НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ПРОФЕСОР І.В. НІЖЕНКОВСЬКА: «ЖІНКА СИЛЬНА ТА ЩАСЛИВА ТОДІ, КОЛИ ПОРУЧ НАДІЙНІ ЧОЛОВІКИ»

08.03.2020

Першими квітами в житті юної Іринки були проліски. Їй та меншій сестричці Тані дарував їх тато кожного року у день 8 березня. Володимир Юрієвич спочатку обіймав дівчаток, говорив хороші, теплі слова, а тоді вручав букетики, підкріплюючи цей святковий ритуал батьківським поцілунком. До квітів були різні дарунки, але вони не запам’яталися – юні серця найбільше радували квіти, які з’являлися у домі не лише у святкові дні.

Так і виростали дівчатка – у родинній любові та повазі, а віддячували батькам гарною поведінкою та успішним навчанням. Уже у старшому класі квіти дарував однокласник Ігор, але це вже були зовсім інші відчуття. І хто тоді міг подумати, що історія однієї троянди стане  початком кохання на все життя.

Чоловіча увага надавала у житті впевненості, сили та наснаги. Відмінні оцінки в атестаті після успішного закінчення школи давали випускниці можливість обирати будь-який навчальний заклад. Ірина обрала Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця. Уже на третьому курсі лікувального факультету вона слухала лекції з фармакології професора І.С. Чекмана. Іван Сергійович справив на студентку незабутнє враження. Лектор доносив до студентської аудиторії не лише наукові істини, а й захоплював своїм предметом, його перспективою і важливим значенням в медицині. Так вона стала гуртківцем кафедри, проводила свої перші наукові пошуки під керівництвом своїх наставників – викладачів кафедри фармакології Н.О. Горчакової та Л.Г. Голоти. Вона доповідала на конференціях різного рівня і здобувала визнання та перші наукові перемоги. Коли Ірина отримала диплом лікаря, професор І.С. Чекман особисто запропонував їй вступити до аспірантури і пророкував успішне наукове майбутнє та свою підтримку. І тут, як кажуть, зірки зійшлися. Звичайно, ствердження, що життєвий і творчий шлях був устелений килимами, буде не правдою. Були і складнощі, і проблеми. Ірина Володимирівна їх успішно долала. Захистила під керівництвом свого наукового наставника професора І.С. Чекмана кандидатську дисертацію, стала асистентом, а згодом доцентом кафедри. Вона ніколи не зупинялася на досягнутому, продовжувала наукову роботу, а всі свої знання та вміння передавала новому поколінню майбутніх медиків.

У другій половині 90-х років у нашому медичному закладі виникла ідея створити фармацевтичний факультет. Тодішній ректор академік Є.Г. Гончарук запропонував Ірині Володимирівні долучитися до цієї важливої справи. Разом з однодумцями починали з вивчення досвіду інших медичних закладів, де був уже такий факультет, зокрема,  Львівського медичного інституту.

У витоків народження факультету стояли відомі світила і корифеї, такі як професори І.С. Чекман, Д.С. Волох, Ю.І. Губський. Їхній авторитет у наукових колах і в суспільстві давали можливість підкорювати владні кабінети і успішно вирішувати питання, пов’язані з підготовкою документації та матеріально-технічним забезпеченням нового навчального підрозділу.

І ось настав вирішальний 1997 рік – рік першого набору майбутніх провізорів. Їх було лише  50 студентів.

«Маючи таку потужну підтримку і надійне плече авторитетів, – пригадує нині професор І.В. Ніженковська, – ми змогли здійснити давно очікувану мрію – фармацевтичний факультет став реальністю».

Відтоді минуло понад 20 років. Ірина Володимирівна 6 років працювала заступником декана, а згодом понад 10 років очолювала деканат нового факультету, стала професором, завідувачем кафедри фармацевтичної, біологічної та токсикологічної хімії. За цей час фармацевтичний факультет став рівноцінним поряд із іншими традиційними медичними факультетами нашого університету. Щороку фармацевтична галузь країни поповнюється шістьмастами випускниками. Сьогодні вихованців факультету можна зустріти не лише в  аптеках України, а й за її межами, а кращі випускники  нині займають керівні посади у галузі.

На останньому засіданні Вченої ради Університету професора І.В. Ніженковську знову обрали завідувачем кафедри на новий термін. До речі, серед тих, хто підтримував Ірину Володимирівну на новій посаді, було багато колег-чоловіків, які тепло привітали її і побажали нових успіхів.

Сьогодні професор І.В. Ніженковська живе новими планами і сподіваннями на найкраще майбутнє. Дім для неї – надійний тил, а найбільшою гордістю є онуки – Єгор та Олександр, які у день 8 березня її завжди вітають і дарують квіти. І можливо цього разу будуть її улюблені проліски.

 

Редакція газети «Медичні кадри»