НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

04.10.2011
75 років від дня народженнязавідувача кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Івана Сергійовича ЧЕКМАНА
Чекман Іван Сергійович  (р.н. 4.10.1936) – член-кореспондент Національної академії наук України (1991), член-кореспондент Національної академії медичних наук України (1993), доктор медичних наук (1973), професор (1976), лауреат Державної премії (1986), заслужений  діяч науки і техніки (1999), академік Нью-Йоркської академії наук (1994), зав. каф. фармакології та клінічної фармакології (з 1972 р.). З 1987 по 1991 рік – директор Київського науково-дослідного інституту фармакології і токсикології НАМН України. Закінчив з відзнакою Тернопільський медичний інститут (1961). Нагороджений орденом Знак пошани, Почесною грамотою Кабінету Міністрів, Почесною грамотою Київського міського голови, медалями Ярослава Мудрого і академіка М.П. Кравкова. Учень академіка О.І. Черкеса.
      Народився в селі Чаньків Дунаєвецького району Хмельницької області в родині колгоспника. Батько у 1941 році добровольцем пішов в Червону армію на захист Батьківщини і загинув у 1943 році під Харковом. Виховувала мама, яка працювала в колгоспі. У 1951 році закінчив Чаньківську семирічну школу і вступив до Кам’янець-Подільського медичного училища, яке закінчив із відзнакою у 1955 році. Успішно склавши вступні іспити, вступив до Вінницького медичного інституту. Після відкриття нового медичного інституту в м. Тернополі, був переведений туди на 3 курс.
      У 1961 році з відзнакою закінчив Тернопільський медінститут і був направлений на роботу в Лонковецьку дільничну лікарню Волочиського району Хмельницької області на посаду головного лікаря. У 1962 році переведений на посаду головного лікаря Курилівської дільничної лікарні цього району. У 1963 р. поступив в аспірантуру на кафедру фармакології Київського медичного інституту, яку закінчив у 1966 р. і захистив кандидатську дисертацію на тему: „Експериментальні дослідження з фармакології похідних пропініламіну”. Із 1966 р. по 1969 р. – асистент кафедри фармакології, з 1969 р по 1972 рік – доцент, а з 1972 р. завідувач кафедри фармакології. 
Професору І.С. Чекману притаманний потяг до вивчення нових перспективних і оригінальних проблем фармакології і токсикології. Проявив себе в розробці різноманітних напрямків фармакологічної і токсикологічної науки, широкий спектр яких свідчить не тільки про його професіоналізм, але й про значну ерудицію, талант та наукову інтуїцію як вченого.   
Наукові інтереси І.С. Чекмана та його учнів – співробітників кафедри фармакології та клінічної фармакології, а також учених з інших наукових установ охоплюють широке коло проблем загальної і спеціальної фармакології, токсикології, клінічної фармакології, фітотерапії, радіобіології.  Наукові дослідження проводяться в таких напрямках:
1.  Загальна фармакологія.
2.     Фармакологія серцево-судинних засобів.
3.     Фармакологія метаболітних засобів широкого спектру дії синтетичного та природного походження.
4.     Біохімічна, фізико-хімічна, квантово-хімічна фармакології.
5.     Токсикологія.
6.     Експериментальна і клінічна фітотерапія.
7.     Клінічна фармакологія.
8.     Радіаційна фармакологія.
9.     Нанофармакологія.
У 1973 році І.С. Чекман захистив докторську дисертацію на тему: „Експериментальні дослідження механізмів дії антиадренергічних засобів”. У дисертації узагальнені дослідження з феноменологічної та біохімічної фармакології бета-адреноблокаторів (анаприлін, алфепрол), симпатолітиків (резерпін, октадин, орнід) і інгібіторів моноаміноксидази (іпразид, паргілін, хлорзимін). Проведеними дослідженнями встановлено, що в механізмі антигіпертензивної дії резерпіну лежить властивість даного симпатолітика руйнувати комплекс АТФ/катехоламіни. Це приводить до вивільнення норадреналіну і адреналіну з симпатичних нервових закінчень та зниження тонусу судин і артеріального тиску. Важливим теоретичним узагальненням було встановлення ролі валентності азоту похідних пропініламіну в блокаді моноаміамінооксидази. Пригнічення активності ферменту викликають похідні пропілніламіну, що містять трьохвалентний азот. Валентність азоту визначає властивість похідних пропініламіну пригнічувати активність моноаміноксидази і  приводить до розвитку гіпотензивного ефекту.      
Професор І.С.Чекман і його учні-професори (С.Б. Французова, Н.О. Горчакова, Л.І. Казак, В.А. Туманов, Я.С. Гудивок, Г.І. Степанюк, С.А. Кузьменко О.Г. Берегова, С.Л. Ніколай, Б.І. Парій, І.В. Ніженковська) продовжували та розвивали науковий напрям вчителя О. І. Черкеса — біохімічну фармакологію. Результати досліджень із біохімічної фармакології на органному, клітинному і субклітинному рівнях дозволили встановити нові дані про  механізми первинного фармакологічного ефекту серцевих глікозидів (дигоксин, строфантин, корглікон), серцево-судинних засобів: бета-адреноблокаторів (анаприлін, метопролол), альфа-адреноблокаторів (празозин, доксазазин), симпатолітиків (резерпін, октадин, орнід), спазмолітиків (папаверин, но-шпа, дибазол, нітрогліцерин), антагоністів кальцію (верапаміл, ніфедипін, амлодипін), гіполіпідемічних (клофібрат, уфібрат) і метаболітних препаратів (кверцетин, тіотриазолін, АТФ-лонг, кораргін, яктон), ангіопротекторів (пентоксифілін, нікотинамід), антидотів (унітіол, дипіроксим, алоксим), ферментних лікарських засобів (вобензим, флогензим, креон).   
Професор І.С. Чекман і його співробітники розширили наукові дослідження з вивчення питань загальної фармакології в рамках проблеми „ліки — організм — фармакологічний ефект”. Розробка питань спеціальної фармакології проводилася за такими напрямками: вивчення взаємодії серцево-судинних препаратів з метаболітними засобами, особливості дії лікарських засобів при різних патологічних станах: серцева недостатність, артеріальна гіпертензія, коронароспазм, атеросклероз, різні за етіологією гіпоксії, алкогольна і доксорубіцинова кардіоміопатії, адреналіновий і теофіліновий міокардит. Результати цих досліджень узагальнені в монографіях: „Биохимическая фармакодинамика” 1990; „Магний в медицине”, 1992; "Микросомальная ферментная система организма" (1996); „Очерки фармакологии средств метаболической терапии” (2001); „Кардиопротекторы” (2005), „Тиотриазолин” (2005).
На кафедрі фармакології та клінічної фармакології вперше в Україні були розпочаті і тривають дослідження з фармакології антагоністів кальцію (І.В.Ніженковська, В.В. Ткачук). Встановлено, що в механізмі антигіпертензивної та антиангінальної дії антагоністів кальцію (верапаміл, ніфідепин) суттєву роль відіграє їх властивість утворювати комплекси з ліпідним і білковим компонентами кальцієвих каналів, сприяючи розвитку фармакологічних ефектів цієї групи препаратів.
Теоретичні основи механізму дії лікарських засобів встановлені І.С. Чекманом та співробітниками кафедри, є основою для призначення цих медикаментів в клінічній практиці. Так, для зменшення токсичного впливу серцевих глікозидів і неглікозидних кардіотоніків при серцевій недостатності запропонований токоферол (Я.С. Гудивок), рибофлавін (І.О. Борзенко), фосфаден (Т.В. Кава), таурин, ацетилцистеїн (В.В. Бабак), убіхінон (І.І. Мельник), ентеросорбенти (В.В. Бондур). Метаболітні препарати (нікотинамід, кверцетин, тіотриазолін, АТФ-лонг, яктон) попереджують розвиток доксорубіцинової кардіоміопатії (О.О.Нагорна,  Т.С. Трофімова, О.В. Клименко, О.О. Максимчук).
Досліджені особливості взаємодії глікозидних (строфантин, дигоксин) з неглікозидними (добутамін, суфан) кардіотоніками для підвищення їх інотропного ефекту та зменшення токсичності з метою раціонального застосування в кардіології. Нові аспекти фармакології серцевих глікозидів і похідних янтарної кислоти в умовах блокади гліколізу і окислювального фосфорилювання встановлено В.Ю. Дяченко, а при алкогольній кардіоміопатії – Н.В. Савченко.
Професор І.С.Чекман одним із перших вчених-фармакологів розпочав дослідження нового напрямку – фізико-хімічну фармакологію. Результати досліджень у цьому аспекті дозволили встановити нові молекулярні механізми дії серцево-судинних та метаболітних препаратів, виділити процес їх комплексоутворення з компонентами біомембрани: білковим (альбумін, амінокислоти), ліпідним (фосфатидилхолін, холестерин), вуглеводним (глюкозоамін), біометалами (кальцій, магній, залізо, мідь, марганець, цинк, свинець), нікотинамідом, аденіловими нуклеотидами (АТФ, АДФ, АМФ) як основний фактор в реалізації первинної фармакологічної реакції. Вперше зроблено важли­ве теоретичне узагальнення про провідну роль комплексоутворення як тригерного механізму первинного фармакологічного ефекту, що ро­бить істотний внесок у розвиток теорії рецепції, а також дозволяє вирішити фундаменталь­ні питання загальної і клінічної фармакології (Н.О. Горчакова, Л.І. Казак, О.Г. Берегова, Г.І. Степанюк).
Перспективність цього наукового напряму підтверджено дослідженнями з фарма­кології кардіотонічних засобів, під час прове­дення яких уперше встановлено, що серцеві глі­козиди мають властивість утворювати лабільні комплекси з кальцієм. Це має істотне значення в прояві первинної кардіотонічної дії серцевих глікозидів та інших хімічних сполук, які можуть підвищувати скоротливу активність серцевого м’яза (Н.О. Горчакова). Проведеними спільними дослідженнями з Інститутом кардіології (м. Єреван) встановлено оригінальні механізми дії спазмолітичних лікарських засобів (Л.І. Казак, С.С. Оганесян). На основі вста­новленої теоретичної закономірності проведе­но цілеспрямований синтез сполук різних хімічних груп нестероїдної структури з метою ви­явлення речовин з кардіотонічною активністю. Отримано 12 авторських свідоцтв на нові речовини, які виявляють кардіотропний ефект. На підставі вста­новленої теоретичної закономірності здійснено син­тез нестероїдної структури  кардіотоніків (суфан, карбіцил, глюкамакс, яктон). Уперше у вітчизняній практиці в 1986 році  розроблені методичні рекомендації з доклінічного вивчення нових кардіотонічних засобів, затверджених МОЗ СРСР. Результати цих досліджень узагальнені в монографії „Фізична хімія і клінічна фармакологія серцевих глікозидів”.
Значний внесок зробили у вивчення молекулярних механізмів дії ліків І.С. Чекман і співробітники, проводячи дослідження в галузі біохімічної і квантової фармакології, зокрема антигіпертензивних, спазмолітичних, кардіотонічних, метаболітних препаратів (Н.О. Горчакова, Я.С. Гудивок, Л.І. Казак, Г.І. Степанюк, В.М. Бобков, І.В. Ніженковська, Н.М. Пузенкіна, А.В. Іващенко, О.В. Шумейко, Т.Ю. Небесна). Розраховані енергетичні характеристики молекул капотену, моноприлу, гермограну,  пентоксифілину, суфану, що визначають особливості їх первинної фармакологічної реакції: загальна енергія, енергія зв’язування ізольованих атомів, енергія  між’ядерної взаємодії, значення вищої зайнятої і нижчої вільної молекулярних орбіталей молекул цих препаратів. Результати проведених досліджень в галузі квантової фармакології дозволили встановити, що специфічна активність медикаментів зумовлена наявністю та специфічним розміщенням реакційних центрів їх молекули. Активні групи цих центрів взаємодіють з фізіологічно активними ділянками рецепторів органів і тканин організму, наприклад: білковим, ліпідним, фосфатним, арільним, нуклеофільним, гідрофобним, протоно-акцепторнм та ін. Квантово-хімічні властивості молекул лікарського засобу та особливості обміну речовин в органі визначають лікувальну активність медикаменту (Т.Ю. Небесна, О.О. Казакова).
Професор І.С. Чекман разом зі співробітниками вивчали різні сторони педіатричної фармакології (О.П. Вікторов, С.С. Казак, Л.І. Голопихо), зокрема, адреноміметиків,  адреноблокаторів, серцевих глікозидів, метаболітних, ферментних та імунотропних препаратів. Експериментальні дослідження, а також плідна співпраця з кафедрами педіатрії університету (В.М. Сидельников, О.В. Тяжка, О.П. Волосовець) дозволили розробити рекомендації з раціонального застосування цих препаратів для лікування хворих дітей.
Вивченню фізико-хімічних механізмів дії лікарських засобів присвячені докторські дисертації Н.О. Горчакової, Я.С. Гудивок, Л.І. Казак,  О.Г. Берегової, І.В. Ніженковської, та кандидатські дисертації Н.Є. Нуріщенко, І.В. Мельник, О.В. Шумейко, О.О. Нагорної, Т.Ю. Небесної, що дозволило розробити рекомендації для лікування серцево-судинних захворювань. Цій проблемі присвячені монографії: „Биологические аспекты координационной химии”, (1979); “Физическая химия и клиническая фармакология сердечных гликозидов” (1985).   
         У наукових дослідженнях І.С. Чекмана значну увагу приділено вивченню фармакологічних властивостей препаратів рослинного походження. Співпраця І.С. Чекмана та доцента Л.Г. Голоти з Центральним ботанічним садом НАН України (А.М. Гродзинський, А.П. Лобода) дозволила вперше встановити важливий науковий факт, що ефірні масла рослин мають властивість утворювати комплекси з токсичними хімічними речовинами (ксенобіотиками) та виводити їх з організму, призводячи до його детоксикації. На основі цієї теоретичної закономірності були розроблені композиції ефірних масел рослин і запропоновані для застосування в клінічній практиці. Результати цих досліджень узагальнені в 6-и монографіях з фітотерапії. В монографії “Растительные лекарственные средства” описані властивості лікарських рослин, а в „Клінічній фітотерапії” (два видання) узагальнені результати багаторічних досліджень І.С. Чекмана по застосуванню препаратів лікарських рослин для лікування різних захворювань в залежності від нозології, клінічного перебігу хвороб.  
Спільно з доц. Л.Г. Голотою та співробітниками Національного технічного університету „Київська політехніка” (О.Ф. Тищенко, А.Г. Володіна) отримано оригінальний препарат рослинного походження карбюлозу, що виводить радіонукліди, солі важких металів та нітрати з організму. Карбюлоза рекомендована МОЗ України для широкого застосування в клінічній практиці.
Дослідженнями кафедри фармакології та клінічної фармакології (Н.О. Горчакова) та Інституту геронтології АМН України (Л.П. Купраш) вивчені фармакологічні властивості водорості спіруліни. Препарат „Спіруліна” рекомендований для застосування в клінічній практиці. Спільно з співробітниками Інституту фармакології і токсикології АМН України (В.С. Даниленко, О.К. Сіроштан) та Житомирським науково-дослідним інститутом хмільництва розроблений препарат корвалдин, який широко застосовується в медичній практиці для лікування різних захворювань. За останні роки отримано і впроваджено в медичну практику комбіновані рослинні препарати кораргін, ладостим та ін.
Препарат рослинного походження гермогран і леворкс застосовуються для лікування хронічних отруєнь, в тому числі у людей, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній станції (О.В. Шумейко). Результати цих досліджень узагальнені в монографії „Екологічна фармакологія” (2000). За останні роки отримано і впроваджено в медичну практику комбіновані рослинні препарати кораргін, ладостим та ін. Препарат рослинного походження гермогран і леворкс застосовуються для лікування хронічних отруєнь, в тому числі у людей, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній станції. Результати цих досліджень узагальнені в монографіях: „Фитонциды в эргономике”, 1986; Фитонциды в медицине”, 1990; „Екологічна фармакологія”, 2000; „Спирулина и здоровье”, 2000.
Дослідження з радіаційної біології і фармакології дозволили не тільки відкрити нові механізми дії протонного випромінювання, але запропонувати ефективний засіб для лікування цього негативного зовнішнього фактору. За отримані результати цієї роботи І.С. Чекман в 1986 році отримав Державну премію України.
            Науковими дослідження з клінічної фармакології, що виконуються І.С. Чекманом і співробітниками (О.Т. Рибак, Л.І. Голопихо, І.В. Коханов), спрямовано на розробку раціональних схем лікування різних захворювань і попередженню побічної дії лікарських засобів. І.С. Чекманом розроблена класифікація побічної дії ліків. Вперше випущений у 1986 році довідник „Справочник по клинической фармакологии и фармакотерапии”, який витримав 2 видання. Довідник „Рецептурный справочник врача” витримав 8 видань, загальним тиражем 1 млн. 300 тисяч екземплярів і вже багато років є настільною книгою лікарів різних спеціальностей. Результати проведених досліджень знайшли своє відображення в монографіях: „Неотложная помощь в педиатрии”, (1976); „Фармакотерапия в педиатрии”, (1980); "Фармакология кардиоактивных средств в раннем онтогенезе" (1982).
У останні роки І.С. Чекман розпочав дослідження з нанофармакології.
Завдяки підтримці президента НАН України, академіка Б.Є. Патона та ректора Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця академіка НАМН, проф. В.Ф. Москаленка у січні 2008 року створена спільна лабораторія між Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона „Електронно-променевої нанотехнології неорганічних матеріалів для медицини” (науковий керівник – академік НАН України Б.О. Мовчан)  із розробки нових нанопрепаратів. Проведеними спільними дослідженнями з Інститутом епідеміології та інфекційних захворювань НАМН України (директор – проф. В.Ф. Марієвський) встановлено, що оксиди наноміді і наносрібла проявляють більш виражені протимікробні властивості, ніж оксиди даних металів звичайних розмірів. З Інститутом хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України (директор – член-кор. НАН України, професор М.Т.  Картель), розроблена нова лікарська форма на основі нанодисперсного кремнезему. Встановлено, що суспензія високодисперсного кремнезему зменшує токсичність таких сполук як натрію фторид і натрію нітрит а також протитуберкульозних препаратів: ізоніазиду, піразинаміду, етамбутолу, що різняться механізмом негативного впливу на організм і хімічною структурою. Спільно з Інститутом біоколоїдної хімії ім. Ф.Д. Овчаренка НАН України (директор – проф. З.Р. Ульбріх) проводяться дослідження з вивчення фізико-хімічних, фармакологічних властивостей наночастинок металів, синтезованих оригінальною методикою. До проведення досліджень з нанофармакології залучені медичні вузи України, науково-дослідні інститути НАН та НАМН України. Для успішного проведення досліджень з нанофармакології залучено молодих вчених (А.М. Дорошенко, Т.І. Нагорна, О.В. Ніцак, А.О. Прискока, Д.С. Савченко, П.В. Сімонов). До проведення досліджень з нанофармакології залучаються студенти (Я.М. Корнійкова, Г.В. Ламазян, А.В. Рибачук, А.І. Тертишна, О.В. Швець, Я.С. Юзків та інші). Кафедрою спільно з студентським науковим товариством університету (І.А. Свіціцький) проводиться міжнародна наукова конференція з наномедицини. Результати проведених досліджень узагальнені в монографіях: „Нанофармакологія” (2011), „Основи наномедицини” (2011).
Дослідження з токсикології І.С. Чекмана та співробітників (В.М. Овруцький, В.М. Шумейко) спрямовані на пошук антидотів проти хімічних речовин аліфатичної структури, фосфорорганічних похідних  та інших. На основі біокисних метал-силікатних сумішей розроблені оригінальні засоби, що не мають аналогів в світі, і можуть застосовуватися для дезинфекції, дезактивації і та ідентифікації хімічних сполук. Це препарати ветазоль, водозоль, дермазоль, санапін.
Наукові дослідження І.С. Чекман проводить з інститутами Національної академії наук (фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського, біохімії ім. О.В. Палладіна, фізіології ім. О.О.Богомольця, органічної хімії, біоорганічної хімії, фізики), академії медичних наук (фармакології і токсикології, кардіології ім. М.Д. Стражеска, геронтології, проблем ендокринної патології, терапії ім. Л.Т. Малої), багатьма кафедрами медичних та фармацевтичних вузів України.
Кафедра є головною з науково-педагогічної роботи, розробляє програми, готовить спільно з викладачами інших кафедр підручники, посібники, що сприяє підготовці висококваліфікованих лікарів.
І. С. Чекман має наукові контакти з відомими фармакологами світу: американським, лауреатом Нобелівської премії Ю. Аксельродом, англійським – С. Манкадою, чеським – В. Рашковою, російськими – Д. Харкевичем, С. Серединіним, С. Борисенком, Ю. Ігнатовим, узбецьким – С. Азізовою, молдавськими – С. Ніколай, Б. Парієм та іншими.           
         Професор І.С.Чекман – 927 наукових праць, в тому числі 69 монографій, довідників, підручників, посібників, словників, 10 методичних рекомендацій, 46 патентів. Підготував 20 доктор і 35 кандидатів медичних наук. Постійно виступає з науковими доповідями на міжнародних конгресах, конференціях і симпозіумах.
Студенти з великою повагою ставляться до професора І.С. Чекмана за його чудові лекції, бажання допомогти кожному учню в освоєнні фармакології. За його підручниками з фармакології вже більше 30 років навчаються студенти медичних навчальних закладів.
Професор І.С. Чекман виконує велику науково-організаційну роботу. Він – член правління Українського наукового товариства фармакологів та кардіологів, член редколегії 7-ми наукових журналів та двох медичних газет, членом 2-х спеціалізованих вчених рад по захисту кандидатських і докторських дисертацій, президії асоціації фармакологів України та Державного експертного центру МОЗ України. Професор І.С. Чекман бере активну участь у просвітницькій діяльності, часто виступає по радіо та телебаченню, друкує статті в газетах.
         Основні наукові праці: “Осложнения фармакотерапии”, (1980);
"Фармакология кардиоактивных средств в раннем онтогенезе" (1982);
"Ліки сьогодні і завтра" (1984); “Физическая химия и клиническая фармакология сердечных гликозидов” (1985); "Справочник по клинической фармакологии и фармакотерапии" (1986-1987, два видання); „Серце і алкоголь” (на румунській мові) (1996); “Биохимическая фармакодинамика” (1991); "Магний в медицине” (1992); “Растительные лекарственные средства” (1993), “Рецептурный справочник врача” (1981-2003, 8 видань); „Механізми дії гомеопатичних препаратів” (на грецькій мові) (1995); "Микросомальная ферментная система организма" (1996); підручники “Фармакология” (1980 – 2001, 5 видань, в тому числі на румунській мові); "Клінічна фітотерапія. Природа лікує" (2000); „Очерки фармакологии средств метаболической терапии” (2001); „Клінічна фітотерапія” (2003); „Кардиопротекторы” (2005); „Тиотриазолин” (2005); „Магнійвмісні препарати: фармакологічні властивості, застосування” (2007); „Кардиотонические стероиды” (2009), „Нікотинамід” (2009); „Метаболитные и метаболитотропные препараты в системе кардио- и органопротекции” (2009); „Нанофармакологія” (2011); „Основи наномедицини” (2011).
Бажаємо вельмишановному Івану Сергійовичу доброго здоров’я, щастя успіхів в роботі, плідної праці на фармакологічній ниві.
 
Співробітники кафедри фармакології
та клінічної фармакології