ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ. КИЇВСЬКА ТЕРАПЕВТИЧНА ШКОЛА

Основне підґрунтя створення київської школи терапевтів пов’язане з відкриттям у 1841 році при Київському університеті Святого Володимира медичного факультету, на якому працювала блискуча плеяда клініцистів-терапевтів, професорів:  Ф.С. Цицурін, С.П. Алфер’єв, Є.І. Афанасьєв, К.Г. Тритшель, Ф.Ф. Меринг, В.Т. Покровський та інші.

Вони сформулювали основні ідеї та теоретичні принципи національної клінічної медицини, обґрунтували зміст, стратегію й методологію вищої медичної освіти, розробили основні напрями поєднання клінічної медицини з наукою і широкою лікарською практикою, що знайшло в майбутньому відображення в основних ідеях і спрямуваннях Київської терапевтичної школи.

Ідея необхідності об’єднання терапевтичної медичної спільноти на основі передових досягнень і здобутків національної і європейської клінічної медицини, опрацьованих критеріїв і методів підготовки лікарських кадрів належить першому київському професору-терапевту медичного факультету, і першому завідувачу кафедри факультетської терапії  Ф.С. Цицуріну (1844-1857 р.р.). Медико-клінічні і педагогічні ідеї Ф.С. Цицуріна були прогресивними на той час, сприяли розвитку клінічної медицини та системи підготовки лікарських кадрів. Виняткову увагу професор приділяв фізикальному обстеженню пацієнтів, вважаючи цю методику наріжним каменем діагностики. «Ніде так швидко не проявляється талант лікаря і ступінь освіченості, як у способі обстеження хворого», — писав він у своїй праці «Вступ до курсу приватної патології, семіотики і клініки внутрішніх хвороб». Важлива заслуга Ф.С. Цицуріна в клінічній медицині полягає і в тому, що він пропагував вивчення патології у зіставленні з фізіологією, чим визначив національні пріоритети в діагностиці захворювань, які стали непересічним постулатом для засновників і продовжувачів традицій Київської терапевтичної школи.

Цицурін Федір Степанович

Вагомий внесок у вивчення клінічних аспектів патології зробили київські науковці-клініцисти Л.А. Маровський, І.В. Чешихін, Ю.І. Мацон, Є.І. Афанасьєв. Великого значення у розвитку клінічної медицини набула творча діяльність професора Київського університету, терапевта Ф.Ф. Меринга, який послідовно очолював кафедри госпітальної (1855 р.) та факультетської (1865 р.) терапії. У своїх лекціях він підкреслював необхідність детального анамнестичного обстеження хворого з урахуванням індивідуальних особливостей перебігу хвороби, використання комплексних методів збереження здоров’я людини.

 

Мацон Юлій Іванович		Мерінг Фрідріх Фрідріхович

Біля джерел становлення київської школи терапевтів знаходився і відомий київський клініцист другої половини ХІХ ст. професор К.Г. Тритшель. Він поєднував у своїй особі талант діагноста, науковця-клініциста, педагога. Наукові інтереси К.Г. Тритшеля торкалися проблем туберкульозу, шкідливого впливу алкоголю на організм людини, зокрема на нервову систему. К.Г. Тритшель підготував чимало прекрасних клініцистів. Серед його учнів — один із засновників київської школи терапевтів, академік Т.Г. Яновський.

Тритшель Карл Генріхович

Організаційно київська школа терапевтів була сформована наприкінці XIX ст. Її засновники — всесвітньо відомі клініцисти-терапевти Василь Парменович Образцов, Микола Дмитрович Стражеско, Теофіл Гаврилович Яновський.

Своєрідною «клінічною колискою» терапевтичної школи стала Київська міська Олександрівська лікарня. Подальше становлення школи здійснювалося на терапевтичних кафедрах медичного факультету Київського університету. Провідна роль у формуванні київської терапевтичної школи належала кафедрі факультетської терапії, яку з 1904 по 1915 р.р. очолював професор В.П. Образцов. На кафедрі під його керівництвом були визначені основні наукові напрями і клініко-педагогічні засади, які стали традиційними у подальшій діяльності київської терапевтичної школи. У наступні десятиліття розвиток школи був пов’язаний з науковою, клінічною і педагогічною діяльністю учнів В.П. Образцова: М.Д. Стражеска, М.М. Губергрица, Ф.А. Удінцева. У середині 30-х рр. ХХ ст. організаційним і методичним центром діяльності київської терапевтичної школи став створений М.Д. Стражеском у 1936 р. Інститут клінічної медицини.

Образцов Василь Парменович

Засновникам київської терапевтичної школи В.П. Образцову та М.Д. Стражеску належить пріоритет в опрацювання методів безпосереднього обстеження хворих. Найважливішим досягненням в цій галузі є, насамперед, сформовані В.П. Образцовим принципи і методи глибокої ковзної методичної пальпації живота, що стало гідним внеском не тільки у вітчизняну, але й світову медицину.

За своїм значенням розроблена В.П. Образцовим методика пальпації є відкриттям, рівним перкусії та аускультації. Тому його ім’я у світовій медицині знаходиться поруч з такими іменами, як Леопольд Ауенбругер і Рене Лаенек.

Окрім пальпації, В.П. Образцов розробив методику безпосередньої перкусії одним пальцем, запропонував метод аускультації серця безпосередньо вухом для вислуховування тричленних ритмів.

Значний внесок в методику безпосереднього обстеження хворого зробив М.Д. Стражеско. Він систематизував у монографії «Основи фізичної діагностики захворювань черевної порожнини» основні положення і методичні принципи пальпації живота, розроблені В.П. Образцовим, а також запропонував окремі власні методичні прийоми фізичного обстеження органів черевної порожнини.

Досвід вивчення проблем сучасної кардіології пов’язаний, насамперед, із клінічною діяльністю В.П. Образцова. Ним були вивчені й глибоко проаналізовані механізми порушень серцевої діяльності, зокрема патологічних тричленних ритмів галопу і перепела, описані механізми й аускультативні особливості розщеплення і роздвоєння тонів серця, виявлені семіологічні чинники бісистолії лівого шлуночка при аортальній недостатності, висвітлені патогенетичні механізми болю при неврозах серця. Чимало нового в трактовку означених аускультативних феноменів вніс і М.Д. Стражеско.

Стражеско Микола Дмитрович

Але найвищою сходинкою їх спільних творчих досягнень стала прижиттєва діагностика тромбозу коронарних судин, що ними було озвучено в їх спільній доповіді на І з’їзді російських терапевтів в 1909 році. Поза сумнівом, що основи вивчення сьогоденних проблем ішемічної хвороби серця та її гострого прояву – інфаркту міокарда – були закладені цими видатними клініцистами в той далекий період.

М.Д. Стражеско описав низку аускультативних явищ при окремих захворюваннях серця. У цьому відношенні особливо діагностично значущими є семіологічна оцінка тричленного ритму серця при серцевому неврозі, дикротичність пульсу при недостатності клапана аорти, появи гучного І тону при повній атріовентрикулярній блокаді – «гарматний тон». Винятково важливим є дослідження М.Д. Стражеска з виявлення метаболічних і патофізіологічних механізмів недостатності кровообігу, що багато в чому визначило сучасні погляди на сутність серцевої недостатності. Вінцем цих досліджень стала розробка разом з В.Х. Василенком оригінальної класифікації хронічної недостатності кровообігу, яка була затверджена у 1935 році на ХІІ з’їзді терапевтів і актуальна у клінічній практиці й донині.

Академік М.Д. Стражеско виховав цілу плеяду відомих нині клініцистів, які продовжили традиції Київської терапевтичної школи. Наукову школу Миколи Дмитровича пройшли відомі клініцисти В.Х. Василенко, Д.М. Яновський, А.Л. Михньов, Н.Б. Щупак, Ф.Я. Примак, О.А. Айзенберг, І.Г. Тонконогий, М.Л. Євтухова, Д.Ф. Чеботарьов, М.С. Заноздра. Усі вони в різних галузях клінічної медицини продовжували й утверджували традиції київської терапевтичної школи, розвивали і впроваджували в медичну науку і практику ідеї свого вчителя.

Чеботарьов Дмитро Федорович

Значна роль в організації і становленні київської терапевтичної школи, розвитку її клініко-наукових традицій належить одному із засновників школи, академіку АН України Т.Г. Яновському, який у 20-ті роки минулого століття очолював кафедри лікарської діагностики, госпітальної і факультетської терапії. Його учні — талановиті клініцисти В.В. Виноградов, В.М. Михайлов, А.М. Зюков, В.М. Іванов та інші зробили значний крок у збереженні традицій київської терапевтичної школи, у примноженні та збагаченні наукової та клінічної спадщини Теофіла Гавриловича в різних галузях клінічної медицини, зокрема фтизіатрії та нефрології. Нині ідейні засади Т.Г. Яновського в галузі науки і медичної педагогіки продовжують розвивати й утверджувати фахівці-клініцисти в різних наукових установах і навчальних закладах, насамперед в Інституті пульмонології, який носить його ім’я.

 

Учень і вчитель: Зюков Анатолій Матвійович та Феофіл Гаврилович Яновський		Іванов Вадим Миколайович

Провідне місце в пульмонологічних дослідженнях Т.Г. Яновського займали проблеми туберкульозу. Серед інших проблем системи дихання Т.Г. Яновський приділяв значну увагу діагностиці раку легень. Клініцистам відомий відкритий ним перкуторний симптом «кам’янистої» тупості.

У клініці, очолюваній Т.Г. Яновським, були розроблені основи діагностики, клініки і класифікації захворювань нирок і сечовидільних шляхів, вивчалися питання дієтичного харчування хворих нефрологічного профілю, які мають актуальне значення і для сучасної нефрології. Питання захворювань нирок вивчали його співробітники і учні: В.Х. Василенко, А.М. Зюков, А.Ф. Каковський, Б.С. Шкляр. Їх дослідження торкалися дієтичних питань, діагностики запальних процесів сечовидільної системи та ін.

У подальші роки проблеми нефрології продовжували вивчати клініцисти — представники київської терапевтичної школи М.І. Франкфурт, А.П. Пелещук, Л.А. Пиріг, Т.Д. Никула.

Пелещук Анатолій Петрович

Одним із яскравих фундаторів і продовжувачів традицій київської школи терапевтів був академік АН України, учень В.П. Образцова — М.М. Губергриц. Він зробив значний внесок у клінічну медицину в галузі кардіології, гастроентерології, опрацювання методів функціональної діагностики та дієтотерапії. З 1928 до 1951 рр. очолював кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб при Київському медичному інституті. Утверджував і вдосконалював засади терапевтичної школи у сфері підготовки лікарських кадрів.

Губергріц Макс Мойсейович

У роки Великої Вітчизняної війни численні представники київської школи терапевтів виконували благородну місію лікування поранених на фронті та в тилу. В.Х. Василенко і Д.М. Яновський знаходились у діючій армії, займали посади головних терапевтів фронтів; Н.Б. Щупак, М.І. Франфуркт, В.В. Гомоляко працювали на посадах армійських терапевтів; А.Л. Михньов, О.А. Айзенберг, О.Я. Губергриц, Ф.Я. Примак, В.А. Єльберг, І.Г. Тонконогий, Є.І. Ліозіна, Г.Й. Бурчинський були провідними терапевтами польових, фронтових евакопунктів і спеціалізованих терапевтичних госпіталів. М.Д. Стражеско в 1942–1943 рр. був консультантом госпітального управління Наркомздороввідділу Башкирської автономної республіки, пізніше — Московського клінічного госпіталю та Київського евакогоспіталю. У післявоєнний період наукову діяльність київської терапевтичної школи активно продовжували учні М.Д. Стражеска А.Л. Михньов, О.А. Айзенберг, Ф.Я. Примак.

Активну наукову і педагогічну діяльність в Київскому медичному інституті здійснювали також академік В.М. Іванов та його учні: Г.Й. Бурчинський, А.П. Пелещук, Є.Л. Ревуцький. Їх наукова діяльність була присвячена актуальним проблемам гастроентерології, нефрології.

Бурчинський Георгій Йосипович

В післявоєнні роки на орбіті клінічної медицини з’являється нове покоління представників київської терапевтичної школи: член-кореспондент АМН СРСР О.Й. Грицюк, професори І.М. Ганджа, Б.М. Щепотін, Є.В. Андрущенко, В.П. Безуглий. Їх наукові педагогічні доробки в галузі кардіології принесли славу національній клінічній медицині у нашій країні та за її межами.

Ганджа Ігор Михайлович

Вірність засадам і традиціям київської терапевтичної школи свято збережена  і примножена представниками клінічної медицини кінця ХХ початку ХІ століть. Серед них — академіки Л.А. Пиріг, А.С. Єфімов, М.Д. Тронько, В.М. Коваленко, Коркушко О.В., член-кореспонденти АМН України В.О. Бобров, В.З. Нетяженко, К.М.Амосова, а також професори І.І. Сахарчук, А.С. Свінцицький, Т.Д. Никула, П.М. Боднар,  В.Г. Передерій, В.Г. Лизогуб.  Наукова і педагогічна діяльність цих вчених-клініцистів охоплює досить розмаїтий спектр найактуальніших проблем внутрішньої медицини і педагогіки вищої медичної школи. Під їх керівництвом на сучасному науково-методичному рівні колективами кафедр, інститутів, клінік, лабораторій здійснений значний об’єм клініко-експериментальних досліджень у галузі кардіології, пульмонології, нефрології, ендокринології, гастроентерології. На основі цих досліджень були розроблені нові методи діагностики і лікування численних гострих і хронічних захворювань системи кровообігу, сечовидільної системи, органів травлення, цукрового діабету. Здобутки вчених — представників київської школи терапевтів стали національним золотим фондом клінічної медицини і суттєво поповнили її світову скарбницю.

За 180-літній період існування і діяльності київської школи терапевтів її представниками зроблено чимало відкриттів і здійснено багато винятково важливих для клінічної медицини досягнень в різних галузях: у розробці методів безпосереднього обстеження хворих, діагностиці й лікуванні ішемічної хвороби серця, порушень гемостазу, виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, численних хронічних захворювань гепатобіліарної системи і підшлункової залози, кишечника, в діагностиці і лікуванні ранової інфекції, туберкульозу, легеневого серця, серцевої недостатності.

При підготовці статті були використані наступні джерела:

1. Нетяженко В.З, Щуліпенко І.М. Шлях звитяжний: від народження до змужніння. Київ, 2008
2. Щуліпенко І.М. Київська терапевтична школа. Історія виникнення і розвитку. Журнал «Внутренняя медицина» 1(1) 2007
3. Бойчак М.П. Профессор В. П. Образцов -создатель Киевской терапевтической школы, автор открытий, не тускнеющих со временем. Журнал «Серце і судини» № 3, 2016, с 7-16

 

Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини №1