НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ДО 180 – РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ НМУ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ. “ЗАСНОВНИК ПЕРШОЇ В УКРАЇНІ ТА НА ТЕРЕНАХ КОЛИШНЬОГО СРСР КАФЕДРИ ПРОФЕСІЙНОЇ ГІГІЄНИ КМІ В. Я. ПІДГАЄЦЬКИЙ: ГРА ДОЛІ”, – НАРИС ЗАВІДУВАЧА КАФЕДРИ ГІГІЄНИ ТА ЕКОЛОГІЇ №2, ПРОФЕСОРА О.П.ЯВОРОВСЬКОГО

15.03.2021

Відомий український науковець-гігієніст, організатор та адміністратор вищої медичної освіти, завідувач кафедри гігієни та екології №2, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, заслужений діяч науки і техніки Олександр Петрович Яворовський свій нарис про професора Володимира Яковича Підгаєцького присвятив 180-річчю від дня заснування НМУ імені О.О. Богомольця та 90-річчю санітрно-гігієнічного (4-го медичного) факультету Київського медичного інституту.

 

Доля подарувала йому щастя  плідно і рясно творити на українській освітянській та науковій ниві, але згодом змінила милість на ув’язнення у сталінських концтаборах і подальшу страту.

1. Володимир Якович Підгаєцький – військовий лікар

В. Я. Підгаєцький народився 24 липня 1889 року в Кам’янці-Подільському в сім’ї вчителів.1908 року закінчив Острогозьку гімназію (Воронежщина), а в 1913 році –  Петербурзьку військово-медичну академію. Оскільки, навчався у військово-медичній академії на казенний кошт, розпочав професійний шлях із посади військового лікаря у царській армії, спочатку на Далекому Сході в Амурському козачому війську на станції Джалінда, в  тому ж 1913 році його перевели до Благовєщенська на посаду військового лікаря Амурської річкової флотилії. У подальшому був призначений ординатором морського шпиталю в м. Гельсінгфорс (Балтійський військово-морський флот), де його сім’ю застала Перша світова війна та революційні події 1917 року.

Наприкінці 1917 року разом із дружиною Оленою Чаушанською і сином Володимиром, який народився у 1914 році у Благовєщенську, повернувся до України й оселився в Києві по вул. Баґґовутівській в районі Лук’янівки (у подальшому з 1918 по 1929 рік сім’я Підгаєцьких мешкала по вул. Кудрявській, 10, а потім на вул. Пушкінській, 7/5). Переїхавши до Києва, В. Я. Підгаєцький продовжує військово-медичну службу в Армії Української Держави (АУД). У липні 1918року його призначено виконуючим обов’язки лікаря 9-ї, а потім 1-ї кінної дивізії головної Санітарної Управи АУД, а згодом військовим лікарем 22-го пішого Канівського полку АУД.

В.Я. Підгаєцький завжди проявляв патріотичний інтерес до життя української громади. Ще в студентські роки в Петербурзі він цікавився українською культурою, мистецтвом, зібрав бібліотеку українських книг. Під час служби військовим лікарем на Далекому Сході організував у Зеленому Клині урочисте святкування 100-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка. Повернувшись до Києва, В.Я. Підгаєцький бере активну участь в Українській національній революції. Він стає членом партії Українських соціал-демократів, його обирають членом Центральної Ради України та Малої Ради України. У 1918 році В.Я.Підгаєцький стає членом Всеукраїнської спілки лікарів, а у 1919 обирається кооптованим членом Центрального бюро Всеукраїнської спілки вчителів.

 

2. На освітянській і науковій нивах

11 червня 1919 року за рекомендацією О.В. Корчак-Чепурківського, який на той час очолював кафедру загальної і соціальної гігієни медичного факультету Українського державного університету, В.Я. Підгаєцького обирають професорським стипендіатом цієї кафедри. Тут В.Я. Підгаєцький викладає гігієну студентам Української лектури (окремий відділ факультету), у подальшому обіймає посаду приват-доцента. Оскільки у багатьох новостворених вузах і їхніх підрозділах не вистачало кваліфікованих науково-педагогічних працівників, В.Я. Підгаєцького запрошують працювати за сумісництвом в Інституті фізичної культури, Архітектурному, Кооперативному, Політехнічному, Сільськогосподарському та Художньому інститутах. 15 січня 1921 року Вчена рада Архітектурного інституту обрала В.Я. Підгаєцького своїм професором.

Після створення 1920 року Інституту народної освіти (ІНО) Володимир Якович, за його свідченням, був «занесений у списки професорів первісного складу факультету дошкільного виховання». В ІНО він починає працювати заступником декана факультету та читати курс шкільної гігієни як на факультеті професійної освіти, де навчалося близько 800 студентів-українців, так і на лікарсько-педагогічному факультеті дошкільного виховання, основна маса студентів (100 осіб) якого була російськомовною і не бажала слухати лекції українською мовою.

У цей же період 1920-1921 роках рішенням Науково-педагогічної комісії ВУАН створюється Науково-дослідний інститут фізичної культури (нинішній Національний Університет фізичного виховання і спорту). За пропозицією академіка О.В. Корчака-Чепурківського очолити його доручили професору В.Я. Підгаєцькому. На цій посаді Володимир Якович виявив себе не лише здібним організатором, але й талановитим дослідником-експериментатором. За короткий проміжок часу інститут перетворився в досить солідну академічну установу з чіткою структурою та конкретно визначеними завданнями. Так, у 1923 році вже функціонувало 7 підрозділів, співробітники яких досліджували нові на той час проблеми,пов’язані із євгенікою та медичною генетикою, фізіологією м’язової праці, дією вітамінів на організм людини,методами наукової організації праці у сільському господарстві, роллю та значенням фізичної культури у зміцненні здоров’я населення України тощо.

Як завідувач кабінету антропосоціології та євгеніки Інституту фізичної культури ВУАН В.Я. Підгаєцький провів значну за обсягом і надзвичайно важливу з точки зору практичного втілення науково-дослідну роботу. Він зібрав анкетні матеріали щодо спадкових захворювань серед мешканців Києва та сільського населення України, проаналізував дані наукової і художньої літератури щодо спадковості українських діячів культури і письменників; провів наукове дослідження «Про гнізда полідактилії на Полтавщині».

У ньому він описав випадки шестипалості та подав схеми успадкування цієї патології у різних родин. В.Я.Підгаєцький надавав практичні поради людям, які цікавилисясвоєю спадковістю щодо вибору подружжя. Тим самим вчений сприяв уникненню народження дітей зі спадковими захворюваннями, які на той час були досить поширеними в Україні(іхтіоз, ксантозм, кератома, катаракта, глаукома, цукровий діабет, слоновість, шестипалість, вовча паща, заяча губа, глухонімота, епілепсія, розумова відсталість тощо).

В.Я.Підгаєцький став ініціатором і домігся заснування при ВУАН Українського Євгенічного Товариства. Видав у Харкові 1924 році монографію «Євгеніка, або наука поліпшення майбутніх поколінь».

У 1923 році основним місцем роботи професора В.Я. Підгаєцького стає Київський медичний інститут, де він заснував першу не лише в Україні, але й у межах усього колишнього Радянського Союзу кафедру професійної гігієни. Очоливши її, залишався незмінним завідувачем до  1929 року. Новоствореній кафедрі професійної гігієни було передано гігієнічну лабораторію колишнього Українського державного університету, а потім українського відділу медичного інституту. На потреби лабораторії професійної гігієни управою КМІ було виділено 4500крб., що уможливило закупити літературу і сформувати бібліотеку кафедри (800 томів), створити студентський музей (близько 400 діапозитивів), придбати комплект малюнків, фотографій, діаграм і таблиць для лекцій та семінарських занять, придбати нові прилади, головним чином для фізіологічного відділу лабораторії – 9 кімографів, прилади Гальдан-Дугласа та Крота, ваги Банта, електричну центрифугу тощо.

До складу кафедри входили обраний у жовтні 1923 року на посаду завідувача кафедри приват-доцент професійної гігієни професор В.Я. Підгаєцький, старший асистент лікар М.Кудрицький (переведений з посади молодшого асистента кафедри загальної терапії та діагностики), лікар Р.С.Драпалюк. Наприкінці 1923 року штат кафедри поповнився двома асистентами – лікарем Лебедєвим та хіміком Лазаркевичем. Починаючи від 1925 року, до роботи в науковій лабораторії кафедри долучилися аспіранти – Вітте, Паламарчук та Гельфонд.

За навчальним планом у Київському медичному інституті професійну гігієну викладали на 4 курсі медичного факультету й одонтологічному факультеті (загальна частина), на 5 курсі, із так званим, профілактичним ухилом, в секціях – санітарно-гігієнічні та охматдиту (спеціальна частина).

Професор В.Я.Підгаєцький створює сучасну навчальну програму з професійної гігієни, викладену ним у доповіді на тему «НОТ в учебных программах медицинских факультетов» на ІІ конференції з наукової організації праці в Москві, вона надрукована у «Трудах конференции» і журналі «Гигиена труда» 1924, №10.

Починаючи від 1927 року,було запроваджено семінар, а потім курс з шкільної гігієни і фізичної культури. Розпочав роботу студентський науковий гурток.

До науково-дослідної роботи кафедри вчений залучив усіх без винятку штатних і позаштатних співробітників і аспірантів. Спільними темами науково-дослідних робіт, за даними В.Я Підгаєцького, були такі: 1) проблеми робочого дня в сільському господарстві; 2)порошливість при молотьбі; 3) особливості жіночої праці в сільському господарстві; 4) стомлюваність робітників у сільському господарстві та методи її дослідження; 5) харчування сільгоспробітників; 6) санітарна характеристика сільськогосподарських робіт. Крім того, приват-доцент В. Лебедєв розробляв методику визначення пороху (пилу), та умови праці на сільськогосподарських машинах. Лікар С.Драпалюк вивчав питання морфологічної характеристики конституційних типів сільгосппрацівників та досліджував стомлюваність.

Про наукові досягнення співробітники кафедри доповідали на київських, всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних з’їздах і конгресах, на засіданнях Науково-дослідної кафедри теоретичної медицини ВУАН, у секції працезнавства, на засіданнях Медичної секції ВУАН, у товаристві профгігієністів при ВУАН. Професор В.Я.Підгаєцький виступав із доповідями на ІІ Всесоюзній конференції НОП у Москві (1924 р.), ІV Всеукраїнському з’їзді бактеріологів, епідеміологів і санітарних лікарів у Києві (1924 р.), І Всеукраїнському з’їзді щодо розвитку продуктивних сил у Харкові (1924 р.), на І (1924 р.) та ІІ (1927 р.) Всесоюзних профгігієнічних з’їздах у Москві, Всесоюзному з’їзді бактеріологів,епідеміологів і санітарних лікарів в Одесі (1926 р.), ХІ з’їзді гігієністів у Ленінграді (1928 р.) та ін. Кафедра готувалася до участі у Міжнародному конгресі у справах профтравматизму та профпатології в Будапешті й у Міжнародному психотехнічному конгресі в Утрехті (1928 р.).

Крім того, проф. В.Я. Підгаєцький, став ініціатором і організатором у серпні 1923 р. ще однієї науко-практичної інституції, яку він очолив – першої у Східній Європі дослідної станції з наукової організації праці у сільському господарстві при Київському губвідділі профспілки «Всеробітземліс». Станція вивчала проблеми сільськогосподарської праці у часі (динаміку працездатності впродовж робочого дня),розробляла питання гігієни і фізіології праці сільськогосподарських робітників у контексті втоми і безпеки праці; досліджувала проблеми нормалізації праці людини у зв’язку з її технізацією; займалася питаннями реорганізації сільського господарства на засадах наукової організації праці.

 

3. Вчення В.Я. Підгаєцького про НОП у сільському господарстві; наукова доповідь на ІІІ Міжнародному конгресі у Римі; обрання членом Лондонського інституту індустріальної психології

 

Головна наукова ідея В.Я. Підгаєцького полягала у створенні нового для нашої країни вчення про наукову організацію праці (НОП) у сільському господарстві.

Історичні передумови цього наукового напрямку в Україні характеризуються тим, що у 20-ті роки минулого століття сільськогосподарський пролетаріат становив 75% від усієї кількості робітників (для порівняння у Франції на той час цей відсоток дорівнював 40, в Англії —10,4), тобто на аграрний сектор припадало близько 3/4 економіки країни. Серед надзвичайного різноманіття видів сільськогосподарських культур переважали цукровий буряк, картопля, хміль і тютюн, при вирощуванні яких застосовувалися винятково ручні роботи з високою трудоємкістю і переважним (до 80%) використанням праці жінок.

Крім того, у той історичний період державою ставилося завдання інтенсифікації сільськогосподарського виробництва через підвищення продуктивності праці, запровадження 8-годинного робочого дня згідно з радянським законодавством і вимогами профспілок вимагало розробки нормативів витрат робочої сили в комунах, колгоспах і радгоспах, що вимагало спеціальних досліджень.

Науково-організаційне підґрунтя вчення В.Я. Підгаєцького про НОП у сільському господарстві полягало в об’єднанні кадрових і матеріально-технічних ресурсів лабораторії праці Інституту фізичної культури ВУАН, наукової лабораторії кафедри професійної гігієни Київського медичного інституту та першої у Східній Європі Київської дослідної станції з вивчення сільськогосподарської праці.

Першочерговим і найважливішим завданням НОП у сільському господарстві В.Я. Підгаєцький вбачав створення «твердої науково-обґрунтованої класифікації чинників, які впливають на продуктивність сільськогосподарської праці». Друге завдання, на його думку, полягало в розробці методів кількісної оцінки цих чинників відповідно до розробленої класифікації. Наявність таких методик, які були б простими і доступними для широкого використання, мало бути цікавим не лише в теоретичному плані, ай насамперед, з точки зору підйому економіки у сільськогосподарському виробництві.

Узагальненням висновків власних наукових досліджень, а також наукових даних, одержаних в Європейських університетах, проф. В.Я.Підгаєцький створив таку класифікацію.

Перше місце в ній на рівні сучасного на той період знання про роль та значення окремих складових, що впливали на продуктивність сільськогосподарської праці, він відвів природно-історичному, так званому агрономічному чиннику (щільності ґрунту, засміченості бур’янами, тощо).

Друге місце щодо сили впливу на працездатність і продуктивність праці, за його класифікацією, посідав метеорологічний чинник – температура, рух, вологість атмосферного повітря та інсоляція.

Третє місце ним відведене чинникам робочого режиму,тривалості робочого часу, перерв у роботі і ступеню напруженості праці, тобто витраті людської сили.

На четверте місце В.Я. Підгаєцький поставив знаряддя праці та робочі прийоми. Третю і четверту групи чинників, які за своєю суттю є керованими, В.Я.Підгаєцький назвав факторами організаційно-технічного характеру.

Проте найголовнішим чинником, який впливає на продуктивність праці, Володимир Якович вважав людський фактор, суб’єкт праці.

Особливості гігієни жіночої праці у сільськогосподарському виробництві В.Я. Підгаєцький порушив у доповіді «Проблема фізіологічної раціоналізації жіночої праці на цукрових плантаціях», яку він виголосив німецькою мовою на ІІІ Міжнародному конгресі з НОП у Римі, 1927 року.

Цю доповідь випускники Київського національного медичного університету ім. О.О. Богомольця виявили у сховищах Центральної Національної бібліотеки Риму за реєстраційним номером 0198915 .

Наводимо деякі наукові положення із вчення В.Я. Підгаєцького щодо можливих шляхів фізіологічно-гігієнічної раціоналізації праці сільськогосподарських працівниць.

Зокрема, В.Я. Підгаєцьким і його співробітниками було встановлено, що при пухкому ґрунті на десятину шаровки витрачалося 5,72 робочого дня (тривалість 8 год.), а при опорі ґрунту 32,7 кг (твердість ґрунту вимірювалася «твердоміром» Семерова — лопатою, в держак якої вмонтовували динамометр) тривалість обробки збільшувалася до 7 днів, при опорі 60,4 кг — до 15 днів і при опорі 82 кг — до 16,85 днів. Із збільшенням щільності ґрунту на 1 кг продуктивність шаровки зменшувалася на 10,7 м2/год. Було доведено, що витрати робочої сили, потрібної для шаровки ґрунтів різної щільності, можуть коливатися до 3 разів.

Працездатність буряківниць і зростання втоми залежали не лише від твердості ґрунту, а й від засміченості ґрунту бур’янами, конституції та постави робітниць.

Якщо у жінок-астенічок і пікнічок (меншого зросту й ваги) швидкість робочих рухів коливалася від 60 до 100, то у робітниць атлетичної конституції діапазон був ширшим — від 62 до 138 ударів сапою по ґрунту за одну хвилину.

Засміченість ґрунту бур’янами підвищувала вимоги до уваги та зору, а розсипання селітри руками вздовж рядка призводило до запалення шкіри долонь і роз’ятрення при пораненнях.

Аналіз впливу умов праці на фізичний стан і втому буряківниць показав, що зниження ваги тіла після 8-ої години проти першої становило 1-4% ; помітно знижувалася м’язова сила кисті і рук.

Втома сапальниць при поставі, зігнутій під кутом до 100°, була значно більшою порівняно з кутом нахилу тулубу на 170°, що залежало від використовуваних знарядь праці.

Спекотна погода значно знижувала працездатність сапальниць (особливо астенічного і пікнічного типу).

У хмарні дні щільність робочого часу (з паралельним підвищенням денної виробки) може бути збільшена до 85% фактичного робочого дня, а в ясні та спекотні дні вона коливається в межах 60-65% , тобто у співвідношенні 1:1,5.

При вивченні впливу тривалості робочого дня на продуктивність сільськогосподарської праці показано, що, незважаючи на застосування системи понадурочної оплати праці (вартість сапання-проривки 1 га цукрового буряка при 8-годинному робочому дні становила 11,5 крб.; при 10-годинному — 15,5 крб.; 12-годинному — 16 крб.), продуктивність праці при збільшенні тривалості робочого дня до 10 і 12 год. різко падала. У всіх трьох групах знижувалася вага тіла сапальниць (найменше при 8-годинному дні), а частота пульсу і сила стискання динамометра вказували на значно більшу втому при 10- і 12-годинному робочому часі.

При роботі сапою з короткою ручкою (83 см) тулуб згинається під кутом 100°, утримувати масу тіла в зігнутому стані важко, час до настання втоми становить 14 хв. 16 с., частота пульсу зростає до 100 ударів за хвилину. Якщо довжина держака становить 107 см, то кут нахилу тулуба збільшується до 170°, час настання втоми збільшується до 40 хв. при такому ж зростанні частоти пульсу, але після тривалішого періоду.

Шаровка сапою з шириною леза 23 смвагою 0,9 —1,2 кг вимагає від сапальниці піднімати сапу над землею на висоту 0,3 — 0,4 м 27000 раз, виконана робота становить близько 100000 кГм.

Користування сапою з ширшим лезом більшої ваги призводить до значно більших невиправданих трудозатрат. Використання вузької сапи (9 — 16 см), вимагає подвійного помаху й удару по землі в міжрядді буряків і потребує збільшення кількості робочої сили з 11 до 13,5-16 робочих днів.

Втома при роботі сапою з гострим кутом (75°) наставала через 17,5 хв., а при куті 90° і більше — через 16 хв. Якість роботи сапою з гострим кутом була вищою, витрати енергії меншими, а продуктивність праці зростала на 9%.

Завдяки зазначеним дослідженням було встановлено не тільки оптимальні параметри сапи, а й розроблено способи визначення довжини її держака для індивідуального використання. Оптимальна сапа, за даними В.Я. Підгаєцького, має бути з шириною леза 23 см (в Німеччині 20 см), мати довгу ручку — до ліктя опущеної руки вздовж тіла робітниці, з загальною вагою (сапа й держак) — 0,9 кг і кутом між лезом і держаком — 80°.

Таким чином, проф. В. Я. Підгаєцький переконливо довів, що питання фізіології, психології і гігієни жіночої праці можуть суттєво впливати на продуктивність праці у сільському господарстві. У своєму звіті про відрядження він зазначив, що в Україні ці проблеми на той час досліджувалась у багатьох аспектах глибше і ширше, ніж у багатьох європейських університетах, інститутах та академіях. Доповідь В. Я. Підгаєцького викликала жвавий інтерес з боку іноземних колег.

Професор В. Я. Підгаєцький на Конгресі був запрошений стати членом Лондонського інституту індустріальної психології. Багато вчених виявили бажання встановити творчі наукові зв’язки як з кафедрою професійної гігієни Київського медичного інституту, так із Київською досвідною станцією з НОП у сільському господарстві.

 

4. В. Я. Підгаєцький – керівник комісії з наукової організації праці в КМІ

У 1925 році професор В. Я. Підгаєцький став засновником і керівником Комісії з наукової організації педагогічної праці в КМІ. До її складу увійшли ректор інституту Л. М. Левицький, професор В. Я. Підгаєцький (голова) і члени: професор О.М. Тижненко, лікар С.І. Радченко, в майбутньому (1929-1934) завідувач кафедри організації охорони здоров’я, один із засновників санітарно-гігієнічного факультету КМІ і його декан, лікар Р.С.Драпалюк та низка студентів – Баглій, Безверхий, Гельфанд, Дишліс, Дюжев, Залевський, Коломієць, Руденко, Сасикін, Тернавський, Янченко, Якимів.

Інститутська комісія НОП досліджувала стан навчального процесу з метою його удосконалення; вивчала структуру, функції і штати кафедр; аналізувала умови праці усіх підрозділів; вивчала проблеми співвідношення професорсько-викладацького складу і технічно-обслуговуючого персоналу; розробляла детальні плани раціоналізації роботи навчальної частини, загальної канцелярії та канцелярії студентських справ, господарського управління. На комісію також покладалась функція «проводити психологічні досліди над усіма особами, що мають вступити до КМІ».

 

5. У жорнах сталінського тоталітарного режиму

17 серпня 1928 року у  «Робітничій газеті», яка виходила у Харкові, з’явилася стаття під заголовком «Ворог ворушиться». А 3.10.1928 року у газеті «Правда» була надрукована стаття «В лоб» за підписом «Группа партийцев и студентов». Під цією анонімною групою, як з’ясувалося пізніше, заховалися конкретні імена членів партії –  студентів Київського медінституту Ласкавого, Морозова, Висоцького, Зеленчука, Биченка і Дюжева (останній був членом створеної професором В.Я. Підгаєцьким інститутської Комісії НОП). Ці особи прикриваючись партійним квитком та займаючи «окремі посади», вимагали від викладачів надавати їм пільги під час складання іспитів та заліків. Звичайно, не всі викладачі погоджувались іти на такі поступки. Так от, саме ця «група партійців» і звинувачувала у названій статті інститутську професуру /В.Я. Підгаєцького, В.В. Удовенка, О.І.Крупського, А.О. Барбара, О.Г. Черняхівського/ на чолі з ректором Л.М. Левитським у контрреволюційності й у тому, що вони, нібито, протягом п’яти років «енергійно виганяли з інституту «радянський дух». Професора В.Я. Підгаєцького названо у статті «сановником» гетьманського і петлюрівського міністерства охорони здоров’я» .

У жовтні 1929 року його було заарештовано.

Судили професора В.Я. Підгаєцького разом із 45 іншими представниками багатьох галузей знань української інтелігенції. Серед них: 26 вчених, 2 письменники, 2 студенти, священик, решта – викладачі шкіл, службовці різних установ. Суд відбувався в залі Харківського оперного театру і тривав шість тижнів – з 9 березня до 19 квітня 1930 року та транслювався по радіо на увесь світ. На ньому були присутні іноземці, представники численних радянських установ і організацій, кореспонденти газет та журналів.

Судовий процес відбувався відповідно до заздалегідь підготовленого сценарію і нагадував добре відрепетируваний спектакль. Майже всі підсудні визнавали свою вину у тому, що вони були учасниками великої контрреволюційної організації «Спілка визволення України», яка ставила за мету повалити в Україні радянську владу й повернути капіталістичний лад.

Суд виніс Володимиру Яковичу такий вирок: «На підставі арт. 54-11, 54-2 КК, беручи під увагу проявлену ним підвищену соціальну небезпеку, – позбавити волі з суворою ізоляцією терміном на вісім років з поразкою в правах терміном на три роки за п.п. «а», «б», «в», арт. 29 КК, себто позбавивши його активного та пасивного виробничого права посідати державні посади та виборчі посади в громадських організаціях.

Володимир Підгаєцький спочатку відбував покарання у харківській тюрмі. Згодом вченого перевели до Ярославської тюрми, потім у Карелію на Ведмежу гору і нарешті в Соловецький табір – як одне з найсуворіших тогочасних  місць ув’язнень.

16 серпня 1937 року з’явилась спеціальна директива М. Єжова за № 59190, яка містила 3 пункти:

«1. З 25 серпня розпочати і у двомісячний термін закінчити операцію по репресуванню найбільш контрреволюційних елементів із числа утримуваних в тюрмах ГУГБ, засуджених за шпигунську, диверсійну, терористичну і бандитську діяльність, а також членів антирадянських партій… та інших контрреволюціонерів, які проводять в тюрмах ГУГБ активну антирадянську роботу.
2. Всі перераховані контингенти, після розгляду їхніх справ на Трійках при УНКВД, підлягають розстрілу.
3. Для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб»

Виконуючи цю директиву, у серпні і вересні 1937р. керівництво і оперчекістська частина Соловецької тюрми передали в Ленінград 1116 довідок і тюремних справ на в’язнів, які підлягають розстрілу. У їхньому числі була і справа професора В.Я. Підгаєцького. Потім були складені «розстрільні» протоколи за №№ 81, 82, 83, 84 і 85 від 9, 10 і 14 жовтня 1937 року. Прізвище В.Я. Підгаєцького значилось у 83-ому протоколі від 9 жовтня 1937 року в числі 266 осіб /з них 134 українці/, котрі мали бути розстріляні найближчим часом.

Рішення прийняла «особлива трійка» з Ленінградського УНКВД, до складу якої входили голова Л. Заковський та члени В. Гарін і Б. Позерн.

16 жовтня 1937 р. Л. Заковський надіслав заступникові начальника Адміністративного-господарського управління УНКВД Ленінградської області капітану держбезпеки М. Матвєєву розпорядження:

«Только лично.

Предлагается осужденных Особой Тройкой УНКВД ЛО согласно прилагаемых к сему копий протоколов Тройки за №№ 81, 82, 83, 84 и 85 от 9.10. и 14 Октября с/г. – ВСЕГО в количестве 1116 человек, содержащихся в Соловецкой тюрьме ГУГБ НКВД СССР, – РАССТРЕЛЯТЬ.

Для этой цели Вам надлежит немедленно выехать в г. Кемь и связавшись с начальником Соловецкой тюрьмы ГУГБ – Ст. майором госбезопасности т. АПЕТЕР, которому одновременно с этим даются указания о выдаче осужденных, – привести приговор в исполнение согласно данных Вам лично указаний. Исполнение донесите, представив по возвращении акты. /15, документ №80/».

Виконання цього розпорядження відбулося наступним чином. В’язнів етапували морем до Кемі, потім залізницею їх перевезли до Медвеж’єгорська /Карелія/, а вже звідси вивозили в урочище Сандармох, де і розстрілювали.

Як свідчать документи, в’язні першої партії чинили опір, нападали на конвой і намагалися втікати. Тому було посилено засоби безпеки. Інших в’язнів, які поступали пізніше, спочатку роздягали до нижньої білизни, зв’язували руки і ноги, затикали кляпом рота, а потім штабелями складували на вантажну машину і вивозили на місце розстрілу. Розстрільну місію виконував М. Матвєєв особисто, іноді за допомогою помічника коменданта УНКВД Ленінградської області молодшого лейтенанта держбезпеки Г. Алафера .

27 жовтня 1937 року /відповідно до протоколу № 81 /було розстріляно 207 осіб. Пізніше, з 1 по 4 листопада / за протоколами № 82-85/,в урочищі Сандармох М. Матвєєв щодня розстрілював від 180 до 266 в’язнів. Розстрілював, як  цинічно зазначено  в одному документі, «быстро, точно и толково» .

3 листопада 1937 року було швидко, точно, і зізнанням справи М. Матвєєвим розстріляно і професора В.Я. Підгаєцького. Так трагічно, у 48 років, обірвалося життя одного з багатьох непересічних і патріотичних синів України.

Отже, ми знаємо тепер, де спочивають останки Володимира Підгаєцького. Знаємо, як, де, хто і коли знищив вченого фізично. Знаємо, що партійно-ідеологічне керівництво УРСР протягом майже 60 років /В.Я. Підгаєцького реабілітовано 1989р. – Авт./ намагалося викреслити його ім’я з історії медицини.

 

Кафедра гігієни та екології №2