ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ. «ЖИТТЯ ПРОФЕСОРА ГАЛИНИ СОКОЛОВСЬКОЇ», – НАРИС ЗАВІДУВАЧА КАФЕДРИ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ, ПРОФЕСОРА І.П. КОЛЕСНІКОВОЇ
Завідувач кафедри епідеміології, доктор медичних наук, професор Ірина Павлівна Колеснікова в 1988 році закінчила з відзнакою санітарно-гігієнічний факультет Харківського медичного інституту. З вересня 2005 р. – завідувач кафедри епідеміології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.
І.П. Колеснікова має понад 160 науково-методичних публікацій, 1 патент на винахід, 2 раціоналізаторські пропозиції, 4 інформаційні листи, 2 методичні рекомендації МОЗ України. Вона є співавтором 1 підручника, 3 навчальних посібників з епідеміології.
Сьогоднішня її розповідь про професора Галину Григорівну Соколовську, якій 30 травня 2021 року виповнюється 100 років від дня народження.
“Життя професора Галини Соколовської (30.05.1921-05.07.1979) ввібрало в себе декілька періодів історії та безліч різноманітних вражень, що зрештою привели її до висот видатного вченого і шанованого вчителя.
Галина Григорівна Соколовська (в дівоцтві Калиновська) народилася 30 травня 1921 року у Києві. Її батько був службовцем, а мати – актрисою невеликого ансамблю «Синя блуза». У 20-ті роки минулого століття, в період розквіту НЕПу, в мистецтві панували лібералізм та різноманіття, і колектив виконував відповідні пісні, серед яких – «Дівчина з Нагасакі», котра увійшла до класики значно пізніше. Популярним видом дозвілля тоді були творчі вечори: гості грали на піаніно або гітарі, танцювали, ставили сценки, організовували ігри. Досить часто такі зустрічі відбувалися у старому будинку біля Байкового кладовища, де жили Калиновські, що безумовно вплинуло на Галину та її сестру, розвинувши прихильність до творчості та мистецтва.
У 1930-му році батька було заарештовано і вислано на вільне поселення неподалік від Архангельська. Мати переїхала до чоловіка, залишивши доньок з бабусею. Дівчата в той час навчалися у польській школі в Києві, під час літніх канікул приїжджали до батьків. Через кілька років вони переїхали до Архангельська, де всі разом знімали кімнату в будинку вдови з вісьмома дітьми, з котрими потім все життя товаришували. Навчання у школі було доповнене цікавим дозвіллям, зокрема гуртки малювання, астрономічний, математичний, танці в актовій залі (вальс, танго, тустеп), поетичні вечори та особливо улюблені сестрами маскаради, підготовка костюмів до яких була їхнім хобі. Їх зачаровували красою північного сяйва полярні ночі. Тепер Київ дівчата відвідували на літніх канікулах.
Влітку 1937 року батьки були заарештовані, сестри залишилися жити в орендованій кімнаті в Архангельську.
Наступного літа Галина з сестрою вирішили відправитися до матері в табір на річці Кулой, не маючи на це офіційного дозволу. Валізу набили продуктами й ліками на всі випадки життя. Двом дівчаткам-підліткам її довелося тягнути волоком. До Пінеги дісталися пароплавом, далі до Усть-Пінеги йшли пішки, бо грошей вистачило лише на плату візникові за провіз валізи. В Усть-Пінезі починалася багатокілометрова зона, але в селищі часто бували ув’язнені з дорученнями. Яніна Калиновська працювала бухгалтером, люди добре до неї ставилися, сестер із валізою сховали в машині під вантажем замовлених мітел, провезли через кордон і висадили «біля контори».
Начальство заявило, що дозволу на зустріч немає і… зробило вигляд, що забуло про двох дівчаток. Мати знаходилася приблизно за 30 км від адміністративного центру зони, і один із співробітників НКВС погодився передати валізу та повідомити про приїзд, що й зробив того ж дня. Охорона зони просто ігнорувала присутність двох дівчаток-підлітків, ніби їх немає. Сестри ж, залишившись без важкого вантажу і користуючись тим, що їх «не бачать», вирушили пішки, під’їхавши на попутному тракторі, а потім на возі. Дорога зайняла майже добу, але вдалося дістатися до матері. У сторожці на кордоні колючого дроту, за якою починалися бараки, дівчаткам вдалося побути з матір’ю цілих три дні, розповідаючи свої новини і просто сидячи поруч.
Через три дні прийшов начальник і сказав: «Я вас тут не бачив. А ось тепер бачу. Негайно вирушайте додому». Сестер вивезли за межі зони, і висадили біля воріт, ніби вони всередині і не були. Вони сховалися під будинком на палях, думаючи як добиратимуться назад, коли їм запропонували попливти до Усть-Пінеги на баржі. Тільки ховатися треба було на останній з трьох барж, оскільки на буксирі попереду їхала охорона. Ось так шматок шляху до місця, де ходив регулярний транспорт, вдалося доплисти за ніч, сплячи по черзі, бо поки одна сестра спала, інша відганяла палицею щурів.
У 1939 році батьків звільнили і реабілітували. Сестри повернулися до Києва. У тому ж році, закінчивши школу, Галина вступила на факультет Західних Мов і Літератури Київського Університету за спеціальністю французька мова. Однак у 1941-му році Галина Григорівна перервала навчання і вступила на перший курс Київського Медичного Інституту. Разом з інститутом була евакуйована до Харкова, потім до Челябінська. У 1944 повернулася до Києва, в 1946 році закінчила медінститут. З 1946 до 1953 працювала у Київському Інституті епідеміології і мікробіології на посаді лікаря-лаборанта, а згодом – молодшого наукового співробітника. Перейшла на кафедру епідеміології Київського Медичного Інституту в березні 1953.
У 1958 році успішно захистила кандидатську дисертацію на тему «Вирощування дизентерійних мікробів на поживних середовищах з білкових гідролізатів». «Выявленные ею безукоризненная добросовестность и интерес к работе не оставляет сомнений в том, что в её лице кафедра приобрела ценного работника», – характеризував її академік Лев Васильович Громашевський.
Важливим здобутком для української епідеміології стала її докторська дисертація на тему: «Вивчення епідемічного процесу при правцю за матеріалами захворюваності в Українській РСР» (1972 р.). З 1974 року – Галина Григорівна працювала на посаді професор кафедри до своєї передчасної смерті 5 липня 1979 р.
Загалом Галина Григорівна опублікувала понад 50 наукових робіт, присвячених вивченню епідеміологічних особливостей актуальних для країни інфекцій, механізмам передачі при інфекціях, викликаних збудниками умовно патогенної природи, вдосконаленню організації імунопрофілактики. Була науковим керівником цілої низки робіт на здобуття наукового ступеню.
Зараз на кафедрі працює асистентом онучка професора Галини Григорівни Соколовської – Ольга Олегівна Соколовська. Продовжуючи справу життя своєї бабусі, Ольга Олегівна викладає епідеміологію українською, російською та англійською мовами, бере участь в семінарах і конференціях, в тому числі й закордонних і не лише як спікер, а й як модератор”.
Прес-центр за матеріалами кафедри епідеміології