ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ. КИЇВСЬКА АКУШЕРСЬКА ШКОЛА
Історія розвитку акушерства та гінекології в Україні щільно пов’язана з історією акушерсько-гінекологічних клінік і, зокрема, кафедри акушерства та гінекології Київського університету.
Кафедру акушерства та гінекології при Київському університеті було засновано у 1841 році, а акушерсько-гінекологічну клініку відкрито лише через три роки – 1 листопада 1844 р. Містилася вона тоді в одному приміщенні з двома іншими факультетськими клініками – терапевтичною та хірургічною.
Спочатку передбачалося влаштувати 20 акушерсько-гінекологічних ліжок, але фактично функціонувало тільки 8. До того ж приміщення це було зовсім не пристосовано для педагогічного процесу. Нову зразкову акушерсько-гінекологічну клініку, що стала базою нинішньої кафедри акушерства та гінекології №1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, збудовано у Києві 1883 р. Г. Є. Рейном – засновником Київського наукового товариства акушерів-гінекологів.
Першим завідуючим кафедрою акушерства та гінекології Київського університету став професор І. К. Крамаренков ( з 1841 по 1844 р. ), але його незабаром було відряджено за кордон для ознайомлення з тим, як викладаються акушерство та гінекологія в Німеччині, Франції, Великобританії.
Важливу роль в розвитку акшурства та гінекології Києва відіграв О.П. Матвєєв. Йому вдалося успішно поєднати кар’єру науковця та адміністратора, розпочавши з посади декана, він посідав посади проректора та ректора Університету (з 1865 по 1871 та з 1875 по 1876). Він був видатним лікарем, блискучим хірургом та славнозвісним ученим. Його заслугою є впровадження в акушерську практику профілактики бленореї у новонароджених шляхом введення в кон’юктивальний мішок 2% розчин нітрату срібла. Керівництво О. П. Матвєєва з акушерства тричі перевидавалося, по ньому навчались декілька поколінь лікарів. Акушерська клініка розширювалась, але дуже повільно. За час керування О.П. Матвєєва число акушерських ліжок досягло 14, пологова зала розташовувалась серед гінекологічного відділення, а студенти навчались у сусідньому приміщенні, з якого через вставлені в стіну дерев’яні грати могли спостерігати за пологами.
У перший рік існування клініки були прийняті тільки одні пологи, а в гінекологічному відділенні лікувалась одна хвора. В наступні роки кількість пологів не перевищувала 50, а кількість гінекологічних хворих – 10 і лише в 1854 р. досягла 28. Протягом 12-річного існування клініки не було виконано жодної гінекологічної операції, а перших дві зроблено у 1856 р. Хірургічна активність зросла тільки після 1864 p., чисельність операцій сягнула 20.
Серед найвідоміших учнів О.П. Матвєєва слід відзначити І.П. Лазаревича, який читав студентам з 1856 по 1857 pp. доцентський курс. У 1858 році його призначають екстраординарним професором кафедри акушерства та гінекології, жіночих і дитячих хвороб Харківського університету. У Харкові він і заснував перший Повивальний інститут.І П. Лазаревич – автор оригінальної теорії пологів. Він сконструював прямі акушерські щипці, довів перевагу їх застосування та запровадив у практику. Він створив класичний на той ас посібник з акушерства, видав атлас акушерських та гінекологічних інструментів.
Значні успіхи в роботі кафедри акушерства та гінекології при Київському університеті пов’язані з Г. Є. Рейном, під керівництвом якого було збудовано нову клініку (нині – клініка ім. О. Ю. Лур’є у Києві). Г. Є Рейн багато уваги приділяв питанням викладання акушерства, розвинув хірургічну діяльність. Він одразу організував будівництво нової клініки, вніс корінні зміни в структуру стаціонару, модернізував його. Для аудиторії було виділено більше приміщення, організовано кімнату для прийому хворих. Розпочала роботу лабораторія, в якій досліджувались препарати видалених пухлин жіночих статевих органів, піхвові виділення та інші матеріали.
У 1887 р. в клініці було прийнято уже 148 пологів, зроблено 128 акушерських операцій, у гінекологічному відділенні лікувалось 105 хворих, серед яких 99 були прооперовані. У 1888 р було закінчено будівництво будинку для акушерсько-гінекологічної клініки. Після реконструкції та надбудови розміщується там і дотепер (бульвар Шевченка, 17). У цей час на кафедрі навчалось уже 945 студентів. У 1893 р. до основного будинку клініки зробленана добудова, завдяки чому кількість акушерських ліжок збільшилось до 40. Того ж року при кафедрі організовано бібліотеку.
Г.Є. Рейн був переконаним прихильником асептики та антисептики, досяг великих успіхів у боротьбі з повітряною інфекцією, що привело до зниження частоти післяопераційних ускладнень та материнської смертності. На кафедрі велика увага приділялась амбулаторному прийому вагітних та гінекологічних хворих. Впроваджено участь студентів в амбулаторних прийомах хворих, гінекологічних операціях, веденні пологів. На лекціях з акушерства проводився клінічний аналіз найважливіших випадків з практики, у тому числі використовувались патологоанатомічні препарати. Вперше в історїї акушерько-гінекологічної школи Києва з’являється музей, в якому експонують хірургічні інструменти, колекцію макро- і мікропрепаратів. 1887 р Г.Є. Рейн організував Київське наукове товариство акушерів-гінекологів, протоколи засідань якого видавались щорічно у формі збірок.
Після Г. Є. Рейна завідуючим кафедрою акушерства та гінекології Київського університету став відомий акушер-гінеколог О. О. Муратов. Перше Київське товариство боротьби із злоякісними пухлинами жіночих статевих органів створив саме він. За його ініціативою при безпосередній участі відкрита лікарня, де безкоштовно надавали допомогу хворим раком жіночих статевих органів. О.О. Муратов – автор підручника з акушерства, побудованого за принципом клінічних лекцій на основі матеріалів акушерської школи А.Я. Красовського, Г.Є. Рейна, І.П. Лазаревича.
Великий вклад у розвиток акушерсько-гінекологічної служби вніс професор Г.Г. Брюно., який обіймав посаду завідуючого кафедрою в Київському університеті з 1913 по 1919 р.
При ньому зросла кількість акушерсько-гінекологічних ліжок.
Про рівень хірургічної техніки свідчить той факт, що він вперше в Україні виконав операцію розширеної екстирпації матки за методом Вертгейма. Під час череворозтину він широко застосовував спиномозгову анестезію, що було прогресивним для того часу. У процесі викладання переважала лекційна система, були обов’язковими практичні заняття з курацією роділь і гінекологічних хворих та робота в амбулаторії. Професор Г.Г. Брюно значно поповнив інвентар клініки навчальними малюнками, муляжами, а музей – інструментарієм та макропрепаратами. Школа акушерок при клініці існувала до 1915 р.
У роки революції і громадянської війни стан клініки погіршився, як і надання акушерсько-гінекологічної допомоги вцілому. Майно кафедри та товариства по боротьбі з раком оберігали співробітники, які проживали при лікарні: ординатор Л.В. Грєбнєв, акушерки Е.К. Липківська, Н.О. Кульчицька. Незважаючи на тяжкі умови того часу, вони проявляли справжній героїзм при наданні необхідної допомоги роділлям, новонародженим та гінекологічним хворим. У 1919р з ініціативи Брюно вперше в Україні було облаштовані «Притулки для вагітних», «Будинки матері та дитини».
Писемський Г.Ф у 1888 році закінчив з відзнакою медичний факультет університету св. Володимира в Києві. Захистив дисертацію «До питання про іннервацію матки» і отримав ступінь доктора медицини. З 1920 року Григорій Федорович працює у Києві та завідує кафедрою акушерства і гінекології Київського медичного інституту, а також є директором акушерської клініки Клінічного інституту. У період з 1920 по 1937 рр. завідує кафедрою акушерства і гінекології в Інституті удосконалення лікарів (запропонував необхідність проводити спеціалізовану підготовку лікарів в інститутах удосконалення. Він точно розробив кількісну потребу лікарів акушерів-гінекологів в Україні). Писемський Г.Ф. був прихильником режиму суворої асептики та антисептики, розробляв питання знеболювання пологів, у його клініці було вперше застосовано переливання донорської крові в акушерській практиці.
У 1922 р. він запропонував організовувати в селах пологові «хати-родильні» для надання допомоги сільським жінкам за участю акушерки, а також висуває ідею організації колгоспних пологових будинків. Перші такі стаціонари з’явилися у Житомирській та Черкаській областях, а у 1935 році в Україні їх нараховувалося 92.
Один із перших демонстрував на лекціях ряд операцій, у тому числі вентрофіксацію матки, і оваріотомію, Розробив ряд нових методик операцій на маткових трубах.. Г.Ф. Писемський уперше досконально вивчив автономну нервову систему матки, створив унікальний анатомічний препарат, який зберігався в анатомічному музеї Київського медичного інституту, але був загублений під час окупації.
За його ініціативою в Києві відкрита перша жіноча консультація для вагітних, організовані спеціальні палати для пацієнток з патологією вагітності.
Опублікував понад 70 наукових робіт, присвячених питанням оперативної гінекології, післяпологових ускладнень та їх профілактиці, організації акушерсько-гінекологічної допомоги. Один з організаторів перших колгоспних пологових будинків в Україні. Організатор і голова I Всеукраїнського та VIII Всесоюзного (1928) з’їздів акушерів-гінекологів. Редактор журналу «Українські медичні вісті».
Крупський О.І, професор акушер-гінеколог, член Української Центральної Ради, автор перших праць в світі з акушерства й гінекології українською мовою. У 1920 р.- захистив докторську дисертацію «Про щипці Клєланда». З 1929 р. — завідувач кафедри акушерства і гінекології Одеського медичного інституту. З 1930 по 1936 рр. — завідувач кафедрою акушерства і гінекології Київського медичного інституту. О. І. Крупський зробив значний внесок у розвиток акушерської допомоги в Україні, зокрема широко застосовував знеболювання пологів (анестезія). Він є першим автором кількох підручників українською мовою та монографій з оперативного акушерства (збірник «Знеболювання пологів» 1931 р., монографія «Ювенільні кровотечі» 1935 р. та ін.).
Крупський Олександр Іванович
Завдяки його зусиллям кількість штатних ліжок при клініці збільшилась до 130: для акушерського відділення, для абортів, ліжок для оперативної і консультативної гінекології та для знову відкритого інфекційного відділення, крім того у клініці було відкрито санітарний пропускник і біохімічну лабораторію
На кафедрі, крім основних курсів, проводились заняття зі студентами факультету охорони материнства та дитинства і санітарно-гігієнічного, вечірнього та стоматологічного факультетів.
Використовав різноманітні методики навчання, основною з яких булла лекційна система, а на практичних заняттях застосовувався семінарський метод. Обов’язковими для студентів були чергування у пологовому залі, курація роділь та гінекологічних хворих, амбулаторний прийом, клінічні обходи, участь в операціях.
1938 року завідувачем кафедри акушерства та гінекології № 1 обрано професора О.Ю. Лур’є. Ім’я цього вченого тісно пов’язано з впровадженням масового знеболення пологів. У 1938 р. за його ініціативою в історію рододопомоги введений контроль кожного випадку материнської та ранньої дитячої смерті. Цю ідею підтримали учасники II Українського з’їзду акушерів-гінекологів. У 1939 р. О.Ю. Лур’є обрано членом-кореспондентом Академії наук України. О.Ю. Лур’є був блискучим клініцистом, віртуозним хірургом, головним спеціалістом Міністерства охорони здоров’я республіки. З його ініціативи та за його участі при великих клініках були відкриті відділення онкології, вперше створені кабінети дитячої гінекології та патологічного клімаксу. У зв’язку з розширенням відділення оперативної гінекології різко активізувалась хірургічна діяльність клініки, що забезпечувало покращення кваліфікації кадрів.
Лур’є Олександр Юдимович
У 1940 р. кількість операцій сягала 668 (у 1936- 1937 pp. – 263). Клініка професора О.Ю. Лур’є мала широку популярність: акушерсько-гінекологічні кабінети при І Центральній поліклініці Києва, які були клінічною базою кафедри, обслуговували вагітних та гінекологічних хворих з різних міст і районів України. Клініка підтримувала зв’язки з різними периферійними лікувальними установами, значно збільшився обсяг лабораторно-клінічних досліджень у жінок з патологічною вагітністю.
Активно працювало й відділення з продовження життя хворих на рак жіночих статевих оганів. Для лікування раку шийки матки застосовували хірургічні втручання перев’язки судин, резекції пресакрального нерву, хордотомії, виконували розширену екстирпацію матки по Вертгейму (за рік виконано 126 операцій), для якої Лур’є запропонував модифікацію, проводили променеву терапію. З роботою клініки знайомились лікарі інших міст України, вони мали можливість підвищити свою кваліфікацію в галузі діагностики і лікування раку жіночих статевих органів.
Професор О.Ю. Лур’є змінив методику навчання студентів. Він розробив план навчання студентів, згідно з яким більша частина академічних годин присвячувалась практичним заняттям. Так, заняття в VII семестрі проводились головним чином у жіночій консультації, у VIII – в акушерському стаціонарі, де студенти проводили курацію породіль і на фантомі вивчали оперативне акушерство. У IX семестрі заняття проводились у гінекологічній амбулаторії, на X – студенти працювали як субординатори в акушерському та гінекологічному відділеннях. Студенти по кілька разів чергували в пологовій залі, кожен з них самостійно приймав 5-6 пологів.
Під час Другої світової війни багато співробітників кафедри акушерства та гінекології № 1, у тому числі професор О.Ю. Лур’є, стали до військової служби, а на чолі об’єднаної акушерсько-гінекологічної кафедри став професор О.М. Ольшанецький, відомий дослідник у діагностиці позаматкової вагітності. Другим професором на кафедрі акушерства-гінекології був Л.Д. Мельник (1941-1951). Протягом довгого часу він працював над здобуттям ефективних методів лікування запальних захворювань жіночих статевих органів та знеболення пологів. Його змістовні лекції користувались популярністю у студентів. Після повернення інституту з евакуації у Київ були відновлені обидві бази кафедри акушерства та гінекології. Кафедру № 1 очолив професор О.Ю. Лур’є, другим професором був Л.Д. Мельник.
Клінічною базою кафедри тимчасова стало акушерсько-гінекологічне відділення лікарні імені Жовтневої революції (нині – Центральна міська клінічна лікарня), бо попереднє приміщення, було зруйноване. Друга база розташовувалась в акушерсько-гінекологічному відділенні Інституту охорони материнства та дитинства. Після реконструкції будинку кафедра акушерства та гінекології № 1 повернулась на бульвар Шевченка, 17. Професор О.Ю. Лур’є з притаманною йому енергією приступив до організації профілактичних заходів по боротьбі з раком статевих жіночих органів. За його ініціативою у всій країні почали проводитися масові профілактичні огляди жінок.
У 1945 р. при жіночій консультації відкрився онко-профілакторій, у завдання якого входило огляд усіх жінок віком понад 35 років для виявлення раку. О.Ю. Лур’є вважав, що проблему боротьби з раком не можна вирішити до тих пір, поки в роботі усіх гінекологів не буде онкологічної настороги. Про це він говорив 17 жовтня 1956 р. на засіданні головних гінекологів України і гінекологів онкодиспансерів. Заклик був підтриманий у всій країні, що давало змогу різко зменшити частоту запущених стадій раку жіночих статевих органів та більш ранній діагностиці злоякісних новоутворень. На кафедрі проводилась велика наукова й організаційна робота з боротьби з крововтратою після пологів, гіпогалактією запальних процесів жіночих статевих органів, стимуляції пологової діяльності подразненням гальванічним током молочних залоз і шкіри в зоні Міхаеліса, а також медикаментозній стимуляції пологів, зниження травматизму в пологах, вивченню екстрагенітальної патології вагітності, раціональному харчуванню вагітних жінок.
З 1955 р. кафедра розробляла наступні наукові проблеми: гінекологічні захворювання дитячого віку, методи контрацепції, боротьби з болем. Одночасно при жіночій консультації в клініці вперше в країні були створені спеціалізовані диспансери по патології клімаксу та дитячої гінекології (1954). Комплексне обстеження хворих проводили не тільки гінекологи, а й невропатологи і терапевти. Починаючи з 1955 p., аналогічні кабінети були створені майже у всіх областях і містах України. У тому ж році відкрито перший кабінет патології статевого розвитку дівчат. Досвід роботи диспансерів одержав широке поширення не тільки в Україні, а в усій країні. Слід зазначити, що О.Ю. Лур’є перший в країні наголосив на важливому значенні двох проблем, які з успіхом вивчались на кафедрі та в подальші роки були оформлені як докторські дисертації. Так, одна з них, яка була присвячена патології клімаксу у жінок, була виконана Н.В. Свешніковою, а друга – патології статевого розвитку дівчаток – Ю.О. Крупко-Большовою.
Наукове та практичне значення цих проблем настільки велике, що інтерес до них не згас і в наш час, і вони продовжують вивчатись на більш поглибленому рівні. О.Ю. Лур’є був прекрасним педагогом, у лекціях використовував особистий досвід, аналізував типові помилки практичної діяльності лікарів. О.Ю. Лур’є поєднував талант організатора і клініциста. Він був головним акушером-гінекологом Міністерства охорони здоров’я України протягом багатьох років. Він проводив величезну роботу з організації родопомочі, охорони материнства та дитинства в Україні, був ініціатором підготовки кадрів акушерів гінекологів на тимчасових курсах, що зіграло велике значення у підвищенні кваліфікації багатьох лікарів, практичних навичок та клінічного мислення. У подальшому ця форма підвищення кваліфікації лікарів усіх спеціальностей була узаконена і втілена по всій країні. У 1958 р. після смерті О.Ю. Лур’є кафедру тимчасово очолювала доцент А.Г. Логунова, прекрасний методист й організатор, вимогливий і принциповий педагог.
1959 р. кафедру акушерства та гінекології № 1 очолив професор М.С. Бакшеєв.
Початок його діяльності у КМІ ускладнився тим, що у 1959-1961 pp. будинок кафедри реконструювався. Не маючи основної бази, на якій проводилось навчання студентів IV курсу, він організував навчальний процес у міських пологових будинках. Основною базою став І пологовий будинок, розрахований на 100 акушерських та 50 гінекологічних ліжок з жіночою консультацією.
М.С.Бакшеєв
У 1962 р. кафедра повернулась у своє приміщення. Реконструйована клініка була розрахована на 220 штатних ліжок: 80 акушерських, 100 гінекологічних, 20 онкологічних та 20 радіологічних. Було обладано також жіночу консультацію, розгорнуто 5 кабінетів для біохімічної, ендокринологічної, фізіологічної лабораторій. Були добре оснащені навчальні кімнати для студентів. Усе це давало можливість інтенсифікації навчального процесу, який крім традиційних практичних занять в палатах, у пологовому залі, в гінекологічних кабінетах, жіночій консультації, нічних чергувань, включали також курацію породіль та гінекологічних хворих з наступним захистом історій пологів і хвороби у вигляді співбесіди. За пройденим курсом двічі протягом року у всіх групах проводились контрольні заняття.
Не менше ніж 25% часу студенти працювали в жіночій консультації. Активізувалась робота навчального студентського гуртка, заняття в якому проводились щотижня. Члени гуртка проводили наукові дослідження з провідних питань, які розроблялись кафедрою. На підсумкові студентські конференції щорічно подавалось понад як 10 доповідей, багато з яких були удостоєні нагород. М.С Бакшеєв – одним із перших клініцистів звернув увагу на те, що серед причин стрімкої смерті роділь і породіль займає емболія навколоплідними водами. Цю проблему вперше в нашій країні почав вивчати М.С. Бакшеєв та його учень П. Лакатош. Відсутність у вітчизняній та зарубіжній літературі праць монографічного характеру щодо цього питання стала підставою для об’єднання досліджень і огляду сучасної літератури.
Він приділяв велику увагу проблемі маткових кровотеч в пологах і ранньому післяпологовому періоді, узагальнив свій великий досвід та результати досліджень своїх учнів, а також дані літератури в солідній монографії з цієї проблеми. Ця монографія видавалась двічі і до цього часу є настільною книгою багатьох акушерів-гінекологів. За цю монографію М.С. Бакшеєв був нагороджений Державною премією ім. В.Ф. Снегірьова. Серед актуальних проблем, які хвилювали М.С. Бакшеєва, є гіпоксія плода та асфіксія новонародженого, починаючи від вивчення етіології механізмів цієї патології і закінчуючи розробкою інтенсивної терапії і профілактики.
М.С. Бакшеєв однаковою мірою займався акушерськими та гінекологічними проблемами. Він розробив струнку систему лікування хворих з хронічними запальними захворюваннями геніталій, велику увагу приділяв лікуванню онкологічних хворих, розробив комплексне лікування хворих на рак яєчників, де провідне місце займала дія на пухлинну клітину алкілуючих агентів та гормональних препаратів і лікарських речовин, спрямованих на підтримку фізіологічних функцій організму в період лікування та після його закінчення, що дало можливість продовжити життя таким хворим на багато років. Слід зазначити, що цим не вичерпується всебічна діяльність М.С. Бакшеєва та його школи.
Він мав великий науковий світогляд та інтуїцію, і вважав, що успіху в науці можна досягти при нерозривному зв’язку теорії з практикою, що робота клініциста відкриває багато перспектив. Вдумливий клініцист, енергійний, вимогливий до себе і своїх колег, він передав свій багатий досвід і знання чисельним учням, які займали й досі займають в галузі акушерства та гінекології провідне місце. Серед них – Г.К. Степанківська – очолювала кафедру акушерства-гінекології № 1 НМУ, член-кореспондент НАН і АМН України; О.Т. Михайленко, член-кореспондент АМН України, який протягом багатьох років був заступником директора з наукової частини інституту ПАГ АМН України, член-кореспондент Л.В. Тимошенко очолював кафедру акушерства та гінекології Львівського, а потім – Київського інституту післядипломної підготовки лікарів, професор М.Н. Ганич – завідував кафедрою акушерства та гінекології Ужгородського університету, професор О.Й. Миляновський – завідував кафедрою онкології Національного медичного університету, доктор медичних наук А.С. Лявінець – завідувач курсу перінатології НМУ, доценти НМУ: Л.П. Даниленко, А.П.Мельник та багато інших.
Невтомна турбота про здоров’я жінки матері та дитини проявлялась не тільки в науковій та практичній діяльності М.С. Бакшеєва, але і в його активній громадській діяльності. Він очолював Республіканське і був заступником Голови Всесоюзного наукового товариства акушерів-гінекологів, був відповідальним редактором журналу “Педіатрія, акушерство та гінекологія”, членом редколегії журналу “Акушерство и гинекология”, був делегатом багатьох конгресів, з’їздів, пленумів акушерів-гінекологів. Перу професора М.С. Бакшеєва належить 12 монографій і близько 300 публікацій з найактуальніших питань акушерства та гінекології. Внесок М.С. Бакшеєва в теорію і практику акушерсько-гінекологічної науки надзвичайно вагомий.
Одна з найкращих учениць М.С.Бакшеєва – Галина Костянтинівна Степанківська, очолила кафедру після вчителя. Член-кореспондент НАН та НАМН України, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Г.К. Степанківська народилася 19 травня 1922 р. в м. Старий Пиків на Вінниччині у сім’ї акушера-гінеколога Костянтина Яковича Степанківського. У 1940 р. вступила до Київського медичного інституту (нині — Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця), який закінчила в 1946 р., обравши спадкову професію – акушера-гінеколога. З перших днів Великої Вітчизняної війни працювала у фронтовому евакогоспіталі У 1947 р. вступає до клінічної ординатури Науково-дослідного інституту охорони материнства і дитинства (нині Інститут педіатрії акушерства і гінекології НАМН України).
Галина Костянтинівна Степанківська
З 1963 р. переходить до альма-матер — Київського державного медичного інституту на кафедру акушерства та гінекології № 1, де пройшла шлях від асистента, доцента (1963—1967), професора (1967—1974) до завідувача кафедри (1974—1990).
Основні напрями наукових досліджень професора Г.К. Степанківської — особливості фізіологічних та патологічних станів скоротливої діяльності матки, перінатологія, онкогінекологія. Вперше вивчила патогенез, діагностику та тактику при переношеній вагітності. Досліджено основні механізми нейрогуморальної регуляції наприкінці фізіологічної вагітності та при переношуванні вагітності, а також вивчено провідні фактори, що спричиняють гіпоксію плода, розробила методи лікування та профілактики цих порушень, вдосконалила методи лікування передпухлинних станів шийки матки та злоякісних новоутворень яєчників. Галина Костянтинівна автор понад 400 наукових праць, серед яких 22 монографії, підручники з акушерства та гінекології, 13 авторських свідоцтв. Основні наукові праці: «Недонашивание и перенашивание беременности»; «Послеродовые инфекционные заболевания»; «Злокачественные новообразования яичников»; «Справочник по акушерству и гинекологии»; «Гінекологія»; «Акушерство».
Окрім науково-педагогічної роботи Галина Костянтинівна Степанківська є активним громадським діячем. Була головою наукового товариства акушерів-гінекологів України трьох скликань (1974—1992), учасником багатьох міжнародних і вітчизняних наукових була членом правління Асоціації акушерів-гінекологів України, Європейської асоціації акушерів-гінекологів, Атестаційної комісії лікарів. Крім того була членом редакційної ради журналу «Педіатрія, акушерство і гінекологія», науковий редактор журналу «Здоров’я жінки» та ін.
Діяльність Галини Костянтинівни відзначена державою та суспільством. За участь у Великій Вітчизняній війні нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, за успішну трудову і наукову діяльність – орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «За мужність» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «Знак пошани» та 11 медалями та грамотами. За наукову розробку, організацію та впровадження системи санаторно-курортного оздоровлення і лікування вагітних в Україні їй присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки.
Професор Г.С. Степанківська підготувала 51 дисертанта, серед яких 10 докторів медичних наук. Її школа і понині є представлена співробітниках сучасної кафедри акушерства та гінекології №1 – її власними учнями та учнями її дисертантів.
