НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ. ТВОРЧИЙ ШЛЯХ, ДОСЯГНЕННЯ І ВИДАТНІ ОСОБИСТОСТІ КАФЕДРИ ТРАВМАТОЛОГІЇ ТА ОРТОПЕДІЇ

20.05.2021

Кафедру травматології та ортопедії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця було засновано у 1923 році. Першим її завідувачем був прогресивний вчений і організатор Сергій Лук’янович Тимофєєв. Спершу назва кафедри була «Оперативна ортопедія та травматологія». Заснування її було обумовлено нагальними потребами медицини, оскільки в той час було багато дітей-калік, інвалідів, внаслідок вроджених і набутих вад розвитку, та травм опорно-рухового апарату.

 

Професор С.Л.Тимофєєв

Професор С.Л.Тимофєєв, розуміючи важливість цієї не тільки медичної, а й державної соціальної проблеми, довів необхідність включити у програму навчання молодих лікарів методи консервативної і оперативної ортопедії. Він писав: «Огромное количество кривых, хромых, горбатых и других обездоленных обезображиваниями и деформациями в настоящее время ходят по земле почти без всякой помощи, так как последняя несомненно требует глубокого знания и большой техники в пластической хирургии». Базою кафедри він зробив військовий шпиталь, де студенти і молоді лікарі могли отримати необхідні практичні навички, а також цендоровський кабінет, у якому були усі умови, на той час, для оволодіння методами реабілітації потерпілих після травм, операцій на суглобах, уражених м’язах та сухожилках.

Першими співробітниками кафедри були ентузіасти-лікарі: С.Т.Новицький, А.Я. Шефтель, М.К. Кончин. Вони не тільки проводили велику педагогічну, лікувальну діяльність, але й займалися творчою науковою роботою, розробляючи питання травматології та ортопедії. Крім того, створювали методичні та навчальні посібники, підручники.

У 1927 р. професор С.Л. Тимофєєв видає підручник-монографію «Основи хірургії та травматології», який багато років був основним посібником у навчанні студентів. С.Т. Новицький видає учбово-практичні посібники з десмургії, гіпсової техніки. Таким чином, співробітники кафедри на чолі з С.Л. Тимофеєвим забезпечили студентів відповідно до програми сучасними посібниками та підручником з ортопедії та травматології.

Вони публікують також наукові статті, повідомлення. За період з 1923 по 1932 рр. співробітниками кафедри опубліковано понад 40 наукових праць з висвітленням організаційних питань, удосконалень та нових розробок лікування ортопедо-травматологічних хворих, питань травматичного шоку, кісткової пластики, реконструктивної ортопедичної хірургії.

У 1936 р. С.Т. Новицький захищає дисертацію на здобуття наукового ступеню доктора медичних наук на тему: «Переломи шийки стегна у дорослих» і видає монографію на цю тему, яка не втратила актуальності на сьогоднішній день. У 1945 р. професора С.Т. Новицького обирають завідувачем кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії, якою він творчо керував до 1957 року. Тривалий час він працював і деканом лікувального факультету.

А.Я. Шефтель у 1944 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню доктора медичних наук і був обраний на посаду завідувача кафедри дитячої хірургії.

У 1932 р. Народний Комісар охорони здоров’я України запрошує до Київського медичного інституту і затверджує на посаді завідувача кафедри видатного вченого і талановитого хірурга-клініциста, учня професорів С.І. Спасокукоцького і В.І. Розумовського професора Олександра Григоровича Єлецького.

 

 

Базою кафедри стає 100 ліжкова клініка у Всеукраїнському науково-дослідному інституті травматології та ортопедії. Розширяється програма викладання ортопедії та травматології, і студенти мають змогу спостерігати за різноманітними ортопедичними та травматологічними хворими. Практичних навичок студенти набувають у клініці і травматологічному пункті. Це був перший науково-педагогічний центр в Україні, який дав можливість всебічно вивчати травматологію та ортопедію, а науково-педагогічному складові кафедри – займатися проведенням наукових досліджень у лабораторіях, віварії, реабілітаційному відділенні, біомеханічній лабораторії.

Кафедра під керівництвом професора О.Г. Єлецького стає педагогічною школою, творчим науковим підрозділом інституту. Асистентами кафедри працювали талановиті вчені-клініцисти: К.М.Клімов, який у подальшому став першим Лауреатом Сталінської премії з ортопедії та травматології, заступником директора і директором Київського НДІ травматології та ортопедії; В.П. Захаржевський – один із провідних теоретиків-клініцистів, член спілки письменників України; І.П. Алексєєнко (пізніше став директором Київського НДІ травматології та ортопедії, заступником Міністра охорони здоров’я України, ректором медичного інституту, працював радником з охорони здоров’я Румунії, Китаю). Доцентами кафедри були: А.І.Апасова, В.В.Монбланов, М.С.Новік.

 

О. Г.Єлецький, І.П.Алексєєнко, В.П.Захаржевський

Значну роботу на кафедрі із вдосконалення навчально-педагогічного процесу та лікувальної роботи проводили високоосвічені, з великим клінічним досвітом доценти М.С. Новік, В.В.Монбланов, А.І. Апасова. Макс Соломонович Новік пройшов клінічну підготовку в Київському науково-дослідному інституті травматології та ортопедії та з початком війни пішов в армію, де працював у шпиталях, надаючи висококваліфіковану допомогу пораненим солдатам та офіцерам.  Після демобілізації повернувся до Києва та був зарахований за конкурсом асистентом кафедри, а після захисту кандидатської дисертації, його було обрано доцентом кафедри. Макс Соломонович пройшов школу війни, свою наукову роботу присвятив вивченню травми та питанням оперативного лікування переломів. Однією з актуальних була проблема лікування переломів шийки стегнової кістки, і Макс Соломонович один із перших в Україні впровадив методику закритого остеосинтезу переломів шийки стегнової кістки за Белером, з якою він ознайомився, коли був в Австрії у його клініці. Наукові дослідження було присвячено пологовим травмам, переломам хребта, верхньої кінцівки, травматизму. М.С.Новік  був досвідченим педагогом, наставником. Його практичні заняття були школою для молодих асистентів та аспірантів.

Після закінчення війни на кафедру за конкурсом було зараховано асистентом військового хірурга, підполковника медичної служби Володимира Вікторовича Монбланова, який свій досвід у військово-польовій хірургії та в травматології передавав студентам, клінічним ординаторам, аспірантам, молодим лікарям. Володимир Вікторович був скромною людиною, блискучим хірургом, улюбленим викладачем. Після захисту кандидатської дисертації його обрали доцентом кафедри. Вивчав загоєння переломів, лікування вогнепальних поранень.

Його експериментальні дослідження із репаративної регенерації при уповільненому зрощенні та хибних суглобах показали неспроможність прийнятої на той час методики поширених резекцій у межах незміненої кісткової тканини, що призводило до значних вкорочень кінцівок. Виходячи з експериментальних досліджень, він довів доцільність відкриття кістково-мозкового каналу, проведення стабільного остеосинтезу, що забезпечує процес репаративної регенерації. Велике практичне значення знайшли роботи В.В. Монбланова з лікування вогнепальних поранень кінцівок та їх реабілітації. Володимир Вікторович користувався великим авторитетом як вчений, клініцист, наставник, педагог. Його любили студенти, молоді лікарі, асистенти та глибоко поважали колеги.

У післявоєнні роки за конкурсом на посаду доцента кафедри була зарахована Антоніна Іванівна Апасова. Пройшовши відому Свердловську школу ортопедів-травматологів, Антоніна Іванівна була всебічно освіченою людиною, високопрофесійним спеціалістом, чудовим педагогом та наставником молоді.

Наукові дослідження професора О.Г. Єлецького та його співробітників присвячувались розробці та удосконаленню методів лікування переломів, несправжніх суглобів, проблемі репаративної регенерації кістки. Професор О.Г.Єлецький вивчає анатомічні варіації попереково-крижового відділу хребта і їх ролі у виникненні больового синдрому, удосконалює методи лікування пошкоджень і захворювань хребта, він є одним із піонерів розробки артропластичних операцій на суглобах на теренах колишнього Радянського Союзу. Класичним дослідженням стала його розробка з іннервації колінного суглоба. У 1936 р. він видає монографію «Захворювання та пошкодження хребта», а у 1937 р. його учень Костянтин Михайлович Клімов розробляє оригінальний метод лікування вивихів акроміального кінця ключиці і захищає кандидатську дисертацію. У 1938 р. Захаржевський В.П. розробляє новий метод остеосинтеза – плоско-дирчатий «больцунг» для діафізарних переломів. Алексєєнко І.П. обґрунтував значення біомеханічних факторів при лікуванні переломів шийки стегна і отримав вчений ступінь кандидата медичних наук. За дев’ять довоєнних років на кафедрі захистили три дисертації на здобуття вченого ступеню кандидата медичних наук, видали одну монографію, опублікували 34 наукових праці. Творча робота була перервана початком Великої вітчизняної війни (1941 р.).

Більшість співробітників кафедри йдуть на фронт, а медичний інститут евакуюють у м.Челябінськ. Професор О.Г. Єлецький з перших днів добровольцем йде в армію, працює в різних шпиталях консультантом, передає свої знання і досвід молодим лікарям, публікує 6 наукових праць про тактику і методи лікування вогнепальних переломів, ран і їх наслідків. На фронт пішли І.П.Алексєєнко, В.В.Монбланов, М.С.Новік. Співробітники кафедри в евакуації займаються підготовкою військових лікарів і лікуванням поранених солдат і офіцерів. Зважаючи на профіль кафедри, її перейменовують у кафедру військово-польової хірургії.

Після визволення Києва у 1944 р. медичний інститут повертається у рідне місто і професор О.Г. Єлецького відкликають на роботу до інституту, а кафедра за штатним розкладом називається кафедрою госпітальної хірургії № 2. У цей час на кафедрі працювали доцент А.І. Апасова, доцент І.П.Алексєєнко, який, крім того, за сумісництвом працював заступником Міністра охорони здоров’я України, асистенти Г.С.Леончук, М.О.Воробйов, А.С.Маринич, А.Я.Фельдман, М.С.Новик. У тяжкі повоєнні роки співробітники кафедри провели велику організаційну роботу із забезпечення умов для проведення навчального, лікувального, консультативного процесів. Місто майже повністю було зруйноване. Необхідно було відновити клінічну базу, гуртожиток для студентів, і все це робилося силами професорсько-викладацького складу і студентів.

Медичний інститут було повністю відновлено. Почалася копітка щоденна робота. У 1952 р. кафедрі повертають її первинну профільну назву – кафедра травматології та ортопедії.

Під керівництвом професора О.Г. Єлецького співробітниками кафедри та науковими співробітниками першої клініки НДІ травматології та ортопедії (база кафедри) проводили велику творчу, педагогічну роботу з удосконалення методів викладання, оснащення кафедри необхідними для викладання засобами. Активну участь співробітники кафедри беруть у науковій розробці з профілактики травматизму, лікування інвалідів війни, захворювань суглобів; значний внесок зроблено ними у розробку реконструктивно-відновних операцій при ураженнях апарата опори та руху.

Проводиться копітка робота з виховання молодих лікарів, підготовки фахівців з травматології та ортопедії через клінічну ординатуру та аспірантуру.

Під керівництвом О.Г. Єлецького захистили кандидатські дисертації: у 1950 р. – Г.С.Леончук, В.В.Монбланов; у 1953 р. – Г.В.Новиков, А.А.Мерман, Т.І. Прилипко; у 1954 р. – А.Х.Озеров; у 1955 р. – А.С. Маринич, І.Г. Талько; у 1956 р. – І.Т. Книш.

За конкурсом, асистентом обирається І.В. Шумада. Захищають кандидатські дисертації О.І. Палатний – у 1961 р., В.Є. Власенко – у 1967 р., А.В. Остапчук – у 1969 р., В.І.Крижанівський, П.І.Козинець, О.І. Волошин – у 1968 р.; докторські дисертації захищають М.О. Воробйов – у 1961 р., А.Х. Озеров – у 1963 р., М.В. Новиков – у 1969 р., І.Г. Книш – у 1966 р. Отже, під керівництвом О.Г. Єлецького захищено 4 докторських і 19 кандидатських дисертацій.

О.Г. Єлецький зробив значний творчий внесок в організацію та вдосконалення викладацької роботи на кафедрі з якісного підвищення знань і практичних навичок студентів за фахом ортопедія та травматологія, у підготовці висококваліфікованих фахівців і викладачів для вищої школи. Створена ним наукова школа дала відомих ортопедів-травматологів, які гідно продовжували його творчі ідеї, зокрема: М.В.Новикова, А.Х.Озерова, І.В.Шумада, І.Г.Талька, О.І.Волошина, І.Т. Книша та інші.

О.Г. Єлецький удосконалив методи лікування травм та захворювань хребта, розробив раціональні доступи до суглобів, удосконалив відновні операції на кульшовому, колінному, плечовому, ліктьовому суглобах. Він був піонером розробки артропластичних операцій на великих суглобах, запропонував методику лікування спастичних парезів при пошкодженнях спинного мозку. На підставі вивчення кісткової регенерації довів здатність гіпертрофованих кінців несправжніх суглобів до регенерації і тим самим спростував існуюче тоді твердження про безперспективність та нездатність їх до регенерації. Професор О.Г.Єлецький удосконалив методику оперативного лікування застарілих вивихів плеча, вроджених підвивихів і вивихів стегна у дорослих, він дослідив і описав іннервацію колінного суглоба і методи стимуляції кісткової регенерації. В 1966 р., у 76 річному віці професор О.Є. Єлецький виходить на пенсію, пропрацювавши завідувачем кафедри 34 роки, а на цю посаду обирається за конкурсом його талановитий учень професор Антон Хрисанфович Озеров.

Професор А.Х. Озеров продовжує традиції свого вчителя, поглиблює науково-педагогічну роботу. У зв’язку із перекваліфікацією науково-дослідного інституту у Київський НДІ травматології та ортопедії для забезпечення якісного викладання спеціальності, професор А.Х. Озеров розширює базу кафедри за рахунок травматологічного відділення (80 ліжок) клінічної лікарні № 25 Києва (нині Київська МКЛ №9). На травматологічній базі кафедри студенти отримали можливість проводити курацію травматологічних хворих, працювати на травматологічному пункті, тобто отримувати необхідні практичні навички з невідкладної травматології. Професор А.Х. Озеров, крім вдосконалення викладання травматології та ортопедії, проводить значну наукову роботу і підготовку наукових та практичних кадрів. Він дає обґрунтування ролі пошкоджень менісків у патогенезі деформуючого остеоартрозу колінного суглоба, розробляє показання до хірургічного лікування, вивчає теоретичні і клінічні проблеми дегенеративно-дистрофічних захворювань кульшового, колінного суглобів і патогенетично обґрунтовує методи лікування. Антон Хрисанфович розробив оригінальну модель деформуючого остеоартроза, яка дала змогу проводити експериментальні дослідження, виявити найбільш ефективні патогенетично обґрунтовані методики лікування і запропонувати їх у клінічну практику.

Антон Хрисанфович проводить значну лікувальну та консультативну роботу, багато працює з молодими фахівцями, готує викладачів для вищої школи. Під його керівництвом було захищено 15 кандидатських і 7 докторських дисертацій. Кандидатські дисертації захистили: у 1967 р. – І.М.Рубленик, Т.В.Коробкіна, А.Є.Яцкевич, Г.В.Гайко; у 1969 р. – І.П.Рудий; у 1971 р. – С.П.Твардовська; у 1973 р. – І.Г. Гайдак та інші.

З успіхом було захищено докторські дисертації: у 1967 р. – М.К.Панченко, у 1969 р. – А.М.Остапчуком; у 1970 р. – І.В.Шумадою; у 1972 р. – В.М.Ковалішиним, О.І.Волошиним, у 1974 р. – О.М. Щербань, у 1978 р. – Я.Й.Крижанівським

 

професор А. Х. Озеров та співробітники кафедри

 

Професор А.Х. Озеров був широко освіченим фахівцем, творчим клініцистом-хірургом, дбайливим наставником молодих лікарів. Тяжка хвороба не дозволила Антону Хрисанфовичу завершити свої творчі плани, бо в 1976 році він раптово помер. Керував  він кафедрою протягом 10 років. Співробітниками кафедри в той час працювали: І.Г.Книш, І.В.Шумада, Г.С.Леончук, Я.Й.Крижанівський, О.І.Волошин, В.Я.Дроботун, Ю.П.Залозний, В.І.Кравчук, І.П. Рудий У 1977 р. доцент І.Т. Книш переходить в інститут онкології на посаду керівника відділу, а доцент І.В. Шумада стає директором інституту травматології та ортопедії. На посаду доцентів кафедри було обрано Я.Й. Крижанівського та В.Я Дроботуна.

У березні 1977 р. запрошується і за конкурсом обирається завідувачем кафедри Лауреат Державної премії України, професор Євген Тимофійович Скляренко – учень Лауреата Сталінської премії К.М.Клімова, професорів А.К. Єлецького та А.Є.Фруміної, який продовжує традиції кафедри та своїх вчителів.

Розширюється програма викладання травматології та ортопедії, розроблено методику активного проведення практичних занять, направленого на розвинення клінічного мислення і оволодіння практичними навичками. Будучи науковим керівником студентського наукового товариства університету імені професора Киселя, Є.Т. Скляренко і на кафедрі активізує роботу студентського наукового гуртка, в роботі якого беруть активну участь усі викладачі кафедри.

У цей час наукову направленість кафедри була присвячено проблемам лікування переломів та захворюванням суглобів.

Колектив кафедри продовжує широко займатися підготовкою висококваліфікованих фахівців для практичної діяльності та вищих учбових закладів. Вперше в історії кафедри почали проходити підготовку через клінічну ординатуру та аспірантуру іноземні випускники університету. Під керівництвом професора Є.Т. Скляренка успішно захистили кандидатські дисертації М.Хаддадин (1982, Йорданія), П.Карідас (1983, Кіпр), Г.Хайсан (1989,Сирія), О.Єрреро (1990, Колумбія), М.Карім (1990, Сирія), А.Жуні (1992, Сирія). Крім того, кандидатську дисертацію захистив 21 вітчизняний фахівець і докторську – 5 (Г.Я.Мартиненко, В.Я.Дроботун, Є.П.Пашков, М.В.Суховій, С.І.Герасименко).

Професор Є.Т. Скляренко – піонер розробки наукового напрямку «ревмоортопедія». За наукові розробки з цій проблеми у 1974 році йому було присуджено Державну премію України. У своїх роботах він розробив і обґрунтував тактику і методи лікування хворих на гемофілію, хворобу Бєхтєрєва, псоріатичний артрит. Багато уваги приділив проблемі лікування хворих з дегенеративно-дистрофічними ураженнями суглобів, розробив їх класифікацію, крім того, розробив класифікацію захворювань суглобів. Професор Є.Т. Скляренко розробив методику занурюючої пересадки суглобових кінців і вперше – методику декальцинації суглобових кінців і їх пересадки. За розробку реконструктивно-відновних операцій на суглобах у 1996 р. він вдруге отримав Державну премію України.

У 1984 р. Є.Т. Скляренку було присвоєно звання Заслуженого діяча науки України. Значний внесок він зробив у розвиток травматології: розробив з професором О.І. Волошиним диференційовані показання для лікування переломів шийки стегна, черезвертлюгових переломів і несправжніх суглобів шийки стегнової кістки, з асистентом О.О. Федюрою –  один з механізмів патогенезу звичних задніх вивихів плеча і обґрунтував диференційовану тактику лікування звичних вивихів плеча, розробив методику одноразової тотальної синовектомії колінного суглоба, лікування контрактур Дюпюітрена  – зі старшим науковим співробітником Т.М. Перфіловою, обґрунтувавши дефіброзуючу властивість фуразолідону; розробив щадний закритий метод остеосинтезу косих діафізарних переломів і ушкоджень міжгомілкового синдесмозу з професором О.І.Волошиним, розробив з професором А.Т. Бруском, доктором медичних наук Є.П. Пашковим біологічну синовіальну рідину, показання для кріохірургії в ортопедії та травматології. Розроблено методики обробки нерва при ампутаціях, пластики Ахілова сухожилка при застарілих розривах. Професор Є.Т. Скляренко  – автор 19 винаходів, 5 монографій та одного підручника.

Сьогодні кафедру очолює учень академіка Олексія Олександровича Коржа та професорів Є.Т. Скляренка і О.І.Продана, професор Олександр Анатолійович Бур’янов.

Наукові та практичні розробки кафедри присвячені подальшому вивченню та вдосконаленню засобів лікування в галузі актуальних проблем травматології та ортопедії – металоостеосинтезу, реконструктивно-відновної та пластичної хірургії, дегенеративно-дистрофічним ураженням опорно-рухового апарата, відновному лікуванню запальних захворювань суглобів та ін.

Значну роботу проводять співробітники кафедри в галузі практичної охорони здоров’я. Кафедра працює на 4 клінічних базах, кількість яких згодом було підвищено до 8: ДУ “Інститут травматології та ортопедії НАМН України”, дорожня клінічна лікарня № 1 Південно-Західної залізниці України, Київська міська клінічна лікарня №9, Київська міська клінічна лікарня № 3, Головний військовий клінічний госпіталь МО України, госпіталь прикордонних військ МО України, Київська міська клінічна лікарня № 17 та інші. На клінічних базах кафедри проводиться навчальна, науково-дослідна, консультативна та лікувальна діяльність, впроваджуються нові та удосконалені методи хірургічного та консервативного лікування хворих. Працівники кафедри проводять науково-практичні конференції з метою підвищення професійної кваліфікації практичних лікарів клінічних баз.

Сьогодення кафедри визначається продовженням наукового пошуку та розширенням програми викладання травматології та ортопедії, розробкою та впровадженням нових методик лікування, активним проведенням практичних занять, що направлено на розвиток клінічного мислення і оволодіння практичними навичками студентами та молодими спеціалістами.

Професор О.А.Бур’янов, професор С. Т. Скляренко, доцент М. О. Задніченко на клінічному обході зі студентами

 

Колектив кафедри продовжує широко займатися підготовкою висококваліфікованих фахівців для практичної діяльності через інтернатуру. Близько 20-25 лікарів-інтернів щорічно отримують на кафедрі сертифікат лікаря-спеціаліста з фаху “травматологія та ортопедія». Серед значущих напрямків підготовки спеціалістів травматологів-ортопедів слід відзначити проведення інструкційних курсів з питань остеосинтезу «Базові принципи лікування переломів» (15.05.2021р) для лікарів інтернів.

Окрім цього, протягом 2014-2021 років співробітники кафедри на чолі з професором Олександром Анатолійовичем Бур’яновим брали активну участь у наданні висококваліфікованої медичної допомоги постраждалим з вогнепальними переломами довгих кісток, а також у науково-педагогічній роботі  в напрямку «військово-польова хірургія». Робота проводилась як у прифронтових мобільних шпиталях та цивільних лікарнях, так і у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» МО України (м.Київ). До значних наукових досягнень останніх років слід віднести захист 5 кандидатських та 2 докторських дисертацій, результати яких вже застосовуються в лікуванні пацієнтів з вогнепальною скелетною травмою. Сформовано та запропоновано також до практичного використання клінічну класифікацію вогнепальної травми кінцівок. Ці роботи було відзначено преміями Кабінету Міністрів України.

Завдяки активній позиції кафедри сформовано телемедичну мережу, що об’єднує 10 центрів (ІІ-IV рівнів надання медичної допомоги) для постійного моніторингу та вчасного надання консультативної допомоги як лікарям, так і пацієнтам. На базі сформованої мережі постійно проводяться вебінари, онлайн-трансляції. Одна із таких онлайн-конференцій проводиться 20-21 травня 2021 року, в місті Маріуполі.

За роки роботи кафедра розширила мережу клінічних баз, що на сьогоднішній день налічує більше 8 медичних закладів. На базах працює 6 професорів, 5 доцентів, 6 докторів медичних наук, 5 кандидатів медичних наук та докторів філософії.

Співробітники кафедри травматології та ортопедії НМУ імені О.О. Богомольця, 2021 рік

 

Постійний, дієвий, динамічний зв’язок кафедри з ДУ „Інститут травматології та ортопедії НАМН України”, Національним військово-медичном клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь» МО України, Всеукраїнською громадською організацією «Українська асоціація ортопедів травматологів» тощо, що представляють єдину наукову школу, дає змогу значно розширити діапазон знань, сучасних досягнень, підвищити можливість оволодіння новими методами дослідження і лікування та вдосконалити підготовку фахівців травматологів-ортопедів.

 

 Прес-центр за матеріалами кафедри травматології та ортопедії