НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ. НАРИС ЗАВІДУВАЧА КАФЕДРИ ГІСТОЛОГІЇ ТА ЕМБРІОЛОГІЇ, ПРОФЕСОРА Ю.Б. ЧАЙКОВСЬКОГО ПРО СВОЇХ ВЧИТЕЛІВ – ПРОФЕСОРІВ А.К.КОЛОМІЙЦЕВА ТА В.П. ЯЦЕНКА

23.01.2021

Майбутній науковець у галузі гістології, ембріології, нейроморфолог, доктор медичних наук України, професор, завідувач кафедри гістології та ембріології, член-кореспондент НАМН України, Заслужений діяч науки та техніки України Юрій Богданович  Чайковський народився у родині київських філологів. 1968 року він закінчив середню школу із золотою медаллю, а 1974 — з відзнакою НМУ імені О.О. Богомольця, тодішній Київський медичний інститут, та продовжив навчання в аспірантурі на кафедрі нормальної анатомії того ж інституту.

Навчання в аспірантурі, робота над кандидатською дисертацією, захищеною 1978 року під керівництвом професорів І. Є. Кефелі та А. К. Коломійцева, стали основою становлення майбутнього керівника відомої на сьогодні школи нейроморфологів. Не останню роль у формуванні наукового світогляду Ю. Б. Чайковського відіграла рідна сестра батька Юрія Богдановича — Ірина Йосипівна Чайковська — відомий анатом, організатор і завідувачка кафедри нормальної анатомії Луганського медичного інституту протягом майже 30 років.

Починаючи з 1981 року Юрій Богданович працював асистентом, старшим викладачем і доцентом на кафедрі оперативної хірургії та топографічної анатомії Київського інституту вдосконалення лікарів. 1992 року його за конкурсом було обрано на посаду завідувача кафедри гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, яку він обіймає до теперішнього часу. Пропонуємо вашій увазі нарис, який Юрій Богданович назвав Мої Вчителі”.

У сімдесяті роки минулого сторіччя кафедра гістології Київського медичного інституту ім. акад. О.О.Богомольця була однією з найбільш авторитетних у колишньому СРСР. Її очолював член-кореспондент Академії медичних наук професор М.І.Зазибін. До нього приїжджали викладачі з усіх куточків країнине лише підвищити кваліфікацію, але й відвідати створений ним унікальний Музей історії мікроскопа, познайомитися з Ембріологічною колекцією та Портретною галереєю видатних гістологів. Але найбільшої слави зажив М.І.Зазибін як учений-нейрогістолог.  Він віртуозно володів технікою імпрегнації нервової тканини азотнокислим сріблом, а також створив наукову школу, де кожний його співробітник міг похвалитися чудовими мікропрепаратами. Одним із учнів М.І.Зазибіна був Андрій Костянтинович Коломійцев.

Андрій Костянтинович Коломійцев

У 1974 році він захистив докторську дисертацію, в якій дослідив реакції різних тканин і органів на синтетичні матеріали. Для цього йому знадобилася не лише імпрегнація. Новаторство Андрія Костянтиновича полягало в тому, що він продемонстрував взаємовідношення нервових елементів і сполучної тканини, застосувавши відносно нові на той час і мало відомі на кафедрі методи гістохімії. Варто зазначити, що згодом, у 1982 році,за вивчення закономірностей біодеструкції полімерів медичного призначення Андрій Костянтинович разом із групою вчених отримав Державну премію України в галузі науки і техніки.

Захистивши дисертацію, учений не склав руки. Його науковий потенціал ще не розкрився повною мірою. Відтак, він почав шукати учнів для того, щоб разом з ними продовжити наукові пошуки. Будучи студентом, я слухав прекрасні лекції Андрія Костянтиновича, але не уявляв, що стану його першим учнем.

Восени 1974 року А.К.Коломійцев запропонував завідувачу кафедри нормальної анатомії професору І.Є.Кефелі, до якого я поступив у аспірантуру, спільну наукову роботу – дослідити взаємовідношення нервових волокон, кровоносних судин і сполучної тканини в процесі де- і регенерації периферійного нерва. Цю тему мені й доручили.

Свою першу зустріч з професором А.К.Коломійцевим я запам’ятав назавжди. Молодий доктор наук повільно йшов килимовою доріжкою вздовж експонатів, котрі розповідали про історію кафедри гістології. Вся його статура говорила про те, що недаремно студенти називають його Іван Царевич. Андрій Костянтинович коротко і ясно розкрив важливість поєднання методів ін’єкції кровоносних судин, імпрегнації нервових волокон і забарвлення сполучної тканини. Вимальовувалась гарна перспектива. План був простий, але втілити його в життя було нелегко. І тут Андрій Костянтинович проявив себе не просто науковцем, але справжнім Учителем. Переконаний, що цю якість відчули потім і його інші учні. Він працював на кафедрі поряд зі мною, іноді до темноти. Чекав на той момент, коли можна буде поглянути на готові мікропрепарати. І радів, мабуть, більше за мене, переконуючись у правильності запропонованої методики. Крім того, Андрій Костянтинович запропонував застосувати ще один новий на той час метод – гістохімічне виявлення ферментів у стінці кровоносних судин. І ще одна річ. Він намовив мене перечитати численні дисертації, що їх було виконано під керівництвом М.І.Зазибіна. Це допомогло мені краще зрозуміти сутність нейрогістології та усвідомити свою приналежність до знаної наукової школи.

Андрій Костянтинович не вчив шукати легких шляхів. Для апробації моєї кандидатської дисертації було обрано найсуворіших рецензентів. І тут я познайомився з Валентином Порфировичем Яценком, який сказав: «Поставлюся  до цієї дисертації так, наче хочу її завалити». Це було лише на користь, але дещо довелося доробити.

Валентин Порфирович Яценко

Нарешті захист дисертації лишився позаду. Забувся «чорний шар» на захисті і довге чекання затвердження у ВАК, тому що був призначений «чорний рецензент». Учитель допоміг ці негаразди пережити, пояснивши, що нове не всіма сприймається швидко. Коли прийшов час обирати тему докторської дисертації, я радився не лише з Андрієм Костянтиновичем, а й з Валентином Порфировичем, який став моїм другим Учителем.

Мої наставники запропонували розробити і вивчити в експерименті нові методи пластики периферійних нервів авто- і аллотрансплантатами. Спочатку ми працювали втрьох і це спілкування було для мене справжньою насолодою, адже у цих учених було чому повчитися у галузі нейрогістології. Кожен із них був не лише визначним науковцем, але і широко освіченою, ерудованою і творчою особистістю. Андрій Костянтинович любив і цитував вітчизняних і зарубіжних поетів, був знавцем образотворчого мистецтва. Валентин Порфирович сам писав вірші, створив колекцію фігур, вирізьблених із коріння дерев, азартно грав у шахи.

Коли наші експериментальні дані були опубліковані, їхні результати зацікавили клініцистів. Нові методи пластики нервів були впроваджені у нейрохірургію. У 1996 році В.П.Яценко разом із групою вчених отримав Державну премію України в галузі науки і техніки за розробку та впровадження нових методів діагностики та хірургічного лікування ушкоджень периферійної нервової системи. Я пишаюся тим, що разом із своїм Учителем був серед цих учених.

Валентин Порфирович – людина невичерпної енергії та здібний організатор. На початку дев’яностих років він плідно працював проректором з міжнародних зв’язків нашого університету, протягом 15 років очолював Науково-дослідний лабораторний центр, який став одним із провідних наукових підрозділів вищих медичних закладів України.

У 2001 році В.П.Яценко перейшов на роботу до НТУУ “КПІ” на посаду завідувача кафедри медичної кібернетики і телемедицини, а з 2002 по 2011 роки він був деканом створеного за ініціативою академіків Є.Г.Гончарука та М.З.Згуровського міжуніверситетського  медико-інженерного факультету. Зараз у свої 83 роки Валентин Порфирович сповнений оптимізму і активно займається пропагандою здорового способу життя серед університетської молоді.

У цьому короткому нарисі я не мав змоги перерахувати наукові праці своїх Учителів, висвітлити зміст статей, монографій і авторських свідоцтв. Перш за все хотілося зупинитися на їхніх людських якостях, захопленні наукою, креативності та новаторстві. Вони щедро поділилися зі мною та іншими своїми учнями багатим досвідом, глибокими знаннями та любов’ю до нейрогістології. За це ми їм безмірно вдячні.

 

Завідувач кафедри гістології та ембріології, доктор медичних наук, професор,

член-кореспондент НАМН України Юрій Богданович Чайковський