ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ. 150 РОКІВ КАФЕДРИ ГІГІЄНИ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

25.05.2021

З часу створення медичного факультету Київського університету св. Володимира в 1841 р. на доцільність існування окремої кафедри гігієни наголошував один із засновників цього факультету видатний хірург М.І. Пирогов.

Однак фактично викладання гігієни у перші роки здійснювалось на кафедрі державного лікарськознавства, з якою пов’язані подальші витоки викладання гігієни як окремої навчальної дисципліни. Кафедра включала такі дисципліни: судова медицина, державна медична адміністрація (управління), гігієна та дієтетика, ветеринарна поліція з епізоотичними хворобами.

Першим керівником кафедри державного лікарськознавства був І.Ф. Леонов – вихованець Харківського університету, відзначений у 1830 р. «за усердие» у боротьбі з холерою у Харкові та Кременчуці діамантовим перснем та який пізніше вивчив поширення сибірки у Волинській губернії.

Ад’юнкт, а потім професор кафедри Х.Я. Гюббенет брав активну участь у боротьбі з холерою у Києві і в 1848 р. описав холерну епідемію, організував «Общество для пособияраненым в сражениях», опублікував звіт про діяльність санітарного відділу цього агентства.

У 1854 р. кафедру очолив Ф.Ф. Мерінг, який значну увагу приділяв проблемам гігієни, опублікував «Лекции по гигиене». Паралельно з курсом гігієни Ф.Ф. Мерінг читав курс історії медицини.

Питанням громадської медицини в цей період велику увагу приділяв професор та декан медичного факультету О.П. Вальтер. Як гідний учень М.І. Пирогова, О.П. Вальтер підтримував його ідеї про «торжество медицини запобіжної». У своїй актовій промові «О значении медицины для России» 30 серпня 1862 р. він обґрунтовує доцільність посилення викладання гігієни та знову пропонує організувати для цього окрему кафедру гігієни, санітарні обсерваторії для проведення санітарного нагляду. У 1864 р. він порушив питання про конкурс для закордонного відрядження кандидата на посаду керівника кафедри гігієни.

Відповідно до нового «Статуту російських університетів» 16 жовтня 1863р. Рада медичного факультету приймає рішення про створення окремої кафедри гігієни. У 1865 р. було задоволено клопотання університету про поділ кафедри державного лікарськознавства на дві самостійні кафедри: кафедру судової медицини з епізоотичними хворобами та ветеринарною поліцією і кафедру гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики.

У 1869 р. за поданням декана факультету і завідувача кафедри судової медицини професора Ф.Ф. Ергардта Рада університету для вивчення гігієни відрядила за кордон терміном на два роки В.А. Субботіна.

Після повернення із закордонного наукового відрядження у 1871 р. В.А. Субботін був обраний приват-доцентом і затверджений першим керівником кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики.

Це була одна з перших в Російській імперії кафедр гігієни. Майже одночасно розпочала своє існування кафедра гігієни в Петербурзькій медико-хірургічній академії, заснована О.П. Доброславіним (1871).

Київський університет був одним із піонерів створення самостійних кафедр гігієни в Росії. В.А. Субботін на повній підставі пише: «Перший почин заснування самостійної кафедри гігієни в російських університетах належить університету св. Володимира».

Отже, юридично кафедра гігієни була заснована у 1865 р., а фактично своє існування вона розпочала у вересні 1871 р.

За 150 років кафедра пройшла великий шлях розвитку та диференціації.

 

 

З кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії і статистики в різні роки сформувались і вийшли кафедриКиївського медичного інституту:

  1. Курс (доцентура) з епідеміології – 1911-1916 рр.
  2. Кафедра мікробіології і епідеміології – 1919 р.
  3. Кафедри гігієни Державної медичної академії– 1920 р.
  4. Кафедра професійної гігієни – 1923 р.
  5. Кафедра соціальної гігієни – 1923 р.
  6. Кафедра загальної гігієни – 1930 р.
  7. Кафедра шкільної гігієни – 1935 р.
  8. Кафедра комунальної гігієни – 1935 р.
  9. Кафедра гігієни харчування – 1935 р.
  10. Кафедра воєнно-санітарної підготовки – 1940 р.
  11. Кафедра гігієни (Челябінськ) – 1944 р.
  12. Курс радіаційної гігієни – 1961 р.
  13. Кафедра загальної, військової та радіаційної гігієни– 1962 р.
  14. Кафедра пропедевтики гігієни, військової та радіаційної гігієни – 1992 р.
  15. Кафедра гігієни та екології №1 – 2017 р.

Кафедрою завідували і працювали на ній видатні вчені-гігієністи. Про завідувачівна кафедрі створена художня картинна галерея (хронологічно зліва направо та знизу догори).

 

ЗАВІДУВАЧІ ТА ВИДАТНІ ВЧЕНІ КАФЕДРИ ГІГІЄНИ ТА ЕКОЛОГІЇ

 

Субботін Віктор Андрійович (01.03.1844-17.09.1989)

Лікар-гігієніст, доктор медицини (1869), ординарний професор (1880), засновник і керівник кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії і статистики (1871-1893), декан медичного факультету (1884-1887) Університету Св. Володимира. Статський радник. Учень М. Петтенкофера і К. Фойта.

Організатор санітарної служби м.Києва.

Його основна наукова діяльність присвячена гігієнічним проблемам водопостачання та водовідведення, якості води водойм, гігієні населених місць, гігієні харчування, методиці викладання гігієни. При кафедрі гігієни університету Св. Володимира професор В.А. Субботін у 1875 році організовує першу в Україні наукову гігієнічну лабораторію, в якій він впроваджує експериментальні методи дослідження. Він є автором понад 50 наукових праць. Серед яких чільне місце займає перший вітчизняний підручник з гігієни: «Краткий курс гигиены», Киев, 1882 р.

В Київському медичному університеті Св. Володимира професор В.А. Субботін відповідав за розвиток університету і будівництво.

У 1885 році, поруч із головним корпусом Університету, на Бібіковському бульварі (Б. Шевченка, 17), завершилося будівництво двоповерхових будівель для клінік медичного факультету (факультетської хірургії та факультетської терапії). Будівлі для акушерської та офтальмологічної клінік було частково завершенона початку 1885 рокуз виходому Ботанічний сад.Всіцібудівлі, як і цегляна огорожа навколо Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, збудовано з цегли, виготовленої на цегельному заводі В.А. Субботіна. На кожній цеглині стоїтьклеймо«Субботинъ».

З цієї цегли збудований 2-поверховий будинок на розі  бульвару Т.Г. Шевченка та вул. Терещенківської. Цей будинокдля своєї родини збудував професорВ.А. Субботін. Після його смерті будинок належав сім’ї Терещенків,а з 1920 року по теперішній час у цій будівлі понад 100 років працює ректорат Національного медичного університетуімені О.О. Богомольця.

Професор В.А. Субботін нагороджений орденами Св. СтаніславаII ступеня (1874); Св. Анни II ступеня (1881); Прусською медаллю (1874) за надання допомоги пораненим та хворим воїнам під час Франко-германської війни (1870-1871) та знаком Червоного Хреста (1879 р.).

 

 

Орлов Володимир Дмитрович (26.05.1856– 07.04.1919)

Лікар-гігієніст, доктор медицини (1886), Заслужений ординарний професор Університету Св. Володимира, завідувач кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії і статистики (1893-1914).

Професор В.Д. Орлов публікує «Пособие к практическим занятиям по гигиене и медицинской полиции», яке знайомить студентів з основними методами гігієнічних досліджень і використовується у ролі одного з базових підручників.

Професор В.Д. Орлов впроваджує практичні заняття з гігієни як обов’язковий компонент навчального процесу, організовує виїзні заняття екскурсійного характеру для ознайомлення з діяльністю санітарних установ міста.

Він вперше організував систематичний санітарно-лабораторний нагляд за річковим водопроводом в м. Києві.

Професор В.Д. Орлов, як власник чотирьох хлібозаводів, забезпечував місто Київ хлібом та хлібобулочними виробами протягом 20 років ХХ століття.

 

 

Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович (14.02.1857-27.11.1947)

Вчений-гігієніст, академік АН УРСР (1921), доктор медицини (1898), професор (1918), приват-доцент курсу соціальної медицини і статистики кафедри гігієни (1903-1918), організатор та перший завідувач кафедри загальної і соціальної гігієни (1918-1923). Закінчив медичний факультет Харківського університету (1883).

У роки Української національної революції (1918)О.В. Корчак-Чепурківський організував і очолив медичний факультет Українського народного університету, що влився в 1920 р. у медичний інститут. О.В. Корчак-Чепурківський став першим деканом медичного факультету (1921-1922), організував і очолив кафедру охорони здоров’я і соціальної медицини – перший академічний заклад (1921-1934) при Всеукраїнській Академії наук, очолював відділ Інституту демографії і санітарної статистики (1934-1938). О.В. Корчак-Чепурківський – один із засновників Української Академії наук, перший серед медиків академік і дійсний член ВУАН (1921), секретар Академії (1928-1934),голова Медичної секції (1924), засновник часопису «Вісті Всеукраїнської академії наук» (1928).

О.В. Корчак-Чепурківський брав участь у створенні Всеукраїнської спілки лікарів, Українського наукового товариства в Києві (1910-1914), досліджував стан здоров’я і демографічні характеристики населення України, розробив номенклатуру хвороб українською мовою (1924), таблицю смертності та тривалості життя населення УРСР (1927).

О.В. Корчак-Чепурківський зазнав утисків тоталітарного режиму НКВС СРСР: сина його Юрія, видатного вченого в галузі демографічної статистики, репресовано (1937). В Україні знищено українську демографічну школу (1934), академіка О.В. Корчака-Чепурківського і його сина Юрія усунено від демографічних статистичних досліджень, праці з демографії було заборонено.

 

 

Добровольський Костянтин Ерастович (11.05.1967-13.12.1946)

Лікар-гігієніст, доктор медицини(1904), екстраординарний (1910), ординарний (1915) професор, завідувач кафедри загальної гігієни Університету Св. Володимира, пізніше – Київського медичного інституту (1914-1922; 1933-1941), шкільної гігієни (1944-1946).

К.Е. Добровольський працював в університетах: Юр’євському, Одеському, Санкт-Петербурзькому, Берлінському, Пастерівському інституті, Казанському. Під час Другої світовоївійни він працював у «Політмедикумі».

К.Е. Добровольський є автором понад 40 наукових праць, присвячених питанням гігієни води і водопостачання, методам санітарного дослідження та методології викладання гігієни. Він запропонував визначати кількість кишкових паличок для оцінки ступеня забруднення води, один із перших застосовував у гігієні метод спектрометрії, рефрактометрії при дослідженні кам’яновугільних фарб, молока та інших об’єктів. Ряд його праць присвячено питанням гігієни харчування, очищення населених пунктів, залізничній гігієні.

 

 

Удовенко Володимир Васильович (1881-08.12.1937)

Вчений-гігієніст,доктор медицини (1914), професор (1916), завідувач кафедри загальної гігієни Київського медичного інституту та Київського художнього інституту (1923-1929).

В.В. Удовенко закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1907). Наукові праці присвячені гігієні поселень, гігієні води і водопостачання. У 1924 році вийшла його книга «Житло таздоров’я», значну частину своїх праць публікував у журналі «Українські медичні вісті» (1925), який є виданням Київського медичного інституту.

В.В. Удовенко брав участь у діяльності Медичної секції ВУАН, був членом президії Медичної секції (1929). У період Гетьманату В.В. Удовенко працював помічником директора санітарного департаменту в Міністерстві народного здоров’я і опікування.

У 1929 р. його засуджено в справі «спілки визволення України» (СВУ).

Професор В.В. Удовенко розстріляний 8 грудня 1937 р.

У 1989 р. В.В. Удовенко реабілітований «за відсутністю складу злочину».

 

 

Баштан Федір Андрійович (27.02.1894-1966)

Лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1953), професор (1957), завідувач кафедри загальної гігієни (1929-1932). Закінчив Харківський медичний інститут (1925).

Професор Ф.А. Баштан був завідувачем кафедри загальної гігієни КМІ в 1929-1932 рр., в 1933-1941 рр. – завідувачем відділу всесоюзного Інституту комунальної гігієни (Москва), у 1941-1946 рр. – завідувачем кафедри гігієни Сталінабадського медінституту, у 1946-1960 рр. – завідувачем кафедри гігієни Чернівецького медінституту. Основний науковий напрямок досліджень професора Ф.А. Баштана присвячений вивченню гігієнічних проблем водопостачання та водовідведення,житлових умов та харчування населення. Професор Ф.А. Баштан був автором 73 наукових праць.

 

 

Бараннік Петро Іванович (31.01.1895-31.08.1988)

Лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1946), професор (1946), Заслужений діяч науки УРСР (1965), директор (ректор) Київського медичного інституту (1937-1941), завідувач кафедри загальної гігієни (1941-1968), декан санітарно-гігієнічного факультету (1948-1957), професор-консультант кафедри (1969-1978).

П.І. Бараннік закінчив медичний факультет Харківського університету (1927). Працював епідеміологом, санітарним лікарем у Черкаської області. З 1931 р. П.І. Бараннік працює у Київському медичному інституті на посадах: асистента, доцента, директора інституту, завідувача кафедри загальної гігієни, декана санітарно-гігієнічного факультету. У 1940 р. захистив докторську дисертацію на тему «Очистка воды р. Днепр коагуляцией». Автор понад 70 наукових праць, присвячених вивченню актуальних питань гігієни населених місць, гігієни води і водопостачання, проблемі «мікроелементів і здоров’я людини», викладання гігієни в медичному вузі тощо.

У середині 30-х років П.І. Бараннік вирішував науково-практичні завдання щодо використання води Дніпра для водопостачання міста Києва та інших міст України.

У 1931 році в місті Києві проживало 920 тисяч жителів. Внаслідок використання для водопостачання населення дворових колодязів при наявності дворових туалетів щороку у місті до 40 тисяч киян хворіли на черевний тиф, паратифи А і Б, дизентерію. 30 відсотків з них, тобто 12 тисяч, помирали.

Після впровадження дніпровського водоводу з очисткою води методом коагуляції та наступним знезараженням хлорвмісними препаратами із реєстрів лікарень міста Києва та інших міст України з 1935 року зникли назви хвороб: черевний тиф, паратифи А і Б та дизентерія місцевого походження.

Автор низки підручників та навчальних посібників із загальної гігієни та профільних гігієнічних дисциплін. Під керівництвом професора П.І. Баранніка захищено 35 кандидатських і докторських дисертацій.

П.І. Бараннік – активний учасник революційних подій на Кубані (1918), громадянської війни в ролі помічника військкома санітарної частини 25-ї Чапаєвської дивізії. У роки Другої світової війни, у зв’язку з евакуацією інституту в м. Харків, а потім у м. Челябінськ, перебудував та реорганізував роботу своєї кафедри на допомогу фронту та практичній охороні здоров’я населення.

Ветеран Комуністичної партії, член РСДРП з 1916 року. Це послужило основною причиною того, що директор (ректор) Київського медичного інституту професор П.І. Бараннік пропрацював аж 4 роки на посаді (1937-1941) і не був репресований, як 8 директорів КМІ до цього (1927-1937).

Нагороджений двома орденами «Трудового Червоного прапора», орденами «Червоної Зірки» та «Знак пошани», медалями.

 

 

Габович Рафаїл Давидович (16.12.1909-14.03.2002)

Лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1952), професор (1953). У 1954-1960 рр. – завідувач кафедри гігієни Вінницького медичного інституту, у 1960-1968 рр. – завідувач кафедри комунальної гігієни, а потім у 1968-1979 рр. –завідувач кафедри загальної гігієни Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця, у 1979-1991рр. науковий консультант Київського НДІ гігієни харчування.

Р.Д. Габович закінчив Київський медичний інститут (1931). Працював асистентом кафедри гігієни та епідеміології Центрального інституту удосконалення лікарів (Москва, 1939-1941), науковим співробітником Науково-гігієнічного інституту імені Ф.Ф. Ерісмана (1945-1946), доцентом кафедри загальної гігієни Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1946-1953).

У 1952 р. Р.Д. Габович захистив докторську дисертацію на тему «Фтор в питьевых водах Украины и его гигиеническое значение». За результатами наукових досліджень Р.Д. Габовича на водогонах 70 міст СРСР впроваджено фторування питної води для масової профілактики захворювань населення карієсом зубів.

Автор понад 400 наукових праць, серед яких близько 40 монографій, 9 підручників та 4 навчальних посібників.

Професор Р.Д. Габович є автором і співавтором ряду підручників з гігієни: «Учебник по военной гигиене» (1936), «Руководство по военной гигиене» (1937), «Военно-санитарный справочник» (1938); «Руководство к практическим занятиям по коммунальной гигиене» (1966), 3 видання підручника «Гигиена» (1962, 1971, 1983), «Основи загальної і тропічної гігієни» (1995), «Профілактична медицина: загальна гігієна з основами екології» (1999, 2004).

Наукові дослідження професора Р.Д. Габовича присвячені вивченню фізичних та хімічних факторів навколишнього середовища, проживання людини, їхнього впливу на здоров’я, зокрема: кліматопогодних факторів, значення ультрафіолетової радіації та неіонізуючих електромагнітних випромінювань; гігієни водопостачання, розробки ґрунтових методів очищення стічних вод, проблеми харчування та інші.

Всесвітню відомість професору Р.Д. Габовичу принесли наукові дослідження мікроелементів у питних водах і харчових продуктах, серед яких чільне місце займає фтор. Монографія «Фтор в стоматологии и гигиене» (Москва, 1969) переведена в США (1971).

Під керівництвом професора Р.Д. Габовича захищено 10 докторських та 37 кандидатських дисертацій.

Р.Д. Габович учасник Другої світової війни, учасник опору в Європі, про що він написав у автобіографічній книзі «Командировка в лабиринты смерти» (1992). За активну боротьбу проти холокосту ім’я Р.Д. Габовича занесено у меморіал «Яд Вашем» (Ізраїль) серед імен «Праведників людяності» (1961).

Р.Д. Габович нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня, 11 медалями.

 

 

Омельянець Микола Іванович (1938 р.н.)

Лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1975), професор (1979), завідувач кафедри загальної гігієни (1981-1986). Закінчив Дніпропетровський медичний інститут (1961).

Автор понад 120 наукових праць,зокрема8 монографій,присвячених спеціальним методам очищення питної води, гігієнічним проблемам систем життєзабезпечення в гермо-об’ємах (космічні кораблі, підводні човни), радіаційної гігієни.

Професор М.І. Омельянець підготував 5 докторів та 12 кандидатів наук.

 

 

Степаненко Геннадій Панасович (1938-2014)

Лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1991), професор (1994), в.о. завідувача кафедри загальної гігієни (1978-1981 та 1985-1986). Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1963). У 1991 р. захистив докторську дисертацію на тему «Гігієнічні основи оптимізації фторування води для профілактики карієсу та попередження антропогенного флюорозу». Учень Р.Д. Габовича.

Головний напрям наукових досліджень – гігієнічна оцінка сучасних технологій кондиціювання води цетралізованих систем водопостачання, зокрема, фторування, та якості питної води замкнутих екологічних систем (космічні та глибоководні занурювальніапарати), новітніх матеріалів обробки води та виробів з них (фторовмісні реагенти, фтораторні установки, фільтри та інше).

Автор 185 наукових публікацій, співавтор 6 підручників та навчальних посібників.

 

 

Бардов Василь Гаврилович (1948 р.н.)

Лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1984), професор (1985), член-кореспондент НАМН України (2000), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997), лауреат премії НАМН України в галузі профілактичної медицини (1998, 2005), Заслужений діяч науки і техніки (2009), секретар комітету ВЛКСМ (1975-1981), голова профкому студентів (1984-1985), голова профкому співробітників (1985-1986), секретар партійного комітету КПУ (1987-1988) Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця, завідувач кафедри пропедевтики гігієни, військової та радіаційної гігієни (з 1986 р.), з 2008 р. – кафедри гігієни та екології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. з 2017 – кафедри гігієни та екології №1 (1986-т.ч.), проректор Національного медичного університету імені O.О. Богомольця (1992-1995; 1998-2003), декан медико-профілактичного факультету (1988-1991), директор Київського відділення Всесоюзного об’єднання «Екогігієна» (1989-1995), директор наукового та лабораторного центру НМУ імені О.О. Богомольця (1995-2007), директор Інституту гігієни та екології Університету (2007-2014).

В.Г. Бардов закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1972). Учень та послідовник наукової школи професора P.Д. Габовича. У 1972-1985 рр. – аспірант, асистент, доцент кафедри загальної гігієни. У 1983 р. захистив докторську дисертацію на тему «Гигиеническая оценка влияния факторов природной окружающей среды на здоровье населения».

Основні напрями наукової діяльності: гігієнічна оцінка впливу сонячної та геомагнітної активності, клімату і погоди на виникнення та перебіг захворювань серцево-судинної та дихальної систем, профілактика впливу; розробка теоретичних і практичних питань використання ультрафіолетового опромінення для первинної, вторинної та третинної профілактики захворювань; гігієнічне обґрунтування методів вивчення впливу комплексу факторів навколишнього середовища (радіонуклідів, солей важких металів, пестицидів) на здоров’я населення; розробка токсиколого-гігієнічних нормативів безпечного застосування пестицидів та мінеральних добрив, пластичних мас, фарбників і гум у народному господарстві та побуті.

В.Г. Бардов – автор 1089 наукових праць, у тому числі 19 монографій, 42 підручників і посібників, 20 патентів, понад 4000 гігієнічних нормативів та регламентів. Під керівництвом В.Г. Бардова захищено 11 докторських і 30 кандидатських дисертацій.

В.Г. Бардов є редактором або співавтором ряду підручників: «Гигиена» (1983), «Общаягигиена» (1991), «Загальна гігієна» (1995), «Общаягигиена» (2000), «Комунальна гігієна» (2003), «Гігієна та екологія» (редакція 2006), «Коммунальнаягигиена» (2006), «Гігієна харчування з основами нутриціології» (2007), «Гигиена и экология» (редактор, 2008), «Радіаційна гігієна» (2009), «Hygieneandecology»(редактор, 2009),«Основи екології» (редактор, 2013), «Радіаційна гігієна» (2013),«Hygieneandecology»(редактор, 2018), «Гігієна та екологія» (редактор, 2020),«Hygieneandecology»(редактор, 2021).

 

Протягом 150 років велику навчальну, наукову та виховну роботу кафедри гігієни очолювали зазначені вище завідувачі кафедр, а втілювали в життя професори, доценти, старші викладачі, асистенти, наукові співробітники, лаборанти.

У всіх видах діяльності кафедри особливу роль відігравали ветерани Другої світової війни: професор В.І. Пальгов, старший викладач Р.П. Мнацаканян, доценти І.М. Мотузков, Д.Д. Шмаль, І.А. Михайлюк, І.І. Швайко, О.О. Масленко, асистенти І.М. Цвєткова, О.І. Шутенко.

Значний вклад у роботу кафедри вносили і нині вносять професори І.І. Нікберг, Б.П. Сучков, А.Р. Уваренко, Г.С. Яцула, І.П. Козярін, В.А. Мурашко, А.Г. Санова, Л.П. Гульчій, І.П. Хоменко, С.Т. Омельчук, А.М. Гринзовський, А.М. Антоненко, О.П. Вавріневич, І.М. Пельо, доценти П.М. Бур’ян, Н.Ф. Ужва, М.І. Бойко, В.Г. Сук, С.М. Ткаченко, Є.М. Анісімов, Н.В. Мережкіна, Т.І. Зінченко, А.В. Благая, А.А. Борисенко, асистенти П.В. Ізотова, М.В. Кондратюк, П.В. Ставніченко, інженери О.В. Лебедєва, А.О. Подуст, лаборанти Н.В. Сирота, В.В. Шевчук, Л.О. Білявська, В.М. Петровська.

Особливу роль у підготовці кадрів для гігієнічної науки відігравала і відіграє аспірантура кафедри гігієни.

Свій шлях у гігієну в аспірантурі кафедри загальної гігієни розпочали:

  1. Є.Г. Гончарук – потім ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, академік ряду академій наук СРСР, НАН, НАМН та НАПН України, завідувач кафедри комунальної гігієни та екології людини.
  2. О.І. Шутенко – потім доцент кафедри загальної, військової та радіаційної гігієни КМІ.
  3. П.М. Бур’ян – потім доцент кафедри гігієни дітей та підлітків КМІ, заступник декана санітарно-гігієнічного факультету КМІ.
  4. В.М. Корзун – потім професор, завідувач відділу Інституту громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва.
  5. В.Г. Сук – потім доцент кафедри гігієни праці та професійних захворювань КМІ.
  6. В.Г. Бардов – потім професор, завідувач кафедри гігієни та екології №1 НМУ імені О.О. Богомольця.
  7. А.Г. Санова – потім професор, завідувач кафедри аграрної академії.
  8. І.П. Козярін – потім професор, завідувач кафедри гігієни харчування НМАПО ім. Шупіка.
  9. Л.П. Бойко – потім професор, проректор, завідувач кафедри НМАПО ім. Шупіка.
  10. О.М. Жуковський – потім доцент кафедри Чернівецького медичного університету.
  11. І.П. Хоменко – потім професор, завідувач кафедри громадського здоров’я НМАПО ім. Шупіка.
  12. С.Т. Омельчук – потім професор кафедри гігієни та екології №4, завідувач кафедри гігієни харчування, декан санітарно-гігієнічного факультету, директор Інституту гігієни та екології НМУ імені О.О. Богомольця.
  13. І.М. Пельо – потім професор кафедри гігієни та екології №1НМУ імені О.О. Богомольця, декан медичного факультету №4 НМУ імені О.О. Богомольця.
  14. А.М. Гринзовський – потім професор, завідувач кафедри медицини надзвичайних ситуацій та тактичної медицини НМУ імені О.О. Богомольця.
  15. Є.М. Анісімов – потім доцент кафедри гігієни та екології №1НМУ імені О.О. Богомольця.
  16. С.М. Ткаченко – потім доцент кафедри гігієни та екології №1НМУ імені О.О. Богомольця.
  17. Н.В. Мережкіна – потім доцент кафедри гігієни та екології №1НМУ імені О.О. Богомольця.
  18. А.М. Антоненко – потім професор кафедри гігієни та екології №1НМУ імені О.О. Богомольця.
  19. О.П. Вавріневич – потім професор кафедри гігієни та екології №1НМУ імені О.О. Богомольця.
  20. А.В. Благая – потім доцент кафедри гігієни та екології №1 НМУ імені О.О. Богомольця.
  21. А.А. Борисенко – потім доцент кафедри гігієни та екології №1НМУ імені О.О. Богомольця.
  22. Т.І. Зінченко – потім доцент кафедри гігієни та екології №1НМУ імені О.О. Богомольця.
  23. М.В. Кондратюк – потім асистент кафедри гігієни та екології №1НМУ імені О.О. Богомольця.
  24. П.В. Ставніченко – потім асистент кафедри гігієни та екології №1НМУ імені О.О. Богомольця.
  25. Л.В. Новохацька – потім асистент кафедри гігієни та екології №1НМУ імені О.О. Богомольця.
  26. І.В. Ткаченко – аспірант кафедри гігієни та екології №1НМУ імені О.О. Богомольця.

Багато вихованців кафедри гігієни Київського медичного інституту стали завідувачами кафедр медичних ВНЗ СРСР:

  • С.В. Герцов – завідувач кафедри охорони материнства та дитинства 1-го Московського медичного інституту.
  • А.М. Мар’яшева – завідувач кафедри мікробіології Київського медичного інституту.
  • Є.М. Деларю – завідувач кафедри загальної гігієни Волгоградського медичного інституту.
  • І.П. Барченко – завідувач кафедри гігієни харчування Київського медичного інституту.
  • Г.Ф. Поллак – завідувач кафедри загальної гігієни Челябінського медичного інституту.
  • С.С. Познанський – завідувач кафедри гігієни дітей та підлітків Київського медичного інституту.
  • Д.І. Головін – завідувач кафедри загальної гігієни Чернівецького медичного інституту.
  • Г.С. Яцула – завідувач кафедри гігієни харчування НМАПО ім. Шупіка.
  • В.І. Ципріян – завідувач кафедри гігієни харчування Київського медичного інституту.
  • В.І. Пальгов – завідувач кафедри загальної гігієни Івано-Франківського медичного інституту.

 

Фото 2005 року. Колектив кафедри гігієни та екології №1

1 ряд з ліва на право: доцент Н.Ф. Ужва, доцент І.М. Мотузков, професор С.Т. Омельчук, професор В.Г. Бардов, професор Г.П. Степаненко, доцент І.І. Швайко, доцент М.І. Бойко.

2 ряд з ліва на право: старший лаборант Л.А. Тіміна, науковий співробітник А.П. Виповська, асистент Т.І. Зінченко, науковий співробітник О.М. Коршун, старший лаборант Г.Д. Абакумова, лаборант Т.А. Сухомлін, доцент Н.В. Мережкіна, доцент А.В. Кіриченко, доцент С.М. Ткаченко, лаборант Н.А. Космина, доцент Є.М. Анісімов, інженер О.В. Лебєдєва.

3 ряд з ліва на право: професор А.М. Гринзовський, асистент Н.М. Ковальчук, водій А.І. Петренко, професор І.М. Пельо, асистент В.В. Карпенко, професор О.П. Вавріневич, асистент Д.Г. Пушков, лаборант Л.А. Білявська, лаборант В.В. Шевчук, асистент Ю.В. Космина, лаборант Н.В. Сирота.

 

Кафедра успішно виконує завдання з навчальної, наукової та виховної роботи зі студентами Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

 

Прес-центр за матеріалами кафедри гігієни та екології №1