ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ. «ЗАВІДУВАЧ КАФЕДРИ КОМУНАЛЬНОЇ ГІГІЄНИ КМІ (1944-1956) ОЛЕКСАНДР МИКИТОВИЧ МАРЗЄЄВ»

06.04.2021

Академік АМН СРСР Олександр Микитович Марзеєв

Народився О.М. Марзеєв 6 квітня 1883 р. в селі Гордєєвка Балахінського повіту Нижньогородської губернії в бідній селянській сім’ї. Рано осиротів. Коли йому виповнилось 7 років, померла мати, 9 – батько. До цього помер дідусь зі сторони батька, дещо пізніше – дідусь і бабуся зі сторони матері. Згадуючи цей час, О.М. Марзеєв писав:  «Так за короткий срок, как вихрь, пронеслись над нашей семьей болезни и смерти и унесли всех родных. От всего этого у меня осталось чувство ужаса, сознание полной беспомощности перед болезнями и смертью. И когда позже мне пришлось выбирать профессию, я без всяких колебаний остановился на медицине: слишком хорошо я знал и тяжело пережил болезни и смерть всех близких».

У подальшому доля часто була схильною до Сашка і зводила його з чудовими людьми. Значну роль у житті юного Олександра відіграли його перша вчителька – Олександра Михайлівна Бенеманська та представниця московських меценатів – Варвара Олексіївна Морозова. Після успішного закінчення Клинського училища в 1899 р. Олександр Марзеєв поступив на навчання до Московського вчительського інституту, який закінчив екстерном. Отримавши атестат зрілості він у 1904 р. поступив на медичний факультет Московського університету, який закінчив у 1911 р.

1907 року О.М. Марзеєв – студент медичного

університету Московського університету

Ще студентом  4 курсу О.М. Марзеєв розпочав трудову діяльність у земстві. Разом з іншими студентами він пройшов у Московському виховному домі (для покинутих дітей) невеликий практичний курс з щеплення проти віспи. Після цього поїхав на епідемію віспи до Пензенської губернії (1909). У мордовському селі, куди він прибув, домовився з одним селянином, що той буде на власному кінському возі перевозити його по селах Норовчатського повіту. У всій окрузі не було жодної лікарні, жодного медпрацівника. О.М. Марзеєв згадує: «И я увидел народ бедный и темный, среди которого «бытуют» трахома, чесотка, тифы, бытовой сифилис, туберкулез».   Щепив він дітей, а інколі й дорослих і робив це за допомогою галантерейних шпильок: іншого інструменту не було. Невдовзі «ідилія віспощеплення» завершилась, і О.М. Марзеєв зіткунувся з хворими на віспу.

Після повернення до  Москви Олександр Марзеєв почав посилено цікавитись попередженням  інфекційних хвороб. Навчаючись на V курсі, почав працювати в бактеріологічній лабораторії при Старо-Єкатерининській лікарні, створеній Г.М. Габричевським, який першим запропонував попереджувальні щеплення проти скарлатини — бича дітей, і довів їхню нешкідливість, вводячи собі  виготовлену ним же вакцину.     В лабораторії О.М. Марзеєв навчався основним методам бактеріологічних досліджень, прослухавши повний курс лекцій по холері, з якою довелось зіштовхнутись через декілька місяців у Донбасі. У 1910 р. п’ятикурсник Олександр Марзеєв  і ще декілька його однокурсників зібрались їхати до Катеринославської губернії на висипний тиф. Раптом прийшло повідомлення, що там заразився і помер один із студентів їхнього інституту. У цей же час із Катеринославщини прийшла телеграма, що Марзеєва зобов’язують терміново виїхати в село Калинівка Бахмутського повіту (нині це село в Бахмутському районі Донецької області) на спалах холери. Як свідчить історія під час шостої холерної   пандемії (1899–1923 ) в Україні спочатку реєструвались поодинокі випадки цієї особливо небезпечної інфекційної хвороби. Починаючи з 1907 р. епідемія холери поширилася в басейні Дніпра й досягла піку 1910 р.  Тільки на Катеринославщині епідемією було охоплено 568 населених пунктів, захворіло на холеру 21879 людей, з них померли – 10193. Олександр Марзеєв одразу приступив до роботи і зі своїм  невеликим загоном за період з 24 квітня до 4 жовтня ліквідував вогнища холери в 12 поселеннях Бахмутського повіту. За його активної участі було відкрито 6 холерних бараків. Із 170 осіб, які захворіли на холеру, 80 одужали.  Отже, ще студентом Марзеєв розпочав свою професійну діяльність на профілактичній ниві охорони  здоров’я населення, якій присвятив все своє життя.

У 1911 р. О.М. Марзеєв закінчив медичний факультет Московського університету, став лікарем.   Молодий лікар,  високоосвічений інтелігент, сповнений ентузіазму,  сил і енергії, з високим рівнем теоретичних знань і практичної підготовки, маючи досвід самостійної роботи ще в студентські роки у земстві,  їде працювати в Україну. Обирається на посаду земського санітарного лікаря Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії (нині Верхньодніпровський район Дніпропетровської області).

 

1911 року О.М. Марзеєв – земський санітарний лікар Катеринославської губернії

 

Бореться з епідеміями, займається  санітарним оздоровленням країни, науково-педагогічною та громадською діяльністю. Слід зазначити, що в Україні О.М. Марзеєв жив і творив понад 40 років, з них 20 років – у Харкові. Працюючи в земстві, О.М. Марзеєв опублікував свої перші нукові роботи, присвячені ліквідації холерної епідемії в Бахмутському і туберкульозу у Верхньодніпровському повітах Катеринославської губернії.

 

Будівля санепідстанції у Верхнєдніпровському повіті Катеринославської губернії, де розпочав свою діяльність санітарного лікаря О.М. Марзеєв

 

Майбутній вчений-гігієніст зі світовим іменем проводить значну роботу з організації лікарсько-продовольчих пунктів для сільсьогосподарських працівників, будівництва водопроводів, сільських лікарень, лазень, літніх дитячих ясел. Бере активну участь у роботі ХІІ Пироговського з’їзду (29.05-06.06.1913 р.). Під великим  враженням від доповідей Г.В.Хлопіна, Д.К.Заболотного, О.М.Сисіна,  З.Г.Френкеля сам   у 1914 р. робить  доповідь «О санитарных попечительствах» на губернському зїзді земських лікарів,  де підбиває підсумки роботи земства і намічає плани на майбутнє. Пропагує санітарні знання серед населення. Публікує роботу «О чтениях для народа по медицине».  Ця, а також інші його роботи висвітлювали тяжкі умови праці й побуту селян, незадовільні умови земського санітарного лікаря, благородне прагнення якого поліпшити санітарно-гігієнічні умови життя сільського населення  натикалось на опір тодішніх чиновників земства.

У період Першої світової війни (1914-1918) О.М. Марзеєв пройшов шлях від військового лікаря до головного санітарного лікаря Румунського фронту.

 

1916 року О.М. Марзеєв під час військової

служби на посаді санітарного лікаря

 

Після демобілізації повернувся на санітарну роботу в Україну, працював санітарним лікарем у Маріупольському повіті (нині Маріуполь місто обласного значення в  гирлі річки Кальміус на території Донецької області біля Азовського моря).

 

1918-1921 рр. О.М. Марзеєв – санітарний лікар Маріупольського повіту. Хвилина відпочинку під час санітарно-епідеміологічного розслідування випадків висипного тифу серед населення

 

Починаючи з 1922 р., протягом 13 років, О. М. Марзєєв очолював санітарно-епідеміологічний відділ у Народному коміссаріаті охорони здоров’я України. Він вважається одним з перших організаторів і керівників санітарно-епідеміологічної служби в Україні. В цей період  творчої діяльності  вченого, організатора практичної охорони здоров’я  значної уваги було приділено боротьбі з епідеміями і розвитку санітарної справи. За ініціативи О.М. Марзеєва вперше в Україні почали здійснювати масову активну імунізацію проти дифтерії, методику якої він запозичив в американській медичній школі після відвідин США в складі делегації міжнародної організації – Ліги Націй восени 1923 р. Цій проблемі вчений присвятив численні публікації й виступи перед громадськістю.

Він висунув і на практиці здійснював ідею створення санітарних станцій (СЕС) в Україні, перші дві з яких були організовані 1928 р. В 1936 р. СЕС в Україні вже було 406, в 1953 – 955, з них міських – 566, районних – 389.  Ніде в світі не було таких організацій.  О.М. Марзеєв був організатором санітартних рад і республіканських з’їздів гігієністів, епідеміологів, мікробіологів і інфекціоністів, які відіграли важливу роль у становленні санітарної справи в Державі. Зокрема, на VІІІ всеураїнській санітарній раді О.М. Марзеєв виступив з доповіддю «Профиль санитарных врачей, их подготовка и характер деятельности». Після обговорення доповіді санітарна рада  визнала доцільним готувати санітарних лікарів: 1) в медичних інститутах на санітарно-гігієнічних факультетах по укрупненим профілям: загальносанітарного лікаря, епідеміолога-бактеріолога і санітарно-харчового лікаря; 2) в інститутах удосконалення лікарів –  житлово-комунальних і промислово-санітарних лікарів, лікарів-лаборантів і вузьких спеціалістів санітарної справи.

Значну увагу О.М. Марзеєв приділяв санітарній освіті й гігієнічному вихованню населення. Був одним із перших і постійних кореспондентів науково-популярного в Україні журналу «Путь к здоровью», заснованого в 1925 р., що користувався великою популярністю у санітарних лікарів. У журналі він висвітлював нагальні проблеми благоустрою міста й села, їхнього водоостачання, водовідведення, санітарного очищення, оздоровлення побуту селян, особистої гігієни, підвищення санітарної культури населення, роботу санітарних лікарів по боротьбі з епідеміями, тощо. Під його керівництвом Українська санітарна організація протягом 1923-1924 рр. провела масове обстеження житлово-побутових умов сільського населення, результати якого О.М. Марзеєв опублікував у могографії «Жилище и санитарный быт сельского населения Украины» (1927).

 

Весна 1930 р. Санітарний лікар О.М. Марзеєв під час відвідування «Донбасводтресту» й обговорення проблеми будівництва водопроводів і каналізації на території безводного Донбасу.

 

Науково-педагогічна діяльність О.М. Марзеєва у вищих навчальних медичних закладах країни  розпочалась у 1925 р. в Харківському інституті удосконалення лікарів, де він організував кафедру гігієни. В 1930 р. в Харкові був створений санітарно-гігієнічний інститут, який у 1934 р. було перетворено на відповідний факультет Харківського медінституту. О.М. Марзєєв організував у ньому кафедру комунальної гігієни. Обидві кафедри він очолював до 1941 р. Особливої активності організаторські здібності О.М. Марзеєва і його творча діяльність набули після 1931 р., коли він організував і протягом 25 років очолював Український інститут комунальної гігієни. У довоєнний період інститут знаходився в Харкові, а в 1944 р. був переведений до Києва, де О.М. Марзеєву довелося створювати практично новий колектив. У травні 1935 р. кваліфікаційна комісія інституту постановила присвоїти О.М.Марзеєву і низці співробітників вчені ступені без захисту дисертації.  Кваліфікаційна комісія Наркомздоров’я підтвердила таке рішення.  

Під час війни О. М. Марзєєв створив і очолив кафедру епідеміології в Алма-Атинскому медичному інституті та як консультант постійно працював у Народному комісаріаті охорони здоров’я. Роботу вченого було високо оцінено урядом Казахстану, його нагородили Грамотою Верховної Ради й цінним подарунком, а уряд СРСР – орденом «Знак почета».

Після завільнення Харкова й Донбасу, а згодом (у листопаді 1943 р.) і Києва від німецько-фашистських загарбників в Народному космісаріаті охорони здоров’я СРСР запропонували О.М. Марзеєву повернутися в Україну, до Києва, на що він одразу ж дав згоду. У Києві 1944 р.   відновили роботу реевакуйований Київський медичний інститут, а в ньому – санітарно-гігієнічний факультет і кафедра комунальної гігієни. Кафедру очолив професор О.М.Марзєєв, який водночас очолював і кафедру комунальної гігієни Інституту удосконалення лікарів у Києві. Цього ж року було створено АМН СРСР і Марзеєва О.М. було обрано дійсним членом цієї академії.

 

1953 р. О.М. Марзеєв з співробітниками кафедри комунальної гігієни КМІ.

 

1 березня 1947 р. ВАК СРСР видав йому  «Диплом доктора наук МТД № 01418».  Рішенням  Вищої Атестаційної Комісії Марзєєва Олександра Микитовича затвердили у вченому званні професора по кафедрі комунальної гігєни і 5 вересня 1947 р. йому  було вручеено Атестат професора МПР № 00083. Науково-дослідним інститутом і обома кафедрами академік О.М. Марзеєв керував до кінця свого життя.

 

1946 р., серпень. О.М. Марзеєв під час відпочинку в Кисловодську.

 

Всю діяльність інституту вчений спрямував на розв’язання гігієнічних завдань, пов’язаних з найбільш важливими сторонами життя країни. Вчений організував широке обстеження міст і сіл України для з’ясування санітарних наслідків їх руйнації під час фашистської окупації. До цієї роботи він залучив і студентів старших курсів санітарно-гігієнічних факультетів українських медичних інститутів. Умови роботи кафедри комунальної гігієни КМІ, особливо в перші повоєнні роки, були складними. Кафедра до 1967 р. розміщувалась у пристосованій 3-кімнатній квартирі площею 98 м2 житлового будинку на вулиці Чкалова, 65. Навчальний процес та наукові дослідження в цей період проводились у нелегких умовах: не вистачало підручників, навчальних посібників, лабораторного обладнання. Незважаючи на це академік О.М. Марзеєв організував  і  його співробітники здійснювали титанічну роботу.  В повному обсязі читали передбачені навчальними програмами лекції; проводили лабораторні заняття та заняття з виїздами на річковий водогін, у лазні та пральні комбінати, лікарні та гуртожитки, інші об’єкти; покращували оснащення кафедри новим обладнанням та навчальнно-методичною літературою.

Швидка й інтенсивна ліквідація несприятливих у санітарному відношенні наслідків війни, відновлення зруйнованих міст, сіл, промисловості, сільського господарства в тимчасово окупованих регіонах, перспективні плани розвитку економіки, народного господарства, культури, освоєння нових територій поставили перед гігієною, зокрема комунальною гігієною і санітарною практикою якісно нові завдання. У цей час наукові дослідження були присвячені гігієнічній оцінці житлових умов населення Києва, вивченню ефективності малих квартальних сміттєспалювальних печей, створенню зони санітарної охорони курорту Ворзеля. Академік  О.М. Марзеєв виконував в цей час дві НДР: «Руйнування міст України в період війни та окупації і гігієнічні умови їх відновлення» та «Руйнування сільських населених місць в Україні в період війни та окупації і гігієнічні основи їх відновлення». Ці роботи виконувались переважно на базі НДІ, оскільки на кафедрі у той час не було необхідної матеріальної бази.

У 1951 р. вийшов створений Академіком АМН СРСР О. М. Марзєєвим перший у колишньому СРСР підручник «Коммунальная гигиена» для студентів санітарно-гігієнічних факультетів медичних інститутів, який згодом було перекладено на польську і китайську мови. Після важкої операції незадовго до своєї смерті вчений-гігієніст здійснив справжній трудовий подвиг, підготувавши до друку рукопис 2-го видання підручника «Коммунальная гигиена». Цей підручник витримав чотири видання (1951, 1968, 1971, 1979) і став настільною книгою не лише студентів медичних інститутів, а й практичних санітарних лікарів. Багатьом з них він був безцінним подарунком. Наприклад, на першій сторінці обкладинки підручника «Комунальная гигиена» видавного 1951 року О.М. Марзеєв залишив такий автограф: «Грабовской Татьяне Владимировне. Никогда не жалейте и считайте себя счастиливой, что работаете в области коммунальной гигиены. Ваш учитель. Проф. Марзєєв. 8/VІІІ.51».

Вчений також написав особисті спогади про свою діяльність санітарним лікарем, які вийшли з друку в 1965 р. під назвою «Записки санитарного врача». Київська видавнича фірма «Деркул» у 2008 році видала, за редакцією академіка НАМН України Андрія Михайловича Сердюка, директора Державної установи «Інститут гігієни та медичної екології імені О.М. Марзеєва НАМН України» (нині «Інститут громадського здоров’я імені О.М. Марзеєва НАМН України», авторський варіант цих спогадів, присвячений 125-річчю від дня народження Олександра Микитовича Марзеєва.

 

23-25 червня 1953 р. О.М. Марзеєв робить доповідь на об’єднаному засіданні наукової сесії Українського інституту комунальної гігієни, пленуму Республіканської спільноти гігієністів і правління Української спільноти епідеміологів і мікробіологів.

 

Академік О. М. Марзєєв користувався великим авторитетом як серед лікарів-гігієністів та епідеміологів, так і серед інженерів і архітекторів. Його обрали членом правління Спілки архітекторів України, першим головою Українського наукового товариства гігієністів. Але незалежно від своїх звань і посад він продовжував вважати і називати себе санітарним лікарем.

Академік Л.В. Громашевський у своєму вітанні академіка О.М. Марзеєва, з нагоди його 70-річчя від дня народження, говорив: «Если взять три Ваши черты – преданность делу профилактики и всему делу медицины, которому Вы посвятили свою жизнь, Вашу великолепную одаренность, Вашу прямолинейность и общественную чесность, то Вы действительно заслуживаете того, чтобы Вас совершенно искренне поздравляли за проделанную Вами работу».

 

1953 р., Харків. 70-літній ювіляр О.М. Марзеєв з В.М. Жаботинським, завідувачем кафедри комунальної гігієни Харківського медінституту

 

Перелік 186 робіт академіка О. М. Марзєєва відбиває його різнобічну санітарну діяльність і надзвичайно різноманітні наукові інтереси. Улюбленими об’єктами його роботи були Донбас і українське село. «А все-таки, все-таки будущее принадлеждит нам – гигиене», – ці слова, що належать академіку О.М. Марзеєву, надихають і окриляють нас, його послідовників до самовідданого служіння санітарно-гігієнічній справі, охороні здоров’я населення України.

Помер Олександр Микитович Марзеєв на 73-у році життя, 1 лютого 1956 року, і похований у Києві на Лук’янівському цвинтарі. По смерті академіка АМН СРСР О.М. Марзєєва Українському науково-дослідному інституту загальної та комунальної гігієни, який він організував, було присвоєно його ім’я.  Тепер це  Державна установа «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзеєва НАМН України». На кафедрі комунальної гігієни (наразі гігієни та екології № 3 НМУ) її професорсько-викладацький склад – випускники ще класичного санітарно-гігієнічного факультету КМІ, марзєєвці в третьому поколінні,  свято шанують світлу пам’ять про Олександра Микитовича Марзєєва, завідувача кафедри в перші повоєнні роки (1944-1956), академіка АМН СРСР, видатного вченого-гігієніста, епідеміолога, одного з організаторів сучасної системи державної санітарної служби в Україні, засновника наукової школи гігієністів.

 

За матеріалами кафедри гігієни та екології № 3 НМУ імені О.О. Богомольця й ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзеєва НАМН України»