До 110-річчя від дня народження корифея вітчизняної медицини Анатолія Пелещука

Найкращі представники Національного медичного університету імені О.О. Богомольця були не лише видатними вченими, відомими клініцистами, а й талановитими педагогами, які щедро передавали свій багатий досвід молодим лікарям та студентам. Один із фундаторів і корифеїв вітчизняної внутрішньої медицини заслужений діяч науки України, лауреат Державної премії, премій імені М. Стражеска, Ф. Яновського – професор Анатолій Петрович Пелещук. 70 років життя він присвятив нашому Університету, виховав велику плеяду лікарів – 6 докторів і 32 кандидати медичних наук, передав знання та досвід тисячам студентів.

16 липня виповнюється 110 років від дня його народження. Анатолій Петрович був яскравим представником Київської школи терапевтів, розробив оригінальні підходи до діагностики та лікування пацієнтів із функціональними захворюваннями органів травлення, сучасні класифікації хвороб нирок, алгоритми нефрологічних захворювань.

Він залишив велику наукову спадщину, узагальнену в понад 370 наукових працях, монографіях, довідниках посібниках та підручниках.

Багато років очолював кафедру внутрішньої медицини, що розташовувалася на базі Республіканської клінічної лікарні МОЗ України, а нині це Університетська клініка імені О.О. Богомольця. Своїми спогадами про співпрацю зі славетним вченим, лікарем і педагогом діляться його сучасники завідувач кафедри мікробіології НМУ, академік Володимир Широбоков, завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1, професор Василь Нетяженко, учні Анатолія Павловича Пелещука – доцентка Катерина Ревенок та лікар Володимир Бабич.

 

Академік Володимир Широбоков

Професор Анатолій Петрович Пелещук користувався великим авторитетом серед співробітників Київського медичного інституту й колег-терапевтів. Учень академіка В.М. Іванова, він втілював в науку і практику лікарської діяльності глибокі гуманістичні принципи всесвітньо відомої Київської терапевтичної школи В.П. Образцова, Ф.Г. Яновського, М.М. Губергриця, Н.Д. Стражеска, В.М. Іванова та ін.

Пам’ятаю, як Анатолій Петрович подарував мені свої надруковані ще на машинці «Спогади київського професора» – певний підсумок творчого життя талановитого вченого. Мене вразило, що починає свою книгу Анатолій Петрович юнацькими спогадами про грандіозне масове вшанування киянами пам’яті Ф.Г. Яновського під час його поховання. Він був дійсно народним лікарем, як і його ідейний учень Анатолій Петрович Пелещук.

Анатолій Петрович пройшов велику школу життя: організація кафедри, талановите керування колективом, наукова робота, фронтові дії. І все це опосередковувалось через його талант вченого і лікаря-гуманіста.

Анатолій Петрович сформував потужну школу досвідчених терапевтів-науковців. Серед них професори М.Ф. Скопиченко, А.С. Свінціцький, доцент і лікар від Бога К.М. Ревенок, лікарі Є.Л. Максимова, І.О. Тертишний й багато-багато інших. Клініка лікарні водників була зразковою. Я сам особисто і мої батьки у свій час лікувалися у цій клініці й були в захопленні від майстерності і людських якостей чудових лікарів.

Професор використовував класичний спосіб обстеження хворих, який заповідав ще Василь Параменович Образцов: глибокий анамнез розвитку хвороби, всебічне фізикальне обстеження, співставлення одержаних даних з результатами лабораторних аналізів. Анатолій Петрович добре знав доказові можливості різних методів лабораторних досліджень й вміло використовував їх у повсякденній роботі. Він був дуже освіченою людиною, захоплювався художньою літературою, музикою. Сам мав неабиякій письменницький талант. Серед його друзів – професори Є.Л. Ревуцький, Г.Й. Бурчинський, В.Д. Братусь, Г.К.Степанківська, Є.І.Чайка та ін.

 

Професор Василь Нетяженко

Анатолій Петрович Пелещук непересічна особистість, один із фундаторів української терапевтичної школи, лікар широкої професійної та загальної ерудиції. Я мав щастя знати Анатолія Петровича у розквіті його творчих сил, коли він очолював Київське терапевтичне товариство, читав чудові лекції, був незмінним учасником усіх вчених рад, та неперевершеним опонентом під час захисту дисертаційних робіт.

Згадую цікаві моменти зустрічей з ним під час спільних консультацій у лікарні Феофанії, коли він діставав свій записник і ретельно занотовував історію хвороби із особливостями диференційного діагнозу та лікування. Анатолій Петрович завжди вів такі записи, відстежуючи перебіг захворювання та зміни у тактиці лікування. А згодом, як терапевт із широким баченням, ділився досвідом зі своїми учнями. Так, академічні клінічні огляди за участю великої кількості лікарів відбувалися з детальним аналізом і обговоренням кожного окремого клінічного випадку.

Вкарбувалося у пам’яті те, що у свої 80 років його можна було часто побачити з іншомовним словником, так він вивчав іноземні мови. Знання мов розширювало його педагогічні можливості також у спілкуванні з іноземними студентами.

Зворушливою була дружба з його колегами, професорами Євгенієм Львовичем Ревуцьким та моїм вчителем Олександром Йосиповичем Грицюком. Бути присутнім під час  їхнього спілкування, дискусій завжди було великою насолодою – вражала висока інтелігентність та науковий кругозір.

У ці дні ми відзначаємо 110-річчя з дня народження Анатолія Петровича Пелещука – корифея медицини, засновника і продовжувача традицій терапевтичної школи. Переконаний у тому, що його ім’я назавжди залишиться в історії НМУ імені О.О. Богомольця. Одним із шляхів увічнення пам’яті славетного професора А.П. Пелещука може стати відкриття меморіальної дошки на будівлі Університетської клініки, де він 70 років поспіль працював, створив школу науковців, виховав тисячі молодих лікарів.

Доцентка Катерина Ревенок

Вперше я зустрілася з Анатолієм Петровичем Пелещуком у 1957 році на VII з’їзді терапевтів, що відбувався у Києві під головуванням академіка Вадима Петровича Іванова. Удруге доля звела мене з цією неординарною особистістю на Черкащині, де я працювала у Смілянській міській лікарні. Анатолія Петровича запросили для консультації пацієнтів зі складними клінічними випадками. Молоді лікарі були зачаровані тим як він проводив огляд та обстеження пацієнтів, спілкувався з ними і головне як обґрунтовував свій діагноз. Відтоді моєю мрією стало повернутися до Києва, щоб працювати поруч із видатним лікарем. Це сталося у 1964 році, коли вступила до клінічної ординатури кафедри внутрішніх хвороб, яку очолював професор Анатолій Петрович Пелещук. Він продовжував традиції Київської терапевтичної школи, головною особливістю якої є ставлення до пацієнта як до ключової особи у процесі лікування. Завдяки цьому підходу київські терапевти досягли успіхів у діагностиці та лікуванні внутрішніх хвороб, зокрема розробили спосіб глибокої методичної пальпації органів черевної порожнини, детально описали клінічну картину інфаркту міокарда, розробили класифікацію серцевої недостатності. Анатолій Петрович вважав, що коли є школа то є і лікар і те, що досвід і знання передаються від покоління до покоління. Я дякую долі, що на фаховому і творчому шляху я зустріла такого вчителя. Під його керівництвом захистила кандидатську дисертацію. У 1985 році за його ініціативи взяла участь у написанні книги, присвяченій діагностиці та лікуванню функціональних хвороб органів травлення. Книзі, авторами якої були А. Пелещук, О. Нагаллер, К. Ревенок на виставці досягнень народного господарства України присуджено диплом другого ступеня. Ще одна важлива риса, що характеризувала Анатолія Петровича як наставника. Він дуже уважно і ґрунтовно вивчав роботи своїх учнів. Співпраця з великим вченим була важливим кроком нашого фахового зростання.

 

Лікар Володимир Бабич

На початку сімдесятих, коли я був студентом тоді Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця, пощастило навчатися на кафедрі, що очолював професор Анатолій Пелещук. Анатолій Петрович справив незабутнє враження, як учитель, вихователь, досвідчений лікар. Після закінчення інституту мене направили на військову службу в одну із прикордонних частин, але усі роки мріяв повернутися до Києва і продовжити навчання в улюбленого вчителя. Мої мрії здійснилися, після завершення служби в армії вступив до клінічної ординатури кафедри госпітальної терапії №2 Київського медичного інституту. Слухати лекції професора приходили всі студенти. Лектор передавав молоді свій багатий клінічний досвід, мистецтво діагностики, лікування, етику взаємовідносин лікаря та хворого. Ми знали, що Анатолій Петрович був кращим учнем академіка В.І. Іванова, який своєю чергою навчався в одного із засновників Київської школи терапевтів академіка Ф.Г. Яновського. Ці традиції наш учитель передав тисячам лікарів. Через надзвичайну популярність його кафедра завжди була школою передового досвіду, базою факультету підвищення кваліфікації лікарів та викладачів медичних вузів.

Під час клінічних обходів він часто звертався до  студентів і молодих лікарів, бережно називаючи їх «колегами». Пощастило всім, хто мав можливість навчатися в Анатолія Петровича Пелещука. І до сьогодні я завдячую йому за знання, за ставлення до пацієнта, як до головної особи в діяльності лікаря. Пам’ять про великого вченого, учителя, вихователя, наставника збережеться назавжди.

 

Пресцентр НМУ