ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ. ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ВЧЕНИЙ-КЛІНІЦИСТ, ЛІКАР-ТЕРАПЕВТ, КАРДІОЛОГ, РЕВМАТОЛОГ, ПЕДАГОГ, ПРОФЕСОР, ЧЛЕН-КОРЕСПОНДЕНТ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК СРСР ОЛЕКСАНДР ЙОСИПОВИЧ ГРИЦЮК
Олександр Йосипович Грицюк народився 10 жовтня 1923 року в Києві, де 22 червня 1941 року із золотою медаллю закінчив середню школу. Працював на стратегічному об’єкті Києва до початку окупації міста. Від січня до вересня 1942 року вчився у медичному інституті «Полімедикум», поки його не закрила німецько-фашистська окупаційна влада. До звільнення Києва радянськими військами працював чорноробом у вагонно-ремонтному депо. З грудня 1943 по лютий 1944 року продовжив навчання у Київському медичному інституті (КМІ), теперішньому НМУ імені О.О. Богомольця. Був призваний до армії, воював на фронті, пройшов шлях від рядового до старшого сержанта, командира стрілецького взводу. Звільняв Ковель, Варшаву, брав участь у завершальних боях у Німеччині. 14 квітня 1945 року був тяжко поранений під Кюстріном, переніс тяжкий післярановий остеомієліт, 8 серпня 1945 року був демобілізований. Олександра Йосиповича нагороджено орденом Вітчизняної війни I-го ступеня, двома медалями «За відвагу», медалями «За звільнення Варшави», «За взяття Берліну», «За перемогу над Німеччиною».
З грудня 1945 року О.Й. Грицюк продовжив навчання у КМІ. Паралельно закінчив англійське відділення Трирічних державних курсів іноземних мов, гарно оволодів англійською мовою і згодом почав її викладати у вечірній школі робочої молоді. У 1951 році з відзнакою закінчив КМІ, отримав рекомендацію на наукову роботу, був прийнятий до клінічної ординатури на кафедру факультетської терапії, яку очолював академік М.Д.Стражеско. Саме тоді під керівництвом професора О. А. Айзенберга він почав працювати над кандидатською дисертацією. Тоді ж Олександр Йосипович запропонував подвійний шлунково-дуоденальний зонд для одночасного вивчення шлункової секреції і жовчовиділення, розробив метод лікування хронічного холецистоангіохоліта, відтворив експериментальну модель ендокардита, близьку до ендокардита людини; використовуючи кардіоцитотоксичну сироватку, вивчав роль аутосенсибілізації в патогенезі ревматичного кардиту. 25 вересня 1958 року успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: «Застосування стрептоміцину при лікуванні холецистоангіохоліта», а у 1959 ріці його було призначено на посаду доцента кафедри госпітальної терапії. Починаючи з 1958 року, О.Й. Грицюк проводив всебічні дослідження із фізіології та патології гемостазу, вивчення внутрішньосудинного тромбоутворення при основних серцево-судинних захворюваннях. У 1962 році його було відряджено на 4 місяці до провідних клінік Вашингтона, Детройта, Чикаго, Нью-Йорка, Сан-Франциско (США), де він вивчав методики оцінки стану фібринолітичної системи крові.
Повернувшись із США, О.Й. Грицюк продовжив ці дослідження і вперше довів значення швидкості фібринолізу в патогенезі тромбоутворення та описав проактиватор плазміногену швидкої дії – фізіологічний фактор фібринолітичної системи, довів наявність при ревматизмі фазових змін згортання крові та значення їх у розвитку тромботичних та геморагічних ускладнень. Результати цих досліджень стали основою для докторської дисертації на тему: «Основні патогенетичні фактори тромбоутворення при ревматичних ураженнях серцево-судинної системи», яку Олександр Йосипович захистив 1966 року. Отримані дані лягли в основу монографії «Тромбозы и эмболии при ревматизме» (1973), яка видавалась за кордоном.
У 1967 році О.Й.Грицюка було призначено головним терапевтом МОЗ УРСР. За рік йому присвоїли вчене звання професор, а 1970 року його призначено директором НДІ клінічної медицини імені академіка М. Д. Стражеска. З 1973 року Олександр Йосипович був завідувачем кафедри госпітальної терапії №1, в подальшому кафедри внутрішніх хвороб №2 Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.
У 1974 році О.Й.Грицюк – головний ревматолог МОЗ УРСР. У 1978 році його обрали член-кореспондентом АМН СРСР. Уперше в Україні, при кафедрі, яку він очолював, на базі ЦМКЛ Києва (тепер – Олександрівська лікарня) він організував Республіканський ревматологічний та міський кардіологічний центри зі стаціонаром та консультативною поліклінікою. Науковий потенціал центрів було посилено науковим підрозділом – уперше організовано групу клінічної кардіології ЦНДЛ, у майбутньому НДЛЦ, з лабораторіями гемостазу та імунології. Основні наукові напрямки цих центрів — розробка питань патогенезу тромбоемболічних змін з поглибленим дослідженням гемокоагуляційного гемостазу та імунологічної реактивності при кардіологічних та ревматологічних захворюваннях з метою вдосконалення методів діагностики, лікування та профілактики претромботичного стану та тромбоемболічних ускладнень у таких хворих.
У 1979 році О. Й. Грицюк першим дав визначення гемокоагуляційного гомеостазу як відносної динамічної рівноваги між прокоагулянтами, антикоагулянтами та фібрінолітичними агентами в плазмі, формених елементах крові та судинній стінці, а також простациклін-тромбоксанового балансу. Він уперше довів, що формені елементи крові з одного боку, та елементи судинної стінки – з іншого регулюють існування крові в рідкому стані та її згортання. При порушенні цього регулювання можливе виникнення тромботичних або геморагічних ускладнень.
У 1980 році О. Й. Грицюк разом з іншими вченими отримав Державну премію УРСР у галузі науки і техніки за роботу «Розробка та впровадження в широку медичну практику комплексу заходів по боротьбі з інфарктом міокарда». Він запропонував та впровадив у широку клінічну практику індекс тромбофілії, для полегшення діагностики претромботичного стану і розподілу пацієнтів за різними ступенями претромботичного стану і диференційованого підходу у лікуванні та профілактиці тромботичних ускладнень. Розробив та впровадив метод «керованої гіпокоагуляції крові» при інфаркті міокарда та прогресуючій стенокардії, обґрунтував та описав перехід дрібновогнищевого інфаркту міокарду у великовогнищевий. Вперше у гострий період інфаркту міокарда для зменшення негативної дії больового фактору запропонував метод перидуральної анестезії.
У 1980-х роках О. Й. Грицюк зі своїми співробітниками, використовуючи інвазивні методи дослідження гемодинаміки, кардіотопографію, серійне визначення активності креатинфосфокінази, розробив оригінальні підходи до діагностики і лікування нестабільних форм ішемічної хвороби серця. Було створено та запропоновано для практики нову класифікацію кардіогенного шоку, обґрунтовано доцільність використання малих доз бета-адреноблокаторів у хворих на інфаркт міокарда з помірною серцевою недостатністю. У цей же період було започатковано застосування двомірної ехокардіографії, різних варіантів електрокардіостимуляції при інфаркті міокарда а також удосконалено імунологічну та ензимологічну діагностику як безпосередньо некрозу серцевого м’яза, так і його ускладнень (постінфарктного синдрому). Важливим етапом у розвитку ревматологічного напрямку досліджень стало створення О. Й. Грицюком зі співавторами методу рідинофазного визначення антитіл до клітинних і тканинних антигенів. Використання цього методу дало змогу розробити цілу низку нових способів діагностики і диференційної діагностики ревматичних і неревматичних міокардитів, ревматоїдного артриту, системного червоного вовчаку.
Під керівництвом професора О.Й. Грицюка захищено 34 кандидатських дисертацій. Він був консультантом 5 докторських дисертацій, автором понад 400 наукових робіт, 15 патентів та 14 монографій, зокрема «Инфаркт миокарда» (у співавторстві з Н. А. Гватуа, І. К. Слєдзевською; 1979), «Клиническое применение гепарина» (1981), «Пособие по кардиологии» (1984), «Воспалительные заболевания сердца» (у співавторстві з В. Т. Чувикіною, В. І. Щигельським; 1986), «Клиническая ангиология» (1988) тощо.
Багатогранний талант О.Й Грицюка відображався в читанні лекцій, які завжди приваблювали студентів і зберігали традиції київської школи терапевтів, із демонстрацією хворих, яскравим ілюстративним матеріалом, високою культурою мови, неординарним клінічним мисленням. Обходи Олександра Йосиповича в клініці, які завжди мали відтінок особливого спілкування з хворими, були великою школою навчання для студентів, лікарів та викладачів.
У вільний час О.Й.Грицюк любив музику, сам навчився грати на акордеоні, фортепіано, мандоліні, чудово виконував вальси Шопена. Незважаючи на поранення лівої руки (парез променевого нерва), захоплювався фотографією, знімав і монтував аматорські фільми.
Своє земне життя Олександр Йосипович Грицюк закінчив 14 березня 1990 року у віці 66 років через ту саму проблему, якій присвятив все своє життя. “Нитка фибрина обірвала нитку життя…” видатного українського вченого-клініциста, лікаря-терапевта-кардіолога-ревматолога, педагога, доктора медичних наук, професора, Заслуженого діяча науки і техніки УРСР, члена-кореспондента Академії медичних наук СРСР, лауреата Державної премії УРСР в галузі науки і техніки.
На будівлі Національного наукового центру «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеско» АМН України, встановлено мармурову меморіальну дошку для увіковічування його пам’яті.
5 листопада 2019 року біля входу до 10 корпусу Олександрівської клінічної лікарні, де з 1978 по 1990 роки працював Олександр Йосипович, було відкрито меморіальну дошку, присвячену його пам’яті, того ж року – створено документальний фільм під назвою «Олександр Йосипович Грицюк. СПОГАДИ».
Кафедра внутрішньої медицини №2