МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЖІНОК І ДІВЧАТ У НАУЦІ

11 лютого 2021 року світова громадськість ушосте відзначатиме Міжнародний день жінок і дівчат у науці. Як зазначено в резолюції 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 22 грудня 2015 року, це свято встановлено «для того, щоб досягти повного і рівного доступу жінок і дівчаток до науки, а також забезпечити гендерну рівність і розширення прав і можливостей жінок і дівчат». За останні 20 років світове співтовариство досягло певних успіхів у справі залучення жінок і дівчат до науки. Але обмеження для них у цій сфері, на жаль, залишаються. Згідно з дослідженнями, проведеними у 14 країнах, можливість отримання ступеня бакалавра, магістра та доктора для жінок у сфері науки становить 18, 8 і 2 відсотки, тоді як для чоловіків ці показники відповідно – 37, 12 і 6.

Напередодні свята ми попросили поділитися своїми думками жінок співробітниць НМУ імені О.О.Богомольця, які вже мають значні здобутки на ниві науки, а також тих, хто тільки починає цей нелегкий, але цікавий і важливий для суспільства шлях.

Олена Петрівна Вавриневич, доктор медичних наук, професор кафедри гігієни та екології №1, науковий співробітник Інституту гігієни та екології:

«Так сталося, що, закінчивши на відмінно медичний коледж, де мене особливо приваблювала лабораторна справа,  і з першого разу зазнавши невдачі при вступі до Університету, я влаштувалася лаборанткою на кафедрі, яка тоді називалася «пропедевтики гігієни військової та радіаційної гігієни». Отже, я долучилася до науки, ще не будучи студенткою. Нею я стала 1997 року, поповнивши лави тодішнього медико-профілактичного факультету, тепер – медичного №4. А 2003-го, успішно закінчивши навчання, повернулася на рідну кафедру і пройшла весь шлях – від старшого лаборанта до професора. Паралельно працюю в Інституті гігієни та екології, який, можна сказати, формувався на моїх очах. Тут варто сказати добре слово про тих учених, яких я вважаю своїми вчителями не тільки в науці і викладацькій діяльності, а й по життю. Це завідувач кафедри гігієни та екології №1, професор Василь Гаврилович Бардов і нинішній директор ІГЕ НМУ, професор Сергій Тихонович Омельчук. Без перебільшень, тим, чим я є зараз, я завдячую цим людям. Щодо напрямків моєї наукової діяльності, то вони вкладаються у вектор роботи кафедри. 2008 року я захистила кандидатську дисертацію на тему: «Гігієнічна оцінка системи хімічного захисту цукрового буряка», а 2017 – докторську – «Гігієнічне обґрунтування наукових основ проведення державного соціально-гігієнічного моніторингу при застосуванні фунгіцидів в АПК України». Якщо стисло, ми в науці обстоюємо більшу ефективність нашого, жорсткішого і більш комплексного, підходу в оцінці шкідливих впливів, ніж той, який здебільшого практикують у країнах ЄС. Маю понад 300 наукових публікацій, зокрема 1 монографію, 1 довідник, 11 патентів, 8 інформаційних листів, статті, тези. Чоловік Сергій, підприємець, і син Олександр, студент НУБІП, що бачить себе фахівцем з ландшафтного дизайну, з розумінням ставляться до моєї наукової діяльності – допомагають по дому так, що в мене ще залишається вільний час на улюблене заняття спортом і пропаганду здорового способу життя».

Катерина Олександрівна Гололобова, кандидат філософських наук, доценткафедри філософії, завідувач відділу аспірантури і докторантури НМУ:

«Моя наукова кар’єра розпочалася на філософському факультеті Національного університету імені Т.Г.Шевченка, який я закінчила 2003 року, маючи за плечима досвід роботи головою ради студентів-аспірантів. У моєму становленні як вченого неоціненну роль відіграли вчителі – класичні академічні професори Олександра Василівна Александрова, яка викладала у нас історію філософії, та Іван Васильович Огородник, знавець історії української філософії, який був моїм науковим керівником від IV курсу до захисту кандидатської дисертації 2006 року на тему: «Розум і віра у філософській концепції П.Юркевича». Із січня 2007 року я доцент кафедри філософії Національного медичного університету імені О.О.Богомольця. Я дуже вдячна тодішньому завідувачеві кафедри, професорові Миколі Васильовичу Попову, який допоміг мені влитися до нового колективу, відчути себе вченим і викладачем. Щодо викладацької діяльності, то мені, як людині, що добре володіє англійською, довелося попрацювати з іноземними студентами, вихідцями з Індії, Ірану, арабського Сходу. Спілкуючись із ними, навіть трохи вивчила фарсі. Можливо, якоюсь мірою під їхнім впливом я змінила вектор своїх науково-філософських інтересів. Від історії української філософії я прийшла до не менш цікавої філософії Сходу. Так з’явилася монографія – глосарій «Філософія близького та середнього сходу VII-XIVстоліть» (К., VADEX, 2017) і тема докторської дисертації: «Авестична духовна традиція: філософсько-релігієзнавчий дискурс», до захисту якої готуюсь. Загалом у мене близько 50 наукових робіт, зокрема 2 підручники, 9 методичних рекомендацій. Разом із чоловіком виховуємо двох синів – четверокласника Івана та другокласника Єгора. Батьківські клопоти і улюблена наукова робота не заважають мені присвячувати вільний час живописові, поезії і виготовленню ляльок. Мабуть, не треба казати, що я вважаю своє життя цікавим, а наукову кар’єру – вцілому успішною».

Ольга Едуардівна Левченко, студентка І курсу медичного факультету №2:

«Ще навчаючись у 8 класі київського ліцею №142, я зацікавилася такими предметами, як біологія і валеологія – наука про здоров’я людини. Цей інтерес вилився у написання першої роботи «Вивчення міопії у школярів» і участь у конкурсі Малої академії наук. Хоча восьмикласники були поза конкурсом і я отримала лише диплом учасника. Після вступу до Українського медичного ліцею імені О.О.Богомольця я не тільки не поривала з МАН, а й брала участь у всіх її заходах, пробуючи сили в різних сферах науки. Наприклад, у психології. Робота «Посттравматичний стресовий синдром у військових». Мій батько – Едуард Володимирович – за фахом хірург, останнім часом викладає у військовій академії лікарям, які підвищують свою кваліфікацію. Зрозуміло, ця тема близька і мені. На цей період припадає початок моєї участі у гуртках Київського палацу дітей та юнацтва. Дедалі більше мене зацікавлює медицина як наука. Ось теми, які я втілила у роботи «Лікування гострого панкреатиту методом плазмоферезу», «Вплив кисню на загоєння травм». Друга з них на Всеукраїнському конкурсі винахідницьких і раціоналізаторських проектів посіла 2 місце. Доробивши і доповнивши її новими розробками, я подала її на Міжнародний 40-й Пекінський конкурс юнацької науково-технічної творчості, де вона також посіла 2 місце. Наукових публікацій у мене поки що небагато. Це статті у наукових збірках – «Реабілітація хворих після перенесення гострого коронарного синдрому» і «Видатний хімік Георг Хевеші». Ось-ось вийде друком і третя публікація. Маю захоплення – малюю, і теми для картин «підказують» розглядання під мікроскопом тканин у біохімічному гуртку КПДЮ. Перспектива? Моя мама – Тетяна Миколаївна – лікар-анестезіолог. Я бачу, яка це складна і відповідальна медична професія. Але складність мене не лякає. Я хотіла б стати лікарем, можливо, кардіологом і при цьому не полишати медичної науки, розширюючи її горизонти.

Прес-центр