ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ. ПРОФЕСОР ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ МОЩИЧ – КОРИФЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕДІАТРІЇ. СТОРІНКИ ЖИТТЯ І ПРАЦІ ЛІКАРЯ, ВЧЕНОГО, ПЕДАГОГА, ТВОРЦЯ УКРАЇНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ, ПАТРІОТА УКРАЇНИ
Петро Степанович Мощич – доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії України, Заслужений діяч науки і техніки України, Почесний доктор (Doctor Honoris Causa) Ужгородського національного університету, академік Академії наук Вищої школи України, Нью-Йоркської академії наук, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб, завідувач кафедри факультетської педіатрії, педіатрії №3 НМУ імені О.О.Богомольця, головний дитячий інфекціоніст МОЗ України, головний педіатр МОЗ України, – народився 27.04.1928 року в селі Волосате Ліського повіту Львівського воєводства в Польщі, що на Лемківщині, у заможній хліборобській родині.
Після успішного завершення навчання в гімназії і складання випускних іспитів був вимушено переселений з рідних місць до Ужгорода, де отримав диплом із відзнакою. Під час навчання в гімназії оволодів десятьма іноземними мовами, серед яких – латина, старогрецька, англійська, німецька, польська, угорська, що дало змогу в подальшому вільно спілкуватися з викладачами закордонних медичних університетів, іноземними спеціалістами-медиками, а також читати медичну і художню літературу мовами оригіналу.
У 1946 році Петро Степанович Мощич вступив на медичний факультет Ужгородського державного університету, який закінчив з відзнакою у 1952 році. У 1953 році вступає до аспірантури Київського медичного інституту, тепер НМУ імені О.О.Богомольця, на кафедру факультетської педіатрії, яка тепер є кафедрою педіатрії №3 четвертого медичного факультету. У ті роки кафедрою завідувала професор В.Г.Балабан.
З 1956 року П.С. Мощич працює асистентом, а після успішного захисту кандидатської дисертації – доцентом. Кандидатська дисертація П.С.Мощича “Особливості клініки і церебральної рідини при комплексному лікуванні туберкульозного менінгіту у дітей” виконувалась під керівництвом професора В.Г.Балабан та була захищена 1958 року. Унікальність її полягала в тому, що вперше було проведено порівняння ефективності різних комплексів лікування туберкульозного менінгіту. Шляхом багаторічних спостережень Петро Степанович довів, що введення в лікувальну практику фтивазиду (з 1954 року) та інших препаратів ГІНК призвело до змін клініки туберкульозного менінгіту. Хронічні форми туберкульозного менінгіту стали спостерігатись значно рідше. Скоротилося число летальних наслідків до 1-3 %.
У 60-х роках значно виросла зацікавленість клініцистів до малосимптомних форм ревматизму, що стало для доцента кафедри факультетської педіатрії П.С. Мощича метою наукової роботи. Докторська дисертація “Особенности вялотекущего ревматизма у детей” (материалы по клинике, диагностике и дифференциальной диагностике), науковими консультантами якої були професор І.М.Руднев та професор В.Г.Балабан, виконувалась протягом 8 років та була захищена в 1967 році. Після захисту докторської дисертації П.С.Мощич працює професором кафедри факультетської педіатрії. З 1969 року він працює в МОЗ України головним дитячим інфекціоністом. У подальшому його робота була пов’язана з кафедрою дитячих інфекційних захворювань, яку він очолював протягом 12 років (1970-1983р.р.). Петро Степанович створив українську Школу дитячих інфекціоністів. Серед яких такі знані авторитети, професори: Л.А.Тришкова, С.О.Крамарев, Л.І.Чернишова, В.О.Дорошенко та багато інших. Його учні і учні його учнів сьогодні очолюють кафедри і службу дитячих інфекціоністів в Україні.
П.С.Мощич був талановитим лектором і педагогом, дуже любив викладати студентам педіатрію, широко застосовуючи ілюстративний матеріал, детально розбираючи найскладніші випадки з власної клінічної практики. Блискучі лекції професора П.С.Мощича назавжди запам’ятовувались студентами та згодом ставали орієнтиром у повсякденній практиці лікарів-педіатрів під час складних випадків диференційної діагностики. Завдяки цій активній роботі кафедра стала однією з найкращих в Україні. На базі клініки за ініціативи і завдяки величезним зусиллям П.С.Мощича було відкрито перше в Україні реанімаційне відділення для дітей з інфекційною патологією.
У 1971 року Петра Степановича було обрано Головою Київського наукового товариства дитячих лікарів, а у 1972 – призначено Головним педіатром МОЗ України, цю посаду він обіймав майже двадцять років.
З 1982 року після смерті професора П.М.Ґудзенка, професора П.С.Мощича було обрано завідувачем кафедри факультетської педіатрії, якою він керував понад 20 років. Повернувшись на рідну кафедру педіатрії № З, П.С.Мощич надав новий поштовх її діяльності. Великий досвід вченого та організатора дав змогу очолюваній ним кафедрі стати базою в Україні із вдосконалення та контролю педагогічного процесу студентів IV курсу педіатричних факультетів. Міжнародні професійні зв’язки кафедри та її завідувача, зокрема з Мюнхенським, Рочестерським, Альбертським, Празьким, Варшавським, Вільнюським університетами, – сприяли обміну досвідом та впровадженню нових методів навчання студентів з педіатрії. Поліглот П.С.Мощич багаторазово достойно представляв наукові результати досліджень колективу, очолюваної ним кафедри, на медичних форумах в Німеччині, Польщі, Чехії, Таїланді. За результатами цих виступів опубліковано понад 1260 матеріалів і тез наукових праць.
Петро Степанович також багато уваги приділяв удосконаленню клінічної і параклінічної діагностики, впровадженню сучасних інструментальних методів, новітніх методів і напрямків ефективної медикаментозної і немедикаментозної терапії. На кафедрі було організовано курси для підвищення кваліфікації лікарів, навчання інтернів, повноцінного викладання студентам. Було зроблено надзвичайно багато для вдосконалення викладання педіатрії, у цей час кафедра стала однією з найавторитетніших в Україні. Багато праці П.С.Мощич доклав до вивчення менінгококової інфекції, дифтерії, епідемічного паротиту, методів удосконалення діагностики ускладнень цих хвороб, чому присвячено ряд монографій. Результати наукових робіт експонувалися на ВДНГ СРСР. Спосіб профілактики грипу, запропонований професором П.С. Мощичем у співавторстві з кафедрами інфекційних захворювань і дитячих інфекцій був нагороджений бронзовою медаллю ВДНГ СРСР.
Важливе практичне значення мали роботи П.С.Мощича, в яких вирішувались питання лікування і профілактики імунодефіцитних та дисбіотичних станів у дітей. На кафедрі активно вивчалась роль хронічної вогнищевої інфекції носоглотки, імунної системи та ліпідного обміну в патогенезі функціональних розладів гастродуоденальної зони, хронічного гастродуоденіту у дітей. Колектив кафедри розробив новий підхід до вивчення проблеми лікування та реабілітації хворих з частими респіраторними захворюваннями верхніх дихальних шляхів, що дає змогу, з урахуванням клініки, стану колонізаційної резистентності тонзил, показників імунітету, виділити клінічні, етіологічні та патогенетичні варіанти частих респіраторних інфекцій у дітей, в тому числі з хронічним тонзилітом, і сприяє індивідуальному лікуванню цих пацієнтів.
Вперше було розроблено метод корекції дисбіозутонзил. Дослідження фізіологічних процесів адаптації немовляти до мікробного світу дало змогу розробити спосіб профілактики бактеріальних інфекцій у групах ризику, максимально наближений до природних механізмів захисту дитини в ранньому неонатальному періоді. Метод спрямованої колонізації немовлят спеціально підібраними по антагоністичній активності ацидофільними паличками визнано винаходом (П.С.Мощич, Л.І.Чернишова). Цей метод впроваджено МОЗ УРСР і включенодо наказу МОЗ СРСР. Визнанням високого авторитету професора П.С.Мощича серед науковців, клініцистів і організаторів охорони здоров’я було його обрання членом правління Всесоюзного наукового товариства педіатрів, заступником голови Українського товариства педіатрів, членом правління наукових товариств ревматологів і кардіологів, членом Всесвітньої асоціації педіатрів.
За 53 роки активної роботи в Київському медичному інституті імені О.О.Богомольця, а тепер – НМУ, професор П.С.Мощич створив авторську наукову Школу педіатрів, став фундатором української Національної Школи педіатрії, дитячої кардіології, ревматології, заснував українську Школу дитячих інфекціоністів, підготував 26 кандидатів і 8 докторів медичних наук. Його учні сьогодні очолюють цілі напрямки педіатричної, інфекційної, кардіологічної, ревматологічної служб в Україні та інших державах.
Підтвердженням плідної наукової діяльності професора П.С.Мощича серед 50 монографій, підручників і посібників є такі, як “Кардіологія дитячого віку” (1986), “Практична кардіологія дитячого віку” (1969), “Малосимптомні форми ревматизму” (1975), “Інфекційно-алергічні полірадікулоневрити у дітей”(1978), “Профілактичні щеплення у дітей”(1978) та інші серії посібників та підручників. За перший вітчизняний підручник “Дитячі хвороби” П.С.Мощич та його співавтори, провідні українські вчені-педіатри, були нагороджені Державною премією України в галузі науки і техніки.
До славної історії педіатрії увійшов 6-томний посібник “Медицина дитинства” під редакцією професора П.С.Мощича, перший том якого вийшов друком в 1994 році. Це унікальне в Україні і в світі енциклопедичне видання з педіатрії набуло великої популярності серед педіатрів, сімейних лікарів та інших фахівців, які щоденно користуються ним як важливим джерелом сучасної інформації про всі можливі порушення стану здоров’я дітей, їх діагностику, профілактику і лікування. Останні роки життя П.С.Мощич присвятив своїй новій книзі «Кардіологія дитячого та підліткового віку» (в якій взяли участь 36 співавторів, в тому числі – 18 професорів), робота над редагуванням якої була завершена разом з професором Ю.В.Марушком і яка, нажаль, вийшла друком в 2006 році вже через півтора місяці після смерті професора П.С.Мощича.
Професор П.С.Мощич був активним членом Асоціації педіатрів України, його обрано також членом Асоціацій ревматологів, кардіологів, Всесвітньої асоціації педіатрів. Він активно працював як член редколегій багатьох науково-практичних журналів: «Педіатрія, акушерство і гінекологія», «Лікарська справа», «Ревматологічний журнал», «Інфекційні хвороби», «Мистецтво лікування», «Український науково-медичний молодіжний журнал» та інших виданнях.
П.С.Мощич брав участь в організації Академії наук Вищої школи України, її медичного відділення. За вагомий внесок у розвиток педагогічної та медичної науки П.С.Мощич був обраний академіком цієї академії (1992), майже 8 років очолював відділення фундаментальних проблем медицини, залишався до останніх днів життя почесним головою відділення. Був обраний академіком Української Академії оригінальних ідей (1993), дійсним членом Нью-Йоркської академії наук (1996).
Міжнародним бібліографічним інститутом в Кембриджі (Велика Британія) в 1998 році його включено до групи 2000 видатних людей світу 20 століття, 2001 року визнано «Людиною року», а в 2003 році за особистий внесок у розвиток європейської педіатрії, зараховано до групи 2000 видатних людей Європи. 2003 року Американський бібліографічний інститут нагородив П.С. Мощича «Світовою медаллю пошани» ( World medal of honor).
За визначні заслуги у науковій діяльності та охороні здоров’я дітей пожиттєвого «Президентського стипендіата», професора П.С.Мощича було відзначено урядовими нагородами: орденом «Знак пошани», орденом «За заслуги» 3-го ступеня, відзнакою Президента України – медаллю «Захиснику Вітчизни», медаллю імені академіка М.Д.Стражеска, медаллю «Ветеран праці», трьома медалями «Изобретатель СССР», відзнакою «Відмінник охорони здоров’я», а Асоціацією навчальних закладів України –нагрудним знаком «За розбудову освіти».
З 2003 року, передавши керівництво кафедрою педіатрії НМУ імені О.О.Богомольця своєму учневі професору Ю.В.Марушку, П.С.Мощич продовжував працювати до останніх днів на посаді професора кафедри.
Майже півстоліття Петро Степанович прожив у злагоді і любові з дружиною – Юлією Федорівною Мощич (Прухницькою), яка була йому не тільки вірним другом, але й помічником і порадником у професійній діяльності, берегинею всього роду. Батьки багато любові і праці вклали у своїх синів: старшого Володимира- кандидата медичних наук, доцента, і молодшого – Олександра – доктора медичних наук, професора, які продовжили справу батька. Предметом особливої любові Петра Степановича і Юлії Федорівни стали онуки: старший Остап – продовжувач медичної династії і менший – Андрій Юліан.
Пам’ять про чудових і порядних людей, скромних і працьовитих, люблячих і жертовних хранителів наших духовних скарбів і народних українських традицій, невтомного будівничого української національної школи педіатрії – професора Петра Степановича Мощича і справжню Берегиню українського Роду – Юлію Федорівну залишиться назавжди в серцях друзів, колег, учнів, всіх тих, кого десятиліттями збирав теплий і гостинний «дім Мощичів».
Кафедра педіатрії післядипломної освіти
