Стисла історія

Медичний факультет Київського університету, реорганізований у 1920 р. в Київський медичний інсти­тут, було засновано у квітні 1840 р. 22 студенти-медики, які вступили на факультет, прослухали першу лекцію з анатомії 9 вересня 1841 р.

У зв’язку з відсутністю належного приміщення для розміщення медичного факультету його відкриття було заплановано на 1842 р., коли передбачалося закінчити будівництво головної університетської споруди. Однак потреба в лікарях, особливо у зв’язку з широким роз­повсюдженням епідемій у країні, була настільки вели­кою, що вже у грудні 1840 р. міністр Уваров, щоб зміни­ти попередній указ, запропонував адміністрації Київського університету з початком 1841/42 н. р. від­крити 1-й курс медичного факультету.

Строк навчання на медичному факультеті був 5 ро­ків, а на всіх інших факультетах – 4 роки.

Згідно зі статутом 1842 р., призначеним виключно для Київського університету, медичний факультет мав складатися з таких кафедр: 1) анатомія фізіологічна з мікрографією; 2) фізіологія здорової людини; 3) фізіо­логія хворої людини, або патологічна фізіологія з пато­логічною анатомією; 4) загальна терапія та «врачебное веществословие» з необхідними вказівками на токсико­логію; 5) оперативна хірургія з хірургічною клінікою; 6) теоретична хірургія з офтальмологією; 7) приватна терапія у повному обсязі; 8) терапевтична клініка з семіотикою; 9) акушерство теоретичне і практичне, аку­шерська клініка; 10) державне лікарезнавство, до якого входить: а) судова медицина; б) медична поліція з гігіє­ною; в) лікарське законознавство, тобто короткий ви­клад справи, порядку служби, а також відомості про громадянську службу та правознавство у необхідному для лікаря обсязі; г) ветеринарна поліція з епізоотични­ми хворобами. Ці кафедри мали бути заміщені поступо­во, з організацією на медичному факультеті старших курсів.

Медичному факультету було передано частину ла­бораторного майна Віденської медико-хірургічної ака­демії, закритої царським урядом незадовго до створен­ня факультету. У зв’язку з тим, що більшість профе­сорів і викладачів академії були поляками, небагато з них отримали можливість працювати на медичному фа­культеті Київського університету.

У травні 1845 р. відбувся перший випуск. Медичний факультет Київського університету закінчили, отри­мавши звання лікаря, 3 особи.

Уже при заснуванні факультету йому відводилася важлива роль у системі медичної освіти в Росії стати керівним центром для інших медичних факультетів півдня Росії.

Успіхи медичного факультету Київського університету значною мірою зумовлені тим, що його розвиток, як і зародження факультету, пов’язано з іменем М. І. Пирогова. У «Щоденнику старого лікаря» Микола Іванович, розповідаючи про свою діяльність як члена і комісії при міністерстві освіти, говорить: «Все дела и даже даже выборы медицинских факультетов всех русских университетов проходили через наши руки. Особливо же вновь учреждавшийся в то время медицині факультет Киевского университета почти всецело учреждался и избирался в нашей Комиссии».

Учнями і наступниками Миколи Івановича були перші професори факультету – В. О. Караваев, М.І.Козлов,  О. П. Вальтер.

Формування В. О. Караваєва як ученого й умілого хірурга проходило під безпосереднім впливом М.І.Пирогова , котрий писав: «Я могу по праву считать одним из своих научных питомцев: я направил его шаги на поприще хирургии, сообщил ему уже избранное мною направление в изучении хирургии».

Професор анатомії М. I. Козлов, перебуваючи в Дерпті, слухав чудові лекції М. І. Пирогова, під його впливом формувалися наукові переконання М.І. Козлова щодо анатомії. Величезна ерудиція М. І. Козлова давала йому можливість викладати одночасно й курс історії медицини, що також певною мірою було впливом його вчителя, котрий приділяв немало уваги історії розвитку медичних знань. Геній М. І. Пирогова, що охоплював увесь багатий спадок минулого прагнув майбутнього, шукав нові наукові факти, що могли б збагатити медицину і вказати шляхи її подальшого розвитку. Це не могло не вплинути на діяльність його учнів.

Поступовий розвиток ідей М. І. Пирогова медичного факультету можна також простежити діяльністю наступника М. І. Козлова по кафедрі анатомії професора О. П. Вальтера.

Відвідуючи лекції М. І. Пирогова, а також працюючи в очолюваній ним клініці, молодий О. П. Вальтер став гарячим прибічником свого вчителя, намагаючись у міру своїх можливостей наслідувати його в методиці пізнання наукових істин, побудованих на твердому фундаменті встановлених фактів, не припускаючи будь-яких неперевірених досвідом висновків. Про те, що О.П. Вальтер наслідував ідеї М. І. Пирогова, свідчать його слова: «Вероятно, никто не станет упрекать, что я везде следовал Пирогову, где только но это сделать…»

З ініціативи О. П. Вальтера, за проектом відомого архітектopa О. В. Беретті на Фундуклеївській вулиці (нині вул. Б. Хмельницького) було збудовано споруду  анатомічного театру – одного з найкращих на той час не лише в Росії, а й у світі. В. О. Бец називав його «палацом науки».

Спільно з В. О. Караваєвим і М. І. Козловим О.П.Вальтер посіяв зерна тих передових ідей, які у майбутньому дали багатий урожай на медичному факультеті Київського університету.

Під впливом М. І. Пирогова вчені медичного факультету Київського університету почали розробку актуальних проблем військово-польової хірургії.

У роки Кримської війни в обложеному Севастополі поряд з М. І. Пироговим працював київський хірург Х.Я. Гюббенет із групою студентів медичного факультету Київського університету. В діючій армії впродовж Російсько-турецької війни  (1877-1878)  працювали київські хірурги С. П. Коломнін, О. С. Яценко та ін.

На початку 60-х років XIX ст. у Київському університеті розпочалася діяльність визначного вітчизняного Ю. К. Шимановського, котрий приїхав до Києва на запрошення М. І. Пирогова. Пирогов значно вплинув на діяльність Шимановського у сфері хірургії. Його інтерес до остеопластики, а також досягнення у розробці й удосконаленні різноманітних остеопластичних методів нерозривно пов’язані  з працями М. І. Пирогова у цій галузі. На особисте іпрохання Миколи Івановича Шимановський написав роз’яснення до його класичної праці «Хирургическая  анатомия артериальных стволов и фасций», а також опрацював  і доповнив ілюстрації до неї.

Деякий час кафедрою теоретичної хірургії з госпітальною хірургічною клінікою Київського університету керував видатний російський хірург М. В. Скліфосовський, котрого також рекомендував на цю посаду М.І.Пирогов.

Рекомендація Пирогова щодо кандидатів на заміщення керівників кафедр у Київському університеті впродовж багатьох років була своєрідною традицією, одним із виявів довготривалого впливу М. І. Пирогова на розвиток медичного факультету Київського університету. Гарячими послідовниками М. І. Пирогова були видатні київські хірурги М. М. Волкович і А. П. Кримов.

Про визнання величезних заслуг М. І. Пирогова у становленні та розвитку Київського університету і, в першу чергу, його  медичного факультету, свідчить його обрання почесним членом університету (20 квітня 1855 р.).

Безпосередній вплив на розвиток медичного факультету мав М. І. Пирогов у той час, коли він був куратором Київського навчального округу (1858-1861 рр.).

Приділяючи значну увагу вихованню студентської молоді, М. І. Пирогов одночасно турбувався про її що­денні потреби. За його активної участі в Київському університеті були організовані перші студентські класи для надання матеріальної допомоги студентам. М. І. Пи­рогов сприяв також створенню студентської бібліотеки та лекторію. На прохання студентів М. І. Пирогов перед від’їздом з Києва подарував для лекторію свій фотопор­трет, на якому зробив напис: «Люблю и уважаю моло­дость. Потому, что помню свою. Н. И. Пирогов, 1861, 13 апреля, г. Киев».

У 1875 р. у Києві було відкрито міську Олександрівську лікарню, яка стала базою для низки клінік ме­дичного факультету.

Того ж року було побудовано корпус для кафедри загальної патології та гістології (нині вул. Богдана Хмельницького), а через 10 років – будівлю факуль­тетської терапевтичної та хірургічної клінік (нині буль­вар Т. Г. Шевченка, 17).

У цей період на медичному факультеті було створе­но низку нових кафедр: оперативної хірургії, нервових хвороб, фізіологічної хімії, педіатрії, хірургічної пато­логії та ін. Медичний факультет стає найбільшим фа­культетом у Київському університеті. У 1885 р. тут на­вчалося 986 студентів.

У 60-х – 80-х роках XIX ст. професорсько-викла­дацький склад факультету поповнився низкою видат­них учених, серед яких були В. О. Бец, В. Т. Покровський, П. І. Перемежко, В. Б. Томса, М. В. Скліфосовський, В. А. Субботін, М. А. Хржонщевський, Г. М. Мінх, А. В. Іванов та ін.

У кінці XIX – на початку XX ст. низку кафедр очо­лили великі вчені – М. І. Стуковенков, В. В. Підвисоцький, В. Є. Чернов, О. Д. Павловський, С. М. Реформатський, М. М. Волкович, В. П. Образцов, Ф. Г. Яновський, В. К. Високович, М. М. Дітеріхс, К. Е. Добровольський, А. П. Кримов, О. В. Корчак-Чепурківський, В. Ю. Чаговець.

Значний внесок у вивчення мікроскопічної анатомії та фізіології центральної нервової системи зробив ук­раїнський анатом і гістолог В. О. Бец. Його класична праця «Анатомия поверхности головного мозга» стала початком сучасного вчення про клітинну будову кори головного мозку. Велике значення мали також дослі­дження В. О. Бецом будови надниркових залоз, розвит­ку та росту кісток, клінічної діагностики.

Видатний патологоанатом та епідеміолог Г. М. Мінх своїми дослідженнями, пов’язаними іноді з ризиком для життя, вніс багато нового у питання етіології та патоге­незу низки інфекційних захворювань.

Широко відомі праці засновника київської школи па­тологів В. В. Підвисоцького, присвячені мікроскопічній будові підшлункової залози, процесу регенерації, пробле­мам загальної патології, інфекції та імунітету, етіології злоякісних пухлин, ендокринології тощо. Написаний ним у Києві підручник «Основи загальної патології» витримав 20 видань і був перекладений 17 мовами.

Учень В. В. Підвисоцького, видатний епідеміолог Д. К. Заболотний підкреслював, що київський період був найбільш плідним періодом його життя з наукової точки зору.

Одним із основоположників вітчизняної гістофізіо­логії та санітарної просвіти населення став професор М. А. Хржонщевський. Він запропонував метод фізіо­логічної ін’єкції, який не втратив свого значення і нині, створив цінні праці про будову та функції кровоносних і лімфатичних судин, нирок, печінки тощо.

Успішно розвивав ідеї С. П. Боткіна в Києві один із його перших учнів професор В. Т. Покровський. Знач­ний внесок у розвиток гігієни зробив основоположник цієї кафедри, професор В. А. Субботін, а в галузі педі­атрії – професор В. Є. Чернов.

Класична праця професора П. І. Перемежко «О де­лении животных клеток» завоювала її автору загальне визнання та повагу в науковому світі.

Значною популярністю користувався професор В. К. Високович – один із найвизначніших патологоана­томів і бактеріологів свого часу.

Талановитими новаторами були відомий хірург М. М. Волкович, один із засновників електрофізіології В. Ю. Чаговець, основоположники київської терапев­тичної школи В. П. Образцов, Ф. Г. Яновський та ін.

У другій половині XIX ст. зросла роль медичного фа­культету як центру, що об’єднував творчо мислячих лікарів-практиків Києва, Київської губернії та інших гу­берній Південно-західного краю. При факультеті ви­никла низка наукових об’єднань, до яких входили професори, так і лікарі-практики.

У 1840 р. було організовано Товариство київських лікарів, яке незмінно очолювали, починаючи з 1849 професори медичного факультету. У 1869 р. більшість професорів факультету, поряд із професорами інших факультетів, узяли участь у заснуванні університетського товариства природознавців. З ініціативи студента-медика А. Киселя, майбутнього видатного вітчизняного педіатра, в 1881 р. було організовано студентське наукове товариство «Клиническое общество студентов-медиков». У 1896 р. у Київському університеті утворилося фізико-медичне товариство. Першим його головою був професор М. І. Стуковенков.

При факультеті організується низка об’єднань клініцистів: наукове товариство акушерів-гінекологів (1885),  психіатричне (1897), дерматологічне та сифілідологічне товариства (1900). «Труды», «Записки» та інші видання цих товариств являли собою значну наукову цінність.

Професори медичного факультету вважали своїм обов’язком пропаганду медичних знань, підвищення медичної культури населення Києва та України. Протягом багатьох років професор М. А. Хржонщевський очолював створену в 1886 р. комісію медичних народних читань.

У березні 1920 р. за наказом №111 Київської губнаросвіти в Києві був створений Інститут охорони здоров’я  котрий об’єднав медичний факультет Київського університету з медичним факультетом Українського державного університету та Жіночим медичним інститутом.

 

 

1840 his4Його Імператорською Величністю Миколою I підписано Височайший Рескрипт про відкриття медичного факультету в Університеті св. Володимира в Києві (29.04 за ст. стилем)
1841 his5ухвалено рішенням Ради професорів університету св. Володимира про відкриття у вересні 1841 р. медичного факультету. Перший набір – 29 студентів. 23 (9) вересня професор М. І. Козлов прочитав першу лекцію з анатомії, а 26 (12) вересня професор В. О. Караваєв – першу лекцію з енциклопедії та методології медицини
1842 розпочато діяльність медичного факультету за новим Статутом 1842 р., згідно з яким організаційно оформлено викладання додаткових дисциплін, створено кафедру державного медицинознавства
1843 професора В. О. Караваєва призначено першим деканом медичного факультету Університету св. Володимира
1853 his6відкрито анатомічний театр медичного факультету
1881 організовано студентське наукове товариство – «Клінічне товариство студентів-медиків». Організатор товариства – студент О. А. Кисіль, згодом видатний педіатр і громадський діяч
1885 his7збудовано хірургічну і терапевтичну клініки
1888 збудовано акушерську клініку
1920 створено Київський інститут охорони здоров’я, який об’єднав медичний факультет університету св. Володимира, Жіночий медичний інститут, медичний факультет Українського державного університету. До його складу увійшов в жовтні 1920 р. Одонтологічний інститут, перетворений на однойменний факультет
1921 Київський інститут охорони здоров’я перейменовано у Київ­ську державну медичну акаде­мію, яка згодом стала Київським медичним інститутом
1930 розпочато видання газети «Червоний медик», яку в 1936 р. перейменовано в «Медичні кадри»
1941 з початком Великої Вітчизняної війни інститут евакуйовано до м. Харкова, а потім до м. Челябінська
1943 Інститут відновив заняття в м. Києві
1946 Київському медичному інституту присвоєно ім’я президента АН УРСР академіка О. О. Богомольця
1965 на базі Інституту організований Музей історії медицини (з 1982 – Національний музей медицини України)
1992 Інститут реорганізовано в Український державний медичний університет імені О. О. Богомольця
1995 Указом Президента України університету надано статус Національного медичного університету імені О. О. Богомольця
2011 his1

приєднання Університету до асоціації під­писантів Великої хартії провідних універ­ситетів світу (Magna Charta Universitatum), м. Болонья, Італія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІМЕНА ВИДАТНИХ ПОСТАТЕЙ

pirogovМИКОЛА
ПИРОГОВ
(1810 – 1881) –
хірург, анатом,
педагог,
ініціатор
створення
медичного
факультету
Університету
св. Володимира
karavaevВОЛОДИМИР
КАРАВАЄВ
(1811 – 1892) –
перший декан
медичного
факультету Універси-
тету
св. Володимира,
видатний
хірург
і офтальмолог
valterОЛЕКСАНДР
ВАЛЬТЕР
(1817 – 1889) –
анатом,
фізіолог,
ініціатор
створення
та перший
директор
Анатомічного
театру
Університету
becВОЛОДИМИР
БЕЦ
(1834 – 1894) –
лікар-клініцист,
керівник
кафедри
анатомії
Університету
св. Володимира
lukaАРХІЄПИСКОП ЛУКА
(В. Ф. ВОЙНО-
ЯСЕНЕЦЬКИЙ)
(1877 – 1961) –
випускник
медичного
факультету
Університету
св. Володимира
1903 року,
відомий хірург
і церковний діяч
bulgakovМИХАЙЛО
БУЛГАКОВ
(1891 – 1940) –
випускник
медичного
факультету
Університету
св. Володимира
1916 року,
лікар, видатний
письменник
і драматург
strazheskoМИКОЛА
СТРАЖЕСКО
(1876 – 1952) –
академік, один
із засновників
київської
терапевтичної
школи
levkoЛЕВКО
ГРОМАШЕВ-
СЬКИЙ
(1887 – 1980) –
академік,
засновник фун-
даментальної
епідеміології
romodanovАНДРІЙ
РОМОДАНОВ
(1920 – 1993) –
академік,
засновник
наукової
школи
нейрохірургії
amosovМИКОЛА
АМОСОВ
(1913 – 2002) –
академік,
директор
Інституту
серцево-
судинної
хірургії
ВАСИЛЬ
ОБРАЗЦОВ
(1851-1920) –
заслуженный
ординарный
професор,
основоположник
наукової
терапевтичної школи
ФЕОФІЛ
ЯНОВСЬКИЙ
(1860-1928) –
академік,
організатор
Київського
НІІ фтізіатрії
та пульмонології
ВАСИЛЬ
ЧАГОВЕЦЬ
(1873-1941) –
академік,
основоположник
сучасної
електрофізіології
МИКОЛА
СКЛІФОСОВСЬКИЙ
(1836-1904)–
екстраординарний
професор
хірургії
Ун-ту Св. Володимира,
автор праць
з військово-польової
хірургії черевної
порожнини , автор
практичної
методики хірургії
знезараження

ОСНОВНІ НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ ТА ДОСЯГНЕННЯ (1842 – 2011 рр.)

1842 д-р медицини О. П. Вальтер, професор, один із засновників та керівників кафедри анатомії (1844 – 1868 рр.), уперше довів регуляторний вплив симпатичних нервів на тонус кровоносних судин
1846 професор В. О. Караваєв, засновник і перший декан медичного факультету (1843 – 1847 рр.), уперше в Росії здійснив пункцію перикарда
1847 професор В. О. Караваєв вперше здійснив операцію з видалення катаракти через розріз рогівки; першим після М. І. Пирогова за стосував ефірний наркоз
1853 професор О. П. Матвєєв, організатор і перший керівник кафедри акушерства, жіночих та дитячих хвороб (1844 – 1882 рр.), декан медичного факультету (1862 – 1865 рр.), ректор Київського уні верситету св. Володимира (1865 – 1872 і 1875 – 1878 рр.), запро понував метод профілактики бленореї новонароджених (закапу вання в очі 2 % розчину срібла нітрату)
1863 професор Ю. К. Шимановський, ординарний професор оператив ної і військової хірургії, сподвижник М. І. Пирогова, один з осно воположників пластичної хірургії, детально розробив операцію кістково пластичної надвиросткової ампутації стегна (операція Грітті – Шимановського)
1870 д-р медицини О. С. Яценко, доцент кафедри хірургії, першим у Росії зробив пересадку шкіри для заміщення дефекту шкіри піс ля вогнепального поранення
1874 професор В. О. Бец, завідувач кафедри анатомії (1868 – 1890 рр.), учень О. П. Вальтера, описав гігантські пірамідні клітини в корі великого мозку (відомі в світі як «клітини Беца»), його уні кальна колекція препаратів мозку (8 000 одиниць) буда відзначе на в Відні на Всесвітній виставці (1873 р.)
1874 професор Г. М. Мінх, завідувач кафедри патологічної анатомії (1876 – 1895 рр.), дослідом на собі довів заразність крові хворих на поворотний тиф
1875 д-р медицини Ф. О. Леш, засновник і керівник кафедри лі карської діагностики з пропедевтичною клінікою (1885 – 1897 рр.), засновник копрології, уперше в світі знайшов і описав збудники амебіазу, описав лямбліоз, балантидіаз
1877 професор С. П. Коломнін, завідувач кафедри теоретичної хірургії з госпітальною хірургічною клінікою (1872 – 1878 рр.), першим у світі зробив внутрішньо артеріальне пере ливання дефібринованої крові в польових умовах воєнних дій
1878 професор П. І. Перемежко, засновник і перший керівник кафедри гістології, ембріології і порівняльної анатомії (1868 – 1890 рр.), декан медичного факультету (1872 – 1875 рр.), відкрив і описав непрямий поділ тваринних клітин (мітоз)
1886 д-р медицини В. К. Високович, заслужений ординарний професор (1895 р.), завідувач кафедри патологічної анато мії (1895 – 1912 рр.), першим відкрив здатність ендо теліальних і фіксованих клітин сполучної тканини поглина ти введені в кров мікроби; цим було закладено фундамент учення про ретикулоендотеліальну систему
1887 д-р медицини В. П. Образцов, завідувач кафедри спеціаль ної патології і терапії (1893 – 1903 рр.), один із засновників київської терапевтичної школи, розробив діагностичну ме тодику глибокої ковзної методичної пальпації органів че ревної порожнини
1895 професор О. Д. Павловський, завідувач кафедри хірургіч ної патології і терапії (1889 – 1912 рр.), уперше в Росії ви готовив і застосував протидифтерійну сироватку, заснував першу в Росії пастерівську станцію, а в 1896 році – Бак теріологічний інститут, був його першим директором (до 1909 р.)
1896 д-р медицини В. Ю. Чаговець, у подальшому – завдувач кафедри фізіології (1910 – 1935 рр.), запропонував іонну теорію походження біоелектичних явищ у живій тканині, створив конденсаторну теорію подразнення тканин
1904 професор Є. Г. Черняхівський, перший директор Київсько го медичного інституту (1920 – 1921 рр.), першим у Києві ушив рану серця з успішним результатом, одним з перших вітчизняних хірургів застосував трепанацію черепа при гнійному церебральному менінгіті
1906 д-р медицини М. Д. Стражеско описав «гарматний тон» при розладі функції серця (феномен Стражеска)
1909 професор В. П. Образцов та його учень М. Д. Стражеско вперше в світі описали клінічну картину тромбозу коронар них артерій і обґрунтували можливість прижиттєвого роз пізнавання інфаркту міокарда
1912 професор І. О. Сікорський, завідувач кафедри психіатрії (1903 – 1918 рр.), основоположник дитячої психології і ди тячої психіатрії, створив у Києві перший у світі Інститут ди тячої психології та очолив його
1912 професор О. Ф. Шимановський вперше здійснив клінічну пересадку переднього відділу очного яблука
1924 професор О. В. Корчак-Чепурківський, засновник і перший завідувач кафедри загальної і соціальної гігієни (1918 – 1923 рр.), дослідив стан здоров’я і демографічні характе ристики населення України, розробив номенклатуру хво роб українською мовою, таблицю смертності і тривалості життя населення УРСР (1927 р.)
1935 професор М. Д. Стражеско та його учень В. Х. Василенко, у майбутньому видатний вчений – терапевт-гастроентеро лог, засновник Всесоюзного НДІ гастроентерології МОЗ СРСР, розробили патогенетично обґрунтовану класифіка цію недостатності кровообігу
1938 професор О. Г. Черняхівський, завідувач кафедри гістоло гії та ембріології (1924 – 1929 рр.), уперше в світі описав рецепторні закінчення на ракових епітеліальних клітинах
1958 академік Л. В. Громашевський, завідувач кафедри епі деміології (1948 – 1962 рр.), обґрунтував та розробив тео рію епідемічного процесу, сформулював закони епідеміо логії
1965 професор О. А. Грандо, завідувач кафедри соціальної гігіє ни та організації охорони здоров’я (1972 – 1990 рр.), ство рив музей історії медицини, використовуючи сучасні при нципи музейної науки і техніки. На базі цього музею в 1982 році відкрито Музей історії медицини, який у 1986 році був приєднаний до Європейської асоціації музеїв історії медич них наук. Відзначений Державною премією України в га лузі науки і техніки
1997 академік В. П. Широбоков, завідувач кафедри мікробіоло гії, вірусології і імунології, уперше виявив явище генетичної дисоціації ентеровірусів
2000 професор М. І. Тутченко, завідувач кафедри хірургії стома тологічного факультету, уперше в Україні здійснив орто топічну трансплантацію печінки хворому з декомпенсова ним цирозом печінки

ЮВІЛЕЙНІ ВИДАННЯ
НМУ ІМЕНІ О. О. БОГОМОЛЬЦЯ

vid1 В издании представлены произведения и вехи тер нистого жизненного пути выпускника медицинско го факультета Университета св. Владимира святи теля Луки (профессора Валентина Феликсовича Войно-Ясенецкого), ученого-хирурга и истинного пастыря в одном лице.
vid2 Освещены основные вехи жизни, научной, педаго гической и общественной деятельности Владими ра Афанасьевича Караваева, известного хирурга, осно вателя и первого декана медицинского фа культета Университета св. Владимира.
vid3 Монография посвящена параллелям медицины в жизни и творчестве выдающегося писателя-врача М. А. Булгакова, выпускника медицинского фа культета Университета св. Владимира. Воссозда ется его врачебная био графия. Иллюстративный ряд работы, на основе пре дыдущих и новых источ ников, существенно рас ширяет представление о герое книги.
vid4 15 біографічних нарисів про діяльність деканів медичного факультету Універ ситету св. Володимира, що припадає в основному на другу половину ХІХ ст. до прийнятої хронологічної межі кінця 1919 року.
vid5 Словник є Четвертим оновленим, до опрацьованим виданням у 2-х кни гах; представляє читачам біографічні нари си про науково-педагогічну діяльність вчених від медичного факультету Уні верситету св. Володимира до На ціо нального медичного університету іме ні О. О. Богомольця (1841–2011 рр.): у книзі 1 (1841–1919 рр.) – 92 нариси, 74 фотографії, біля 600 наукових пра ць вчених, 127 джерел літератури, та в книзі 2 (1921–2011 рр.) – 428 на рисів, 375 фотографій, до біографій додається бібліографія, яка охоплює близько 2200 наукових праць вчених, понад 300 літературних джерел про них.
vid6