До 100-річчя видатного українського клініциста Олександра Грицюка
10 жовтня виповнилося 100 років з дня народження професора Олександра Йосиповича Грицюка, чий внесок у розвиток української кардіології та ревматології – безцінний. Завдяки професору в Україні вперше було організовано Республіканський ревматологічний і міський кардіологічний центри із стаціонарними відділеннями та консультативною поліклінікою. Вперше створено групу клінічної кардіології ЦНДЛ з лабораторіями гемостазу та імунології. Спільно з колегами він розробив і впровадив у широку медичну практику комплекс заходів по боротьбі з інфарктом міокарда. Життя вченого обірвалося раптово 14 березня 1990 року через ту саму проблему, вивченню якої він присвятив все своє наукове життя. «Нитка фибрину обірвала нитку життя» видатного українського вченого-клініциста, лікаря-терапевта-кардіолога-ревматолога, педагога, доктора медичних наук, професора, Заслуженого діяча науки і техніки, члена-кореспондента Академії медичних наук, лауреата Державної премії в галузі науки і техніки.
Олександр Грицюк пройшов складну життєву та професійну дорогу. У лютому 1944 року ще зовсім юного мобілізували на фронт. Після демобілізації через важке поранення майбутній професор вступив до Київського медичного університету. Першою сходинкою у становленні Олександра Йосиповича як лікаря стала посада клінічного ординатора кафедри факультетської терапії, якою завідував академік М.Д. Стражеско. Вже через 19 років він стане директором Науково-дослідного інституту клінічної медицини імені академіка Стражеско.
У 1958 році Олександр Грицюк успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Застосування стрептоміцину при лікуванні холецистоангіохоліта» під керівництвом професора О. А. Айзенберга. На кафедрі госпітальної терапії проводив всебічні дослідження з фізіології та патології гемостазу, вивчення внутрішньосудинного тромбоутворення при основних серцево-судинних захворюваннях.
У 60-х роках вивчав методики оцінки стану фібринолітичної системи крові у провідних клінік Вашингтону, Детройту, Чикаго, Нью-Йорка, Сан-Франциско. Після повернення зі США Олександр Йосипович продовжив ці дослідження. Вперше довів значення швидкості фібринолізу в патогенезі тромбоутворення та описав проактиватор плазміногену швидкої дії – фізіологічний фактор фібринолітичної системи крові. Довів наявність при ревматизмі фазових змін згортання крові та значення їх в розвитку тромботичних і геморагічних ускладнень. Результати цих досліджень стали основою для його докторської дисертації «Основні патогенетичні фактори тромбоутворення при ревматичних ураженнях серцево-судинної системи», яку вчений успішно захистив у 1966 році. У 1968 році йому присвоєне вчене звання професора, а в 1978 – член-кореспондента АМН СРСР.
Серед професійних успіхів Олександра Грицюка – посада головного терапевта МОЗ УРСР, завідувача кафедри госпітальної терапії №1 (кафедри внутрішніх хвороб №2) Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця, головного ревматолога МОЗ УРСР. Під керівництвом професора О.Й. Грицюка захищено 34 кандидатських дисертації. Він був консультантом 5 докторських дисертацій, автором понад 400 наукових робіт, 15 патентів на винахід та 14 монографій.
Під його керівництвом на базі кафедри госпітальної терапії №1 та Центральної міської клінічної лікарні (сьогодні – Олександрівська лікарня м. Києва) вперше в Україні було організовано Республіканський ревматологічний і міський кардіологічний центри із стаціонарними відділеннями та консультативною поліклінікою. Науковий потенціал центрів було посилено науковим підрозділом – вперше створеною групою клінічної кардіології ЦНДЛ, у майбутньому НДЛЦ, з лабораторіями гемостазу та імунології. Основними науковими напрямками цих центрів були розробка питань патогенезу тромбоемболічних змін з поглибленим дослідженням гемокоагуляційного гемостазу та імунологічної реактивності при кардіологічних і ревматологічних захворюваннях. Метою цих досліджень було вдосконалення методів діагностики, лікування та профілактики претромботичного стану та тромбоемболічних ускладнень у таких хворих.
У 1979 році Олександр Грицюк вперше у світі сформулював визначення гемокоагуляційного гомеостазу як відносної динамічної рівноваги між прокоагулянтами, антикоагулянтами та фібрінолітичними агентами в плазмі, формених елементах крові та судинній стінці, а також простациклін-тромбоксанового балансу. Він довів, що клітини крові з одного боку та елементи судинної стінки з іншого, регулюють існування крові в рідкому стані та її згортання. При порушенні цього регулювання можливе виникнення тромботичних або геморагічних ускладнень.
У 1980 році вчений разом з колегами отримав Державну премію УРСР в галузі науки і техніки за роботу «Розробка та впровадження в широку медичну практику комплексу заходів по боротьбі з інфарктом міокарда». Він запропонував і впровадив у практику індекс тромбофілії для полегшення діагностики претромботичного стану і розподілу пацієнтів за різними ступенями претромботичного стану з метою диференційованого підходу у лікуванні та профілактиці тромботичних ускладнень. У його доробку – метод «керованої гіпокоагуляції крові» при інфаркті міокарда та прогресуючій стенокардії, обґрунтування та опис переходу дрібновогнищевого інфаркту міокарду у великовогнищевий. Вперше запропонував метод перидуральної анестезії у гострий період інфаркту міокарда для зменшення больового синдрому.
Олександр Йосипович зі своїми співробітниками розробили оригінальні підходи до діагностики та лікування нестабільних форм ішемічної хвороби серця. Створено та впроваджено в практику нову класифікацію кардіогенного шоку, обґрунтовано доцільність використання малих доз бета-адреноблокаторів у хворих на інфаркт міокарда з помірною серцевою недостатністю. У цей же період було започатковано застосування двомірної ехокардіографії, а також удосконалено імунологічну та ензимологічну діагностику як безпосередньо некрозу серцевого м’яза, так і його ускладнень (постінфарктного синдрому).
Важливим етапом у розвитку ревматологічного напрямку досліджень стало створення Олександром Грицюком зі співавторами методу рідинофазного визначення антитіл до клітинних і тканинних антигенів. Використання цього методу дало змогу розробити цілу низку нових способів діагностики і диференційної діагностики ревматичних і неревматичних міокардитів, ревматоїдного артриту, системного червоного вовчаку.
Олександр Йосипович був всебічно обдарованим, любив музику, грав на акордеоні, фортепіано, мандоліні, захоплювався фотографією, знімав і монтував аматорські фільми. А його лекції вирізнялись чудовим викладенням, зберігали традиції київської школи терапевтів, з демонстрацією хворих, яскравим ілюстративним матеріалом, який він готував сам, високою культурою мови, неординарним клінічним мисленням. Обходи Олександра Йосиповича в клініці супроводжувалися особливим спілкуванням з хворими, навчанням студентів, лікарів, викладачів.
Меморіальні дошки пам’яті Олександра Йосиповича Грицюка встановлені на будівлі Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска та біля входу в 10 корпус Олександрівської клінічної лікарні м. Києва, створений документальний фільм «Олександр Йосипович Грицюк. Спогади».
За інформацією кафедри внутрішньої медицини №2 НМУ
