ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ. РОЗВИТОК КИЇВСЬКОЇ СОЦІАЛЬНО-ГІГІЄНІЧНОЇ НАУКОВОЇ ШКОЛИ: ВІД ОСНОВ ЛІКАРЕЗНАВСТВА, МЕДИЧНОЇ ПОЛІЦІЇ І САНІТАРНОЇ СТАТИСТИКИ ДО СОЦІАЛЬНОЇ МЕДИЦИНИ ТА ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я
Становлення і розвиток Київської соціально-гігієнічної школи має глибоке історичне коріння. Шлях становлення школи від основ лікарезнавства, медичної поліції і санітарної статистики до соціальної медицини та громадського здоров’я був тривалим, непростим і часом трагічним. Проте він мав поступальний характер, виявився багатим на здобутки та яскраві постаті, які його формували.
Витоки формування школи сягають 1846 р., коли на медичному факультеті Київського університету Святого Володимира було засновано кафедру державного лікарезнавства, яку очолив професор І.Ф.Леонов. Саме на цій кафедрі було розпочато викладання основ громадської медицини та організації медичної справи.
Подальший розвиток соціально-гігієнічного напряму в медичній науці та освіті пов’язано зі створенням у Київському університеті Святого Володимира в 1871 р. першої в Україні кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики, яку очолив професор В.А.Субботін. Викладання навчальних дисциплін на кафедрі відразу ж набуло медико-соціального спрямування і включало широке коло питань епідеміології, медичної статистики, санітарної топографії. Програма викладання охоплювала також питання статистики, якій професор В.А.Субботін надавав важливого значення. Він вказував, що без статистичного методу гігієна ніколи б не піднялася до рівня громадської гігієни в широкому сенсі цього слова. Особливу увагу в навчальному процесі було відведено організаційним аспектам охорони здоров’я, функціонуванню медичної поліції. Розпочату справу продовжив у 1893 р. професор В.Д.Орлов, який завідував кафедрою до 1914 р.
Подальша диференціація гігієнічного наукового напряму у Київському університеті святого Володимира з виокремленням соціально-гігієнічного пов’язана з організацією у 1903 р. приват-доцентом кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики, доктором медицини О.В.Корчак-Чепурківським. окремого курсу з епідеміології та санітарної статистики. Досвід попередньої двадцятирічної роботи О.В.Корчака-Чепурківського. в практичній охороні дав йому змогу узагальнити значний статистичний матеріал щодо епідемічного перебігу дифтерії, виявити зв’язок із екологічними та соціально-економічними чинниками, обґрунтувати систему профілактичних та протиепідемічних заходів, підготувати монографію та захистити на її основі у 1898 р. дисертацію на ступінь доктора медицини. В 1899 р. О.В.Корчак-Чепурківський порушив питання про необхідність викладання в університетах громадської медицини, а на VIIІ Пироговському з’їзді наполягав на створенні окремої кафедри соціальної гігієни.
Викладання епідеміології та санітарної статистики О.В. Корчаком-Чепурківським охоплювало питання статистики захворюваності, природного руху населення, аналізу соціально-побутових та загально-гігієнічних умов життя населення тощо. Для вдосконалення статистичного обліку захворювань він запропонував спеціальні облікові картки, які було запроваджено у практичну діяльність з 1904 р.
Фундатор Київської соціально-гігієнічної наукової школи, професор О.В.Корчак-Чепурківський
О.В.Корчак-Чепурківський розробив основи організації санітарної справи, обґрунтував використання статистичних методів при вивченні стану здоров’я населення, дослідив епідеміологічні особливості перебігу інфекційних захворювань та їх зв’язку з окремими чинниками. Тривалий час поєднував викладацьку діяльність з роботою міським санітарним лікарем, а потім завідувачем санітарним відділом Київської міської управи, ініціював обговорення багатьох медико-соціальних питань на наукових форумах. У 1905 р. він зробив доповідь «Наші громадсько-санітарні потреби теперішнього часу» на засідання Товариства київських лікарів, у ній висвітлювалися результати соціально-гігієнічних досліджень, зв’язок здоров’я з провідними детермінантами, залежність незадовільного рівня охорони здоров’я від низької якості управління, медичної освіти, політичних чинників тощо. Після опублікування цієї доповіді вченого було звільнено з міської управи, а у подальшому він неодноразово зазнавав переслідувань та покарань через свої переконання та відстоювання наукових і громадянських позицій.
Зосередження В.О.Корчака-Чепурківського на науково-освітній діяльності дало змогу підготувати та започаткувати у 1906 р. приват-доцентський курс «Основи соціальної гігієни і громадської медицини». Саме цей курс заклав підвалини поступального розвитку соціальної медицини в Україні. У представленому курсі до вивчення питань загальної епідеміології, мережі та діяльності державних і громадських санітарних установ, стану здоров’я населення різних, організації санітарно-статистичних установ, статистичних методів дослідження, форм санітарно-статистичної реєстрації та звітності додавалася низка нових. Вони стосувалися окремих питань епідеміології, курсу громадської медицини та окремих розділів курсу соціальної гігієни.Поступово курс «Громадська медицина», розроблений В.О.Корчаком-Чепурківським, успішно реалізується ним у Київському комерційному інституті та Київському політехнічному інституті.
У подальшому В.О.Корчак-Чепурківський продовжив розбудову соціально-гігієнічного напряму в ширшому контексті формування нової української вищої медичної школи. Він був одним з ініціаторів створення у 1917 р. Київського українського народного університету та автором проєкту його трансформації у Державний український університет. З початком функціонування у 1918 р. цього закладу очолив медичний факультет та кафедру гігієни, на якій у той час викладалися питання соціальної гігієни. У штаті кафедри працювали учні завідувача – В.В.Удовенко та професорський стипендіат В.Я.Підгаєцький, а також його донька Н.О.Корчак-Чепурківська, яка викладала питання бактеріології. Водночас, вчений і педагог активно працював у складі Комісії у справах вищих шкіл та наукових інституцій при Міністерстві освіти.
Після об’єднання у 1920 р медичних факультетів Державного українського університету та Університету святого Володимира, Київського жіночого медичного інституту в Інститут охорони здоров’я В.О.Корчак-Чепурківський став завідувачем кафедри загальної та соціальної гігієни, деканом медичного факультету, членом правління інституту та заступником голови Ради професорів. Після перейменування у 1921 р. Інституту охорони здоров’я в Київську державну медичну академію, а в 1922 р. – у Київський медичний інститут (КМІ) В.О.Корчак-Чепурківський продовжував працювати завідувачем кафедри загальної та соціальної гігієни та деканом санітарно-гігієнічного відділу, удосконалював викладання навчальної дисципліни, сформував власну наукову школу, до якої входили його послідовники – В.В. Удовенко, В.Я. Підгаєцький, М.А. Кудрицький.
У кінці 1922 р. О.В. Корчака-Чепурківського звинуватили в антирадянській діяльності та усунули від викладацької роботи. На його долю випали звинувачення у контрреволюції, арешт, допит, вирок про тримання під вартою, який згодом було змінено висланням. Відбувши річний термін заслання у В’ятці, вчений зміг повернутися до Києва завдяки тиску академічної громадськості на владу з клопотанням про його повернення.
Перехід вченого від педагогічної до наукової і науково-організаційної діяльності у Всеукраїнській академії наук (ВУАН) на створеній ним ще у 1921 р. кафедрі народного здоров’я, гігієни та санітарії, а також у санітарно-демографічному та санітарно-статистичному відділі Інституту демографії та санітарної статистики сприяв продовженню формування соціально-гігієнічного напряму в науково-освітній сфері.
Наукову скарбницю Київської соціально-гігієнічної школи збагатили глибокі наукові праці практика, вченого і педагога О.В.Корчака-Чепурківського, присвячені різнобічним проблемам соціальної гігієни та організації охорони здоров’я, санітарної статистики, медичної термінології, демографії тощо.
Подальший розвиток Київської соціально-гігієнічної наукової школи було пов’язано зі створенням окремої кафедри соціальної гігієни. Рішення про створення самостійної кафедри соціальної гігієни у Київському медичному інституті (КМІ) було прийнято 7 грудня 1923 р., а його затвердження виборчою комісією відбулося 18 січня 1924 р. Виконання обов’язків завідувача було доручено старшому асистенту С.С. Кагану. Обрання його на посаду завідувача та присвоєння вченого звання «професор» відбулося у 1926 р.
Професор С.С.Каган, завідувач кафедри соціальної гігієни Київського медичного інституту у 1924-1929 рр. та 1934-1952 рр.
Каган С.С. очолював кафедру двічі, в період 1924-1929 рр. та 1933-1952 рр. Після його призначення у 1929 р. ректором Дніпропетровського медичного інституту посаду завідувача кафедри соціальної гігієни КМІ обійняв професор Радченко С.І., один із засновників санітарно гігієнічного факультету.
Професор С.І.Радченко, завідувач кафедри соціальної гігієни Київського медичного інституту в 1929-1934 рр.
У перші роки після створення кафедри соціальної гігієни на ній досліджувалися наукові проблеми, пов’язані з організацією державної охорони здоров’я в Україні, у т. ч. з формуванням служби охорони материнства та дитинства, з розвитком санітарної справи. Зі скороченням масштабів епідемій інфекційних хвороб акцент у наукових дослідженнях зміщувався на медико-соціальні оцінки здоров’я та розробку оздоровчих заходів, у т. ч. на виробництві, у побуті тощо. Для їх обґрунтування необхідним було проведення масових санітарно-демографічних обстежень, що визначало вектор розвитку наукових досліджень. Київська соціально-гігієнічна школа підготувала нову когорту наукових кадрів, у т. ч. Б.М.Шкляра, І.І.Овсієнка, К.Ф.Дупленка, Є.Я.Бєлицьку, Л.В.Лєкарєва, які згодом очолили кафедри в інших медичних інститутах.
Трагічним періодом у розвитку української соціально-гігієнічної школи стали репресії, які торкнулися як напряму в цілому, так і окремих наукових шкіл та їх представників. Репресивна машина зачепила освітній процес у вищих навчальних закладах, що позначилося на назвах та змісті навчальних дисциплін. У 1941 р. кафедри соціальної гігієни було перейменовано в кафедри організації охорони здоров’я. Суттєвих змін зазнало змістове наповнення навчальних програм, з яких було вилучено питання соціальної обумовленості здоров’я та соціальної спрямованості охорони здоров’я. Під заборону підпали медико-соціальні дослідження, які є основним джерелом даних для характеристик здоров’я населення, виявлення впливу на нього чинників та обґрунтування заходів із охорони здоров’я.
У роки Другої світової війни наукова тематика кафедри спрямовувалася на удосконалення організації медико-санітарної служби тилу, поліпшення медичного обслуговування робітників і дітей.
У повоєнні роки поступово розширювалася наукова тематика Київської соціально-гігієнічної школи. Поряд з вивченням медико-санітарних наслідків війни на кафедрі організації охорони здоров’я досліджувалися проблеми захворюваності різних груп населення, смертності немовлят, організації та планування медичної допомоги різним контингентам населення. Співробітників кафедри було задіяно у розробці першого повоєнного плану розвитку охорони здоров’я, у складанні оглядів охорони здоров’я.
У 1952-1953 рр. обов’язки завідувача кафедри було покладено на доцента Ю.А.Кушніра після звільнення з посади професора С.С.Кагана, якого звинуватили у серйозних помилках у роботі, нерозумінні політики партії, незабезпеченні якісного керівництва кафедрою.
Доцент Ю.А.Кушнір, завідувач кафедри організації охорони здоров’я Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця в 1952-1953 рр.
Впродовж 1953-1961 рр. кафедрою завідував доцент І.П.Пігіда, вихованець кафедри, який був випускником Київського медичного інституту, аспірантом, а в подальшому – асистентом кафедри. Він мав досвід роботи завідувачем однопрофільної кафедри Станіславського (Івано-Франківського) медичного інституту.
Доцент І.П.Пігіда, завідувач кафедри організації охорони здоров’я Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця в 1953-1961 рр.
За керівництва І.П.Пігіди кафедра зосередила наукову діяльність на вирішенні проблем здоров’я сільського населення, дослідженні захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, удосконаленні організації медичного обслуговування дитячого населення, розробці основ диспансеризації, вивчення стану здоров’я та організації диспансерного обслуговування робітників промислових підприємств, організації санаторно-курортної справи та діяльності Товариства Червоного Хреста.
Співробітники кафедри організації охорони здоров’я Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1960 р.)
Традиційно співробітники кафедри досліджували історичні аспекти розвитку охорони здоров’я. Проте до створення у 1948 р. в КМІ імені О.О. Богомольця окремої кафедри історії медицини викладання та наукові дослідження стосувалися здебільшого окремих питань історії охорони здоров’я. У 1959 р. кафедру історії медицини об’єднали з кафедрою організації охорони здоров’я, а відповідний напрям очолив доцент кафедри Р.Я.Бенюмов. Він та І.М.Макаренко проводили наукові розвідки та викладали історію медицини, М.К.Маєвська – вивчала досвід медико-санітарного обслуговування у роки війни.
У 1961 р. кафедру очолив професор І.Д.Хорош. Він мав величезний досвід організаційно-управлінської діяльності, керував роботою органів та закладів охорони здоров’я, включаючи найвищі ланки управління, а також мав досвід науково-педагогічної роботи на однопрофільній кафедрі Харківського медичного інституту.
Професор І.Д.Хорош, завідувач кафедри організації охорони здоров’я Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця в 1961-1972 рр.
Цей період ознаменувався появою на кафедрі молодої когорти викладачів-науковців, які в наступні роки зробили значний внесок у розвиток Київської школи соціальної гігієни. Серед них необхідно назвати О.А.Грандо, який прийшов на кафедру у 1961 р. на посаду доцента, у 1968 р. захистив докторську дисертацію на тему «Розвиток гігієни та санітарної діяльності в УРСР», а в подальшому очолив кафедру і заснував унікальний Музей медицини України, що з часом отримав статус національного.
Знаковим був прихід на кафедру випускників КМІ – Л.О.Прус і А.П.Чуйко, які захистили кандидатські дисертації, отримали звання доцентів і десятки років поспіль були відповідальними за навчальну та методичну роботу кафедри.
Колектив кафедри організації охорони здоров’я Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1965 р.)
У 60-ті роки ХХ століття, у часи так званої відлиги, завершився процес стагнації соціально-гігієнічної науки. У1966 р. кафедрам було повернуто їх соціально-гігієнічну спрямованість і перейменовано у кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я. Наукова робота кафедри зосереджувалася на традиційних напрямах та поглиблювалася новими, зокрема вивченням здоров’я та удосконаленням медичного обслуговування жінок, зайнятих у шкідливому виробництві, дослідженням травматизму дитячого населення та організації надання швидкої медичної допомоги дітям, захворюваності дітей на респіраторні захворювання та обґрунтуванням організації профілактичних і лікувально-діагностичних заходів, вивченням соціально-гігієнічних проблем здоров’я студентів у взаємозв’язку з їх успішністю, етичних та деонтологічних аспектів медичної допомоги тощо.
Наукова тематика Київської соціально-гігієнічної школи розширювалася та поглиблювалася новими напрямами досліджень, зокрема вивченням здоров’я та удосконаленням медичного обслуговування жінок, зайнятих у шкідливому виробництві, дослідженням травматизму дитячого населення та організації надання швидкої медичної допомоги дітям, захворюваності дітей на респіраторні захворювання та обґрунтуванням організації профілактичних і лікувально-діагностичних заходів, вивченням соціально-гігієнічних проблем здоров’я студентів у взаємозв’язку з їхньою успішністю, етичних та деонтологічних аспектів медичної допомоги тощо.
Важливим новим напрямом роботи кафедри з 1968 р. стало підвищення кваліфікації викладачів соціальної гігієни та організації охорони здоров’я вищих медичних навчальних закладів. В період 1968-1982 рр. підвищили кваліфікацію понад 500 викладачів.
З 1972 р. кафедрою завідував професор О.А.Грандо. Науково-викладацький персонал кафедри, долучений до комплексного вибіркового вивчення стану здоров’я населення у зв’язку з переписом населення 1970 р., продовжував працювати над проблемами популяційного здоров’я, визначенням потреб в різних видах спеціалізованої медичної допомоги, створенням реабілітаційних служб в умовах міської поліклініки, удосконаленням організації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги населенню.
Професор О.А.Грандо, завідувач кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця в 1972-1990 рр.
До кафедрального колективу у 1971 р. долучилася кандидат медичних наук Г.П. Матвєєва, яка в подальшому поєднувала викладацьку роботу з адміністративною на посаді начальника навчальної частини КМІ, а з 1983 р. стала першим завідувачем кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я по підвищенню кваліфікації керівних кадрів охорони здоров’я (нині – кафедра менеджменту охорони здоров’я). Кадровий потенціал кафедри поповнився – кандидатом медичних наук Г.В. Кухленко, кандидатом медичних наук О.А.Полянським; аспірантами – М.В. Петровим, А.С. Ромашко; викладачами – Н.Ф.Вітер, А.Д. Ярменчуком, З.Д Дмитрієвою., І.Д. Півень Впродовж 1968-1971 рр на кафедрі викладалися основи вищої математики к.м.н. Мінцером О.П., Скляренко І.С., Тимошенком Я.Г., з 1976 р. – курс «Право».
До аспірантури за спеціальністю «соціальна гігієна» у 1973 р. вступив випускник Київського медичного інституту Ю.В.Вороненко, який послідовно пройшов на кафедрі усі щаблі професійного зростання, захистив кандидатську (1978 р.) та докторську (1985 р.) дисертації і згодом очолював кафедру впродовж 14 років. Він дослідив медико-соціальні закономірності опікового травматизму, обґрунтував і розробив соціально-гігієнічні основи профілактики і організації етапного лікування опіків, запропонував модель організації медичної допомоги хворим з опіками.
Впродовж 1982-1986 рр. на кафедрі працював учень професора О.А.Грандо – Б.П.Криштопа, який у 1986 р. захистив докторську дисертацію та поєднував наукову роботу з адміністративною на посаді проректора з міжнародних зв’язків КМІ.
На постійно діючих Курсах з підвищення кваліфікації керівних кадрів охорони здоров’я впродовж 1972-1982 рр. підвищили свою кваліфікацію 1435 керівників органів і закладів охорони здоров’я з усіх адміністративних територій України.
Зважаючи на високий рівень педагогічної діяльності й науково-дослідницької роботи кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця, у 1986 р. МОЗ України рекомендувало визначити її головною серед інших однопрофільних кафедр закладів вищої медичної освіти.
Впродовж 1980-х років колектив кафедри зосереджував увагу на вирішенні наукових проблем управління медичною допомогою робітникам великих промислових підприємств із застосуванням автоматичних систем управління (АСУ). Досліджувалися питання надання медичної допомоги окремих профілів, зокрема гастроентерологічного, комбустіологічного, розроблялися і впроваджувалися у практичну діяльність організаційні заходи, спрямовані на підвищення рівня, якості та ефективності спеціалізованої медичної допомоги, розвитку реабілітаційної служби. За результатами наукових досліджень було розроблено низку методичних вказівок та рекомендацій.
Провідною проблемою наукового пошуку під керівництвом професора О.А. Грандо була історія медицини та охорони здоров’я. Багаторічна копітка наукова робота зі збирання, вивчення історичних джерел, фондів багатьох архівів, музеїв і наукових бібліотек дозволила накопичити тисячі експонатів, сформувати науково-методичні основи побудови експозиції. Кінцевим результатом наукових розробок під керівництвом професора О.А. Грандо стала ініційована та підготовлена експозиція музею медицини, яка включала понад 14 тис. експонатів. На її основі у 1965 р. у КМІ імені О.О. Богомольця було організовано Музей історії медицини, а в 1982 р. на базі Музею історії медицини за рішенням МОЗ УРСР було відкрито Музей медицини Української РСР, який після низки перейменувань у 1999 р. отримав назву Національний музей медицини України. Професор О.А. Грандо був директором музею до 2004 р. Він як видатний представник Київської соціально-гігієнічної наукової школи сформував власну школу організаторів охорони здоров’я та істориків медицини, яка включає 4 доктори і 13 кандидатів наук.
З 1990 р. кафедру очолив учень Грандо О.А. Вороненко Ю.В, який у 1991 р. успішно захистив докторську дисертацію та отримав вчене звання професора. У 1998 р кафедру соціальної гігієни та організації охорони здоров’я було перейменовано на кафедру соціальної медицини та охорони здоров’я.
Професор Ю.В.Вороненко, завідувач кафедри соціальної медицини та охорони здоров’я Національного медичного університету імені О.О. Богомольця в 1990-2003 рр.
За цей час кафедра суттєво розширила наукову тематику і долучилася до виконання низки міжнародних проєктів під егідою ВООЗ з вивчення здоров’я жінок і дітей. Спільно з Інститутом педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України здійснювався проєкт «Сім’я і діти України» як частина Європейського тривалого дослідження вагітності і дитинства. Цей період формування Київської наукової соціально-гігієнічної школи супроводжувався поповненням колективу новими перспективними кадрами. На кафедру прийшли кандидати медичних наук О.П.Гульчій, О.Г.Назарова, З.Н. Лісова, Л.О.Литвинова, а також В.Б. Замкевич, В.В.Литвинчук, Н.М.Захарова, О.Б.Тонковид, М.А.Дяченко, В.С.Столяров, В.В.Таран. План виконання наукової тематики передбачав низку науково-дослідних робіт, присвячених охороні материнства і дитинства, в рамках яких захистили дисертаційні роботи Мартиненко О.В., Замкевич В.Б., Литвинчук В.В., Захарова Н.М., Гульчій О.П. Розбудові медсестринської складової охорони здоров’я присвячено дисертацію Шегедин М.Б., системі підготовки кадрових ресурсів військової медицини -дисертацію Пасько В.В.
Здійснювався пошук нових підходів до формування навчальних програм дисциплін. Колективом кафедри було розроблено та опубліковано «Програмні тестові питання з соціальної гігієни та організації охорони здоров’я», підручник «Соціальна медицина та організація охорони здоров’я», «Посібник із соціальної медицини та організації охорони здоров’я» тощо.
Наступний етап розвитку Київської наукової школи соціальної медицини пов’язано з приходом у 2004 р. до керівництва кафедрою професора В.Ф.Москаленка.
Професор В.Ф.Москаленко, завідувач кафедри соціальної медицини та охорони здоров’я Національного медичного університету імені О.О. Богомольця в 2004-2014 рр.
Основним науковим напрямом кафедри було визначено науковий супровід реформування охорони здоров’я, пріоритетний розвиток первинної медичної допомоги, впровадження профілактичних засад в діяльність закладів охорони здоров’я. Співробітники кафедри були членами численних робочих груп МОЗ України. Науковці кафедри виконували низку НДР на замовлення МОЗ України та ініціативних НДР, за результатами яких до Реєстру галузевих нововведень було включено ряд нововведень. Було підготовлено примірні навчальні програми, видано підручники «Біостатистика» (2009 р.), «Економіка охорони здоров’я» (2010 р.), «Громадське здоров’я» (2011 р.). У цей період розпочинається співпраця викладачів кафедри з Бюро ВООЗ в Україні та Європейським регіональним бюро ВООЗ. При кафедрі на громадських засадах було створено наукову лабораторію стратегічних досліджень в охороні здоров’я, її науковці підготували4 національні звіти України для ВООЗ, започаткували щорічне видання Бюлетеня «Громадське здоров’я в Україні. Основні статистичні показники» (трьома мовами).
Київська соціально-гігієнічна школа в цей період поповнилася новими науковцями, які завершили виконання та успішно захистили докторські (Є.М. Латишев, О.Г. Шекера, О.П. Вітовська, М.Ю. Антоненко) та кандидатські дисертації: (М.Г. Мельниченко, Р.Ю. Погоріляк, І.О. Сухарєва, О.В.Грузєва). У 2007 р. було започатковано спільну підготовку науково-педагогічних кадрів з Каролінським інститутом (Стокгольм, Швеція), в рамках якої співробітником кафедри захищено дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії в медицині. Науковці підтримувалли професійні зв’язки з багатьма зарубіжними та вітчизняними науковими установами. Співробітники кафедри були співавторами Щорічних доповідей про стан здоров’я населення України, які видавалися спільно з Інститутом стратегічних досліджень МОЗ України.
У 2014 р. кафедру реорганізовано та змінено її назву на «кафедра організації охорони здоров’я та соціальної медицини», а з 2016 р. – на «кафедра соціальної медицини та громадського здоров’я»
З вересня 2014 р. кафедру очолила доктор медичних наук Т.С.Грузєва. У цей період спектр наукових проблем кафедри суттєво розширився за рахунок актуальної проблематики. Основним науковим напрямом кафедри визначено обґрунтування розвитку системи охорони здоров’я в умовах її реформування з урахуванням євроінтеграційних процесів, багатоукладності охорони здоров’я, пріоритетної розбудови системи громадського здоров’я.
Професор Т.С.Грузєва, завідувач кафедри соціальної медицини та громадського здоров’я з 2014 р. по теперішній час.
У науковому плані співробітники кафедри як представники Київської соціально-гігієнічної наукової школи зосереджувалися на обґрунтуванні сучасних стратегій боротьби з неінфекційною патологією, удосконаленні профілактичних технологій в первинній ланці охорони здоров’я, розвитку спеціалізованих служб медичної допомоги в умовах реформування охорони здоров’я та розбудови системи громадського здоров’я, вирішенні проблем кадрового забезпечення служби громадського здоров’я та обґрунтуванні програм підготовки фахівців з питань громадського здоров’я.
Науково-педагогічні працівники кафедри виконали НДР на замовлення МОЗ України «Обґрунтування сучасної системи профілактики хронічних неінфекційних захворювань та формування здорового способу життя» (2014-2016 рр.). Ініційовано і реалізовано НДР «Концептуальні засади формування системи громадського здоров’я в Україні» (2015-2016 рр.), «Наукове обґрунтування кадрового забезпечення служби громадського здоров’я» (2017-2019 рр.). Продовжується виконання НДР «Медико-соціальне обґрунтування оптимізації медичної допомоги в умовах розвитку системи громадського здоров’я» (2020-2022 рр.).
У контексті розвитку наукового потенціалу співробітники та прикріплені до кафедри здобувачі наукових ступенів упродовж 2014-2021 р. виконували 17 дисертаційних робіт, з яких 8 завершено та успішно захищено (В.В.Мельник, О.Г.Пузанова, В.А.Васюта, В.А.Дуфинець, Л.І.Галієнко, Г.В.Іншакова, С.Г.Саксонов, В.Д.Чопчик). Обґрунтовано низку функціонально-структурних моделей, організаційних технологій тощо.
Важливим науковим напрямом кафедри як опорної стало обгрунтування сучасних освітніх програм «Соціальна медицина, громадське здоров’я» і «Соціальна медицина, громадське здоров’я та основи доказової медицини», які схвалено ЦМК ВМО МОЗ України та рекомендовано для впровадження у навчальний процес.
Упродовж 2014-2018 рр. було проведено 4 засідання однопрофільних кафедр закладів вищої медичної освіти України, на яких обговорено найважливіші питання підготовки фахівців охорони здоров’я. У контексті розбудови системи громадського здоров’я та формування її кадрових ресурсів співробітники кафедри у складі робочої групи НМУ імені О.О. Богомольця розроблено освітні програми підготовки магістрів та бакалаврів громадського здоров’я. Науковці кафедри працювали у складі численних робочих груп МОЗ та МОН України. У рамках співпраці з Бюро ВООЗ в Україні науковці кафедри брали участь у низці програм під егідою ЄРБ ВООЗ. За участі науково-педагогічних працівників кафедри підготовлено Національний план дій щодо НІЗ відповідно до стратегії «Здоров’я-2020: Європейська політика здоров’я і благополуччя, Концепцію розвитку системи громадського здоров’я, проект Національного плану дій щодо скорочення шкідливого вживання алкоголю, стандарт вищої освіти за спеціальністю 229 «громадське здоров’я» галузі знань 22 «охорона здоров’я» тощо. У цей період започатковано партнерські зв’язки з низкою європейських освітніх та наукових інституцій. Зарубіжні колеги з Польщі, Чехії, Словаччини, Хорватії, Білорусі, США, Італії стали учасниками щорічних Міжнародних науково-практичних конференцій до Всесвітнього дня здоров’я в НМУ імені О.О. Богомольця, круглих столів та семінарів, які організовуються з ініціативи та за активної участі кафедри. Співорганізаторами цих форумів виступають НАМН України, МОЗ України, Бюро ВООЗ в Україні, в них беруть участь представники ЄРБ ВООЗ. Науково-педагогічні працівники кафедри були учасниками щорічних конгресів Польського товариства громадського здоров’я, зарубіжних наукових форумів, організованих закладами-партнерами у Польщі, Словаччині, Білорусії, Греції, Швеції.
З метою підвищення професійного рівня науково-педагогічні працівники кафедри проходили стажування в провідних наукових та освітніх закладах Польщі, Латвії, Чехії тощо. Свідченням авторитетності фахівців Київської соціально-гігієнічної школи на міжнародному рівні є запрошення їх Незалежною агенцією із забезпечення якості в освіті в якості міжнародних експертів з акредитації освітніх програм з громадського здоров’я у 2017 р. та у 2020 р. Подальшому розвитку Київської наукової соціально-гігієнічної школи сприяє функціонування на базі кафедри апробаційної ради «соціальна медицина» при спеціалізованій вченій раді Д.26.003.01 НМУ імені О.О. Богомольця. Лише впродовж 2015-2021 рр. на засіданнях апробаційної ради було розглянуто 24 дисертаційні роботи, у т. ч. 15 –доктоських, 9 – кандидатських. Протягом цього періоду на кафедрі було виконано та захищено 8 дисертаційних робіт, у т. ч. 2 – співробітниками та 6 – пошукувачами кафедри. У 2021 р. на кафедрі виконуються 10 дисертаційних робіт, у т. ч. 6 дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філософії аспірантами кафедри, 4 дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук – співробітниками та пошукувачами кафедри.
Пріоритетним напрямом діяльності завжди був розвиток молодіжної медико-соціальної науки. В цьому контексті спільно з науковцями Каролінського інституту на кафедрі було організовано та проведено 2 українсько-шведські тренінги з питань епідеміології для молодих науковців у 2015 р. та 2016 р. Результатом копіткої роботи з талановитою молоддю стали перемоги гуртківців кафедри у ІІ етапі ВСО з соціальної медицини (2015-2019 рр.); у ІІ турі Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт з профілактичної медицини (2015-2021 рр.) та зарубіжних наукових конкурсах, зокрема в Лісабоні (Португалія,) Вроцлаві (Польща) Ці перемоги яскраво свідчать про поступальний розвиток та формування молодої зміни Київської соціально-гігієнічної наукової школи.
Сьогодні науковий шлях Київської соціально-гігієнічної наукової школи продовжують науково-педагогічні працівники кафедри соціальної медицини та громадського здоров’я НМУ імені О.О. Богомольця, серед яких 1 академік НАНВО України, 3 д.мед.н., професори; 7 к.мед.н. та к.пед.н., доцентів; 1 старший викладач; 8 асистентів; 6 аспірантів; а також численні вихідці цієї школи, які працюють в різних закладах і установах охорони здоров’я, науки, освіти в Україні та багатьох інших країнах світу.
Співробітники кафедри соціальної медицини та громадського здоров’я пишаються славною історією Київської наукової школи соціальної гігієни Колектив кафедри як спадкоємець і продовжувач Київської соціально-гігієнічної школи глибоко шанує і розвиває славні традиції, закладені 180 років тому, спрямовує свою науково-педагогічну діяльність на якісне виконання поставлених перед ним завдань з підготовки нової формації соціально-гігієнічних кадрів для практичної охорони здоров’я та науковців медико-соціального профілю.
Прес-центр та кафедра соціальної медицини та громадського здоров’я