НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ. “КОРИФЕЙ ВІТЧИЗНЯНОЇ МЕДИЦИНИ ПРАЦІ Г.Х. ШАХБАЗЯН”, – НАРИС ЗАВІДУВАЧА КАФЕДРИ ГІГІЄНИ ТА ЕКОЛОГІЇ №2, ПРОФЕСОРА О.П.ЯВОРОВСЬКОГО

30.03.2021

Член-кореспондент АМН СРСР, Заслужений діяч науки УРСР, професор, доктор медичних наук Г.Х. Шахбазян очолював кафедру гігієни праці та професійних захворювань з 1952 по 1972 рік. Змінив на посаді завідувача кафедри гігієни праці легендарного Л.І. Медведя – директора Київського медичного інституту в евакуації,  Міністра охорони здоров’я УРСР з 1947 по 1952 рік. Передав естафету очільника кафедри професору А.М. Шевченку, який до обрання завідувачем кафедри працював директором Криворізького НДІ гігієни праці і професійних захворювань.

Керуючи кафедрою впродовж двох десятиріч, Г.Х. Шахбазян поглибив вчення про виробничий мікроклімат і став експертом ВООЗ із питань впливу шкідливих і небезпечних факторів на професійне здоров’я робітників, розвинув науковий напрямок з гігієни і токсикології агрохімікатів, підготував школу відомих гігієністів – докторів і кандидатів наук. Видав низку підручників і монографій, які перевидавались і перекладались іншими мовами. У 1960 році за його ініціативою була створена при кафедрі гігієни праці Київського медичного інституту клініка професійних хвороб.

 Гайк Хачатурович Шахбазян народився 1896 року у вірменській багатодітній селянській сім’ї. За часів Російської Імперії йому єдиному з 8 дітей у родині Шахбазянів вдалося закінчити Єреванську гімназію, а згодом, у 1916 році, вступити на медичний факультет Київського університету Святого Володимира. Навчання в університеті було перерване революційними подіями. Та за першої ж нагоди Гайк Хачатурович повернувся до нього і 1925 року закінчив Київський медичний інститут – це був перший радянський випуск лікарів. Трудову діяльність, незважаючи на диплом лікаря-клініциста, він розпочав на посаді районного санітарного лікаря в місті Ржищів, на Київщині. За ініціативи Гайка Хачатуровича у цьому районі було створено перший будинок санітарної освіти, який займався санітарно-профілактичною і протиепідемічною роботою серед населення. Розпочав свої дослідження з гігієни та охорони праці робітників цукрових заводів. У 1928  році він став науковим співробітником, а через 2 роки – завідувачем лабораторії мікроклімату новоствореного Київського НДІ гігієни праці та профзахворювань.

У 1939 році Г.Х. Шахбазян стає директором  інституту і керує ним до початку Другої світової війни. Паралельно очолює кафедру загальної гігієни Київського стоматологічного інституту.

На початку Другої світової війни Г. Х. Шахбазян, маючи як директор наукової установи бронь, вступив добровольцем до діючої  армії – був командиром санітарного взводу 333-го санітарного батальйону 255-ї стрілецької дивізії, яка вела бойові дії на підступах до Києва. У результаті стрімкого просування німецьких військ на схід нашої країни в перші тижні війни, в районі міста Пирятин Г. Х. Шахбазян з групою однополчан потрапив в оточення. При спробі прорватися з оточення був серйозно поранений біля хутора Гайки. Після одужання пробрався до містечка Лохвиці, де почав функціонувати підпільний медичний госпіталь для поранених радянських воїнів. Тут він познайомився з військовим лікарем С. М. Ходжаміровим, за його рекомендацією вступив до лав лікарів-підпільників, сприяв звільненню української молоді від вивезення до Німеччини. Війну Г. Х. Шахбазян закінчив у Відні у ранзі старшого викладача курсів вдосконалення медичного складу 1-го Українського фронту.

За мужність та відвагу, проявлені в боротьбі з фашистськими загарбниками у лавах партизанських загонів і підпільних організацій, професора Г. Х. Шахбазяна було нагороджено медаллю «За відвагу».

У 1946 році Гайк Хачатурович знову очолив Київський НДІ гігієни праці та профзахворювань (нині Інститут медицини праці ім. Ю. І. Кундієва НАМН України). Зусиллями Г. Х. Шахбазяна заклад було перебазовано з будинку по вулиці Рейтарській, 12 до більш просторої будівлі на вул. Чкалова, 33. В інституті було відкрито аспірантуру, куди прийшли молоді науковці, які згодом виросли у відомих фізіологів, гігієністів, токсикологів та лікарів-профпатологів  – О. Н. Горбань-Буркацька, Г. Є. Жирнова, Ю. І. Кундієв, Г. П. Охрименко, Є. І. Спину, Ф. М. Шлейфман, Л. О. Добровольский, О. П. Краснюк  та інші. В Інституті гігієни праці та профзахворювань Гайк Хачатурович створив і обладнав нові сучасні лабораторії, розгорнув установки для експериментальних досліджень.

3авдяки ініціативі Г. Х. Шахбазяна в інституті було створено нові лабораторії, конструкторське бюро, де було сконструйовано низку найнеобхідніших для наукового закладу приладів. Надалі ці прилади активно використовувалися в лабораторіях та клініках науково-дослідних установ країни. Особливо високо науковці оцінили сконструйовані особисто Г. Х. Шахбазяном: універсальний електротермометр, фригориметр та фригограф.

Свою  докторську дисертацію на тему: «Основи гігієнічного нормування виробничого мікроклімату» Г. Х. Шахбазян практично завершив ще в 1941 році, проте офіційний захист її відбувся лише 1949 року.

Г. Х. Шахбазян увійшов в історію профілактичної медицини, перш за все, як автор методології комплексної гігієнічної оцінки виробничого мікроклімату – поняття, яке об’єднує такі фізичні параметри оточуючого середовища, як температура, відносна вологість, швидкість руху повітря та інфрачервоне випромінювання від оточуючих поверхонь. Гайк Хачатурович вперше висунув тезу стосовно того, що основним критерієм впливу виробничого мікроклімату на організм працюючих людей має слугувати стан фізіологічних функцій, які відповідають за терморегуляцію організму. Це фундаментальне положення було покладене в основу гігієнічного нормування параметрів мікроклімату залежно від періоду року, тяжкості виконуваної роботи та надлишків у робочому приміщенні технологічного тепла. За пропозицією Г.Х. Шахбазяна комфортними було запропоновано вважати такі умови мікроклімату, коли при гарному теплосприйнятті теплова рівновага організму забезпечується без напруги терморегуляторного апарату, а фізіологічні зміни не виходять за межі коливань, що є звичними для даного колективу в даній кліматичній зоні. Проведення на виробничих об`єктах країни гігієнічної оцінки мікроклімату супроводжувалось реалізацією низки практичних заходів з оздоровлення гігієнічних умов праці. В першу чергу це стосувалось гарячих цехів гірничо-видобувної, машинобудівної, хлібопекарської, цукроварної промисловості тощо, де через надмірне нагрівання працівники втрачали до 8-10 літрів вологи впродовж робочої зміни і у них нерідко розвивались теплові судоми (хлорпривна тетанія) внаслідок втрати мікроелементів та водорозчинних вітамінів.

Г. Х. Шахбазян став визнаним лідером з питань гігієни виробничого мікроклімату не тільки в нашій країні, а Європі та світі, оскільки він протягом багатьох років працював експертом ВООЗ у цій галузі.

Дослідження кафедри з гігієни виробничого мікроклімату мали великий практичний вихід, оскільки дали змогу науково обґрунтувати гігієнічні нормативи мікроклімату виробничих приміщень, вони увійшли до санітарного законодавства колишнього СРСР. Фундаментальні положення гігієни виробничого мікроклімату, розроблені Г. Х. Шахбазяном, покладено в основу нормативно-методичних документів, чинних у нашій країні й сьогодні.

Основні наукові положення учення Г. Х. Шахбазяна про виробничий мікроклімат викладені в його монографіях «Гигиеническое нормирование микроклимата производственных помещений» (Киев, 1952),  «Гигиена производственного микроклимата» (Киев, 1977), «Виробничий мікроклімат і здоров’я людини» (Київ, 1981) (дві останні разом з Ф. М. Шлейфман).

У 1952 році Гайка Хачатуровича було обрано завідувачем кафедри гігієни праці Київського медичного інституту ім. О. О. Богомольця. Розпочався період його активної педагогічної та громадської діяльності, яку він органічно поєднував з науковими дослідженнями.

З приходом на кафедру Гайк Хачатурович, крім згаданого вище,  продовжив і розвинув заснований Л. І. Медведем науковий напрямок з токсикології і гігієни застосування пестицидів і агрохімікатів у сільському господарстві. Тоді в країні реєструвалась значна кількість гострих, в тому числі смертельних, і хронічних інтоксикацій у зв’язку з інтенсивною хімізацією сільського господарства. Було створено спеціальну наукову лабораторію з додатковим штатним складом і віварієм в окремому приміщенні по вулиці Пушкінській, 22. Сконструйовано і встановлено експериментальні отруювальні камери з устаткуванням для відбору проб повітря, камери для дослідження умовних рефлексів і функціонального стану серцево-судинної, дихальної і ЦНС у лабораторних тварин, придбано прилади для біохімічних досліджень. Здійснювалися широкі експериментальні дослідження з вивчення токсичності і характеру впливу ртуті, ртуть-, хлор- і фосфорорганічних пестицидів. У роботі брали участь викладачі кафедри І. М.Трахтенберг, В. Є.Балашов, М. Ф.Борисенко , і. В.Савицький, Г. О.Гончарук та  багато інших.

У ці роки кафедра активізувала свою діяльність з підготовки науково-педагогічних кадрів в аспірантурі. Аспіранти кафедри успішно виконували кандидатські, а потім і докторські дисертації.

На наукових конференціях i симпозіумах, у вітчизняних та зарубіжних виданнях відображалися результати оригінальних досліджень кафедри щодо гігієнічного нормування чинників малої інтенсивності, токсичного впливу цих факторів на працівників, комбінованої і поєднаної дії виробничих отрут i високої температури. Дослідження з розробки теоретичних і практичних питань поєднаної дії виробничого мікроклімату і хімічних речовин Гайк Хачатурович розпочав одним із перших на теренах СРСР.

Відомий учень Шахбазяна І. В. Савицький, провів серію експериментальних досліджень, які дали змогу розкрити механізм посилення комбінованої дії нагрівального мікроклімату і токсичних хімічних речовин, через збільшення інкорпорації ЕХР за рахунок зростання хвилинного об’єму дихання в умовах дії нагрівного впливу. Результати досліджень Ігор Вікторович узагальнив у своїй докторській дисертації «Комбинированное действие на організм химических веществ группы тяжелых металлов и высокой температуры воздушной среды» (К., 1971).

Є.І. Спину – доктор медичних наук, професор, академік Екологічної Академії Наук України, розробила та здійснила токсиколо-гігієнічну оцінку та регламентацію безпечного застосування нових хлорорганічних пестицидів групи дієнового синтезу, однією з перших започаткувала гігієнічне нормування пестицидів в такому об’єкті біосфери, як ґрунт, запровадила математичне моделювання та прогноз циркуляції пестицидів у об’єктах довкілля.

Доктору медичних наук, професору Ф.М.Шлейфман – продовжувачу започаткованого Г. Х. Шахбазяном напрямку гігієни виробничого клімату – належить розробка проблеми інтермітуючої дії виробничого мікроклімату, коли спостерігається його переривчаста дія в часі, пов’язана з особливостями технологічних процесів.

Учень Г. Х. Шахбазяна М. Ф. Борисенко пройшов творчий науковий шлях на кафедрі гігієни праці аспірантом, асистентом, доцентом, захистив кандидатську, а потім докторську дисертації з проблем токсикології ртутьорганічних сполук «О механизмах повреждающего действия ртутьорганических соединений» (К., 1973), став завідувачем кафедри гігієни дітей та підлітків, деканом санітарно-гігієнічного факультету.

Серед учнів Г. Х. Шахбазяна, які працювали на кафедрі, – доцент В. С. Балашов, напрям наукової діяльності якого був присвячений профілактиці мікромеркуріалізму; доцент Г.О. Гончарук – відомий спеціаліст в галузі фізіології і гігієни праці жінок і підлітків; колишній аспірант, асистент кафедри, а у подальшому д.м.н., професор В. В. Паустовська, яка захистила докторську дисертацію з питань гігієнічної регламентації у виробничому середовищі інгібіторів корозії металів.

У 1964 році Ісаак Михайлович Трахтенберг захистив докторську дисертацію з проблем мікромеркуріалізму та токсикології органічних сполук ртуті, підготовлену на кафедрі за наукової  консультації  Г. Х. Шахбазяна. Через 2 роки він став професором кафедри, а згодом перейшов в НДІ гігієни праці та професійних захворювань і став  одним з провідних науковців у галузі медицини праці, профілактичної токсикології і медичної екології в нашій країні.

Всього за консультацією і під керівництвом Г.Х. Шахбазяна підготовлено та захищено 22 докторські і понад 20 кандидатських дисертацій.

Багато учнів Г. Х. Шахбазяна стали відомими науковцями, очолили кафедри та лабораторії в вищих закладах медичної освіти, відділи у НДІ України, Грузії, республік Середньої Азії (А. М. Шевченко, Л. О. Добровольський, А. Р. Уваренко, Є. О. Кречковський, Ф. М. Шлейфман, Є. І. Спину, Г. І. Кулик, О. І. Стежинська, М. Є. Курашвілі, В. Г. Багіров, В. С. Бурий та інші).

Характеризуючи навчально-методичну і науково-педагогічну роботу, слід зазначити, що початок завідування Г. Х. Шахбазяном кафедрою збігся з запровадженням 6-річного навчального плану підготовки лікарів-гігієністів і епідеміологів на санітарно-гігієнічних факультетах. Необхідно було вдосконалювати навчально-методичний супровід підготовки лікарів-профілактиків.

1964 року у співавторстві з І.М. Трахтенбергом вийшов навчальний посібник Г. Х. Шахбазяна  «Гигиена умственного труда» (М., Медицина).

За редакцією члена-кореспондента АМН СРСР Г.Х.Шахбазяна та професора Є.Г.Гончарука у 1975 році науковці санітарно-гігієнічного факультету КМІ створили перший на теренах СРСР навчальний посібник «Основы предупредительного санитарного надзора» (К., «Вища школа», 312 с.).

Особливо слід відзначити підготовлений і виданий за редакцією члена-кореспондента АМН СРСР Г.Х. Шахбазяна підручник «Гигиена», який витримав три видання (М., Медицина, 1964; М., Медицина, 1971 та К., Вища школа, 1983). Підручник було перекладено азербайджанською мовою (Баку, Маариф, 1975).

У рік обрання Г.Х. Шахбазяна до Академії медичних наук СРСР (1957) держава направила новообраного члена академії у відрядження до Кореї та Китаю. На чолі академічної делегації був віце-президент академії В.Д. Тимаков. Г.Х. Шахбазян виступав з лекціями у медичних інститутах Пекіна та Пхеньяна, зустрічався з науковцями, громадськими, політичними та культурними діячами.

З ініціативи Г.Х. Шахбазяна в 1960 році при кафедрі гігієни праці було створено клініку професійних хвороб, перша база якої знаходилася в лікарні на вул. Волинській. Очолював цей курс професор Є.I. Ліхтенштейн, а до складу співробітників клініки увійшли доцент О.В. Черкас, асистенти Г.Ф. Пікульська, С.М. Гулько. У цей період відбувалася тісна наукова співпраця гігієністів і профпатологів, проводилися клінічні обстеження робітників, що працювали в умовах дії несприятливого мікроклімату, полімерних сполук, виробничих отрут.

1960-ті роки. Кафедра гігієни праці та професійних захворювань КМІ імені О.О. Богомольця (зліва на право у першому ряду: В.В. Паустовська, Г.О. Гончарук, І.М. Трахтенберг, Г.Х. Шахбазян, Є.І. Ліхтенштейн, О.В. Черкас, І.В. Савицький).

Наукова спільнота та держава гідно оцінили самовіддане служіння Г. Х. Шахбазяна Батьківщині. Він був обраний членом-кореспондентом АМН СРСР, удостоєний звання «Заслужений діяч науки УРСР», нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани», багатьма медалями.

 

Кафедра гігієни та екології №2