НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ. “ПРОФЕСОР МИКОЛА СТЕПАНОВИЧ ПИЛИПЧУК – ВИДАТНЕ ІМ’Я В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ФТИЗІАТРІЇ ТА ФТИЗІОХІРУРГІЇ”, – НАРИС ПРО ВЧИТЕЛЯ ПРОФЕСОРА В.І.ПЕТРЕНКА

22.05.2021

Завідувач кафедри, професор, доктор медичних наук, лікар вищої категорії за спеціальностями “фтизіатрія” та “пульмонологія”, відмінник освіти та заслужений лікар України, Василь Іванович Петренко 1971 року закінчив Чорнобильське медичне училище, а у 1980 році – з відзнакою Київський медичний інститут (нині Національний медичний університет імені О.О. Богомольця) і був рекомендований на наукову роботу. З 1980 року розпочалась трудова діяльність В. І. Петренка на кафедрі фтизіатрії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

У стінах цього закладу 40 років він успішно займається науковою, педагогічною, лікувальною та громадською роботою, пройшовши шлях від аспіранта до професора, завідувача кафедрою, декана медичного факультету №3.

Нині Василь Іванович – відомий вчений в галузі фтизіатрії і пульмонології не тільки в Україні, а й за її межами. Член Міжнародного союзу боротьби з туберкульозом і легеневими хворобами. Активно співпрацює із ВООЗ, USAID та Університетом Брауна (Провіденс, Род-Айленд, США) і Гарвардською медичною школою (Бостон, Массачусетс, США) з питань організації профілактики та боротьби з туберкульозом в Україні. Експерт Всесвітньої академії рейтингів наукових досліджень – QS World University Ranking (QS GlobalAcademicSurvey).

Співпрацює із ВООЗ із питань організації профілактики та боротьби з туберкульозом в Україні. Є висококваліфікованим педагогом, талановитим організатором фтизіатричної науки. Зробив значний внесок у підготовку лікарських кадрів, впровадження наукових досягнень у навчальний процес і практику охорони здоров’я.

Він є автором 7 підручників, зокрема й національного підручника «Фтизіатрія» українською, англійською та російською мовами, 2 навчально-методичних посібників “Фтизіатрія”, понад 300 наукових праць та 18 методичних рекомендацій, 10 патентів та 5 нововведень з основних питань туберкульозу і респіраторної патології, типового навчального плану і програми підготовки магістрів медицини із спеціальності “Фтизіатрія”, навчальних програм із фтизіатрії для студентів вищих медичних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації та типового навчального плану і програми підготовки лікарів-інтернів.

Цей нарис Василь Іванович присвятив своєму вчителеві, видатному українському фтизіатру та фтизіохірургу, заслуженому діячеві науки і техніки України, лауреату Державної премії України, академіку Академії Наук Вищої школи України, завідувачу кафедри фтизіатрії та пульмонології НМУ імені О.О. Богомольця 1960 – 1996р.р. Миколі Степановичу Пилипчуку

“Двадцять другого травня виповнилося б 95 років від дня народження мого вчителя, талановитого вченого, визначної особистості в історії розвитку вітчизняної фтизіатрії, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України, академіка АН Вищої школи України, доктора медичних наук, професора Миколи Степановича Пилипчука.

Фтизіатрія в часи лікарської та наукової діяльності М.С. Пилипчука (1946—1996) вперше в її драматичній історії перетворилася на потужну медичну дисципліну дієвих ефектів. Саме в цей період завдяки новим препаратам розпочали ефективно лікувати міліарні та деструктивні форми легеневого туберкульозу, туберкульозний менінгіт, органні локалізації.

Саме в ці часи відбувалася тріумфальна хода стрептоміцину, винайденого сином України лауреатом Нобелівської премії З. Ваксманом, з’являлися інші протитуберкульозні засоби. Образно кажучи, фтизіатрія вийшла з тіні відчаю. Поява цих стратегічно вирішальних медикаментозних технологій сприяла значному підвищенню результатів фтизіохірургічних методів.

Новітня еволюція фтизіатрії пов’язана значною мірою  з  безпосередньою участю в цих змінах М.С. Пилипчука — одного з талановитих лідерів та вчених на цій ниві. Він невтомно впроваджував найновіші способи лікування хворих,створив перший сучасний підручник з фаху,вперше поєднав бездоганні знання фтизіотерапії із вправністю та винаходами торакального хірурга. Одне слово, був лікарем і педагогом надзвичайної звитяги.

Очолював у Києві міське наукове товариство фтизіатрів, керував ним наполегливо й цікаво,надаючи всім засіданням клінічного колориту.

Народився М.С. Пилипчук 22 травня 1926 р.в селі Зелятіному Столінського району Брестської області (Білорусь). У 1946-му вступив до Київського медичного інституту, після закінчення якого з відзнакою у 1952 році був рекомендований Вченою радою на наукову роботу.

М.С. Пилипчук під час навчання у КМІ імені О.О. Богомольця, 1946 р.

У 1955 р. М.С. Пилипчук захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук, а в 1963-му — доктора медичних наук на тему: «Клиническая оценка хирургических методов лечения больных туберкулезом легких».

За словами талановитого фтизіатра і письменника Ю.Г. Віленського, котрий навчався в субординатурі з фтизіатрії в Київському медичному інституті (1954—1955 рр.), М.С. Пилипчук виділявся на кафедрі як найосвіченіший лікар, хоча був лише аспірантом. Він був харизматичною особистістю, й це сприяло тому, що невдовзі став одним із провідних українських та радянських учених на ниві фтизіатрії.

Завідувач кафедри туберкульозу КМІ професор М.С. Пилипчук в операційній. 1965 р.

 

Професор М.С. Пилипчук створив органозберігальний напрямок у легеневій хірургії. Проведені ним експериментальні дослідження дали змогу визначити допустимий обсяг резекції легень, а також встановити динаміку відновлення функції життєво важливих органів.

Завідувач кафедри туберкульозу КМІ М.С. Пилипчук (у центрі) директор Інституту туберкульозу м. Будапешт (ВНР) О.Швайгер (праворуч) і заступник директора К. Дёже (ліворуч) серед співробітників кафедри туберкульозу КМІ: зліва направо: В.П. Мельник, В.І. Петренко, С.М. Срібний, Р.Г. Процюк, Г.А. Подлесних, В.І. Потайчук. 1984 р.

 

Під керівництвом професора М.С. Пилипчука розробляли нові способи діагностики захворювань легень, удосконалювали хірургічні методи лікування туберкульозу, підвищували ефективність антимікобактеріальної терапії хворих на туберкульоз легень, вивчали бар’єрну функцію легень при туберкульозі та неспецифічних захворюваннях органів дихання, зокрема в зоні радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, досліджували роль системи ейкозаноїдів при туберкульозі. Створив широку оригінальну школу, був вимогливим, але справедливим провідником і лідером.

Цей реєстр інноваційних запроваджень низки високоефективних технологій лікування активних форм туберкульозу постає унікальним навіть у європейському вимірі, й у кожному разі дорівнює потенціалам НДІ туберкульозу того часу в Києві, Харкові, Львові та й у Москві. Багато чого трималося і диктувалося безприкладною науковою енергетикою М.С. Пилипчука, його відданістю фтизіатрії.

Професор М.С. Пилипчук є автором 250 наукових праць, зокрема 10 монографій,5 видань підручника «Туберкульоз», одного з перших у повоєнній Україні. Микола Степанович створив наукову школу, підготував 11 докторів і 48 кандидатів медичних наук.

Брав активну участь у роботі з’їздів фтизіатрів та міжнародному науковому співробітництві, був співголовою XX Міжнародного конгресу фтизіатрів, членом Міжнародного союзу боротьби з туберкульозом, головою міського, заступником голови Республіканського, членом правління Всесоюзного товариств фтизіатрів, редколегії журналу «Лікарська справа», редакційної ради журналу «Проблеми туберкульозу», заступником редактора міжвідомчого збірника «Туберкульоз», членом Республіканської проблемної комісії з туберкульозу. Десять років був членом експертної комісії ВАК СРСР, сім років — відповідальним секретарем журналу «Лікарська справа», понад п’ять років — проректором Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця з лікувальної роботи. Десять років його обирали головою районного товариства «Знання».

Миколу Степановича Пилипчука нагороджено орденом Вітчизняної війни II ступеня, медалями «За Перемогу над Німеччиною», «За трудову доблесть», «За доблесну працю», шістьма ювілейними медалями, трьома знаками «Переможець соціалістичного змагання», знаком «Відмінник охорони здоров’я». Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України за наукове розроблення системи пульмонологічної допомоги в Україні.

М.С. Пилипчук  серед професорів КМІ імені О.О. Богомольця. Зліва направо: декан педіатричного факультету проф. В.Д. Чеботарьова, зав. каф. патологічної анатомії О.П. Кисельова, зав каф. туберкульозу проф. М.С. Пилипчук, зав. каф. педіатрії проф. В.М. Сидельников, зав. каф. соціальної гігієни проф. О.А. Грандо, зав. каф. інфекційних хвороб проф. О.С. Сокол, зав. каф. акушерства і гінекології проф. Г.К. Степанківська. 1985 р.

 

За 48 років роботи на фронті боротьби з туберкульозом М.С. Пилипчук вніс неоціненний вклад у розвиток вітчизняної фтизіатрії та фтизіохірургії, зарекомендував себе як висококваліфікований фахівець з туберкульозу, блискучий клініцист, педагог, гуманіст, великої культури людина, що заслужила любов і повагу як у хворих, так і лікарів та студентів. Помер М.С. Пилипчук 21 липня 1996 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Проникливі розумні очі, бездоганна наукова пам’ять, хірургічний хист, лицарська відданість альтруїстичній спеціальності — ось образ мого Вчителя”.

Прес-центр за матеріалами кафедри фтизіатрії та пульмонології