19-те засідання школи-семінару «Проблеми біоетики та фізики живого», що проходило 2 березня 2011 року в НМУ, було присвячене пам’яті професора В.Ф. Войно-Ясенецького. Цього року виповнюється 50 років з дня його смерті та 15 років від дня його канонізації Українською Православною Церквою, тобто причислення до лику святих.

 Засідання було організовано за участі Комісії з питань етики НМУ, факультету підвищення кваліфікації НМАПО імені П.Л. Шупика, кафедри медичної та біологічної фізики Національного медичного університету імені О.О. Богомольця та СНТ імені О.А. Киселя НМУ.

 Доцент кафедри медичної та біологічної фізики, секретар Комісії з питань етики нашого Університету, к.п.н. А.І. Єгоренков поставив перед слухачами питання вільного вибору пацієнтом методу свого лікування – інформовану згоду. Наскільки вона об’єктивна? Чи завжди пацієнт усвідомлює, на що іде, ставлячи свій підпис під чималим «твором», зміст якого сам часто не розуміє? І чи, зі свого боку, лікар допомагає пацієнту свідомо оцінити можливі ризики, чи відповідають наші сучасні інформовані згоди вимогам, які до них висуваються – бути зрозумілими, попередніми, з можливістю денонсування?

 Ця дилемна ситуація була продемонстрована на епізоді з життя В.Ф. Войно-Ясенецького. Йдеться про історію з катаплазмами (прообразом нинішніх сорбентів), використання яких вмілий хірург, знаходячись у сибірському висланні за свої релігійні переконання, примітив як метод народної медицини серед місцевого населення. На той час медицина не могла дати вичерпної відповіді на запитання про механізм дії сумішей, які прикладалися до ран. Але головною причиною їх використання були гарні результати лікування. Допитливий хірург бачив це і на запитання: що робити, якщо ти не можеш це пояснити, але воно діє, дав відповідь – використовувати, а не чекати цьому пояснень. Так було успішно проліковано 220 хворих. Отже, вібруючи на противагах ризик-користь, ми можемо обрати невідомий метод лікування (технологію, препарат), якщо очікувана користь від його використання перевищує ризик.

Другою була доповідь студентки VI курсу мед. ф-тету №4 Т. Покровської, яка звернулася до теми молодих років великого хірурга. Вона розповіла про подорож щойно закінчившого медичний факультет Університету святого Володимира лікаря В.Ф. Войно-Ясенецького, який відправився у складі Київського лазарету Червоного Хреста на Забайкалля під час Російсько-Японської війни. Тут талановитий молодий чоловік показав себе перспективним хірургом і гуманістом. У госпіталі Валентин Феліксович знайшов дві свої любові: хірургію і свою дружину, сестру милосердя Анну Василівну Ланську. У майбутньому він ніколи не пожалкує про зроблений вибір і скаже: «Хірургія – це та пісня, яку я не можу не співати».

 Впродовж семінару були переглянуті фрагменти документальних відеофільмів та виконане анкетування присутніх.

 Це було вже друге засідання, присвячене пам’яті проф. В.Ф. Войно-Ясенецькому, життя якого було надзвичайно складним, цікавим і багатогранним.