Синдром хронічної втоми: коли організм більше не може жити в режимі постійної мобілізації

Повітряні тривоги, хронічне недосипання, постійний потік тривожної інформації, емоційне виснаження, життя в умовах невизначеності формують нову реальність для мозку й тіла. Чому синдром хронічної втоми (СХВ) перестає бути лише проблемою, пов’язаною з «перевтомою», і стає питанням адаптаційних меж організму? Чи існують дієві методи профілактики і самодопомоги? На ці та інші питання у межах просвітницької акції, що проходить у місяць обізнаності про ментальне здоров’я, відповідає завідувачка кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Олена Хаустова.

 

Що це таке СХВ і чим відрізняється від звичайної втоми

Звичайна втома є фізіологічною реакцією на навантаження. Після відпочинку або сну людина відновлюється. При синдромі хронічної втоми цього не відбувається. Навіть після тривалого сну, людина відчуває виснаження, ніби організм не пройшов повноцінного «перезавантаження».

Сучасна медицина розглядає синдром хронічної втоми (ME/CFS) як мультисистемний стан, у якому порушується взаємодія нервової, імунної, ендокринної систем та енергетичного обміну. Йдеться не лише про втому, а про втрату здатності нормально відновлюватися.

Однією із ключових ознак є постнавантажувальне виснаження, коли навіть незначне фізичне, когнітивне чи емоційне навантаження може викликати різке погіршення стану на кілька годин або днів.

 

Які найбільш поширені симптоми синдрому хронічної втоми?

Часто люди описують цей стан дуже точно: «ніби батарея більше не заряджається».

Серед найпоширеніших скарг виділяють такі:

• постійне виснаження,
• порушення концентрації та пам’яті,
• «туман у голові»,
• неякісний сон,
• м’язова слабкість і головний біль,
• підвищена чутливість до шуму та стресу.

 

Основна підступність синдрому його «невидимість», тобто людина може працювати, навчатися, спілкуватися, але внутрішньо перебувати у стані глибокого виснаження. Саме тому СХВ часто недооцінюється і самою людиною, і її оточенням.

 

Чим небезпечний СХВ?

Небезпека полягає не лише у самій втомі. У нашій культурі досі поширена ідея «зібратися» і «дотерпіти». Але нервова система має межі адаптації. При тривалому виснаженні зростає ризик розвитку низки небезпечних патологічних станів:

• тривожних розладів і депресії,
• порушень сну,
• психосоматичних симптомів,
• когнітивного перевантаження,
• емоційного «оніміння».

Особливо стан високофункціонального виснаження, коли зовні функціонування зберігається, але внутрішній ресурс практично вичерпаний, спостерігається серед медичних працівників, де перевантаження часто сприймається як професійна норма.

 

Жінки і чоловіки: різні сценарії виснаження

У жінок синдром хронічної втоми виявляють частіше. Значення мають не лише біологічні фактори, а й багаторівневе навантаження: робота, сім’я, надання емоційної підтримки близьким, адаптація до умов війни. Патологічний стан частіше проявляється порушенням сну, емоційною лабільністю.

У чоловіків проблема СХВ часто маскується і може виражатися у вигляді дратівливості, соматичних скарг, надмірного вживання стимуляторів або алкоголю.

Як для чоловіків, так і для жінок при синдромі хронічної втоми характерними є порушення сну і когнітивних функцій.

 

Український контекст і сучасні тенденції

Точної статистики щодо СХВ в Україні немає, оскільки це складний патологічний стан, який важко діагностувати – близько 84-91% людей із СХВ в Україні не мають офіційного діагнозу. Саме тому синдром хронічної втоми часто називають «епідемією» сучасного життя, що пов’язано з високим темпом роботи, інформаційним перевантаженням та хронічним стресом. Окрім того, дослідження свідчать, що у багатьох пацієнтів після перенесеної інфекції з’являлися симптоми, подібні до ME/CFS.

В Україні глобальні процеси сучасного життя наклалися на тривалий воєнний стрес. Це створило унікальну ситуацію поєднання біологічного, психологічного і соціального виснаження.

 

Причини: не одна, а комбінація

Синдром хронічної втоми не має єдиної причини. Найчастіше це сукупність різних факторів:

• тривалий стрес,
• вірусні інфекції,
• порушення сну,
• хронічне перевантаження,
• гормональні зміни,
• тривожні або депресивні стани.

Сучасні дослідження говорять про порушення нейроімунної регуляції та енергетичного забезпечення мозку. Простіше кажучи: система виживання постійно активована, а система відновлення не встигає.

 

Правила профілактики і самодопомоги

Основна профілактика і самодопомога полягають у докорінній зміні способу життя та впорядкуванні режиму.

Правила самодопомоги (як полегшити стан):

• стабільний сон,
• регулярний режим дня,
• дозування навантаження (принцип pacing),
• короткі перерви протягом дня,
• зменшення інформаційного шуму,
• обмеження нічного використання гаджетів,
• помірна фізична активність,
• регулярне харчування.

Важливо розуміти: стимулятори не відновлюють ресурс. Вони лише тимчасово маскують виснаження.

 

Коли потрібне медичне обстеження

Важливо не пропустити момент, коли це вже не просто втома.

Звернутися до лікаря необхідно, якщо:

• виснаження триває тижні або місяці,
• сон не відновлює,
• погіршується пам’ять і концентрація,
• знижується переносимість навантажень.

 

Варто пам’ятати, що під маскою хронічної втоми можуть бути інші захворювання, тому в разі виникнення прискореного серцебиття, задишки, больових відчуттів, депресивних симптомів, варто негайно звернутися за медичною допомогою.

Окрему групу ризику у цьому контексті становлять медики і студенти-медики. Професійне середовище має власний фактор ризику у вигляді постійного морального і фізичного навантаження, дефіцит сну, а також через високу відповідальність і сформованою культурою «триматися». Усі ці фактори створюють умови, у яких виснаження стає нормою.

 

Більше, ніж індивідуальна проблема

Синдром хронічної втоми поступово виходить за межі індивідуальної медицини. Це – маркер стану суспільства, яке роками живе в умовах тривалого стресу. Людина може продовжувати функціонувати, але її нервова система вже давно працює в режимі «вижити до завтра». Сьогодні здатність відновлюватися стає не менш важливою навичкою, ніж здатність працювати чи витримувати навантаження. Саме тому головний виклик нашого часу не лише в тому, як пережити тривалий стрес, а в тому, як після нього знову навчитися жити не в режимі виживання.

 

Авторка: завідувачка кафедри медичної психології,

психосоматичної медицини та психотерапії Олена Хаустова

Інфографіка: Центр комунікацій, організаційної і редакційної роботи