НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ. АКАДЕМІК М.М.ГУБЕРГРІЦ – 135 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

19.01.2021

“М.М.ГУБЕРГРІЦ — ФУНДАТОР НОВІТНЬОГО НАПРЯМКУ В КЛІНІЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ ЛІКАРСЬКИХ КАДРІВ”, – ЗАВІДУВАЧ КАФЕДРИ ПРОПЕДЕВТИКИ ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ № 1, ЧЛЕН-КОРЕСПОНДЕНТ НАМН УКРАЇНИ, ПРОФЕСОР В.З.НЕТЯЖЕНКО

19 січня виповнюється 135 років від дня народження Макса Мойсейовича Губергріца (19.01.1886 – 6.05.1951), видатного вченого і клініциста, лікаря-терапевта, доктора медицини (1917), професора (1917), академіка АН Української РСР (1948), заслуженого діяча науки Української РСР (1935), завідувача кафедри і клініки пропедевтики внутрішніх хвороб (1928–1951).

Розповідає  завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1, член-кореспондент НАМН України, професор Василь Захарович НЕТЯЖЕНКО:

“Визначну роль у становленні кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб відіграли класики клінічної медицини, засновники Київської терапевтичної школи В.П.Образцов, Ф.Г.Яновський, М.Д.Стражеско. Насамперед їхні ідеї та методичні напрацювання з клінічного обстеження хворого й діагностики хвороб стали теоретичною і практичною основою формування первинного навчального курсу для майбутніх медиків. Першим завідувачем кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб був відомий клініцист і вчений, учень В.П. Образцова – професор М.М.Губергріц, який очолював її протягом 23 років — з 1928 по 1951рік.

Макс Мойсейович Губергріц народився в родині лікарів. Крім батька, лікаря-дерматолога, дві його сестри і три брати займалися лікарською діяльністю, що й вплинуло на вибір майбутньої професії. У 1911 році він закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира, одержавши диплом з відзнакою. Ще в університеті з’явився потяг до занять клінікою внутрішніх хвороб, цьому напрямку лікар-вчений присвятив усе своє життя. Вчителем Макса Мойсейовича був учень С.П.Боткіна і засновник київської терапевтичної школи Василь Парменович Образцов. Саме В.П.Образцов запросив М.М.Губергріца залишитись для науково-практичної роботи в терапевтичній клініці факультету. Пізніше, з 1915 по 1917 рік, його було відряджено до лабораторії, якою керував видатний вчений, Нобелівський лауреат Іван Петрович Павлов (Петроград, нині Санкт-Петербург), де під його керівництвом Макс Мойсейович блискуче захистив докторську дисертацію на тему «Найбільш вигідний спосіб диференціації зовнішніх подразників», а також провів серйозні експериментальні дослідження, які лягли в основу їхньої спільної роботи «Рефлекс волі» (1915 рік).

З 1918 року Макс Мойсейович у Києві: з 1920 по 1928 рік він очолював кафедру спеціальної патології і терапії внутрішніх хвороб, з 1928 по 1951 рік — кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб НМУ, тодішнього Київського медичного інституту. Новостворена кафедра – єдина у світовій системі підготовки лікарських кадрів, – отримала назву пропедевтики внутрішніх хвороб, а її перший завідувач – відомий клініцист і вчений – професор М.М.Губергріц здійснив реорганізацію та розширення клінічної бази кафедри. Вже у 1935 році клініка, розташована в 6-му корпусі нинішньої Олександрівської клінічної лікарні м. Києва, мала у своєму розпорядженні 103 стаціонарні ліжка. Кафедра одночасно була клінічним відділом НДІ ендокринології та НДІ харчування.

Науково-педагогічна діяльність М.М. Губергріца сприяла впровадженню в клініку новітніх методів обстеження й діагностики. Він одним із перших у СРСР почав застосовувати у загально-клінічній практиці метод електрокардіографії, велику увагу приділяв питанням патології серцево-судинної системи. Досі актуальні його праці, присвячені грудній жабі, безбольовим формам інфаркту міокарда, механізмам серцевого болю, клініці вмираючого серця. Непересічне значення отримали праці вченого, присвячені механізмам виникнення ритму галопу і фізіологічного третього тону серця. Оригінальними є наукові праці М.М. Губергріца в галузі фізіології і патології органів травлення. Тридцять із сорока років лікарської діяльності М.М.Губергріца були тісно пов’язані з його педагогічною роботою. Загальноосвітня і професійна ерудиція вченого-лікаря, великий клінічний досвід, блискучі ораторські здібності, великі наукові досягнення, талант педагога приваблювали на його лекції не лише студентів, але й численних практичних лікарів.

М.М.Губергіц з молодими науковцями (1950 р.)

М.М.Губергріц — фундатор новітнього напрямку в клінічній підготовці лікарських кадрів. Саме за його ініціативи читання лекцій і проведення практичних занять від теоретичного викладання перейшло до практичної клінічної підготовки, основу якої складали демонстрації хворих у лекційному процесі, а під час проведення практичних занять безпосередньо біля ліжка хворого.

М. М. Губергріц опублікував близько 150 наукових робіт, в тому числі 6 монографій. Наукові дослідження присвячено переважно питанням фізіології і патології кровообігу і травлення, питанням ендокринології, лікувального харчування, нейрогуморальній регуляції, проблемі болю, електрокардіографії. Запропонував методики вивчення функції підшлункової залози, описав низку симптомів хронічного панкреатиту та апендициту, біохімічної зміни крові при порушеннях діяльності внутрішніх органів. Очолював групу лікарів, які вивчали причини набрякової геморагічної еритеми.

Під керівництвом М. М. Губергріца підготовлено понад 30 кандидатів і докторів наук. Він був членом Вченої методичної ради МОЗ України, заступником голів правлінь Всесоюзного та Українського товариств терапевтів, редактором розділу «Терапія» 1-го видання «Великої медичної енциклопедії», членом редколегій журналів «Терапевтический архив», «Врачебное дело», «Радиационная медицина». Макс Мойсейович любив музику, живопис, підтримував дружні стосунки з українськими письменниками — Остапом Вишнею, Вандою Василевською, Семеном Скляренком, Натаном Рибаком.

За видатні досягнення в галузі вирішення наукових проблем внутрішньої медицини в 1935 році йому було присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки, а в 1949 році – обрано академіком Академії наук України. За заслуги в розвитку вітчизняної медицини М. М. Губергріца було нагороджено двома орденами Трудового Червоного прапора та орденом Червоної Зірки, медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», його ім’я присвоєно клініці 6-го корпусу клінічної Київської міської лікарні.

Помер М.М.Губергріц 6 травня 1951 року від інфаркту міокарда, який він діагностував у себе сам, тоді як такі відомі професори, як М.С.Вовсі, В.М.Виноградов, В. Х. Василенко, наполягали на наявності у нього гострої хірургічної патології травної системи. Макс Мойсейович заповів після смерті дослідити тільки його серце, щоб довести правильність діагнозу. Інфаркт міокарда було підтверджено”.

 

Прес-центр за матеріалами кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1