ПРОФЕСОР ОЛЬГА ГОЛУБОВСЬКА ПРО НЕБЕЗПЕКУ ІНФЕКЦІЙНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ – ДИФТЕРІЇ

З огляду на низький рівень вакцинації населення від «дитячих інфекцій», Україні загрожує зростання різних вакцинокерованих інфекцій. На сьогодні є спалах кору, про особливості перебігу цієї інфекції можна прочитати тут. Останнім часом суспільство сколихнули повідомлення про випадок дифтерії. Про особливості цього інфекційного захворювання розповідає завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, професор Ольга Голубовська.

Дифтерія – це гостре інфекційне захворювання, що характеризується розвитком специфічних змін в ротоглотці, гортані, рідше – всього трахеобронхіального дерева у вигляді типових фібринозних нальотів, а також можливим розвитком ускладнень з боку серця (ранні та пізні міокардити), нервової системи (полінейропатії) і нирок (нефрозо-нефрити). Основним фактором патогенності збудника, що спричиняє вищеописані зміни, є екзотоксин, який за своєю силою поступається лише ботулінічному і правцевому токсинам, при зв’язуванні з тканинами він блокує синтез білка клітиною і спричиняє її загибель. До введення програм вакцинації дітей, розпочатої в 30-і роки минулого століття, дифтерія була однією з найнебезпечніших дитячих хвороб, що спричинює спустошливі епідемії. Так, до застосування специфічної сироватки для лікування хворих смертність могла досягати 50%, однак і зараз при її наявності кожен десятий пацієнт може загинути від цього захворювання.

Як передається захворювання і який до нього розвивається імунітет?

Єдиним джерелом інфекції є людина (хворий або бактеріоносій). Передається захворювання повітряно-крапельним шляхом, рідше – при безпосередньому контакті (наприклад, шкірна форма, широко поширена в деяких тропічних країнах); в країнах з помірним кліматом, в т.ч. Україні, характерна сезонність захворювання – осінньо-зимова, в жарких країнах сезонності немає, захворювання зустрічається цілий рік. Дифтерія менш заразлива, ніж кір, з 10 контактних з інфікованою людиною захворіти можуть 1-2, в інших випадках контакт закінчується носійством, у т.ч. транзиторним.

Після перенесеного захворювання або вакцинації формується досить стійкий антитоксичний імунітет, проте можливі повторні випадки захворювання і навіть дифтерія у щеплених, однак перебіг хвороби при цьому, як правило, легкий. У рідкісних випадках інфекція не призводить до формування захисного імунітету.

«Якість» імунного захисту залежить від рівня специфічних антитіл (IgG): якщо цей рівень менше 0,01 МО / мл, організм залишається незахищеним, концентрація антитіл на рівні 0,01 МО / мл забезпечує лише частковий захист, рівні 0,1 МО / мл і вище вважаються такими, які забезпечують повний захист на даний момент, рівень 1 МО / мл і вище забезпечує повну довгостроковий захист від інфекції.

Імунна мати передає своїй дитині захист в перші кілька місяців життя.

Які особливості клінічного перебігу захворювання на сучасному етапі?

Інкубаційний період (від моменту зараження до моменту появи перших клінічних симптомом) становить 2-10 днів, чим він коротший, тим важче перебігає захворювання. На відміну від класичної ангіни, захворювання починається більш поступово з повільним наростанням симптомів інтоксикації (підвищення температури тіла, помірні болі в горлі), збільшуються шийні лімфатичні вузли. В ротоглотці, носових ходах з’являються характерні фібринозні плівки, важко знімаються шпателем, що кровоточать. Може виникати набряк слизових оболонок, шиї, іноді – значний. При ураженні гортані голос стає осиплим, симптоми інтоксикації менш виражені, однак це одна з найнебезпечніших форм дифтерії не тільки тому, що можлива обструкція дихальних шляхів (істинний круп), але також є ризик відриву плівки і потрапляння її на анатомічні ділянки, що призводить до рефлекторної зупинки серця. Далі можуть приєднуватися міокардити, поліневрити (аж до 6 тижнів від початку захворювання), ураження нирок. У гострий період може виникнути шок, порушення згортання крові.

Остання епідемія дифтерії в нашій країні, що вибухнула в 90-і роки, характеризувалася рядом особливостей – великою кількістю хворих дорослих, частою відсутністю характерних, класичних змін в ротоглотці, що призводило до діагностичних помилок, пізньої госпіталізації, і, відповідно, пізнього призначення специфічного лікування, частим розвитком тяжких дифтерійних міокардитів (саме вони були основною причиною смерті), поліневритів і т.д.

Яке лікування дифтерії?

Лікування дифтерії проводиться тільки в умовах стаціонару. Госпіталізація обов’язкова для всіх хворих, а також хворих з підозрою на дифтерію і бактеріоносіїв. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (антитоксину), яка нейтралізує дію токсину, але тільки того, який циркулює в крові; якщо токсин вже зв’язався з тканинами, його нейтралізувати не вдасться. Саме тому своєчасна діагностика цього захворювання надзвичайно важлива. Також призначаються антибіотики.

Що необхідно пам’ятати лікарям?

Перш за все те, що дифтерія відноситься до тих інфекційних захворювань, діагноз яких встановлюється на підставі типової клінічної картини. Діагностичними критеріями клінічного діагнозу можна вважати наступні: характерні фібринозні щільні плівки в ротоглотці, які можуть виходити за межі мигдаликів, часто їх одностороннє ураження; незначні болі в горлі, залучення в патологічний процес сусідніх анатомічних ділянок (носа, гортані). Наявність вираженого набряку в ротоглотці, на шиї також повинно насторожувати в плані можливої ​​дифтерії. Будь-який підозрілий випадок захворювання є показанням до госпіталізації хворих в інфекційні стаціонари і призначення відповідного лікування НЕ ЧЕКАЮЧИ РЕЗУЛЬТАТІВ ЛАБОРАТОРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.

Що необхідно пам’ятати пацієнтам?

Дифтерія – вакцинокерована інфекція. Імунітет забезпечується шляхом введення дифтерійного анатоксину, який, найчастіше, входить до складу вакцин, що містять правцевий анатоксин (АДП), або додатково вакцину проти коклюшу (АКДС). Дифтерійний анатоксин може входити також в комбінацію з вакцинами проти гепатиту В та гемофільної інфекції. Після проведення первинної серії щеплень з трьох доз практично у всіх дітей продукуються захисні титри антитоксину. Дорослі повинні отримувати вакцину кожні 10 років і якщо вони не отримували ревакцинацію кожні 10 років, то згідно з міжнародними рекомендаціями їм показана триразова вакцинація.

 

Відділ лікувально-консультативної роботи та

професор Ольга Голубовська