#МедичнаПросвіта: Суїциди: міфи та реальність

Навколо проблеми суїцидів існує безліч міфів і стереотипів, які спотворюють розуміння причин цього явища та ускладнюють надання своєчасної допомоги людям у кризі. Чому не спрацьовують рефлекси виживання та самозахисту в психічно здорових людей, які скоюють суїциди, та як розпізнати суїцидальні наміри – розповідаємо у межах інформаційно-роз’яснювального проєкту #МедичнаПросвіта за матеріалами лекції директора Навчально-наукового інституту психічного здоров’я Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, професора Олега Чабана.

 На біологічному рівні рефлекси самозахисту (страх болю, інстинкт уникнення загрози, гальмівні механізми кори головного мозку) в нормі є універсальними. У випадку суїциду в багатьох людей ці механізми дійсно зупиняють дію в останню мить (звідси велика кількість незавершених спроб).

На психологічному рівні, коли людина здійснює суїцид, зазвичай спрацьовують кілька факторів, які «перекривають» ці рефлекси:

• тунельна свідомість: у стані афекту або крайнього дистресу сприйняття звужується і суїцид постає як «єдиний вихід»;
• когнітивні переконання: раціоналізація («так буде краще для близьких», «це єдиний спосіб зупинити муки») переборює біологічні імпульси.

На соціально-екзистенційному рівні виявляється, що іноді сила екзистенційного болю, почуття безвиході, чи провини настільки переважають, що біологічна програма виживання здається людині менш значущою. На жаль, це капкан ірраціонального мислення, що Homo Sapiens довів до абсолюту.

Основні міфи про суїцид:

Міф. Розмова з людиною про самогубство може підвищити ймовірність того, що вона так вчинить.

Реальність. Розмови про самогубство не посилять чиїсь суїцидальні думки і не підвищать ймовірність завдання собі шкоди. Навпаки – це може допомогти запобігти самогубству, оскільки створить безпечний простір для людини, щоб обговорити те, що вона відчуває.

Міф. Якщо людина серйозно налаштована вчинити самогубство, їй нічим не допомогти.

Реальність. Часто активний суїцидальний настрій має тимчасовий характер, саме тому людині дуже важливо отримати правильну підтримку в потрібний час.

Міф. Ті, хто дійшов до межі між життям та смертю, чутливіші, емоційніші та вразливіші.

Реальність. Ні, це не так. Вони такі ж чутливі, емпатичні та емоційні, як і більшість людей. Причини не в їх психофізіологічних характеристиках, а в тому, що вони оцінюють себе в певних ситуаціях як надмірно стражденних та нестерпних, не бачать перспективи виходу.

Міф. Щоб думати про самогубство, потрібно обов’язково бути психічно хворим.

Реальність. Не всі люди, які помирають внаслідок самогубства, мають проблеми з психічним здоров’ям. Хоча люди з вадами психічного здоров’я зазвичай більш схильні до суїциду.

Міф. Коли хтось помирає внаслідок самогубства, він чинить злочин.

Реальність. Самогубство – делікатна тема, тому слід ретельно обміркувати формулювання. Важливо уникати використання фраз, які завдають страждання сім’ї та друзям померлого, а також прославляють самогубство.

Міф. Причиною самогубства завжди є депресія.

Реальність. Депресія, як і інші психічні хвороби, – це чинники, що збільшують ризик спроби самогубства. Однак вони не становлять безумовної причини.

Міф. Люди, які відкрито говорять про самогубство, насправді його не скоять.

Реальність. Це не так. Розмова про самогубство може бути проханням про допомогу, тому завжди серйозно ставтеся до суїцидальних настроїв людей.

Міф. Самогубство завжди скоюють без попередження.

Реальність. 80% самогубців вербально чи невербально сигналізують про бажання покінчити з життям.

Міф. Намагатися розмовляти з тим, хто має думки про самогубство – це його образити, і він узагалі перестане просити про допомогу.

Реальність. Щира розмова знижує напругу і може відвернути спробу.

Міф. Самогубство – це простий і безболісний спосіб покінчити з проблемами.

Реальність. Більшість методів самогубства пов’язані з величезним болем.

Міф. Суїцид – це завжди егоїстичний акт. Людина думає лише про себе.

Реальність. Більшість суїцидентів вважають, що цим «звільняють» близьких від тягаря, яким вони себе відчувають. Це – викривлене, але щире переконання.

Міф. Самогубство – це спадкове і з цим нічого не вдієш.

Реальність. У деяких сім’ях кількість самогубств вища, ніж в інших, однак схильність до самогубств не успадковується напряму, велику роль відіграють середовище та взаємодія в родині.

Міф. Люди, які пережили одну спробу самогубства, наступну не зроблять.

Реальність. На жаль, після першої реалізованої спроби накласти на себе руки ризик наступних спроб зростає.

Міф. Жінки, в силу більшої емоційності, частіше скоюють самогубства.

Реальність. Жінки частіше за чоловіків роблять спроби скоїти самогубство (в середньому втричі частіше), однак серед чоловіків кількість завершених самогубств вища вчетверо.

Міф. Поліпшення настрою після періоду його занепаду означає, що небезпека самогубства минула.

Реальність. Часто саме перед скоєнням самогубства настрій покращується після ухвалення фатального рішення.

Міф. Самогубці – це слабаки.

Реальність. Серед тих, хто покінчив життя, чимало саме таких, хто на вигляд здавався «сильним».

Міф. Якщо хтось уже думав про самогубство, то надалі завжди про нього думатиме.

Реальність. Більшість людей, до яких приходили думки про самогубство, за деякий час про нього й не згадують.

Міф. Люди, які скоюють самогубство, завжди хочуть померти.

Реальність. У переважній більшості випадків спроб самогубства люди прагнуть тільки припинення страждань, які вони відчувають, і не бачать іншого виходу.

Міф. Алкоголь знімає душевні муки, переживання, а значить пригнічує суїцидальні думки та наміри.

Реальність. Все навпаки. Більшість суїцидальних дій скоюються саме в стані сп’яніння, коли алкоголь знімає останні залишки усвідомлення незворотності дій і «полегшує» виконання наміру припинити жити.

Міф. Суїцид – прояв сміливості.

Реальність. Це романтизація. Насправді це переважно результат втрати здатності до прогнозування майбутнього і ненавченість переборювати життєві проблеми.

Міф. Хто має сім’ю, друзів і успіх – не ризикує.

Реальність. Соціальна видимість благополуччя не дорівнює внутрішньому стану. Маскування – звична стратегія.

Міф. Добробут і гроші захищають від суїциду.

Реальність. Високі ризики серед професій з великими вимогами, відповідальністю, схильністю до Burn Out синдрому та доступом до летальних засобів (лікарі, військові, фінансисти).

Міф. Суїцид – це вибір без стороннього впливу.

Реальність. Це не так. Є феномен кластерів: «суїцидальна заразливість» у колективах і спільнотах. «Ефект Вертерa» (Werther effect) все ще актуальний.

Міф. Посттравматичний героїзм виключає суїцид.

Реальність. Ветерани – одна з груп найбільшого ризику. Фактори ризику для ветеранів: ПТСР, депресія, травма мозку, ізоляція, проблеми адаптації, алкоголь, складнощі в родині, доступ до зброї, брак підтримки.

 За матеріалами директора Навчально-наукового інституту психічного здоров’я

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, професора Олега Чабана

Інфографіка: Центр комунікацій, організаційної і редакційної роботи