“ДОСЛІДЖЕННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З ВОДОЮ, ЇЇ РЕСУРСАМИ В УКРАЇНІ, ЇЇ ЯКІСТЮ І ГІГІЄНІЧНИМ ЗНАЧЕННЯМ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я НАШИХ ГРОМАДЯН Є ОДНИМ З ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ІНСТИТУТУ ГІГІЄНИ ТА ЕКОЛОГІЇ”, – ДИРЕКТОР ІНСТИТУТУ, ПРОФЕСОР С.Т. ОМЕЛЬЧУК ДО ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Уперше ідея такого Дня прозвучала на Конференції ООН з охорони довкілля у Ріо-де-Жанейро, яка відбулася 1992 року. Починаючи з 1993 року, 22 березня по всій планеті офіційно святкується Всесвітній день водних ресурсів або Міжнародний день води. Метою проведення цього дня є підвищення рівня обізнаності про значення і важливість води для продовження життя на Землі, а також про те, як раціональне використання водних ресурсів сприяє підвищенню рівня економіки і соціального добробуту. А поняття добробут включає в себе і здоров’я. У червні 1999 року на ІІІ Конференції міністри екології і охорони здоров’я 35 європейських країн, зокрема й України, підписали Протокол про проблеми води і здоров’я, зобов’язавшись оберігати своїх громадян від захворювань, пов’язаних із забрудненням води, захищати водні ресурси, створювати системи усунення небезпечних ситуацій.

Про важливість води і водних ресурсів розповідає директор Інституту гігієни та екології НМУ, доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України Сергій Тихонович Омельчук:

«Якось геній доби Ренесансу Леонардо да Вінчі зазначив, що «воді була дана чарівна влада стати соком життя на Землі». Влучніше і не скажеш. Ось чому дослідження, пов’язані з водою, її ресурсами в Україні, її якістю і гігієнічним значеннямдля здоров’я громадян України є одним з пріоритетних напрямків у діяльності нашого Інституту гігієни та екології. Якщо оцінювати наші водні ресурси як джерела водопостачання в цілому, то впадає в око, що їхня левова частка припадає на проточні поверхневі води, тобто річки. У свою чергу 80 % від цієї частки – це наш Славутич-Дніпро.

Можна без перебільшень сказати: екологічне здоров’я Дніпра – це значною мірою здоров’я України і її громадян. Поінформованому сучасному читачеві зайве було б казати, що тут у нас у прямому розумінні море проблем. Тобто стан Дніпра та й інших річок не просто поганий, а й подекуди катастрофічний. Якщо у столиці завдяки потужним накопичувально-очисним станціям на Дніпрі вдається зводити кінці з кінцями, то чимдалі на південь проблема кількості придатної для споживання води стає гострішою. Треба розуміти, що до ідеальної якості питної води навіть у Києві ще дуже далеко. Очисні споруди, тобто фільтри, звільняють воду від механічних домішок, завислих речовин і від більшості бактерій. Проблемою № 1 залишається очистка води від речовин розчинних, до яких належать нафтопродукти, пестициди, нітрати.

Так, завдяки хлоруванню, яке поки що залишається найпоширенішим засобом знезараження, вдається позбутися більшості шкідливих і небезпечних для здоров’я людини бактерій. Але проти вірусів і деяких мікробів хлор безсилий. Альтернативні методи знезараження, такі, як озонування і обробка іонами срібла (хімічні) та ультрафіолетове опромінення, ультразвук, опромінення гамма-променями тощо вимагають значних витрат і є непридатними для застосування у великих масштабах.

Використання так званих міжпластових, або артезіанських, вод на місцевому рівні (невелике місто, кущ сіл тощо), здавалося б, якоюсь мірою сприяє вирішенню проблеми якості. Але треба знати, що вода з юрських шарів є вільною не тільки від бактерій, пестицидів і нітратів, а й від мінеральних солей та мікроелементів. Якщо вжити казкову термінологію, то ця вода чиста, але й «мертва». Її штучна мінералізація – додаткові економічні витрати. Баланс мікроелементів – справа надзвичайно тонка. Перевищення або нестача вмісту таких речовин, як фтор, молібден, селен, свинець, манган, живе срібло, цинк, бор, кремній та інших, викликає серйозні захворювання, які називають ендемічними, тобто характерними для певних місцевостей. Все українське Полісся, наприклад, страждає від нестачі у воді фтору, а це підвищена чутливість зубів до карієсу, слабкість кісток загалом. Навіть епідемія COVID-19 не дуже впливає на любов наших людей до мандрівок. У зв’язку із цим з’явилося відносно нове поняття – діарея туриста. Опинившись де-небудь у Гадячі, незвичний до місцевої води киянин може наразитися на серйозний розлад травної системи.

Зрозуміло, що і поверхневі, і підземні води для отримання кінцевого продукту потребують суттєвого поліпшення. Це дезодорація (усунення присмаків і запахів води), знезалізнення, пом’якшення, опріснення, дистиляція, дезактивація (видалення радіонуклідів), дегазація, дефторування і, навпаки, фторування. На жаль, усі ці засоби зводяться практично нанівець станом водогінної системи в Україні, зокрема звичайних водогінних труб, заміна яких високоякісним пластиком – справа трудомістка і нешвидка. Який сенс здійснювати те саме знезалізнення, якщо вода, надходячи до споживача по іржавих трубах, стає значно гіршою, ніж вона була у джерелі водопостачання?

Але закінчити хотілося б на оптимістичній ноті. Підписаний нашими міністрами 1999 року Протокол зобов’язує ґрунтовно працювати над усуненням зазначених вище – далеко не всіх! – серйозних проблем. А людей, зайнятих цією надзвичайно складною і відповідальною справою, привітаю з Днем води і побажаю їм успіху».

Прес-центр