Відповідно до стратегічного плану ректора НМУ К.М. Амосової щодо реконструкції Університету послідовно здійснюються роботи з поліпшення умов праці викладачів та студентів. Так, 19 грудня 2014 р. після капітального ремонту відбулося урочисте відкриття одного із найстаріших корпусів НМУ імені О.О. Богомольця, де знаходяться кафедри патологічної анатомії й оперативної хірургії та топографічної анатомії (вул. Мечникова, 5).
Вартість капітального ремонту склала 1.1 млн грн. Вперше за 40 років капітально відремонтовано 5 навчальних аудиторій, здійснено заміну старих вікон і покрівлю, відновлено тепло- та водопостачання та система вентиляції.
На заході були присутні керівники Університету на чолі з ректором, член-кор. НАМН України, проф. К.М. Амосовою, викладачі та студенти.
З вітальним словом виступила ректор, яка подякувала усім присутнім за те, що прийшли розділити радість від споглядання оновленої пам’ятки архітектури, де навчають студентів та роблять науку дві кафедри – патологічної анатомії та оперативної хірургії та топографічної анатомії. Окрему подяку К.М. Амосова висловила проректору з науково-педагогічної роботи та перспективного розвитку проф. О.А. Никитюку за якісно проведену роботу зі своєчасної реконструкції найстарішого корпусу Університету.
Від академічної спільноти слово мала завідувач кафедри патологічної анатомії проф. В.П. Терещенко. Зробивши невеликий історичний екскурс в минуле будівлі, професор щиро подякувала ректору та зауважила на символічності цієї події. Адже реанімаційні заходи історичної споруди проводить жінка, а сам корпус, було збудовано у 1909 р. для медичного відділення Вищих жіночих курсів архітектором П.В. Голубятніковим. Пані Терещенко відзначила, що сьогоднішня подія співпала з днем народженням колишньої завідувачки кафедри патологічної анатомії професора Кисельової Олександри Пилипівни, яка дуже любила жартівливий вірш Саши Черного «Городская сказка» (до речі, написаний також у 1909 році) і дуже артистично його продекламувала.
Городская сказка
Профиль тоньше камеи,
Глаза как спелые сливы,
Шея белее лилеи
И стан как у леди Годивы.
Деву с душою бездонной,
Как первая скрипка оркестра,
Недаром прозвали мадонной
Медички шестого семестра.
Пришел к мадонне филолог,
Фаддей Симеонович Смяткин.
Рассказ мой будет недолог:
Филолог влюбился по пятки.
Влюбился жестоко и сразу
В глаза ее, губы и уши,
Цедил за фразою фразу,
Томился, как рыба на суше.
Хотелось быть ее чашкой,
Братом ее или теткой,
Ее эмалевой пряжкой
И даже зубной ее щеткой!..
"Устали, Варвара Петровна?
О, как дрожат ваши ручки!"-
Шепнул филолог любовно,
А в сердце вонзились колючки.
"Устала. Вскрывала студента:
Труп был жирный и дряблый.
Холод… Сталь инструмента.
Руки, конечно, иззябли.
Потом у Калинкина моста
Смотрела своих венеричек.
Устала: их было до ста.
Что с вами? Вы ищете спичек?
Спички лежат на окошке.
Ну, вот. Вернулась обратно,
Вынула почки у кошки
И зашила ее аккуратно.
Затем мне с подругой достались
Препараты гнилой пуповины.
Потом… был скучный анализ:
Выделенье в моче мочевины…
Ах, я! Прошу извиненья:
Я роль хозяйки забыла –
Коллега! Возьмите варенья, –
Сама сегодня варила".
Фаддей Симеонович Смяткин
Сказал беззвучно: "Спасибо!"
А в горле ком кисло-сладкий
Бился, как в неводе рыба.
Не хотелось быть ее чашкой,
Ни братом ее и ни теткой,
Ни ее эмалевой пряжкой,
Ни зубной ее щеткой!
