25.01.2009
УКАЗ
 Президента України
про нагородження  відзнакою Президента України
„Орден князя Ярослава Мудрого”
За значний особистий внесок у розвиток охорни здоров'я, медичної освіти і науки, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 60-річчя від дня народження постановляю:
Нагородити орденом князя Ярослава Мудрого ІV ступеня МОСКАЛЕНКА ВІТАЛІЯ ФЕДОРОВИЧА – ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, члена-кореспондента Академії медичних наук України.
 
Президент України Віктор ЮЩЕНКО
м. Київ, 23 січня 2009 року
№ 39/2009
Українська громадськість щиро відгукнулася на ювілей ректора нашого Університету, професора В.Ф. Москаленка. На його адресу надійшло близько 100 привітаннь, зокрема від голови Верховної Ради В. Литвина, міністра охорони здоров'я України В. Князевича, міністра освіти і науки України І. Вакарчука, міністра внутрішніх справ Ю. Луценка, мера м. Києва Л. Черновецького, президента НАН України, акад. Б. Патона, президента АМН України, акад. О. Вазіанова, президента АПН України, акад. В. Кременя, голови Шевченківської держадміністрації Києва В. Пилипишина, від керівництва Української православної церкви Московського та Київського патріархатів, ректорів українських ВНЗ та інших шанованих людей України.
Також на імя ректора Віталія Федоровича Москаленка з нагоди ювілею надійшли багаточисельні привітання від колег із закордону: ректора Каролінського університету (Швеція), проф. Г. Уолберг-Генріксон, ректора Московської медичної академії імені І.М. Сєченова, акад. М.А. Пальцева, ректора Тбіліського державного медичного університету, проф. Г. Менабде, ректора Казахського національного медичного університету імені С.Д. Асфендіярова, проф. А.А. Аканова, декана медичного факультету Вільнюського університету, проф. З.А. Кучінскієне, головного санітарного лікаря Національної служби охорони здоров’я Угорщини, доктора Ф. Фалуша та багатьох інших.
КОРОТКИЙ НАРИС ПРО НАУКОВУ, ЛІКАРСЬКУ, ПЕДАГОГІЧНУ, ДЕРЖАВНУ
ТА ГРОМАДСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ В.Ф. МОСКАЛЕНКА
Per angusta ad augusta – через тіснини до вершин… Це кредо особистісного вибору, особистісного окреслення сьогодення і майбутнього має безпосереднє відношення до орієнтирів та провідників життєвого шляху видатного реформатора української охорони здоров’я, відомого вченого у галузі соціальної медицини, ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, члена-кореспондента АМН України, Заслуженого діяча науки і техніки України, Заслуженого лікаря України Віталія Федоровича Москаленка.
       Віталій Федорович народився 25 січня 1949 р. у Кременчуці на Полтавщині у родині фронтовиків Москаленків – машиніста тепловозу Федора Якимовича та фельдшера Олександри Кирилівни. Батьки належали до активу рідного міста, й окрім військових нагород мали чимало високих відзнак за досягнення у мирному будівництві. Віталій прекрасно вчився в школі, що мала фізико-математичний ухил, водночас досить результативно займався різними видами спорту. У 1966 р. він здобув титул чемпіону України  зі спортивної ходьби серед юнаків. Цей успіх відкривав перед ним дорогу до вступу в декілька престижних технічних ВНЗ. Проте за порадою матері, яка пройшла всю Велику Вітчизняну війну фронтовим фельдшером і більше двохсот разів здавала кров пораненим, Віталій обрав важкий шлях надання допомоги хворій людині і вступив до Харківського медичного інституту. Упродовж навчання він захоплювався рядом дисциплін, зокрема став членом та старостою студентського наукового гуртка при кафедрі госпітальної терапії, яку очолювала в той час видатний терапевт і кардіолог, академік АМН СРСР Л.Т. Малая. Серед викладачів цього періоду яскраво запам’яталися юнаку професори Д.Є. Альперін, І.І. Грищенко, А.М. Утевський, він намагався творчо сприйняти концепції їх наукових шкіл.
У 1972 р. відразу після отримання диплому Віталій Москаленко призивається на військову службу до лав Радянської Армії і направляється у званні лейтенанта на Далекий Схід начальником медичного пункту спецбригади протиповітряних сил у Хабаровському краї. Це були дні складної політичної обстановки у зв’язку з подіями на Даманському півострові.
Високий діагностичний та лікувальний рівень молодого лікаря не залишився поза увагою військово-медичного керівництва і перед ним після проходження курсів спеціалізації з дерматовенерології відкривається вакансія начальника відділення в окружному шпиталі з відповідним підвищенням у військовому званні. Але раптом приходить телеграма від Любові Трохимівни Малої з пропозиції вступу до клінічної ординатури чи аспірантури при кафедрі, і В.Москаленко обирає саме такий поворот у власній подальшій долі, свідомо жертвуючи матеріальними статками і перевагами, які б отримав, продовжуючи офіцерську кар’єру.
Вступивши до заочної аспірантури, Віталій Федорович з 1975 р. працює лікарем-реаніматологом та анестезіологом у кардіологічному відділенні лікарні №27 м. Харкова, у науковому та клінічному авангарді, організованого зусиллями Л.Т. Малої першого в Україні республіканського кардіологічного диспансеру, згодом філіалу Інституту кардіології імені М.Д. Стражеско та Інституту терапії АМН України. Як лікаря-новатора зі стрімко зростаючим професійним кругозором, В.Ф. Москаленка призначають старшим лікарем, а трохи згодом завідувачем інфарктним відділенням. У 1982 р. він успішно захищає кандидатську дисертацію на тему «Клініко-інструментальна і геодинамічна характеристика гострої серцево-судинної недостатності при інфаркті міокарда». Науковим керівником дисертаційної роботи була академік Л.Т. Малая.
Але життя невпинно висуває інші альтернативи. З 1980 р. по 1990 р. В.Ф. Москаленко працює у керівних партійних органах Харкова та Харківської області на посадах інструктора, консультанта з питань охорони здоров’я, соціального захисту, освіти і науки, завідувача відділу міськкому партії. За його безпосередньої участі у місті та області будується та вступає в дію мережа сучасних типових поліклінік, стаціонарів, полових будинків, наукових установ.
У 1990 р. Віталій Федорович обирається проректором із лікувальної роботи Харківського державного інституту удосконалення лікарів, набуваючи досвід педагогічної роботи, а в 1994 р. його затверджують начальником Головного управління з гуманітарних та соціальних питань Харківського міськвиконкому. З 1997 р. по 2000 р. він перебуває на посаді замісника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Харківської міськради.
В житті виникають колізії, які стають моментом істини. Ми наближаємося до найскладніших тижнів у багатогранній діяльності Віталія Федоровича, до його особливої ролі у критичні дні та ночі ліквідації наслідків масштабної екологічної катастрофи у Харкові. Стоїть засушливе літо 1995 року… Як інколи буває після тривалої нестерпної спеки, 29 червня у місті раптово починається злива, що спричиняє гігантську повінь, яка в свою чергу невдовзі виводить із ладу очисні споруди мегаполісу внаслідок екстремальної навантаження на них. В умовах вимушеного дефіциту водопостачання, припинення нормальної роботи каналізаційної мережі, наявність на півдні України спалахів холери та інших кишкових інфекцій багатомільйонний індустріальний центр опиняється під епідемічною загрозою. Заходи з посилення протиінфекційного захисту, відновленню екологічного добробуту міста та усунення медико-соціальних наслідків порушень надзвичайного характеру в комунальному господарстві Харкова доручаються В.Ф. Москаленку.
Все виглядало немов на війні. І Віталій Федорович, і за службовим обов’язком, і в силу відповідальності, і знання, здійснює взаємопов’язані стратегічні кроки щодо повернення міста до нормального ритму життя. Насамперед, це поповнення функціонування системи глибинних багатотоннажних каналізаційних колекторів із залученням для цих робіт водолазів та використанням адекватних помпових потужностей. Водночас налагоджується інтенсивне централізоване водопостачання населення з широким залученням парку пересувних автоцистерн. Розгортаються широкі профілактичні заходи з упередження кишкових інфекцій. Але як забезпечити асептику в ургентній медицині? Для проведення пологів, виконання невідкладних хірургічних операцій задіюються лікувальні установи області з негайним транспортуванням туди породіль та пацієнтів бригадами швидкої допомоги. Наполеглива ешелонізована робота йде невпинно, епідемічні загрози попереджуються, забруднення водних магістралей навколишніх регіонів не відбувається. Так відступає грізна небезпека екологічного Чорнобиля. Далекоглядність В. Москаленка крізь ті страшні події проглядала майбутнє в ім’я самого майбутнього. Скажімо, ось одна досить символічна подробиця. Усвідомлюючи, як ніхто інший, безпрецедентні риси аварії, Віталій Федорович фіксує на фотоплівці миттєвості подій, що відбуваються. З часом у 2000 р. цей унікальний фотолітопис часу увійде до монографії В. Москаленка «Медико-соціальні наслідки екологічної катастрофи у мегаполісі», де проаналізовано характер катастрофи та етапи подолання того, що трапилося. Перед нами єдиний науково-документальний опис грізних подій.
У 1997 р. за керівництво та чітку координацію важливої профілактичної акції у Харкові влітку 1995 р. Віталій Федорович отримав почесне звання Заслуженого лікаря України. Наступного року за пропозицією тодішнього міністра охорони здоров’я України Андрія Михайловича Сердюка, знаного вченого в галузі гігієни і медичної екології, талановитого державного діяча, Віталія Федоровича запрошують на роботу до МОЗ України, де призначають заступником міністра. З 1999 р. В. Москаленко – перший заступник міністра, а з січня 2000 р. по листопад 2002 р. – міністр охорони здоров’я України. Порівняно з календарем перебування ряду міністрів галузі на цьому посту це хоча і досить короткий , але достатній інтервал для нових починань.
Отже, знову складна місія. Звичайно ж, Віталій Федорович завдяки своєму значному різнобічному досвіду, володіє певним організаційним потенціалом у виконанні кардинально важливих нововведень у системі охорони здоров’я України. Настає дуже важливий період у життєвому марафоні. За плечима В. Москаленка багаторічна успішна керівна і при цьому спеціалізована роботи у партійних державних органах Харкова як регіональної моделі функціонування системи охорони здоров’я, плідний клінічний стаж з невідкладної кардіології та реаніматології, успішна діяльність у сфері удосконалення післядипломної медичної освіти. Плюс енергія, швидкість мислення, інтелектуальні горизонти і цілеспрямованість натури харизматичного складу. І ці, якщо можна так висловитися, спринтерські передумови в стратегічному покращенні та оновленні діяльності керівної ланки охорони здоров’я в країні Віталій Федорович творчо реалізує сповна.
В чому ж полягала і як втілювалася принципово нова ліня нового міністра? Щоб реформувати галузь на міжсекторній основі, Віталій Федорович, керуючись принципами системності та свого управлінського досвіду, послідовно та швидко запроваджує програмно-цільовий метод на провідних векторах діяльності главку, виділяючи в якості головної диспозиції програмне забезпечення рішень. Такий підхід стає основою для концептуальної розробки і запровадження ряду національних та державних програм із соціально-медичного периметру. Під керівництвом та за безпосередньої участі В. Москаленка розробляються: концепція розвитку охорони здоров’я населення України (2000 р.), міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» (2002 р.), комплексні заходи щодо запровадження сімейної медицини у систему охорони здоров’я (2000 р.). Об’єднуючим стрижнем міністр висуває розроблену ним сучасну модель створення і зміцнення нормативно-правової бази охорони здоров’я України, що фактично вперше реально забезпечує цілісність формування правового поля медичної сфери. Розвиваючи і трансформуючи ці дії, керівник галузі розпочинає формування єдиного медичного простору в Україні, глобалізуючи його міжвідомчі моделі. А в якості важеля та індикатора вводить в практику методологію рейтингів діяльності та ресурсного забезпечення установ охорони здоров’я. Міністр є автором більше 20 національних, державних і галузевих програм у тому розділі соціальної політики, який йому доручили, зокрема в таких важливих площинах як удосконалення імунізації, становлення сімейної медицини, подальший розвиток охорони здоров’я на селі, посилення боротьби з туберкульозом, наркоманіями, СНІДом. Враховуючи виклики індустріалізації та урбанізації країни з їх навантаженням на здоров’я людини і благополуччя популяції, уроки техногенних екологічних лих та загроз, В. Москаленко у новому ключі розвиває підходи до вирішення комплексу медико-соціальних проблем в екстремальних умовах, уточнює та конкретизує аспекти діагностики, лікування та профілактики гострої серцевої недостатності при інфаркті міокарда і його ускладненнях, особливо під час психологічних стресів, що певною мірою пов’язано з його лікарським фахом. Екстраполюючи ці гуманні починання міністра, що ініціюються конкретикою та предметним характером довготривалих завдань збереження і покращення здоров’я нації, до моральної сторони цих зусиль можна вочевидь застосувати слова: «Дух, душу та тіло медицини можна привести в гармонію лише зусиллями серця»
       Як же виглядають підсумки цієї діяльності в цифрах і фактах? Упродовж неповних трьох років – за період, який Віталій Федорович очолював Міністерство охорони здоров'я України, за його ініціативи та координуючої участі було розроблено та прийнято 89 Законів України та змін до них, 72 Укази Президента та 236 постанов Кабінета міністрів України, що регулюють різнобічну діяльність медичної сфери, в тому числі Закони «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про психологічну допомогу», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз», затверджено перелік головних життєво необхідних лікарських засобів та виробів медичного призначення у відповідності з рекомендаціями ВООЗ. За ініціативою міністра 2001 рік у державі було проголошено «Роком охорони здоров'я в Україні», 2002 рік – «Роком боротьби зі СНІДом». За пропозицією України питання боротьби зі СНІДом розглядалося на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, де за дорученнями Президента та Уряду України виступив міністр охорони здоров'я В. Москаленко (2002). У розвитку цього концептуального виступу Генеральний секретар ООН Кофі Анан здійснив візит до України та, зокрема відвідав Міністерство охорони здоров'я.
Відома така формула: до локального через глобальне, і навпаки, до спільного через приватне. Внесок В.Ф. Москаленка як політика нового типу в охорону здоров'я, безсумнівно, значний і в такій сфері національного прогресу. У 2002 р. його обирають віце-президентом Всесвітньої Асамблеї охорони здоров'я та членом правління Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією, завдяки чому Україна одержує вагомі інвестиції для подолання цих соціально обумовлених лих. За безпосередньої участі міністра було розроблено і запроваджено новий національний календар профілактичних прививок відповідно до рекомендацій ВООЗ. Як результат його виконання Україна була визнана, зокрема, країною вільною від поліомієлиту. Дещо забігаючи наперед, зазначимо, що зовсім недавно, у вересні 2008 року в ході роботи 58-ї сесії Європейського регіонального бюро ВООЗ, яка проходила у Тбілісі, В.Ф. Москаленка було обрано членом Комітету ВООЗ з питань політики та координації Спеціальної програми наукових досліджень, розробок та підготовки наукових кадрів в галузі відтворення населення.  У сесії брали участь 46 делегацій країн – членів європейського регіону ВООЗ, а також спостерігачі від основних агенств ВООЗ та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Представник України ввійшов до складу Комітету в результаті його обрання переважною більшістю голосів. Показово, що кандидатуру В.Ф. Москаленка, як авторитетну фігуру в світовій охороні здоров'я, підтримали делегації Азербайджану, Бєларусі, Грузії, Іспанії, Литви, Молдови, Польщі, Словакії, Естонії.  
       І знову подих невідомого. 2003 рік. Виникають нові імпульси в життєвому потоці Віталія Федоровича та перегортається, можливо, найважливіша сторінка в книзі його дій і звершень. У вересні цього року професор В.Ф. Москаленко, в результаті його обрання таємним демократичним голосуванням на спільних зборах трудового коллективу НМУ імені О.О. Богомольця, стає ректором поважного навчального закладу та розпочинає роботу в цій якості. Слід зауважити, що години і хвилини цього дня складались для Віталія Федоровича як серйозне випробовування. Його конкурентами на вперше дійсно вільних та правомочних виборах ректора були авторитетні педагоги університету. Таким чином, переконлива перемога В. Москаленка у важкому змаганні об'єктивно відобразила його головну перевагу – високий творчий потенціал та об'ємне бачення прерогативів та перспективів подальшого розвитку університету, які Були чітко сформульовані в його програмному виступі.  Тут навіть доречний вислів – «спочатку було слово». Кандидат висунув 43 позиції, які здатні при здійсненні забеспечити гідне просування університету вперед. Наразі пройшло вже пять років з того моменту, коли кількість бюлетнів на підтримку Віталія Федоровича явно перевищила решту,  і можна з цілковитою впевненістю сказати: колектив НМУ імені О.О. Богомольця не помилився у своєму виборі, у своїй довірі.
       Чому в калейдоскопі життя В. Москаленко обрав варіант повернення до педагогічної діяльності у вищій школі? Що спонукало його до боротьби за можливість працювати в столичному медичному університеті, щоб, прийшовши сюди ніби зі сторони, стати воістину рідним і близьким для кожного в цій великій родині? У цьому рішенні є свої закономірності. Саме В. Москаленко як міністр охорони здоров'я висунув настанови, спрямовані на кардинальне підвищення знань та міжнародного рейтингу сучасного українського лікаря, до того ж починаючи ще зі студентської лави. Фактично ці ініціативи стали своєрідними сигнальними вогнями в системі медичної освіти України на магістралях її приєднання до Болонської декларації. Вперше за підтримки міністра було введено інтегровані ліцензійні іспити «Крок», розроблено та реалізовано рейтингову систему оцінки діяльності закладів охорони здоров'я, включаючи систему освіти. Звичайно в цій роботі В. Москаленко звертався до досвіду та традицій НМУ імені О.О. Богомольця з його фундаментальною системою опорних кафедр, переконуючись у силі його блискучих наукових шкіл, благотворному дусі традицій, пріорітетності направлень ряду кафедр та клінік. Так визріло рішення спробувати перетворити університет у відповідності до навіювань нового часу та викликів європеїзації вищої школи.
Є вислів: згаяння – форма відмови. Першим етапом нового поступного руху стала розробка, за ініціативою ректора, перспективного плану розвитку НМУ до 2010 року, в якому було чітко окреслено головні стратегічні завдання з розвитку закладу та визначено 162 послідовні позиції з оптимізації діяльності в усіх напрямах задля створення умов його міжнародного, державного та галузевого визнання найвищого рівня.
       Віталій Федорович чітко розуміє: найкоротший шлях, насправді, довгий та важкий. Із перших днів роботи на новій посаді він висунув принципи відповідної тактичної результативності на трьох вирішальних спрямуваннях: пріоритетах інтересів студентства у діяльності НМУ; нових підходах до педагогічного процессу та рівня викладацьких кадрів; зміцненню матеріально-технічної бази в усіх ланках університету. Цей цілісний план комплексного розвитку 11 факультетів університету відразу ж чітко й аргументовано окреслюється до 2010 року.
       В якості своєрідного «генератора» майбутнього ректор обрав короткострокову за часом та універсальну за обсягом систему комп'ютеризації всіх гілок та підрозділів навчального процессу – від створення циклу комп'ютерних класів до можливості широкого використання мережі Інтернет на всіх кафедрах, в університетській бібліотеці та в гуртожитках тощо. Сьогодні в університеті налічується більше 1000 компютерів найновіших поколінь, із розрахунку 10-15 «консультантів розуму» на 100 студентів.
 «Наодинці з усіма» – такі, мабуть, стиль і камертон ректора. Перш за все, це регулярні відверті та відкриті за програмою зустрічі зі студентством, запровадження Дня університету, турбота про побут та елементи розвитку НМУ, включаючи оптимізацію харчування молоді та модернізацію гігієнічного забезпечення в навчальних корпусах, заохочення до участі у Всеукраїнських олімпіадах з основних медичних дисциплін, запровадження нових стимулів у заняття спортом із призовими відзнаками. Розпочинається та активно продовжується будівництво нового двадцятиповерхового навчально-лабораторного корпусу, а також нового гуртожитку, за підтримки НАН України та безпосередньо її Президента академіка Б.Є. Патона, модернізація корпусів гуртожитків університету.
«Світоч наш Національний» – стверджується у гімні університету, чудовій ознаці нового часу. І популярність вищої медичної школи у Києві з більш ніж 150-річною історією зростає.
До НМУ традиційно вступає молодь із усіх регіонів України, включаючи університетські міста, та абітурієнти з більш ніж 50-и країн світу. Показово, що індекс популярності університету цілком зберігся і за нових умов зарахування до нього за результатами зовнішнього незалежного оцінювання знань. Зокрема, невпинно збільшується конкурс під час вступу на англомовне відділення, своєрідний "медичний Гарвард" в столиці. Якщо ж сформулювати парадигму розвитку університету, яку висунув В.Ф. Москаленком, вона звучить так: студент – молодий дослідник – викладач із науковими пріоритетами і дисертаційними перспективами – доцент – професор. Знаменно, що щорічно зростає дивізіон випускників університету, які через наукову та суспільну достатність і орієнтири починають та продовжують трудовий шлях у стінах університету, формуючи його надійний кадровий фундамент. Разом з тим, у такому сучасному стратегічному курсі НМУ ректор незмінно ґрунтується, і це важлива сторона етичного портрету університету, на поєднанні омолодження кадрового складу з потенціалом його безцінного наукового фонду, в особі викладачів старшого покоління. Це артезіанське джерело традицій та оновлення далеко не вичерпано: у НМУ працюють 5 академіків і 29 членів-кореспондентів НАН, АМН і АПН України, 190 професорів і докторів наук, 700 кандидатів наук, 70 лауреатів Державної та іменних академічних премій, 77 Заслужених діячів науки і техніки, Заслужених лікарів, Заслужених працівників освіти, вищої школи, охорони здоров'я України. Образно кажучи, це гідна гвардія університету, його етичне і наукове обличчя.
У передвиборчій програмі члена-кореспондента АМН України, професора В.Ф. Москаленка (2003 р.) про основні позиції його стратегічного бачення завтрішнього дня університету особливу увагу у студентства і викладачів викликало положення про необхідність і доцільність повернення НМУ до формату навчального закладу з власними університетськими клініками. Цей задум, що відповідає традиціям навчального закладу і його рівню, успішно реалізується. Вже в 2004 р. університет заснував унікальну стоматологічну клініку, що не має аналогів в Європі. Сьогодні це потужнй медичний стоматологічний центр для надання висококваліфікованої допомоги з усіх стоматологічних напрямів і профільного навчання студентів, клінічних ординаторів, магістрів, аспірантів у сучасному діапазоні стоматологічних наук. На черзі запровадження й інших автономних клінік та інституцій у складі університету, до того ж потужні основи для цього є.
Статус університету як навчального закладу національної значення, потенціює можливості установи в його структурі циклу університетських науково-дослідних інститутів. Віталій Федорович наполегливо і цілеспрямовано прокладає й таку довготривалу лінію. Це Інститути: гігієни (директор – член-кореспондент АМН України, професор В.Г. Бардов), проблем патології (директор – професор П.І. Середа), імунології (директор – професор В.Е. Казмірчук). Слід особливо відзначити, що ряд клінічних кафедр університету також результативно працюють на рівні НДІ: кафедра хірургії № 1 (зав. – член-кореспондент АМН України, професор М.П. Захараш), внутрішньої медицини № 1 (зав. – професор В.Г. Передерій), педіатрії № 2 та медичної генетики (зав. – професор А.П. Волосовець), педіатрії № 4 (зав. – член-кореспондент АМН України, професор В.Г. Майданник), хірургії № 3 (зав. – член-кореспондент АМН України, професор П.Д. Фомін), загальної хірургії    № 1 (зав. – професор А.І. Дронов), акушерства і гінекології №1 (зав. – член-кореспондент АМН України, професор Б.М. Венцківський), мікробіології, вірусології й імунології (зав. – член-кореспондент АМН України, професор В.П. Широбоков). Міцніє співпраця з Національним технічним університетом України «КПІ», Національним університетом фізичного виховання і спорту, разом з яким у 2008 р. було створено факультет спортивної медицини, що набуває особливого значення в підготовці "Євро-2012". На черзі створення факультету медичного права і менеджменту, розширення можливостей фармакологічного (із заочним циклом навчання), медико-психологічного, військового факультетів. Все це – прямі завтрішні горизонти університету, гарантії наукової та соціально-економічної стабільності в умовах демографічних і фінансових труднощів часу.
"Недосконале неминуче йде до занепаду" – попереджав Сенека. Університет в плані його сьогоднішнього розвитку прозорливо протистоїть подібним прихованим небезпекам.
Такий перспективний курс його стійкого розвитку зобумовлено багато в чому позицією В.Ф. Москаленка як значного соціального гігієніста міжнародного рівня, завідувача кафедри соціальної медицини і охорони здоров'я НМУ. Доктор медичних наук, професор В.Ф. Москаленко був вибраний в 2004 році керівником цієї кафедри з великими науковими і соціологічними традиціями. Доречно підкреслити, що до даної сфери наукової діяльності Віталія Федоровича фактично вело і готувало все його професійне життя, бо в періоди роботи в партійних і радянських органах Харкова і Харківської області він так чи інакше впритул зіткнувся та керувався принципами соціальної медицини, а його наукові праці, перш за все, монографії "Екологічна катастрофа в мегаполісі", являла собою видатний внесок в розвиток цієї дисципліни.
Як видатний фахівець соціальної медицини В.Ф. Москаленко яскраво проявив себе у рангу міністра.
Разом з тим це до багато чого зобов'язувало, зокрема аж до посилення ролі та значущості НМУ в епоху глобалізації освіти, і Віталія Федоровича спонукав його багатющий міжнародний досвід діяльності. Соціальна медицина, яка співвідноситься зі стратегічними орієнтирами ВООЗ, а також програмами тотожних інституцій ООН, на перетині двадцятого і двадцять першого століть швидко переформується в організуючий і фактично наріжний камінь розвитку, магніт відносно до всіх галузей світової охорони здоров'я і медичної освіти. Спосіб життя і пошана до неї, як до основної матерії суспільства, за концепцією, яку висунув В.Ф. Москаленко значною мірою зумовлює здоров'я популяції та демографічний оптимум соціуму. «Соціальна медицина й організація охорони здоров’я, – пише він (2004), – це медико-профілактична дисципліна, яка вивчає закономірності громадського здоров'я і систему його збереження. Програмою її вивчення передбачається засвоєння методів статистичного аналізу медико-біологічних даних, методик визначення й оцінки показників здоров'я популяції населення (демографічних, захворюваності, інвалідності, фізичного розвитку) у взаємозв'язку з чинниками, які на нього впливають (спосіб життя, стан навколишнього середовища, біологічні і медичні чинники). В окремих розділах цієї навчальної дисципліни висвітлюються системи охорони здоров'я, що діють в сучасному світі, аналізуються принципи охорони здоров'я в Україні й управління цією галуззю».
У розвиток цих теоретичних положень, які в параметрах їх реалізації збереження і покращення громадського здоров'я здійснюються в пошуку та окресленні оптимальних моделей сучасної охорони здоров'я як одного з чинників національної стабільності і безпеки, професор В.Ф. Москаленко дав значний поштовх відповідним науково-дослідним напрямам у структурі керованої ним кафедри, створивши спеціалізовану лабораторію такого моделювання, лабораторію стратегічних досліджень в охороні здоров'я.
"У особистостей, які зважилися діяти, звичайно бувають успіхи; навпаки, вони рідко вдаються людям, які тільки і займаються тим, що зважають і сумніваються", – писав Геродот. Ці істини не застаріли.
За ініціативою В.Ф. Москаленка НМУ перетворився на авторитетний організуючий центр ряду представницьких наукових конференцій, нарад і семінарів із ключових питань медичної освіти і кадрового забезпечення охорони здоров'я, забезпечуючи і їх міжнародний характер на рівні ВООЗ і ВФМО. Так, в рамках заходів, присвячених Всесвітньому дню здоров'я, стали традиційними міжнародні науково-практичні конференції спільно з ЕРБ ВООЗ, представництвом Бюро ВООЗ в Україні, Міністерством охорони здоров'я України, Університетом Алабами в Бірмінгемі (США), Центром глобального здоров'я Спаркмана (США), що проводяться в Національному медичному університету імені О.О. Богомольця. Такі конференції успішно відбулися в квітні 2006, 2007, 2008 років. У міжнародній конференції 2008 року брали участь вчені з 19 держав.
Великий резонанс викликали вище згадані дослідження В.Ф. Москаленка з вивчення оптимальних моделей охорони здоров'я, цим питанням було присвячено засідання Вченої медичної ради МООЗ України (квітень 2008 р.), де заслуховувалася доповідь В.Ф. Москаленка про його бачення оптимальних підходів. Показово, що в липні 2008 р. у рубриці "Медицина і суспільство" поважного російського видання „Медицинская газета” було опубліковано статтю Віталія Федоровича з аспектів даної теми, і досвід України було визнано в такому соціальному пошуку й аналізі важливим і перспективним. «Про об'єктивну роботу з обґрунтування шляхів реформування системи охорони здоров'я свідчить досвід багатьох європейських країн, зокрема наших найближчих сусідів, українських колег», — вказувалося в одному з найбільш авторитетних медичних видань СРСР і Росії. – «Він <В.Ф. Москаленко> запропонував науково обґрунтований підхід до пошуку оптимальної моделі охорони здоров'я в сучасному суспільстві, що базується на глибоких дослідженнях, проведених у лабораторії стратегічних досліджень з охорони здоров'я при кафедрі соціальної медицини і охорони здоров'я НМУ імені О.О. Богомольця, яку він очолює. Ми вважаємо, що висвітлення на сторінках нашої газети основних положень наукових розробок В. Москаленка буде корисним і цікавим для медичної громадськості Росії, враховуючи схожість наших систем охорони здоров'я, наявність загальних проблем та взаємне бажання знайти оптимальні шляхи їх вирішення з метою збереження і зміцнення здоров'я населення». Подальший розвиток це питання отримало в монографії вченого «Принципи побудови оптимальної системи охорони здоров'я: український контекст» (2008), яка була презентована на IV з'їзді фахівців з соціальної медицини і організації охорони здоров'я України 23-25 жовтня 2008 р. і відразу ж привернула пильну увагу медичної спільноти.
Глибина цієї роботи, її наукове та соціальне значення виняткові. І підтвердженням високого професіоналізму В. Москаленка, як провідною в країні теоретика, ідеолога та менеджера медичної галузі, стало чергове високе визнання: саме Віталію Федоровичу довірили очолити когорту організаторів української охорони здоров'я, одностайно обравши його Президентом відтвореної Української асоціації спеціалістів із соціальної медицини та організації охорони здоров'я.
 Але виникає питання: яким чином і завдяки яким якостям В.Ф. Москаленку вдається забезпечити, враховуючи на рівні його повсякденні, планові і невідкладні справи та обов'язки, його педагогічні новації, такий високий, виключно високий продуктивний курс навчальної аналітики? Відповідь, ймовірно, не тільки у складових його видатних інтелектуальних здібностей, силі узагальнення, але й у науковій організації роботи, яка притаманна Віталію Федоровичу. В. Москаленко – завзятий прихильник систематики у всіх розділах своєї роботи. Цікавим та навіть, можна сказати, унікальним є його авторський метод чіткого планування своїх щоденних, а також щотижневих, щомісячних та річних робочих програм. Вони абсолютно регулярно, щоденно звіряються, уточнюються та корегуються у бік виконання. На запитання, коли пишуться книги, журнальні статті, узагальнюються історичні підбірки, Віталій Федорович якось відповів – вночі. На робочому столі завжди можна побачити графіки, таблиці, розрахунки, комп'ютерні розробки. Різними кольорами позначені лінії, які засвідчують неоднозначність тенденцій багатьох частин складних процесів, які стають предметом його роздумів та аналізу. Це характерна риса В. Москаленка – працювати 24 години на добу, завдяки чому з-під його пера виходять програмні наукові глибокоаналітичні матеріали – та, мабуть, його «вічний двигун». За роки управління галуззю він виявився ініціатором та ідеологом створення щорічних доповідей про стан здоров'я населення та діяльності медичної сфери, які було підсумовано у праці «Панорами розвитку охорони здоров'я населення України» (2003). Віталій Федорович був першим, хто запровадив видання стислих інформаційних видань «Громадське здоров'я в Україні» українською, російською та англійською мовами, що сприяло широкій презентації вітчизняної медичної галузі за кордоном.
Серед численних наукових праць В.Ф. Москаленка виділяються ґрунтовні монографічні роботи «Невідкладна і швидка медична допомога» (1997), «Медико-соціальні наслідки ліквідації екологічної катастрофи в мегаполісі» (2000), «Організація лікувально-профілактичних і санітарно-епідеміологічних заходів щодо ліквідації наслідків повеней» (2001), «Аритмії: механізми розвитку, діагностика, лікування» (2001). З переходом на викладацьку роботу їх палітра розширилася за рахунок створення багатьох підручників і посібників як клінічного, так і загальнометодологічного, соціально-гігієнічного і філософсько-правового характеру, зокрема таких як «Посібник з інтенсивної терапії» (2004), «Біоетика: філософсько-методологічні і соціально-медичні аспекти» (2005), «Право на охорону здоров'я в нормативно-правових актах міжнародного і європейського рівня» (2006). За ініціативою та за безпосередньої творчої участі Віталія Федоровича до 165-річчя університету було підготовлено серію робіт історичного та біографічного напряму, серед них «Біографічний словник завідувачів кафедр і професорів Національного медичного університету (1841-2006)», «Наукова діяльність Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (2002-2006)» (у 3-х томах) тощо.
25 січня 2009 р. Віталію Федоровичу Москаленку виповнюється 60 років. Вдивляючись у це велике життєве полотно, бачиш декілька його важливих визначальних фрагментів, кожен з яких формував подальший. До тридцяти років, пройшовши етапи інститутського навчання, військової служби, серйозну школу кардіології, набувши наукового статусу, В.Ф. Москаленко став яскравою самодостатньою особистістю в науці і практичній охороні здоров'я, що стало фундаментом плідного десятиріччя його діяльності в партійних і радянських органах, на громадсбкій ниві в умовах соціалістичної держави. Цей період серйозних починань і досягнень можна вважати тим, що формує надалі життєвий рух, адже це й була безпрецедентна школа високої персональної відповідальності Віталія Федоровича. Звертаючись до періоду дев'яностих – двотисячних років, слід відокремити надзвичайно важливий етап керівництва охороною здоров'я Харкова в умовах незалежної України. Потенціал кардіолога, аналітика та соціального гігієніста високого рангу, які характерні для В.Ф. Москаленка, для цього періоду його діяльності, у вирішальній мірі сприяли успішному подоланню наслідків масштабної екологічної катастрофи, на чому ми вже зупинялися. Потім йде також період роботи, що заслуговує на свої акценти в цьому нарисі – посада В.Ф. Москаленка в Міністерстві охорони здоров'я України. Будучи міністром, він фактично заклав основи для розвитку охорони здоров'я України як, перш за все, правового законодавчого поля, так і оптимальної профілактичної платформи.
І, нарешті, в цих підсумкових рядках нарису ми не можемо обійти увагою у формальному відношенні не дуже тривалого за часом, проте вкрай важливого у творчій еволюції В.Ф. Москаленка період його діяльності на посаді ректора НМУ. У перебігу цих п'яти років виразно кристалізувалися в плідну лінію діяльності лідера потужного закладу всі попередні елементи мотивації його робіт, його прозрінь і рішень, чималих, часом драматичних труднощів і перешкод на цих шляхах та вміння зосередитися, зробити належні висновки, щоб рушити далі. Чому і як НМУ за ці роки став абсолютно іншим? Мабуть, тому, що Віталій Федорович за своєю природою, за своїм корінням прагматик романтичного складу. Найближчі і віддалені цілі він бачить незвичайно об'ємно, його діловий ентузіазм, але не абстрактний, не далекий від реальної дійсності, а направлений на результативність програм, що висуваються і підтримуються, невичерпний. У цьому сенсі, згадуючи яскраве спортивне минуле Віталія Федоровича і його прихильність до спорту, його можна назвати чудовим бігуном на довгих соціальних дистанціях.
Зміни на краще – і якісні, і кількісні – безперечні. І зобов'язаний усьому цьому університет, перш за все, В.Ф. Москаленку. З повним правом він розглядає НМУ як свою Аlma Mater, бо віддає її розвитку і вдосконаленню всі свої багатогранні здібності й організаторський талант, свою захопленість як аналітика й історика медицини. Варто зазначити, що за ініціативою В.Ф. Москаленка та за його глибокої авторської участі було підготовлено працю „Доторк до полум'я" про двадцять ректорів університету, через усі етапи та періоди його розвитку, з розкриттям "білих плям" у його історії. Завдяки цій праці вперше у повному обсязі відродилися імена його далеких попередників Е. Черняховського, Л. Левицького, С. Стрельченка, І. Кондрашова, С.Сапронова, П. Шашко.
Або така зворушлива риса. Віталій Федорович проявляє сердечну і теплу увагу до ветеранів битв за Батьківщину, які працювали та працюють в університеті. Символічною стає його дружба з ректором університету, що недавно пішов з життя, двічі Міністром охорони здоров'я України, видатним хірургом, членом-кореспондентом НАН і АМН України Василем Дмитровичем Братусем. Єднання двох ректорів, представників двох різних поколінь надихає і надихатиме університет.
Віталій Федорович значною мірою, у високому розумінні власного обов’язку та покликання знов ніби почав новий старт. І в цьому не тільки риси його світосприйняття, як окремлення пріоритетів служіння медицині в його вирішальному авангарді – освітньому просторі, але і цілісний, абсолютно чіткий подальший курс Національного медичного університету, який наближається до 170-річчя. За штурвалом цього корабля надійний капітан – В. Москаленко.
"Я ловлю в далеком отголоске, что случится на моем веку" – сказано в одному з віршів Бориса Пастернака про наше покликання. Що ж хочеться сказати на адресу вельмишановного Віталія Федоровича на цьому перехресті його життя і долі? Сьогодні, напевно, доречні і високі слова: ми гордимося, що НМУ очолює особа високих моральних і професійних якостей, пріоритетів, лідер, за яким органічно йдуть. У цьому сенсі все, що представлено в цьому нарисі – лише пролог завтрішнього дня Віталія Москаленка. От чому ми віримо: нові плоди та вчинки університету попереду, і все це абсолютно невіддільно від подальших планів та ініціативів Віталія Федоровича, від складу його розуму та серця, його життєвої філософії.
ВІТАЛІЙ МОСКАЛЕНКО: «З дитинства мою систему цінностей формують два слова – Батьківщина і робота»
Медицина була і є наукою консервативною, а життя її представників в більшості своїй надзвичайно приховане від людей. Це недивно, адже саме лікарям, другим після Бога, дано повертати людям життя, і ця риса пояснює їх незвичайність і закритість. Збереження таємниці внутрішнього життя має неабияке значення. Цим шляхом почуття людини і її любов до людей стають більш концентрованішими та більш палкими. Фізикам відомий закон: пар має силу і пружність тільки в герметично закритому приміщенні. Відкрита піч жар не тримає, або, як кажуть, «коли в лазні часто відкриваються двері, то швидко випустять весь пар». Так і душа, яка занадто відкрита для сторонніх поглядів, швидко втрачає свою зосередженість, а духовна сила втрачається і зникає безслідно. Але рано чи пізно все таємне стає явним, бо настає момент, коли людям потрібно дізнатися більше про людину, і це є корисним і для них, і для того, про кого йде мова.
За браком часу, адже робочий графік ректора розписано похвилинно (цікавий факт організації праці: вже ведеться так званий ректорський зошит, що містить завдання на тиждень, місяць і подальший час, і який за номерацією вже одинадцятий), напередодні свого ювілею Віталій Федорович дав коротке інтерв’ю, яке лише привідкрило завісу над тим, що заклало основи його життя, сформувало його світогляд, його особистість.
 
Яку роль відіграло у Вашому житті батьківське виховання, чи успадкували Ви якісь риси, притаманні батькам?
Я дуже пишаюся своїми батькам, хоча вони були простими людьми –  батько все життя працював машиністом тепловозу, а мама була фельдшером. Вони пройшли всю війну. Батько взагалі пішов на фронт добровольцем із сирітського будинку у 16-річному віці, приписавши собі рік. У повоєнний час, будучи простим робітником, неодноразово обирався депутатом багатьох скликань районних та міських рад. Не маючи освіти, був дуже начитаним, не вживав алкоголю, працював чесно і ратував за правду, що не завжди подобалося оточуючим. Кришталевої чесності та порядності був чоловік. Пам’ятаю, що батько майже завжди ходив у білій сорочці – своєрідний показник як для представника робочої професії.
Батьки були комуністами, свято вірили в комуністичні ідеали, і тому напевне на почесному місці у батьківській кімнаті завжди висів портрет Леніна. Радянське виховання, свідоме перебування у лавах партії близьких людей само собою привели й мене до вибору стати комуністом. Інакше бути не могло, це була б зрада рідним. Саме батьки сформували моє переконання, що найголовніші слова на все життя – це Батьківщина і робота.
В яких умовах пройшло Ваше дитинство?
Жили просто і дуже скромно в комунальному будинку на чотири родини зі зручностями надворі.
 Наша сім'я займала дві кімнати: більша була і вітальня, і спальня для батьків, інша, маленька, слугувала за кухню і за нашу з братом кімнату. Половину кухні займала піч, спали ми з молодшим братом за ширмою на одному ліжку. А маленький кухонний столик після щоденного ритуалу миття посуду перетворювався на наш письмовий стіл. До батьківської кімнати вчити уроки нас не пускали після того, як мені „пощастило” розвернути чорнильницю на нову килимову доріжку (яку й купити було в той час важко і коштувала вона значну суму із сімейного бюджету).
Ще з дитинства найсмачнішою стравою для мене залишилися макарони з котлетами. Мама, йдучи на чергування, загортала кастрюлі в папір та в ковдру. Я щодня після школи ходив на тренування і якими були смачними ці мамині теплі котлети та звичний радянський гарнір!
Моїм обов'язком було опікуватися братом, а серед хатніх справ – наносити для мами води для прання, повісити білизну і попрасувати. Я дивуюся як за таких умов мама все встигала: і на роботу ходила, і порядок в домі підтримувала, і ми завжди були чисті та доглянуті, а ще в досить рідкі часи відпочинку вона грала для нас на фортепіано. 
Мама для кожної людини – це слово святе. І її воля для кожного свята. Моя мама надзвичайно хотіла, щоб я став лікарем, і я ніколи, жодного разу не пошкодував, що прислухався до неї.
А Вас не виникає ностальгії за практичною медициною?
Так, свої сім років роботи в реанімації даються взнаки і сьогодні, хоча зараз вже напевне не зміг би там працювати. Часто виникає бажання просто побути на нічній зміні у реанімаційному відділенні, побути серед колег, проникнутися їх духом, їх специфічною філософією життя. Це той лікарський фах, де лікар щоразу і оживає, і вмирає разом з хворим, де постійно перевіряєш себе – зможеш чи не зможеш, де і досвід, і інтуіція, і знання – це не все, що потрібно, а треба ще й надійне плече добросовісного помічника. Якщо дружити з совістю, то при цьому потрібно постійно удосконалюватися, постійно читати і постійно вчитися, а так все життя, а інакше і неможливо. А такої сили почуття від подяки пацієнта, якого ти вилікував, за все своє життя так більше ніде і не відчув! Напевне, це найвище спасибі, яке лише існує.
Про які висоти мріялося у студентські роки?
А мрія була – чомусь стати саме головним лікарем гарної клініки, але обов'язково у місті, що стоїть на березі Дніпра. Частково моя мрія втілился в життя, я зараз живу і працюю в Києві-красені, що височіє на схилах легендарного Борисфена. Взагалі все моє життя пройшло під покровом двох літер К та Х – це Кремечуг, Харків, Хабаровськ, знову Харків та ось і Київ.
Що, на Вашу думку, формує якості лідера?
У моєму житті – це, безумовно, спорт. Щоденні тренування з легкої атлетики у шкільні роки виховували і гартували характер досить серйозно, адже бігали ми у кросівках зі стальними прокладками для збільшення навантаження. Я пам'ятаю, спартакіаду серед школярів зі спортивної ходьби на 10 км у Львові, коли я не розрахував власні сили, прийшов 29-тим і підвів команду. Це був серйозний життєвий урок. Але без нього я напевне не зміг би отримати згодом перемогу на чемпіонаті України серед юнаків у дистанції на 10 км у Миколаєві. Неймовірна спека в цей час не стала на перешкоді, я прагнув перемогти, відчував себе спроможним досягнути мети і переміг. Відразу після фінішу до мене підійшли представники з трьох потужних київських вузів з пропозицією без вступних іспитів навчатися саме в них. Але я вже обрав Харківський медичний, і рішення свого не змінив, тай не шкодую.
Батьки закладают фундамент особистості, а хто, на Вашу думку, створив той каркас, на який нанизані Ваші світогляд, характер, вміння керувати?
Дякувати Богу, вчителів у моєму житті було чимало, які різнилися і фахом, і рівнем досвіду, і характерами, і темпераментами. Одні дали мені ази, інші навчили жити, а були й ті, хто фактично „зробив” мене. Кожний з них вклав у мене той неповторний пазл, без якого не було б цілісним життєве мозаїчне панно. Саме ці люди у різні часи кожний по-своєму навчили мене долати згодом складні життєві лабіринти. Я спостерігав за ними і брав у них все позитивне. На жаль, усіх назвати просто неможливо, але деяких я хотів би виділити окремо.
 Це моя перша вчителька Чирва Ксенія Костянтинівна, яка заклала в мене любов до знань, котру ми усім класом бігли навипередки зустрічати і за честь було взяти з її рук та донести до школи пачки перевязаних зошитів. Неперевершена вчитель математики Катерина Олександрівна Старун, яка розбудила в мені всі приховані резерви інтелекту. Вона за урок встигала опитати всіх. Заходила в клас і, поки йшла від дверей до столу, встигала задати задачу. При цьому ставила вищий бал за найшвидшу правильну відповідь, а потім питала, хто може запропонувати інший спосіб вирішення. Інколи один учень міг за урок отримати дві п'ятірки. У мене в школі навіть було прізвисько „Второй способ”, бо я полюбляв брати участь у другому турі цього конкурсного експромту.
 Мій перший тренер з легкої атлетики Ребрун Віра Василівна, котра, побачивши мене на вулиці, підійшла до мене зі словами, які я, тодішній незграбний підліток, забути не можу і по сьогодні: „Юначе, Ви не хотіли б відвідувати секцію з легкої атлетики? Я думаю, що з Вас вийде чемпіон”.
Дуже шаную директора школи №13 Духаніна Сергія Олексійовича, надзвичайного добряка, котрий прощав нам усі неймовірні речі, на які був здатний наш клас – перший у навчанні і перший за безпорядками. Напевне, для мене це був перший приклад неймовірного терпіння та любові до тих, за кого несеш відповідальність, а особливо за таких малокерованих, як підлітки.
Два харківських ректори – Анатолій Якович Циганенко та Микола Іванович Хвисюк – навчили мене бути керівником, давши багато життєвих рецептів. Пам'ятаю слова останнього у надзвичайно складній для мене ситуації, що кардинально міняла моє життя: „Чини як вважаєш за потрібне, але знай, який би ти варіант не обрав, я підтримаю тебе в будь-якому випадку”.
Академік Малая Любов Трохимівна – блискучий лікар, геніальна жінка з надзвичайно непростим характером харизматичного лідера – з нею я став справжнім лікарем і водночас бійцем.
Олександр Михайлович Тацький – людина, яка брала мене на роботу – головний лікар (і по сьогодні) Харківської клінічної лікарні №27. Його непересічна особистість і зараз для мене є прикладом справжнього керівника. Ось лише один характерний факт з його біографії: він досить довго був секретарем парткому Харківського авіазакону й обирали його (лікаря, а не пілота) на цю посаду самі льотчики.
Міський голова Харкова Кушнарьов Євген Петрович – з його легкої руки змінилося моє професійне життя спочатку в Харкові, а потім доля привела до Києва.
Владлен Миколайович Гиржанов – завідувач відділу Харківського обкому КПУ, юрист, який закоханий у медицину, і зусиллями якого на Харківщині з'явилося понад 50 найкращих об'єктів охорони здоров'я різного профілю і потужності. Саме він примусив мене мислити перспективно, навчив стратегії, навчив ставити завдання і виконувати їх, навчив добиватися поставленої мети. Саме завдяки йому я знаю, якою має бути справжня громадянська позиція.
Напевно, все це допомагає мені вирішувати  серйозні проблеми зараз, будучи на посаді керівника великого колективу. Університет став для мене другим рідним домом і я відчуваю велику радість та водночас відповідальність, що маю можливість допомагати молодим талановитим людям ставати на ноги. Слава Богу, що наша українська земля така багата на таланти!