерті І.Й. Новика кафедру терапевтичної стоматології очолив професор М.Ф. Данилевський, котрий з перших днів роботи заповзявся підвищити якість учбового процесу, в результаті рівень підготовки майбутніх спеціалістів значно зріс.

На той час О.С. Яворська відповідала за лікувальну роботу. Її завданням було забезпечення груп студентів тематичними хворими. А ще – керування науковим студентським гуртком, яке вона здійснювала протягом 30 років – найдовше в історії кафедри.

Мету свого життя Олена Станіславівна вбачала у тому, щоб передати свій досвід студентам, щоб вони знали і робили свою справу ще ліпше за неї. Однак, намагалася не просто “наповнити” учня знаннями, а й допомогти йому полюбити свою професію і себе в ній.

Довгий час О.С. Яворська була членом спілки культурних зв’язків вітчизняних лікарів із зарубіжними країнами. Кожного літа вона з групою виїздили на місяць за кордон. Побувала в Угорщині, Естонії, Латвії, Литві, Чехословаччині. Делегації відвідували лікарні, знайомились з особливостями системи охорони здоров’я кожної країни.

На початку 60-их років на кафедру терапевтичної стоматології Київського медичного інституту почали направляти хворих, які страждали на біль чи парестезії (печіння) у щелепно-лицевій ділянці за відсутності захворювань органів і тканин порожнини рота. Джерела спеціальної літератури містили суперечливі погляди щодо причини цієї хвороби і способів її лікування. Впродовж багатьох років проблема залишалася нерозв’язаною, а тисячі хворих були без допомоги, їм проводили непотрібні операції, видаляли здорові зуби.

Щоб допомогти таким людям, зрозуміти причини їхніх страждань, О.С. Яворська закінчила дворічні курси невропатологів, вивчила багато наукових робіт з анатомії та фізіології нервової системи. За ініціативи кафедри терапевтичної стоматології у 1962 році була організована група стоматологів із залученням консультантів: невропатолога, терапевта та оториноларинголога для детального вивчення цієї категорії хворих. Керувати групою доручили О.С. Яворській. Група звернулася до провідних вчених Київського медінституту. Академік Б.М. Маньківський, зав. кафедрою невропатології, дав у допомогу групі аспіранта Ю.М. Судакова, саме він на підставі клінічної симптоматики вперше висловив припущення, що такий больовий синдром виникає внаслідок подразнення вегетативних нервових вузлів щелепно-лицевої ділянки або ядер стовбура головного мозку. МОЗ України  виділив для потреб групи дослідників ставку лікаря-невропатолога. Професор А.П. Пелещук надав у терапевтичному стаціонарі п’ять ліжко-місць з метою детального обстеження і лікування таких пацієнтів. Консультував хворих професор Ю.О. Бурчинський. Допомагала і кафедра біохімії. Випробовування препаратів та експериментальну частину роботи проводили на собаках у віварії медінституту.

Вивченню цих питань О.С. Яворська присвятила 48 наукових праць. З проблем нейростоматології виступала на двох Українських Республіканських з’їздах ÷ в Одесі та Донецьку, а також на засіданні ВООЗ у м. Херсоні.

Клінічні спостереження дали їй можливість розкрити і класифікувати анатомічну локалізацію больових синдромів голови та шиї, вивчити симптоматику, патогенез та розробити методики діагностики й лікування глоссодінії, а в 1973 році ÷ захистити докторську дисертацію з цієї проблеми.

За час існування науково – дослідницької групи, окрім докторської, було захищено ще 3 кандидатські дисертації , надруковано понад 100 наукових статей. Всього перу О.С.Яворської належать 3 монографії та майже 200 наукових публікацій.

Фундатор нового наукового напрямку – нейростоматології, вчений, присвятивший більшу частину свого життя вивченню патогенезу, клініки, діагностики та лікування глоссодінії, О.С. Яворська зробила вагомий внесок у стоматологічну науку та практику в Україні та СРСР. Вона отримала авторське свідоцтво (1999) на «Вісцеро-рефлекторний стовбурний синдром – синдром Яворської (глоссодінія)». Впродовж багатьох років боролася вона за створення нейростоматологічного центру, де хворим надавалася б кваліфікована допомога, а всі спеціалізовані дослідження проводилися на місці.

        О.С. Яворська нагороджена багатьма державними нагородами та відзнаками, золотим нагрудним знаком Асоціації стоматологів України. Вона – Відмінник охорони здоров’я, Ветеран праці, Почесний член Асоціації стоматологів України.

Олена Станіславівна пропрацювала на кафедрі терапевтичної стоматології (нині Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця) 67 з 95 років славної історії кафедри.

Світла пам’ять про О.С. Яворську – Людину, Лікаря, Вченого – трепетно зберігається у серцях її численних колег, учнів та пацієнтів.