НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ПАМ’ЯТІ РЕКТОРА, АКАДЕМІКА ЄВГЕНА ГНАТОВИЧА ГОНЧАРУКА

07.01.2022

7  січня 2022 року  видатному вченому в галузі профілактичної медицини світового рівня, академіку НАН, АМН, АПН України; АМН СРСР, Російської АМН; Міжнародної академії наук вищої школи; Академії природничих наук загальноросійського об’єднання вчених; Польської академії Медицини,   Міжнародної академії медицини Альберта Швейцера Є. Г. Гончаруку виповнилося би 92 роки.

Після закінчення в 1954 р. санітарно-гігієнічного факультету Київського медінституту з відзнакою та рекомендації на наукову роботу він вступив до аспірантури на кафедру загальної гігієни КМІ, після закінчення якої був направлений, разом з дружиною – Галиною Олександрівною, до Тернопільського  медичного інституту на посаду асистента кафедри гігієни, в організації якої брав участь і виконував обов’язки завідувача цієї кафедри.

Після успішного захисту в 1961 р. кандидатської дисертації у Вінницькому медінституті ім. М.І. Пирогова  з 3 вересня цього року, на запрошення завідувача кафедри комунальної гігієни КМІ, професора Р.Д. Габовича,  Євген Гончарук розпочав свою діяльність в КМІ, де пройшов шлях від асистента, доцента, а після блискучого захисту в 1968 р.  докторської дисертації на тему «Гігієнічне вивчення систем місцевої каналізації з обґрунтуванням санітарних норм їх проектування й експлуатації» —  завідувача    кафедри комунальної гігієни,  яку очолював майже 36 років. У 1969 р. він був призначений деканом санітарно-гігієнічного факультету.

У червні 1984 р., після обрання членом-кореспондентом АМН СРСР, Є.Г. Гончарука призначили ректором КМІ. Саме завдяки його ініціативі 1992 р. КМІ було реорганізовано в Український державний медичний університет, а 1995 р. – в НМУ імені О.О. Богомольця, який він очолював майже 20 років. З 16 липня 2003 р. Є.Г. Гончарука призначили почесним ректором і завідувачем кафедри комунальної гігієни та екології людини. 19 квітня 2004 р. Євген Гнатович помер, похований на Байковому кладовищі м. Києва.

Євген Гончарук єдиний, хто з українських вчених медиків був обраний членом 9 академій наук. Він заслужений діяч науки і техніки УРСР, двічі лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки (1997, 2002). Він першим започаткував гігієнічне нормування екзогенних хімічних речовин (ЕХР) у ґрунті, створив теорію, методологію й сформулював закони гігієни, як невід’ємної складової медицини.

Зробив значний внесок в охорону здоров¢я населення нашої держави та гігієну навколи­шнього середовища шляхом вирішення двох наукових проблем: а) запобіган­ня виникнення епідемій гострих кишкових інфекцій вірусного й бактеріального по­ходження та інвазій і б) профілактики гострих і хроніч­них отруєнь серед  населення, зумовлених  ЕХР (пестицидами,  важкими металами, мінеральними добривами та ін.). Як відомо в комплексі заходів з  ліквідації кишкових інфекцій та інвазій серед населення найефективнішими є заходи, спрямовані на розрив механізму передачі збудника інфекції від його джерела до сприятливого організму. Серед цих заходів важлива роль належить санітарній охороні ґрунту від забруднення нечистотами й твердими побутовими відходами.

З метою  санітарної  охорони ґрунту від забруднення стічними водами в умовах села,  де улаштування централізованої каналізації економічно недоцільно, Є. Гончарук  вперше науково довів умови ефективного використання найпростіших очисних каналізаційних споруд з підземною фільтрацією побутових стічних вод – фільтруючих колодязів, площадок підземної фільтрації, піщано-гравійних фільтрів і траншей, у яких відтворюються природні процеси самоочищення в ґрунті.

Наукові дослідження цих споруд Є. Гончарук в аспірантурі на кафедрі загальної гігієни, яку очолював на той час професор П. Бараннік. Дисертації вченого по суті, й вирішували першу наукову проблему, якій він присвятив майже 50 років свого творчого життя.  Ним вперше у вітчизняній і світовій науці було доведено, що на спорудах підземної фільтра­ції процеси самоочищення ґрунту відбуваються  не лише в його поверхневих шарах, як це стверджували В. Вільямс і  С. Строганов, але й у глибоких (до 3 м від поверхні землі).

По суті, Є. Гончаруком зроблено відкриття, що принципово доповнило теорію процесів самоочищення в ґрунті,   довело всьому світові, що велика група очисних споруд з підземною фільтрацією побутових стічних вод, яка несправедливо академіком З. Френкелем, професорами Д. Пігутою та М. Анастас’євим була названа «гнійниками ґрунту», може ефективно застосовуватися для каналізування сіл і окремо розміщених об’єктів  (інфек­ційних лікарень, шкіл-інтерна­тів, будинків відпочинку, тощо) не лише в південних, але й північних районах країни, де ґрунт промерзає до 2-3 м від поверхні землі.

Для широкого запровадження в практику цих споруд вчений науково обґрунтував низку гігієнічних нормативів їхньої оптимальної роботи, що сприяло санітарній охороні ґрунту та ґрунтових вод від забруднення органічними речовинами і збудниками кишкових інфекцій та інвазій населення. Зокрема, вивчення дальності розповсюдження хімічних і біологічних забруднень по вертикалі та горизонталі в ґрунті дало йому змогу вперше науково обґрунтувати мінімальне (0,5-0,6 м) та максимальне (1,8 м) заглиблення підземної зрошувальної мережі й дна фільтруючого колодязя від денної поверхні землі, а також мінімальний фільтруючий шар (1 м), які забезпечують ефективну очистку стічних вод і захист поверхні ґрунту над спорудами підземної фільтрації від забруднення органічними речовинами, патогенними мікроорганізмами, яйцями геогельмінтів.

Встановлено час виживання (до 200 діб) патогенних і санітарно-показових мікроорганізмів та тривалість мінералізації органічних речовин (400 діб) у потоці ґрунтових вод, що дало змогу науково обґрунтувати санітарно-захисні зони між джерелом забруднення та водозабірними спорудами питного водопостачання. Визначено оптимальний час перебування стічних вод у септику, оптимальні органічні та гідравлічні навантаження на спо­руди підземної фільтрації. Всі перелічені гігієнічні нормативи й санітарні рекомендації з проектування, будівництва та експлуатації очисних споруд підземної фільтрації побутових стічних вод відображені в першій його монографії  “Сооружения подземной фильтрации бытовых сточных вод”.

З цією ж метою Є. Гончаруком та його учнями було науково обґрунтовано умови найефек­тивнішого використання нових типів очисних каналізаційних споруд на повну біологічну очистку, що працюють у режимі „повного окислення”. Це циркуляційно-окислювальні канали; аероокислювачі ра­діального типу,  малогабаритні установки заводського виготов­лення,  аеротенки-освітлювачі колонного типу та інші. При цьому встановлено такі оп­тимальні параметри, як тривалість аерації, ор­ганічні й гідравлічні навантаження на мул, дозу активного мулу, тривалість і методику прискорення біологічного дозрівання аераційних споруд за допомогою винайденого ними сухого активного мулу тощо, що забезпечують високий ефект біохімічної очистки стічних вод від розчинених органічних речовин, високий ступінь звільнення їх від ентеровірусів, патогенних ешерихій, шигел, сальмонел, яєць гео­гельмінтів.  Наукові ідеї вченого  втілено при розробці 5 нових типів очисних споруд.

Ці та інші споруди дали змогу знешкоджувати осади стічних вод на очисних спорудах малої каналізації, зокрема від інфекційних лікарень, тваринницьких та птахівницьких приміщень, складів отрутохімікатів, а також здійснювати доочищення й переведення біологічно очищених стічних вод до  ґрунтових вод, не забруднюючи останніх. Запропоновано сотні принципових схем водовідведення із сучасними очисними спорудами малої каналізації. Опубліковано низку монографій.

Впровадження простих в улаштуванні і надійних в експлуатації очисних споруд, які забезпечують звільнення стічних вод від збудників кишкових інфекцій і інвазій, дало змогу знизити рівень захворювань серед сільського населення на черевний тиф, паратифи А і Б, дизентерію, вірусний гепатит А, інвазії в 12-13  разів. У 70-і роки ХХ століття, внаслідок науково-технічної революції зростає рівень забруднення ґрунту ЕХР. Виникає загроза утворення небезпечних для здоров’я населення штучних геохімічних провінцій. Головним напрямком гігієнічної науки, що лежить в основі всіх профілактичних заходів, і спрямованим на збереження здоров’я людей і покращання санітарних умов життя, було, є й залишається нормування шкідливих речовин в окремих середовищах біосфери. Вирішуючи другу проблему, яка логічно продовжувала першу, Є. Гончарук вперше в світі  створив теорію, методологію і принципову схему гігієнічного нор­му­вання ЕХР у ґрунті, основні концептуальні поло­ження якої вперше проголосив  1972 р. на XVI Загально­союзному з’їзді гігієністів і санітарних лікарів.

Надалі ці положення вчений втілив у  методичних  вказівках, монографії, керівництві з гігієнічного нормування хімічних речовин у ґрунті, численних статтях, опубліко­ва­них у вітчи­зняній і зарубіжній літературі.  Принципова схема нормування ЕХР в ґрунті   включає всебічне вивчення в лабораторному експерименті закономірностей процесів міграції і детокси­кації хімічних речовин у ґрунті, встановлення їх граничних концентрацій за шістьма показниками  шкідливості, а також вивчення в натурному експерименті впливу забруднення ґрунту на здоров’я населення. Для стандартизації умов проведення експериментальних досліджень вченим було розроблено оригінальні лабораторні моделі:  фітокліматичні камери для вивчення процесів міграції ЕХР з ґрунту в рослини, а також стабільності ЕХР в різних ґрунтово-кліматичних умовах. Створено повітряно-мігра­ційні камери і фільтраційні колони для встановлення закономірностей над­ход­ження хімічних речовин з ґрунту в атмосферне повітря і підземні води та пристрої, які моделюють поверхневий стік у відкриті водойми. Запропоновано єдиний модельний еталон ґрунту (МЕГ), що має постійний гранулометричний і фізико-хімічний склад, максимальну фільтру­ючу, мінімальну сорбційну і поглинальну здатність. Визначено фітотестрослини, що максимально накопичують ЕХР, чим забезпечують в природних клімато-ландшафтних умовах коефіцієнт запасу гранично допустимої концентрації (ГДК ЕХР) в 10-20 разів для природних ґрунтів.

Вчений разом з учнями вивчив процеси сорбції пестицидів та інших хімічних речовин на крапельках водного туману, що дало змогу  розкрити механізм виникнення гострих, у тому числі смертельних отруєнь людей на сільськогосподарських полях, оброблених пестицидами,  і розробити мето­дичні рекомендації з прогнозування критичної зони метеорологічних пара­метрів для організації  відповідних профілактичних заходів. Для експериментального вивчення токсичності пестицидів,  важких металів і їх солей в умовах ізольованої і комбінованої дії вченим запропоновано оригінальну модельну систему «мати-плід-новонароджений». Саме ці дослід­ження дали змогу  академіку Є. Гончаруку та іншим вченим розробити й офіційно встановити ГДК  низки пестицидів і таких важких металів, як свинець, ртуть, кобальт, цинк, нікель, мідь, ванадій і їхніх солей у ґрунті.

За участь у вирішенні проблеми: «Важкі метали як небезпечні для людини забруднювачі довкілля України: медико-екологічні дослідження, обґрунтування та досвід впровадження профілактичних заходів» Є. Гончарук разом з академіками Ю. Кундієвим, І. Трахтенбергом, Е. Деркачовим, науковцями М. Коршуном, Л. Горбанем та ін.  вдруге 2002 р. став Лауреатом державної премії в галузі науки і техніки України. Після аварії на ЧАЕС Є. Гончарук разом з колективом науковців і викладачів санітарно-гігієнічного (медико-профілактичного) факультету вивчав здоров’я різних контингентів населення багатьох регіонів України. В експериментальних дослідженнях вчений разом з учнями встановив, що у патогенезі цих порушень  суттєве значення мають активація перекисного  окислення ліпідів, виснаження антиоксидантних  систем організму, розвиток тканинної і циркуляторної гіпоксії, які підпорядковуються хроноконцентраційній залеж­ності.

Спрямовуючи свою дію на одні й ті ж біологічні системи (перекисне окислення ліпідів та антиоксидантні системи), іоні­зу­юче випромінювання, солі свинцю та кадмію, пестициди, нітрати, взаємно посилюють дію одне одного.  Отримані результати дали змогу створити  оцінювальну шкалу вмісту вільних радикалів в біосередовищах організму від інтенсивності впливу іонізуючого випромінювання у поєднанні з зазначеними токсикантами, яка застосовується для діагностики ранніх змін в організмі людини. Крім того, вченим запропоновано методику з дезактивації одягу та матеріалів, що зазнали радіаційного впливу. Ще 1985 р. він організував і успішно, під егідою ВООЗ, провів науковий семінар з актуальних питань санітарної охорони ґрунту, де було обговорено низку актуальних питань, що випливали з наукових проблем, присвячених профілактиці гострих кишкових інфекцій і інвазій серед сільського населення, що поширюються водним шляхом і попередженню гострих і хронічних отруєнь пестицидами населення, зайнятого у сільському господарстві.

Підбиваючи підсумок науковим досягненням з другої проблеми, яку вирішував вчений, необхідно підкреслити, що до його досліджень гігієністами було розроблено лише окремі нормативи шкідливих ЕХР у ґрунті. На сьогодні  тільки вченими Інституту гігієни та екології НМУ,  створення якого в Університеті є однією із заслуг ректора Є. Гончарука, дослідили, розробили гігієнічні нормативи та рекомендації з  безпечного використання в сільському господарстві понад 500 пестицидів.

Наукові ідеї вчений незмінно впроваджував у навчальний процес. Накопичений досвід підготовки лікарів профілактиків дав йому змогу створити перше в колишньому СРСР «Руководство к практическим занятиям по коммунальной гигиене».  Вперше в історії видання підручників для студентів медичних вузів, які навчались за фахом «Медико-профілактична справа» академік Є. Гончарук разом з колективом викладачів факультету і провідних вчених гігієністів України створив, відредагував державною мовою  і випустив 1995 р. підручник «Загальна гігієна: пропедевтика гігієни», де сформульовано закони гігієни.

На сучасному рівні обґрунтована загальнофілософська і предметна методологія гігієнічної науки, визначено специфічні методи її досліджень. З урахуванням новітніх досягнень фундаментальних і прикладних наукових дисциплін викладене уявлення про довкілля і внутрішнє середовище людини. Визначено специфічний об’єкт вивчення сучасної гігієни, яким є практично здорова людина (індивідуальне здоров’я), колективи практично здорових людей (колективне здоров’я), населення країни в цілому (громадське здоров’я). За цей підручник 1997 р. разом з академіками Г. Сидоренко, Ю. Кундієвим, професорами В. Бардовим, Ю. Вороненко, В. Ципріяном, О. Яворовським, І. Нікбергом, С. Гаркавим) отримав звання лауреата Державної премії в галузі науки і техніки України.

В останні роки вчений  разом з колективом кафедри за участю провідних вчених гігієністів України створив фундаментальний підручник «Комунальна гігієна» (К., 2003), відзначений 2004 р. Премією НАМН України в галузі профілактичної медицини. За 50 років творчого життя Євген Гнатович опублікував понад 500 наукових праць, у тому числі близько 50 монографій і підручників,  15 винаходів, більш як 200 гігієнічних нормативів і методичних документів.

Академік Є. Гончарук створив наукову школу. Серед його учнів 33 доктори і 37 кандидатів наук.  Багато хто з них очолює учбові та наукові установи або керує в них підрозділами.

Наукові досягнення академіка Є. Гончарука відзначено  орденами: князя Ярослава Мудрого 5-го ст., за заслуги перед Віт­чи­зною 2-го ст., “Трудового Чер­во­ного Прапора”, “Знак Пошани”, св. Володимира Академії наук вищої школи України, іншими нагородами: Почесною відзнакою президента України, Міжна­родною золотою зіркою “Merit for Medicine”, Великою Золотою медаллю Альбе­рта Швейцера, Золо­тою зіркою Альберта Швейцера, пам’ятною медаллю “10 років незалежності України”, Поче­сною Грамотою Верховної Ради України “За особливі заслуги перед Україн­сь­ким народом”.

 

Кафедра гігієни та екології №3