Травень… Каштани запалили свої перші свічки, квітне бузок і майорять тюльпани, ніби нагадуючи, що незабаром великий день – День Перемоги. Для людей, які пройшли шляхами війни, він принесе радість зустрічей і гіркоту спогадів, а для нас, людей сьогодення, – це день пам’яті і шани тим, хто поклав своє життя в ім’я великої Перемоги.

 Нам, співробітникам кафедри біоорганічної, біологічної та фармацевтичної хімії, випала честь познайомитись і привітати шановного ветерана Великої Вітчизняної війни зі святом великої Перемоги. Ветеран Опенько Василь Михайлович пройшов всю війну, зустрічаючи День Перемоги в Празі, в складі Українського фронту. До початку бойових дій працював на Київському паравозовагонному ремонтному заводі, який на початку війни був евакуйований до Саратова,  випускаючи такі необхідні для фронту бойові машини. «Хіба можна було мені здоровій людині сидіти там в тилу», – каже Василь Михайлович. Він почав війну з Калинінського фронту, де в 1942 році був поранений, але через деякий час повернувся до служби. Рядовим вступив до повітряно-десантного училища, навчався 6 місяців і отримав звання молодшого лейтенанта, продовжуючи війну на Карельскому фронті. Василь Михайлович тепер каже, що через всю війну, окрім патріотизму та жаги до життя, він проніс  велике кохання: «Кохання – це рушійна сила людини, в ім’я якої можна зробити все, і навіть неможливе». За свої заслуги перед Батьківщиною Василь Михайлович отримав три ордени –  Орден Червоної Зірки, Орден Вітчизняної війни I ступеня та Орден Богдана Хмельницького, та 17 медалей, серед яких найголовнішу – Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

Василь Михайлович захоплено розповідає, як повернувшись після війни одружився, почав будувати будинок. Трудова діяльність невідривно була пов’язана з освітою , спочатку працював в школі, викладав військову підготовку, потім інспектором в міському відділі народної освіти та начальником відділу військової підготовки в Міністерстві освіти. Після виходу на пенсію не полишає здорового способу життя, кожного ранку робить  фізичні вправи, порядкує в саду біля свого будинку,  де кожна рослина висаджена його власними руками, читає і пише вірші, а головне, вважає себе молодим, тому що не подолав ще столітнього рубежу.

«Якщо ми все це подолали, то й старість можна подолати!» – неймовірно приємно та радісно усвідомлювати, що серед нас ще живуть герої, що зберегли для нас життя та майбутнє, герої, що не втратили бажання жити та бути щасливими, бути прикладом для своїх дітей, онуків, та правнуків, бути гордістю нашого народу. Хочеться щиро подякувати Василеві Михайловичу за увагу, приділену нам своїми розповідями про минуле та сьогодення, за посмішку в очах, та чудові побажання.

 

Співробітники кафедри біоорганічної, біологічної та фармацевтичної хімії, доцент Глушаченко О.О., ас. Головченко О.І., ас. Манченко О.В та студентка 3 курсу фармацевтичного факультету Погодаєва Дар'я