Напередодні святкування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка до редакції газети «Медичні кадри» надійшов лист наступного змісту…

05.03.2014
Напередодні святкування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка до редакції газети «Медичні кадри» надійшов лист наступного змісту:
Завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології НМУ імені О.О. Богомольця, член-кореспондент НАН та НАМН України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії, доктор медичних наук, професор Іван Сергійович Чекман згадує:
«Рідне Поділля…Село Чаньків Дунаєвецького району на Хмельниччині, де я народився в 1936 році. У моєму босоногому, голодному і холодному дитинстві, яке припало на період війни, я не мав  змоги ознайомитися з творами Тараса Григоровича Шевченка. Батько і мати були колгоспниками. У 1941 році батька мобілізували на фронт, а в 1943-му він загинув під Харковом. Мама виховувала мене сама. Важко жилося в ті роки: не було найнеобхіднішого у побуті, грошей катма, і про те, щоб купити «Кобзаря» не було і мови, та й ніде було.
 Вперше почув про Шевченка від молодої вчительки української мови і літератури Віри Іванівни Карбовської, яка розповіла про його життєвий шлях, емоційно декламувала нам, учням 5 класу, вірші Тараса Григоровича й познайомила нас з його творчістю.
Біля нашої сільської хати був великий сад, де росли вишні, яблуні, груші, і весною над квітучими деревами гуділи хрущі.   І серед багатьох поезій Кобзаря мені припали до душі оці класичні рядки:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
У ті далекі вкарбувався  у пам’ять ще один вірш:
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Чому цей саме вірш? Бо цей вірш немов про мене також: я пас, щоправда, не ягнят, а корів. Тому цей вірш  так емоційно вразив мене. Як і малий Тарас, я «молився Богу у бур’яні», і мені, справді, «весело було».
Отак у душу сільського хлопчика прийшла любов до творів геніального Тараса Шевченка.
Вже згодом, під час навчання у Кам’янець-Подільській фельдшерсько-акушерській школі, спочатку у Вінницькому, а потім у Тернопільському медичних інститутах, я мав можливість вивчити чимало віршів Шевченка, і не тільки вивчити, а й декламувати їх на вечорах художньої самодіяльності.
Нині у моїй бібліотеці є декілька видань «Кобзаря», повне зібрання творів Шевченка у двадцяти томах. Читаю вечорами і дякую Богові, що він дав українському народу Тараса Шевченка.
  Нам, громадянам України, необхідно дослухатися до шевченківських порад: «Любімося, брати мої». Особливо в ці тривожні часи дух Шевченка-патріота закликає нас до честі та гідності, до усвідомлення того, що Батьківщина у нас одна – це наша Україна».