10 вересня 2009 р. виповнилося 70 років відомому хірургу Петру ДмитровичуФоміну – завідувачу кафедри хірургії №3, дійсному члену Нью-Йоркської Академії наук (1980), доктору мед. наук (1984), професору(1986), Лауреату Державної премії УРСР(1990), академіку АН НП України (1998), Заслуженому діячу науки і техніки України (1999), члену Європейського товариства хірургів (2002), члену-кор. АМН України (2003), Лауреату Державної премії України (2005), члену міжнародного наукового комітету Асоціації раку шлунку, головному хірургу МОЗ України (2003). 

Петро Дмитрович народився в Росії у Мордовії (с. Бабєєво Темниковського району) у простій родині невтомних трударів. Хвиля репресій 30-х років не оминула і її. Діда по батьку було розкулачено, до того ж він був церковним старостою (ще одна «провина» перед радянською владою). З батька як сина ворога народу зняли обвинувачення лише перед війною. Взагалі батько був унікальною людиною: маючи всього три класи освіти, був майстром на всі руки – плів лапті і корзини, робив музичні інструменти – гармошки і балалайки. Всю війну пройшов, був водієм і коли повернувся у вересні 1945 року, то знову ж пішов працювати за фахом – фактично провів усе життя за кермом. Мама, родом із Самарської губернії, була старшою донькою в родині, де було 8 дітей. Щоб прогодувати сім’ю, вербувалася з братом на роботу на Далекий Схід, у Мордовію. Там і познайомилася з батьком. Все своє життя працювала різноробочою на молокозаводі.

Коли майбутній знаменитий хірург закінчив школу зі срібною медаллю (у творі зробив єдину помилку у слові «страстный»), то він мав всього 148 см росту, стояв останнім у шерензі. Думав піти вчитися на військового чи залізничника («все таки дають форму, буде в що одягнутися»), але саме малий зріст був основною перешкодою. Мамин батько, світлий образ якого зберігається в пам’яті Петра Дмитровича, дав йому пораду йти вчитися на лікаря. Мудра проста людина, немов би розгледіла ту іскру Божу, яка зробила потім із простого хлопчини «из русской глубинки» зірку медицини світового масштабу.

Якими важкими були роки студента 50-х – 60-х років! Особливо важким був перший рік: вступив до Томського медінституту, жив на квартирах, бо місць в гуртожитках не вистачало. Щоб якось вижити (фактично стипендія йшла на оплату житла), раз на тиждень розвантажував вагони: зміна з 10-ї вечора до 5.30 ранку, а на 8-му годину вже на навчання. Найважча робота була розвантажувати вагони з солодом для пивзавода. Снідав у їдальні: там був безкоштовний хліб, сіль і чай за 3 копійки.  У вересні студентів забирали на роботу у колгоспи, а Петро Фомін, самостійно приїхавши до Томска (тоді 17-річний юнак вперше побачив трамвай і паровоз), не знав цього і не потрапив разом з усіма. Комітет комсомолу направив його працювати місяць на прокладці теплотраси – обгортали труби скловатою(!). Коли студенти повернулися, відповідно всі вже роззнайомилися, потоваришували, а Петро залишався сам. А коли, ще й на другому занятті з анатомії отримав двійку, взагалі розхотілося жити. Мама підтримувала віру в себе, а батько посміювався, говорив, що в новоспеченого студента не вистачить духу, і напевне цих двох протилежних ставлень вистачило, щоб, як висловився Петро Дмитрович, «розсердитися на самого себе і взяти себе в руки».

Попри всі труднощі студент Фомін почав відмінно навчатися, відвідував спортивні секції, згодом став членом збірної інституту, кандидатом у майстри спорту з 5 видів – лижі, плавання, спортивна гімнастика, акробатика, стрільба з пістолета. Також займався альпінізмом: на Памірі брав участь у командному змаганні на першість Союзу, де його команда виборола друге місце (траверс вершин, категорія складності 5б). На 4 курсі почав цілеспрямовано вивчати англійську, поглиблено вже штудіював її разом із французькою мовою в спецклінординатурі.

У 1962 р. Петро Дмитрович закінчив з відзнакою лікувальний факультет, потім навчався у клінічній ординатурі на кафедрі госпітальної хірургії (1962-1964), працював хірургом-ординатором госпітальної хірургічної клініки під керівництвом академіка АМН СРСР А.Г.Савіних. У 1966 р. його обрали на посаду асистента кафедри госпітальної хірургії Томського медичного інституту, у 1970 р. захистив кандидатську дисертацію „Загрудинная предфасциальная тонкокишечная эзофагопластика при рубцовой непроходимости пищевода”. З того ж року починає роботу в Києві у медінституті імені О.О. Богомольця спочатку асистентом кафедри хірургії (1970-1981), згодом доцентом (1981-1985) і професором (1985-1992). У 1984 році захистив докторську дисертацію “Восстановительные операции и их последствия при рубцовой непроходимости пищевода”. Це були важкі роки: щоб утримувати родину, бувало по три доби не виходив з чергувань, а єдиним місцем вдома, де ніхто не заважав писати дисертацію, часто була…ванна кімната. Переїзд до Києва був непростим: з Томська Петро Дмитрович виїхав тільки з санкції обласного прокурора, а в Києві потрібно було прикласти чимало зусиль, щоб стати «своїм». Все пережити, вистояти і при цьому стрімко рухатися вперед допомагала родина – кохана дружина і доньки. Своїм Ангелом-хранителем Петро Дмитрович вважає дружину Тамару Леонтіївну, з якою в шлюбі вже майже 50 років: «Без поддержки моей любимой Томочки, я бы не стал тем, кем я есть».

З 1992 року по теперішній час П.Д.Фомін очолює колектив кафедри хірургії № 3. Своїми вчителями він вважає академіка А.Г. Савіних, проф. В.С. Рогачову, член.-кор. НАН і АМН України, проф. В.Д. Братуся. Наразі Петро Дмитрович Фомін –  знаний учений-хірург, котрий вніс суттєвий вклад у наукове обґрунтування та розробку нових методів діагностики і лікування у хірургії, особливо в галузі хірургії доброякісних та злоякісних захворювань стравоходу, шлунково-кишкових кровотеч, жовчовивідних шляхів та інших органів черевної порожнини. Він є керівником одного із перших створених в колишньому СРСР Київського центру невідкладної допомоги хворим із шлунково-кишковими кровотечами. Наукові розробки та досвід центру по організації допомоги, діагностики та методах хірургічного лікування були основою для створення подібних центрів в областях Україні, широко впроваджуються в лікувальних закладах в Україні і за її межами, підняли на значно вищий рівень можливості вилікування хворих, сприяли зниженню показників летальності у 3-4 рази.

 Упродовж останніх років Петро Дмитрович успішно працює у новому перспективному для клінічної хірургії напрямі наукової діяльності, яка пов’язана з розробкою, теоретичним обґрунтуванням і впровадженням у клінічну практику мініінвазивних ендохірургічних технологій та приладів для лікування шлунково-кишкових кровотеч, яки виводять хірургію України на рівень всесвітніх стандартів. П.Д. Фомін здійснює значний обсяг лікувально-консультативної роботи по лінії МОЗ України, він є Головним хірургом МОЗ України (2003) та консультантом Медичного управління при Державному управлінні справами Президента України, виконує найбільш складні оперативні втручання.

Петро Дмитрович є автором 450 наукових праць, опублікованих у вітчизняних та зарубіжних виданнях, 8 монографій, 25 авторських свідоцтв та патентів України на винахід, 15 раціональних пропозицій, більше 20 інформаційно-методичних документів, присвячених новим методам діагностики, загальнохірургічним та мініінвазивним ендохірургічним технологіям оперативних втручань, має 11 дипломів та свідоцтв учасника міжнародних та державних виставок. Під його керівництвом виконано 4 докторські та 17 кандидатських дисертацій з актуальних питань хірургії, підготовлено 22 клінічних ординатори та 12 магістрів з хірургії з числа українців та іноземців, виконуються 3 докторські та 4 кандидатські дисертації. Учні проф. П.Д. Фоміна працюють завідувачами кафедри хірургії (Ужгород), асистентами та доцентами хірургічних кафедр (Ужгород, Київ, Тернопіль), головними хірургами, завідувачами хірургічних відділень (Суми, Ужгород).

 Висока ерудиція, блискуче знання іноземних мов сприяли тому, що він завжди є активним учасником і доповідачем на міжнародних форумах хірургів у різних куточках світу (відвідав 28 країн). Як майстер-хірург екстра класу проводив показові операції на стравоході та шлунку в Ленінграді, Москві, Донецьку, Харкові, Красноярську, у Великобританії, США, ПАР, Голландії. Він – член Правління та Президії Українського товариства хірургів, член спеціалізованої вченої ради при НМУ ім. О.О.Богомольця за спеціальністю – хірургія, член комісії МОЗ і Міністерства освіти і науки України з розробки освітньо-кваліфікаційних характеристик та Державних стандартів вищої медичної освіти в Україні, член Європейського товариства хірургів, дійсний член Нью-Йоркської Академії Наук, член редколегії кількох наукових медичних журналів. З 1998 р. є членом Експертної ради ВАК України. Його багаторічна лікарська, науково-педагогічна та громадська діяльність відзначена багатьма подяками та грамотами різного рівня, у 2004 р. Указом Президента України його було нагороджено Орденом Ярослава Мудрого Vст., а у 2009 р. він отримав відзнаку МОЗ України “Хрест Пантелеймона Цілителя”.

Про свій улюблений фах Петро Дмитрович говорить, що хірургу інколи треба поставити себе на місце пацієнта, знайти підхід до нього, щоб він довіряв своєму лікарю повністю, адже «він йде на операцію як на страту», тому надзвичайно важливо хірургу налаштувати його на позитивний результат, викликати посмішку, а потім після оперативного втручання побачити свого пацієнта, привітати його, запевнити, що все найгірше позаду і тут немає значення, що це треба зробити у свій вихідний день. А ще метру від хірургії хотілося б, щоб молоде покоління лікарів мало співчуття до хворих і вірність своєму фаху, хотілося б побачити в їх очах живинку захопленості.

Колеги, учні та друзі щиро вітають шановного Петра Дмитровича з ювілеєм і бажають міцного здоров’я, натхнення, радості від життя і роботи, подальших творчих успіхів!