НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ. «ПРО МОЇХ НЕЗАБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ», – СПОГАДИ ПРОФЕСОРА КАФЕДРИ ПЕДІАТРІ №1 ОЛЕКСАНДРИ ВАСИЛІВНИ ТЯЖКОЇ

02.12.2021

“Я мала честь навчатись у двох непересічних особистостей, коли прийшла у наш тоді ще медичний інститут, на лікувальний факультет до аспірантури на кафедру педіатрії, що є моїм рідним домом і сьогодні, – згадує професор О.В.Тяжка. – На той час на кафедрі працювали, як єдиний тандем, виконуючи різнобічні види роботи, професор Рахіль Юліївна Кольнер та доцент, пізніше професор Ольга Степанівна Свешнікова. Обидві інтелігентні, різнобічно освічені жінки, які справляли позитивне враження з перших зустрічей із ними. Вони ніби доповнювали одна одну в усіх напрямках роботи кафедри».

 

Р.Ю. Кольнер (1902-1996 рр.) закінчила Харківський медичний інститут (1925 р.), там же працювала асистентом кафедри педіатрії до 1934 року, а з 1934 року асистентом/доцентом кафедри педіатрії Київського медичного інституту.

У 1935 році за сукупність праць «Аналіз причин дитячої смертності в Україні» їй було присуджено ступінь кандидата медичних наук. З 1937 р. Рахіль Юліївна проживала в Москві, де до 1949 року завідувала ясельним відділом в Наркомздраві СРСР та за сумісництвом працювала на посаді доцента кафедри педіатрії ІІ-го Московського медичного інституту, де захистила докторську дисертацію на тему «Материалы к изучению острых гепатитов у детей». Це була на той час одна з перших праць, присвячених цій патології в дітей.

З 1951 року по 1971 рік професор Р.Ю. Кольнер завідувала кафедрою педіатрії лікувального та санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту. Декілька років на кафедрі навчались також студенти існуючого на той час і вечірнього факультету. Окрім навчальної роботи, колектив кафедри, під її керівництвом, постійно займався науковими дослідженнями, що стосувалися переважно гепатобіліарної патології.

Як науковий керівник Рахіль Юліївна була демократичною людиною, теми наукової роботи могли пропонувати самі виконавці. Вона завжди вислуховувала пропозиції співробітників стосовно напрямків наукових досліджень, критично оцінювала ці пропозиції без найменшого тиску на протилежні пропозиції, погоджувалась або аргументовано відхиляла їх. «В її демократичності, – зазначає О.В.Тяжка, – я переконалася і на власному досвіді, коли після кількох місяців праці над запропонованою мені темою майбутньої кандидатської дисертації я вирішила замінити тему на гематологічну, а саме на дослідження імунної системи при гострому лейкозі та лімфогранулематозі у дітей». Професор Р.Ю.Кольнер була ґрунтовним клініцистом і гарним лектором. Проведення клінічних обходів хворих дитячого стаціонару були систематичними і часто тривали упродовж цілого дня. Хворих дітей на той час в клініці було не менше 120-130 і це були переважно діти зі складною патологією, що поступали з вузлових лікарень Південно-західної залізничної медичної служби. Нерідко професор Р.Ю.Кольнер організовувала консиліуми, запрошувала відомих на той час професорів, таких, як В.Г. Балабан, І.М. Руднєв, О.В. Черкасов, П.С. Мощич.

Лекції для студентів Рахіль Юліївна читала завжди дуже відповідально. Пригадую випадок, коли вона як помічник для демонстрації слайдів, супроводжувала її до лекційної зали і побачила на її обличчі ознаки хвилювання. На запитання, чому вона хвилюється, адже тема лекції не нова, почула у відповідь почула: «Коли лектор перед лекцією вже не хвилюється, йому пора покидати цю справу».

На початку 90-х років професор Кольнер разом з родиною дочки О.А.Бенікової виїхала до США, де відійшла в інший світ на 95-му році життя.

 

Надійною помічницею в лікувально-педагогічній роботі кафедри Рахілі Юліївні була Ольга Степанівна Свешнікова (1909-1987 рр.). Це була дуже працелюбна і доброзичлива людина. Вона приходила на кафедру раніше від усіх співробітників, швиденько проходила по відділеннях стаціонару і вже орієнтовно намічала об’єм консультацій на день. Завжди була з доброзичливою усмішкою і сяючими добротою очима, одягнена в білосніжний ретельно відпрасований халат з маленькою блакитною або рожевою хустинкою у верхній кишені халата.

Ольга Степанівна закінчила педіатричний факультет Харківського медичного інституту в 1937 році. Наукову та педагогічну діяльність розпочала в Харківському інституті підвищення кваліфікації лікарів (1937-1941 рр.). У 1941-1944 роках працювала в інституті переливання крові в м. Тбілісі, а після повернення в Україну до 1952 р. – асистентом кафедри педіатрії Львівського медичного інституту. З 1952 р. життя і діяльність О.С. Свешнікової пов’язане з кафедрою педіатрії лікувального і санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту. За матеріалами досліджень, зроблених нею у Львівському медичному інституті, захистила кандидатську дисертацію на тему «Лечение стрептомицином тубркулезного менингита у детей» (1952 р.). Багато її публікацій було присвячено лікуванню інфекційних хвороб у дітей, вивченню ефективності переливання малих доз крові. Починаючи з 1960 р. наукова робота Ольги Степанівни була спрямована на вивчення геморагічних хвороб у дітей, що лягло в основу її докторської дисертації «Этиология, патогенез, клиника и лечение болезни Верльгофа и Шенляйн-Геноха у детей», захищеної в 1967 році.

Ця робота була актуальною, оскільки в ній на основі експериментальних досліджень було розширено розуміння патогенезу даної патології і обґрунтовано її терапію.

Завідувала кафедрою професор О.С. Свешнікова з 1971 по 1975 рік. Була доброзичливою, усміхненою людиною, яка завжди делікатно пропонувала вихід із суперечливих обставин як службових, так і особистих.

В останні роки свого життя Ольга Степанівна проживала в Москві, де на дипломатичній службі працював її син. Похована на Байковому цвинтарі в Києві разом із чоловіком, відомим патофізіологом, який помер значно раніше”.

 

Прес-центр за матеріалами кафедри педіатрії №1